Дніпропетровський національний історичний музей

115 років як Дмитро Яворницький пов`язав свою долю з нашим містом

 

Це сталося у 1902 році, коли приват-доцента Московського університету, відомого на всю Російську імперію історика та археолога, що спеціалізувався на історії козацтва, було запрошено на посаду директора новоствореного Катеринославського історико-краєзнавчого музею імені О. Поля.

 

Це запрошення не було випадковим: вчений неодноразово бував у Катеринославі під час своїх мандрів по колишніх землях запорожців. Також Дмитро Іванович був знайомий з засновником гірничорудної промисловості краю Олександром Миколайовичем Полем. Обох поєднувала величезна цікавість до історії та завзяте колекціонування предметів старовини.

 

Коли в 1890 році О. Поль несподівано пішов з життя, його дружина Ольга Семенівна почала думати про продаж колекції старожитностей свого чоловіка. Саме таким чином, майже 5000 унікальних предметів старовини були оцінені у 200 тис. крб. і пропозиції щодо купівлі надходили навіть з-за кордону. Аби запобігти втраті унікальних експонатів, Дмитро Іванович, вболіваючи за їх долю, в «Историческом вестнике» звертався до небайдужих земляків О. Поля не допустити такого лиха: «…печально, даже оскорбительно для чести руських людей, интересующихся прошлым свого отечества и своїх предков, если это сокровище попадет в руки иностранцев или даже недостойных невежд, видящих в древностях не предметы для изучения прошлого во всех видах и родах его, а предметы мены на деньги и богатой наживы».

І хоча колекція продана не була, але все ж опинилася забутою та занедбаною. У 1897 році Дмитро Яворницький на сторінках «Катеринославських губернских відомостей» в статті «Забытая коллекция древностей» (1997/№267) писав: «Кому же обратить на нее внимание? Никому иному, как городу Екатеринославу». Тоді Д. Яворницький радив на прикладі великих міст України організувати місцевий музей: «Подобное учереждение как общественный музей могло бы играть одну из важнейших просветительних ролей, облагораживая и ум, и сердце человека».

Коли, нарешті, у 1902 році питання про створення музею було затверджено владою міста, то саме Д.І. Яворницького, викладача Московського університету, запросили очолити цю справу.

Це запрошення надійшло в дуже непростий період життя вченого. Незважаючи на його славу як єдиного історика козацтва, значні наукові досягнення, вчену ступінь профессора та близько 30 надрукованих наукових праць, Дмитро Яворницький так і не мав стабільності та добробуту. Народжений в Україні, на Харківщині, він був змушений покинути Батьківщину ще у 1885 р., звинувачений у серепаратизмі, українофільстві та «виявлення в лекціях антипатії до московської історії і пристрасть до історії Малоросії». Але, навіть мешкаючи в Петербурзі, Москві, Варшаві та Самарканді, вчений плекав мрії про повернення в Україну, погоджуючись на будь-яке українське місто, роздивляючись варіанти від Києва та Одеси до Галичини і Львова.

До речі, варіант пов`язати своє життя із Західною Україною Дмитро Іванович розглядав досить серйозно, звернувшись у 1900 році до відомого історика Михайла Грушевського, на той час завідувача кафедри та професора Львівського університету, з проханням допомогти у захисті дисертації та влаштувати життя і працю або у Львові, або в іншому місті Галичини. Але на той час можливості для цього не представилося.

Та все ж саме козацький край вабив Д. Яворницького вже давно. Ще у 1896  році Дмитро Іванович писав: «якби мене Господь виніс …куди-небудь у Запорожжя, у хуторець, коло Дніпрових порогів, то я був би найщасливішим у світі чоловіком».

Прийнявши запрошення з Катеринославу очолити музей, вчений подарував новоствореному закладу свою приватну колекцію старожитностей. І, по суті, саме колекція Д. Яворницького стала першою колекцією історико-краєзнавчого музею імені О. Поля (власна колекція Поля була передана його дружиною значно пізніше: частина у 1906, більшість — тільки у 1912 році!)

Деякий час, з 1902 по 1904 рік, Дмитро Іванович жив і працював на два міста: розпочавши роботу по створенню Катеринославського музею він не полишав роботи в Московському університеті, взявши довготривале відрядження. Часта відсутність нового директора бентежила Катеринославське Наукове товариство настільки, що в листах до
Д. Яворницького його Голова професор В. Курілов писав: «Директора музея святая обязанность явиться на работу. «…Лучше же всего – приезжайте немедленно… Момент тепер критический и требуется весьма дружно стоять в нашей работе».

А справ, дійсно, було дуже багато: від будівництва самої будівлі музею до збору колекції. Навіть локацію для розташування музею обрано ще не було. Маловідомим є той факт, що Д. Яворницький хотів більш престижне місце для музею, ніж пустир на пагорбі Катеринославського проспекту. І кращим місцем для майбутнього великого музею він вважав Новодворянську вулицю біля Потьомкінського саду. У 1902 році вчений звернувся до власника землі у тому районі, Ананія Струкова, з проханням продати відповідну ділянку під будівництво музею. І якби не відмова останнього, був би зараз Історичний музей не на центральному проспекті міста, а на вулиці
В. Вернадського біля парку ім. Т. Шевченка!

 

Ще до відкриття музею, що відбулося у 1905 році, Дмитро Іванович зайнявся збором експонатів. Користуючись своїми знайомствами з елітою міста — відомими дворянськими родинами, він активно залучав їх як меценатів та дарувальників на користь музею. В цей же час вчений провів ряд археологічних розкопок, а також ініціював проведення в Катеринославі ХІІІ археологічного з`їзду, що було значною науковою подією загальноімперського рівня. І місцева, і Київська преса уважно слідкували за успіхами відомого історика та археолога. У 1904 р. «Киевская старина» повідомляла: «Профессор Д.И. Эварницкий возвратился в Екатеринослав и привез с собою целый ряд чрезвычайно ценных в археологическом отношении предметов, частью найденных им в раскопках, частью подаренных ему разными лицами». Це ж джерело зазначило, що серед здобутих предметів були: запорозька рушниця з оздобленням слоновою та чорною кісткою; старовинні запорозькі люльки, два мідних рідкісних каламарі; десять курінних печаток, залізний спис та ін.

Користуючись підтримкою єпископа Симеона – секретаря Катеринославської консисторії, Д. Яворницький отримав офіційний дозвіл на огляд церков Катеринославської єпархії з можливістю вилучати з них церковні та етнографічні речі, що мали, на погляд вченого, музейну цінність. Так до музею надійшли не тільки рідкісні церковні реліквії, стародруки, рукописи, але й старовинні рушники, одяг, годинники та інші побутові речі XVI-XIX ст.

Після відкриття музею та офіційного призначення 2 грудня 1905 року професора Д.І. Яворницького на посаду директора музею, вчений до Москви вже не повертався, пов`язавши назавжди свою долю з нашим містом.

І це стало віховою подією не тільки для Д. Яворницького, але й життя всього міста та краю. Оскільки, без перебільшення, можно говорити, що вподовж наступних 35 років Дмитро Іванович Яворницький, як ніхто до нього, мав значний вплив на більшість наукових, культурних та громадських подій у місті, а розпочаті ним справи продовжуються й зараз.

 

ЯНА ТИМОШЕНКО — завідувач Меморіального будинку-музею академіка Д.І. Яворницького


Hosting Ukraine Creative Commons