Дніпропетровський національний історичний музей

Перспективи розвитку Дніпропетровського історичного музею: ретроспективний аналіз музейних завдань та їх реалізації (до 160-річчя музею)

Понад 160 років несе «світ високої духовності» Дніпропетровський історичний музей. Створений за ініціативою губернатора Катеринославської губернії А.Я. Фабра і директора місцевої гімназії Я.Д. Грахова у 1849 р., музей пережив всі політичні, соціально-економічні зміни й перетворення, події та явища, що відбулися протягом півтора століття, але, як кажуть вистояв і процвітає. В різні часи існували різні підходи щодо діяльності музею, робились різні акценти в перспективних планах його розвитку. І оскільки музей існує і продовжує розвиватися, має для цього усі перспективи, як нам здається, є сенс зробити ретроспективний аналіз тих завдань, планів, проблем та їх вирішення, які поставали перед суспільством і керівництвом музею на різних етапах його історії, щоб краще усвідомити сьогодення й майбутнє одного з провідних музейних закладів країни.
Газета «Катеринославські губернські відомості» від 19 березня 1849 року повідомляла: «Мета створення цього музеуму полягає в тому, щоб мати сховище різних рідкостей, які заслуговують уваги в історичному або археологічному відношеннях; переважно ж музеум повинен вміщувати у собі природні і штучні витвори Катеринославської губернії в такому вигляді, щоб кожна допитлива людина, бажаюча ознайомитися з цими витворами цілої губернії, могла знайти їх в даному музеумі.
Втім до складу Музеуму будуть входити старовинні монети та медалі, або які-небудь історичні предмети, знайдені не тільки у Катеринославській губернії, але і в інших місцях Росії. — Бажано було б, щоб присилка означених речей супроводжувалась, хоча б стислим описом часу існування оних (монети і медалі)» [3]. Та особливо 6 підкреслювалося, що зібрані предмети «можуть слугувати, як допоміжні засоби, успіхам освіти» [3]. Таким чином, в середині ХІХ століття перед музеєм були поставленні певні завдання та напрямки його розвитку.
Наступним визначним етапом в розвитку нашого музею став початок ХХ століття, коли в Катеринославі розпочався процес створення музею імені О.М. Поля. В доповіді Катеринославського наукового товариства Губернським дворянським зборам 1901 року зазначалося, що збирання пам’яток старовини, систематизація і вивчення їх, дослідження зв’язку стародавніх культур з сьогоденням — це завдання історичного відділу музею з його вірогідними підвідділами: бібліографічним, нумізматичним, етнографічним та іншими. Природно-історичний відділ повинен був формувати мінералогічну, палеонтологічну, ботанічну, ентомологічну та інші колекції. При чому зазначалося, що шафи необхідно художню оформити і розмістити в певних приміщеннях палацу князя Потьомкіна тимчасово до того часу, коли буде збудовано приміщення для музею. Крім того була зроблена пропозиція про пожертвування предметами та грошима, які використовуватимуться виключно на потреби музею [8]. Хоча необхідно зазначити, що деякі губернські гласні виказували думку про створення не самостійного музею, а музейного відділу, присвяченого О.М. Полю, при Катеринославському вищому гірничому училищі. В доповіді губернської земської управи Губернським дворянським зборам у 1904 р. постає питання про створення ще одного відділу музею — сільськогосподарського, колекція якого повинна складатися із зразків грунтів, продуктів сільськогосподарчого промислу, шкідливих тварин, рослин, моделей кращих апаратів, машин тощо. Згадується в зазначеній доповіді ще один відділ — промисловий. Як важливий момент в доповіді, підкреслювалося про прийняте рішення попереднього комітету ХІІІ археологічного з’їзду — залишати всі предмети, знайдені за рахунок приватних осіб або закладів Катеринославу, в обласному музеї ім. О.М. Поля. Необхідно зауважити, що традиційно всі археологічні знахідки надходили до імперської археологічної комісії [15]. (Гадаю, відчуваються певні історичні паралелі). Окрему увагу приділено будинку музею, який практично вже був готовий прийняти музейну колекцію. Таким чином, ми бачимо, що протягом майже 5 років опрацьовувалися напрямки розвитку музею. Планувалося створити в музеї 4 відділи. Важливо і те, що з’являються конкретні цифри по фінансуванню музею: на будівництво музею — 47000 карбованців, на утримання — 4250 крб. Тобто ми бачимо реальні кроки по виконанню задумів.
У серпні 1905 року в день освячення будинку в своїй промові М.В. Родзянко зазначив: «Розподілити приміщення збудованої споруди наступним чином: зал зібрання наукового товариства і препарувальну назначити для зборів наукового товариства; кімнати з позначенням на 7 плані для археології, історії, нумізматики і етнографії і кабінет директора передати у розпорядження директора музею Д.І. Яворницького, для облаштування відповідних відділів; кімнату, призначену для художнього відділу, тимчасово відвести під приміщення колекцій ХІІІ археологічного з’їзду, що щойно надійшли; кімнати, призначені для ботанічних колекцій і відділу промислового — надати правлінню наукового товариства, згідно його клопотанню перед Управою, для облаштування природничо-історичного відділу, в якому повинен бути виділений відділ по сільському господарству, згідно припису Губернського Земського Зібрання ХХХVII сесії 1902 року. Облаштування цього відділу, як і інших відділів, буде відбуватися під наглядом Губернської Земської Управи» [4, с. 9-10]. На цих же урочистостях професор В.В. Курилов в своїй промові дає характеристику побудови майбутніх експозицій, так як він це бачив: «Кожна зала музею отримає своє призначення, все зайве буде розташовано у підвалі і тоді прийдеться піклуватись якраз навпаки, про те, як би належним чином заповнити приміщення музею, що звільнились. Не можна забувати, що над виробленням завдань приміщення у свій час попрацювали усі місцеві компетентні сили, при чому була намічена наступна проста картина. У кожній кімнаті — відділі музею — число вітрин відповідає числу повітів. Хай, наприклад, відвідувач цікавиться Бахмутським повітом. В історичній кімнаті у вітрині повіту він знаходить ті пам’ятники, які отримані з розкопок у Бахмутському повіті, тут же бачимо мапу повіту, на котрій відмічені усі визначні пам’ятки місцевості. В етнографічному відділі — кімнаті — у відповідній вітрині або шафі виставлені зразки одягу, споруд, начиння і т.д., що характеризують народності, проживаючі у Бахмутському повіті. В геологічному відділі—кімнаті відвідувач, який цікавиться Бахмутським повітом, знаходить корисні копалини свого повіту, а в промисловому — ті продукти, котрі там утримуються і т. д. Нестача зразків поповнюється книгами наукової бібліотеки і поясненнями членів Наукового Товариства, за фахом кожного» [4, с. 19]. Цікаво, що обидва оратора виказували занепокоєння, щодо Статуту музею, який було підготовлено і відправлено до Міністерства внутрішніх справ у 1903 році. Цей Статут затвердили тільки 2 грудня 1905 року і перший його розділ присвячувався меті і завданням музею: «Ст. 1-а. Музей ім. О.М. Поля є освітнім закладом, мета якого: 1) слугувати сховищем відомостей про місцеві природні та промислові витвори, а також про побутові особливості жителів Катеринославської губернії і сусідніх з нею губерній півдня Росії; 2) слугувати складовим сховищем для колекцій і книг, що мають наукове і освітнє значення і 3) слугувати розповсюдженню, через посередництво своїх колекцій та книг, історичних, природничо-історичних і технічних знань взагалі і тих, що стосуються Катеринославської губернії особливо. Ст. 2-а. Музей має наступні відділи: історичний з підрозділами: археологічний, нумізматичний та ін., природничо-історичний з підрозділами: етнографічний, промисловий, гірничозаводський, художній, педагогічний; наукова бібліотека і відділ бібліографічний. Примітка 1-а. При музеї є особливий зал для засідань Наукового товариства.
Примітка 2-а. До складу музею входить сховище, що складається з речей, вилучених з відділів музею по надмірності; таке сховище слугує для збагачення колекцій шляхом обміну. Бібліотека музею складається з рукописів, книг, мап, креслень та малюнків, відповідно меті його, вираженій у ст. 1-й.» [20]. Як бачимо, в результаті тривалих обговорень щодо структури музею та його відділів відбулися певні зміни. Але вже на цьому початковому етапі освоєння приміщень будинку, стало зрозумілим, що площі для втілення грандіозних планів не вистачає.
Постає питання про нове — друге приміщення музею. У травні 1912 р. Міська Дума відвела земельну ділянку 400 кв. сажень поруч з існуючим музейним будинком [13]. За пропозицією Д.І. Яворницького за основу проекту було взяте приміщення Каїрського музею і в 1913 році розпочато будівництво. Плани почали здійснюватися, але політичні події наступних років не дали можливості завершити розпочате. В науковому архіві музею за червень 1923 р. знаходиться довідка про необхідність ремонту музею О.М. Поля, колишнього Потьомкінського палацу, завершення будівельних робіт 2-го корпусу музею. Планувалося зробити наступне: у старому приміщені розташувати археологічний та історичний музей, Потьомкінському палаці — природно-геологічний музей, а в новому приміщені — етнографічно-соціальний музей. Нажаль, за браком коштів на новому будинку, щоб він не зруйнувався, зробили тільки покрівлю, а в 1939 році будинок, який будувався для
музею, було передано Міністерству транспорту. Тільки у 1988 році після тривалої боротьби будинок повернули музею, проте тимчасово (ця ситуація триває вже 20 років), 2-3 поверхи були передані в оренду обласній науковій універсальній бібліотеці.
Але повернемося у 1920 роки. У 1927 році в статті з нагоди ювілею музею Павло Матвієвський, аналізуючи історію нашого закладу, завершує доповідь планами на наступні роки. А саме: «1. З добудовою нового помешкання відкриється відділ промисловості півдня України з усіма її видами й процесами виробництва, що дасть історію її розвитку, а заразом і розвитку робітничого руху. 2. Зараз розпочато складання проектів розташування всіх теперішніх відділів музею в новому помешканні, в основу чого покладено класифікацію надбаного матеріалу, краєвий принцип, випробуваний на практиці в Німеччині під назвою «Heimatkunde», а для цього наукові співробітники приступлять до студіювання потрібної літератури і ознайомлення з побудовою музею в УСРР, СРСР і за кордоном. Розроблюються остаточно форми каталогів, інвентарів, з науковими описами, для чого використано буде досвід музеїв СРСР; далі приступимо до заведення картотеки. 3. Розгорнути широкі археологічні й етнографічні досліди по Дніпропетровщині, Запоріжжю й Криворіжжю з метою дальшого вивчення й збирання пам’яток матеріальної культури селянства, а також, у зв’язку з подіями революційного десятиліття й Дніпрельстаном, простежити, оскільки позитивно відбилася на духовній та матеріальній культурі селянства Жовтнева революція; продовжувати вивчення народної художньої творчості; окремо повести всебічне вивчення індивідуального сільського господарства, колективів, комун та артілей і зв’язаних з ними кустарних промислів та виробів. Продовжувати й далі перевірку культового майна не тільки по Дніпропетровщині, а й на Запоріжжі, Криворіжжі й в Кременчуці, виклопотавши на це право у відповідних адміністративних органів. 4. Провести дослідження колоністів, як німців-менонітів, німців-лютеран, єврейських сільськогосподарських сіл, греків, сербів, болгар, волохів, литвинів і інш. Зафіксувати стан їх матеріальної та духовної культури, зібрати всі пам’ятки, що характеризують їх життя, нарешті, дати, на основі цього вивчення, теоретичні висновки про взаємини та впливи культур на українському ґрунті, їх асиміляцію і спільне чи ізольоване життя. При музеї відкрити новий відділ колоністів південного краю. Для здійснення цього відрядити співробітників по округах і тих характерних селах, що стануть за об’єкти таких дослідів. 5. Зібрати всі пам’ятки, що відбивають у собі громадянську війну, економічний занепад і відродження краю, усні перекази, спогади, пісні про партизанські загони, банду й т. ін. 6. Подбати, щоб зоологічний відділ перетворено було в окремий музей, а поки що продовжувати збирання фауни краю, втягнувши в цю роботу професорів-біологів місцевого ІНО та студентство; остаточно вивчити й перевизначити збірки, збільшити кошти на утримання цього відділу, на реставрацію, дезінсекцію й устаткування вітринами. Збірки промисловості та гірничих порід привести до порядку й забрати до музею у відділ промисловості південного краю. 7. З політосвітнього боку: збільшити пропускну здатність музею, намагатися ще більше наблизити музей до робітництва й селянства, повести популяризацію музею по робітничих клубах і в робітничій пресі, збільшити число лекцій у музеї на теми з культури та історії краю, сільськогосподарської економіки, промисловості та робітничого руху. 8. Зв’язатися з культурниками сільської периферії, як от з учительством, комсомолом, сільбудами, хатами-читальнями, що найбільше допоможуть у збиранні та вивченні пам’яток музейного значення. 9. Поповнити бібліотеку сучасною літературою з гуманітарних наук як українською, російською, так і чужими мовами. Каталогізувати всі книжки по методу центральних музеїв, розібрати, а також каталогізувати літературу чужими мовами. Взагалі поставити бібліотеку так, щоб вона цілком могла обслуговувати потреби наукових робітників, студентів та аспірантів міста, а для цього збільшити площу для бібліотеки і відкрити читальну залу. 10. Продовжувати своє музейне видання — «Збірник», публікуючи там студії на підставі музейних збірок, окремі розвідки та статті краєзнавчого характеру. Таким порядком, вивчаючи суспільні, соціально-політичні та економічні явища, музей має стати школою життя, готуючи трудящого до творення нової соціалістичної культури, до творчої участі в суспільному виробничому процесі, на основі принципів та вимог нашої соціалістичної сучасності й сучасного наукового знання» [12, с. 39-41].
У 1927-1928 роках в Україні активно обговорювалася проблема розбудови музейної мережі, в якій активну участь взяв і наш музей. В листі від 6 лютого 1928 р. на адресу Укрнауки були висунуті пропозиції наступного характеру: 1. Створити в УСРР 5 краєвих музеїв (у Києві, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Кам’янці), в яких зосередити всі оригінальні матеріали, що висвітлюють конкретний регіон. В «округових чи місцевих музеях» повинні бути не оригінальні матеріали, а дублетні вироби і фотографії. 2. При учбових закладах не створювати музеї, а залишити лабораторії. Все, що має музейний характер передати в краєві чи окружні музеї. 3-5. В справі обліку музейних колекцій перейти на єдину форму каталогів та картотек, «виставити експонати в історико-хронологічному порядку». Залучити при розробці цих документів музейників. 6. За директором залишити не тільки «адміністративно-економічні функції», а і наукові. До того ж у співробітники музею брати людей з вищою освітою. 7. Кожен Краєвий музей повинен видавати періодичне наукове видання «Збірник», при цьому залучати всіх зацікавлених краєзнавців. 8. Налагодити систему професійної освіти музейників на базі вищої освіти, через трьохрічну аспірантуру при музеях [17].
В 1930 році за проханням Д.І. Яворницького музею був переданий Преображенський собор, в якому відкрився антирелігійний музей. Це відіграло значну роль в збережені самого собору та можна вважати певним кроком в створенні музейного комплексу.
В 1930-х роках музейна справа зазнала важкий удар, пов’язаний з політичними репресіями, в ході яких багато провідних фахівців вигнали як «ворогів народу». Така доля спіткала і співробітників нашого закладу: Д. Яворницького, А. Добровольського, П. Козаря, В. Кравченка, Т. Теслю та ін. Змінюються експозиції музеїв, на виставках експонуються копії партійних документів, фотографії тощо, а предмети, які несли історичну інформацію, мали велику естетичну цінність, в кращому випадку, були відправлені в сховища. Про виконання того, що замислювалося раніше, не могло бути і мови. З’являються навіть пропозиції називати музеї культпросвіткомбінатами.11
Після закінчення Великої Вітчизняної війни головним завданням було — зібрати розпорошену колекцію, матеріали про військові події та відбудову, налагодити облік, побудувати експозицію та продовжувати наукові дослідження, комплектування фондів, роботу з відвідувачами.
Новим яскравим етапом розвитку Дніпропетровського історичного музею стали 1960-1970 рр., коли була задумана і виконана робота щодо реконструкції музею. Під керівництвом Г.Ф. Ватченко до старого будинку музею прибудували нове велике приміщення з експозиційною площею 5000 кв. м, у травні 1975 р. відкрилась найбільша на той час у світі діорама «Битва за Дніпро». У 1974-1976 рр. фахівцями Чернігівських реставраційних майстерень здійснюється реставрація Преображенського собору, який був на балансі музею. У ньому створюється музей історії релігії та атеїзму (на правах відділу історичного музею).
В травні 1977 р. завершується створення нової оригінальної експозиції, яка стала значним явищем в культурному житті всього СРСР. Врешті була досягнута головна ціль і створений музейний комплекс [2]. За втілення цього грандіозного задуму творчий колектив у складі: Г.Ф. Ватченко, В.С. Прокуди, В.О.Зуєва, М.Я. Бута, М.В. Овечкіна, В.Л. Ривіна, В.І. Короткова, — був нагороджений Державною премією ім. Т.Г. Шевченка.
Але було ще одне дуже важливе завдання — створити не просто меморіальну кімнату Д.І. Яворницького, а відтворити в повному обсязі меморіальну садибу академіка. Після тривалих реставраційних робіт у 1988 р. урочисто було відкрито меморіальний будинок-музей видатного вченого (на правах відділу історичного музею).
Протягом багаторічної історії формування колекції нашого музею, значну увагу приділяли комплектуванню матеріалів з літературної історії нашого регіону, тому цілком природно з’явилась думка про створення літературного музею. В лютому 1982 р. Дніпропетровський міськвиконком приймає рішення про створення такого музею та передає будинок по пр. К. Маркса, 64 (будинок Інзова) історичному музею. З того часу і почалася робота по створенню ще одного нашого музею. На початку 1990 років в період докорінних змін в соціально-політичній та економічній ситуації в музеї все ж таки формуються певні перспективні плани. А саме: створити експозицію з релігійної тематики; побудувати літературний музей; збудувати лапідарій для кам’яної пластики; створити реставраційну майстерню; відкрити музейний магазин з сувенірами; повністю комп’ютеризувати музей; провести реекспозицію 2, 5, 6, 8-го залів [18]. Ці проекти потребували серйозного фінансування, якого музей, на жаль, не отримав в необхідному обсязі. Але до 150-річного ювілею музею були зроблені певні кроки, щодо реалізації зазначених проектів. У травні 1998 року був завершений перший етап робіт і відкрився музей «Літературне Придніпров’я» (на правах відділу історичного музею). Проведено реекспозицію 2, 5, 6-го залів музею. Значно розширилися реставраційні майстерні (замість однієї прохідної кімнати, майстерня займає 3 кімнати та сховище для матеріалів), придбано різне обладнання, хоча повністю до вирішення проблем ще дуже далеко.
Будучи головною музейною установою в Дніпропетровській області й одним з провідних музеїв України, що має в наявності основну музейну експозицію з історії краю, з моменту створення якої виповнилось 33 роки, велику і цінну збірку різноманітних музейних предметі, які постійно вивчаються й систематизуються, Дніпропетровський історичний музей має всі підстави й претендує на подальший розвиток, розширення й презентацію своїх збірок для широкого відвідувача. Ось наші плани:
1. Необхідно завершити всі роботи по реекспозиції історичного музею в будинку по пр. К. Маркса, 16. Зокрема, потребують переробки й доповнень зали № 2 (Запорізьке козацтво), № 3 (Катеринославщина у ХІХ ст.), № 4 (Катеринославщина у 1860-1916 рр.) та необхідно побудувати експозицію у залі № 8 (Дніпропетровщина у 1950-2000-х рр.).
Це дасть можливість повніше розкрити історію нашого регіону.
2. Подальший розвиток музею передбачає необхідність створення лапідаріуму (скляного павільйону) для зберігання й експонування кам’яної пластики музею (найкрупніша в Європі збірка — 86 одиниць габаритних предметів — антропоморфні стели, скіфські ідоли, кам’яні баби, а також античні пам’ятки та козацькі хрести), проект якого вже створено [6].
3. 11 років пройшло з моменту введення в експлуатацію першої черги музею «Літературне Придніпров’я» в будинку Інзова (пр. К. Маркса, 64). Музей активно й плідно працює, але в напівготовому стані, тому необхідно створити повноцінну експозицію літературного музею на двох поверхах (наукова концепція і тематико-експозиційний план готові).
4. Ще один цікавий напрямок розвитку музею в контексті відтворення історії персоналій, пов’язаний з видатною родиною не тільки нашого краю, але й в світовій історії. У 2004 р. музею переданий у користування будинок-пам’ятник родини Фадеєвих (по вул. Ленінградській, 11), де триває створення музейного центру О.П. Блаватської та її родини, в якому потрібно провести реставраційно-ремонтні роботи і створити меморіальну експозицію родини Фадеєвих-Ган-Блаватської, відтворивши інтер’єри житлових кімнат поч. ХІХ ст., створивши бібліотеку, лекційну аудиторію, виставочний зал тощо (конкретна концепція і план готові, проведено обстеження будинку і розроблений перший варіант пристосування будинку для музейних цілей) [1].
5. У фондах музею налічується 260 тис. одиниць музейних предметів. Але, як образно зазначають музеологи міжнародного класу, колекція — це ще не музей, подібно тому, як бібліотека — це ще не університет. Останній стає таким, тільки виконуючи свою функцію закладу, де здійснюють викладання і навчання. Якою б блискучою не була професура, якими б розкішними не були лабораторії, задача університету — використати ці можливості у педагогічних цілях. Рівним чином, якими б компетентними не були зберігачі, якими б багатими не були колекції, що знаходяться у запасниках, задача музею — показувати своє зібрання, надавати відвідувачам можливість ознайомитися з ним і оцінити конкретні пам’ятники культури, а через них і регіональні історичні процеси [10, с. 3]. Музей — це не просто місце зберігання колекцій дорогоцінних предметів, доступних для невеликої кількості високоосвічених цінителів; його головне завдання — комунікація, і цій задачі повинні бути підпорядковані усі інші. Тому, плануючи подальший розвиток музею, ми з надією дивимося на другий музейний будинок, який ще в 1913 році почали будувати саме для музею і який тільки у 1988 році був переданий нашому закладу (по пр. К. Маркса, 18). Після переселення Обласної наукової бібліотеки та Обласного центру охорони історико-культурних цінностей і проведення реставраційно-ремонтних робіт в цьому корпусі музею планується створення оригінального музейного центру по трьох напрямках: відкриті фонди, тематичні галузеві експозиції — по видах людської діяльності, інтерактивний дитячий музей.
Оскільки до загальної музейної збірки входить ціла низка різноманітних колекційних та тематичних збірок [6], колектив музею має змогу і бажання створити так звані «відкриті фонди» — стаціонарна відкрита демонстрація фондових колекцій, зокрема: рушників; предметів православного культу — ікон, хрестів, церковних тканин, церковного начиння; східних пам’яток (Єгипет, Китай, Японія, Індія); раритетних книг; скла; фарфору та фаянсу; годинників; історичного живопису; коштовностей — «золота скарбниця»; меблів; зброї — холодної, вогнепальної, обладунку; геральдичних матеріалів; різних технічних пристроїв, апаратів тощо.
Професор Жан-Крістоф Амман зазначив: «Музеї повинні вчитися, як продуктивніше використовувати свої збірки. Не треба твори підпорядковувати тільки історії, вони повинні розповідати свою історію у спільній бесіді через століття. Для цього необхідне не тільки досконале знання збірки, а й високе чуття можливого сусідства різних творів» [9, с. 254]. Наша музейна збірка дозволяє створити саме такі тематичні експозиції «Людина—Час—Речі» по видах людської діяльності (у вигляді інтер’єрів-реконструкцій з показом старовинних фотографій, афіш, реклами, можливо, з застосуванням воскових фігур), зокрема: «Банки і грошовий обіг»; «Пошта і поштова справа»; «Старовинна аптека»; «Кабінет лікаря»; «Минуле фотографії й фотомайстерня»; «Хатнє народне ткацтво», «Швейна майстерня» (на базі колекції одягу, тканин); «Ігрова зала» (з ломберним столом, шахами, більярдом тощо); «Майстерня медальєра» (колекція медалей, знаків); «Книжкова крамниця» з раритетними книгами; «Майстерня народного петриківського живопису»; «Гончарна майстерня»; «Давня кузня»; «Дитинство в минулому» (дитяча кімната, одяг, іграшки, шкільні речі)*; «Інтер’єр катеринославського будинку» (вітальня, кабінет, спальня), «Катеринославський транспорт».
6. Світова практика музейної діяльності, подальший розвиток музейної педагогіки, необхідність пошуку нових форм і видів роботи з дитячою аудиторією — майбутніми відвідувачами, спонукає музей до створення інтерактивного «Дитячого музейного центру» із спеціальною експозицію для різних вікових дитячих груп, з застосуванням ігрових, театралізованих заходів, гуртків-студій та комп’ютерної техніки. Але в цьому плані, нам здається, треба бути обережними, щоб техніка не позбавила музейні предмети їхніх зв’язків з минулим [7, с. 13].
7. В галузі науково-дослідницьої роботи, яка є базовою для всієї діяльності музею, передбачається:
— продовжити вивчення історії нашого краю з найдавніших часів до сьогодення, зокрема історії нашого регіону, з метою участі у створенні відповідних монографій, довідкових видань з серії «Історія міст і сіл України», підручників по краєзнавству, створення нових виставок тощо;
— здійснити наукове вивчення, класифікацію та систематизацію, з метою каталогізації окремих музейних колекцій, зокрема: «Особові фонди місцевої еліти», «Рушники», «Герби Придніпров’я та геральдичні матеріали музею», «Музичні інструменти», «Українські сорочки», «Німецькі речі з поселень краю», «Колекція скляних виробів музею», «Особисті речі Д.І. Яворницького», «Живописні портрети діячів краю», «Ікони в музейній збірці», «Хрести з фондів музею», «Матеріали про Голодомор 1932-1933 рр.», «Фото колекція музею», джерела з історії літератури краю тощо;
— провести персонологічні дослідження «Видатні діячі краю» (в різних галузях життя) з метою упорядкування біобібліографічних довідок, картотек та участі у довідково-енциклопедичних виданнях циклу «Золоті імена України», реконструкції історії музею, а також створення Музейного центру О.П. Блаватської та її родини;
— продовжити вивченні й реконструкцію історії музею — як одного з провідних науково-дослідних та культурно-просвітницьких закладів області, упорядкування бібліографії про музей;
— завершити дослідження епістолярної спадщини академіка Д.І. Яворницького, підготувавши 5-й збірник «Листи родичів та друзів
* Цей комплекс може бути перенесений у Дитячий музейний центр до Д.І. Яворницького», для введення цих унікальних джерел з історії України до наукового обігу.
8. В галузі науково-фондової роботи стоїть завдання — постійно поповнювати фондів музею новими пам’ятками, джерелами з історії та культури краю (побутові речі, твори народного-прикладного мистецтва, зброя, меблі, посуд, одяг, книги, документи, фото, нумізматика, вироби з золота та срібла тощо) відповідно до Програми комплектування фондів до 2015 рр.
10. Важливим напрямком в діяльності музеїв є виставкова робота.
Щоб постійно бути в центрі уваги широкої громадськості, не втратити своїх відвідувачів, музей планує у виставочній галузі: продовжити презентацію власних музейних збірок з археології, етнографії, нумізматики, дорогоцінних металів, меблів, зброї, культових речей, книг, порцеляни, скла, різноманітних тканин тощо; організувати проведення виставок з започаткованого циклу «Музейні гастролі» — музеї України в гостях у ДІМ — скарби ДІМ в музеях України; практикувати організацію виставок з приватних збірок та презентувати творчий доробок різних талановитих особистостей України й краю (фото-митців, художників, скульпторів, народних майстрів, колекціонерів); підтримувати співробітництво з міжнародними організаціями, центрами для активізації виставочної роботи і ознайомлення мешканців краю із культурами народів світу (Французький центр Альянс-Франсез, консульства різних країн).
11. Безумовно, вагомий внесок в популяризацію історії, через переконливі музейні експозиції, яскраві музейні предмети робить науково-просвітницька діяльність музеїв. Напрацювання минулих років дають базу для подальшого розвитку цього напрямку роботи. Розвиваючи програми, що вже існують, ми передбачаємо продовжити з учбовими закладами міста та області, з метою створення програм «Музей школі», «Музей і діти» для залучення учнів у музей. Будемо щорічно поновлювати роботу гуртків, студій, клубів з краєзнавства, літературознавства, народознавства тощо; постійно вивчати попит населення, проводячи соціологічні дослідження «Музей і відвідувач»; організовувати і проводити традиційне щорічне музейне свято просто неба «Чисті джерела» з залученням майстрів народної творчості, колективів художньої самодіяльності, дитячих фольклорно-етнографічних ансамблів тощо; створити нові нічні сеанси «Музей в ночі» з різної проблематики; впровадити в практику музейної діяльності «Музейний марафон», «Катеринославські бали»; вивчати і впроваджувати нові види й форми науково-просвітницької діяльності. Важливим завданням є створення і забезпечення постійного функціонування нового веб-сайту в Інтернеті «Дніпропетровський історичний музей ім. Д.І. Яворницького» і «Музеї Дніпропетровщини» (сайт створено, але він постійно удосконалюється, розвивається).
12. Протягом останніх років Дніпропетровський історичний музей став ініціатором і загальноукраїнських музейних акцій, які, як на нашу думку, не тільки привертають увагу до музею, але й сприяють поширенню історичних знань серед мешканців регіону. Тому, не дивлячись на всі складності в організації подібних проектів, ми плануємо: у листопаді 2010 р. організувати і провести урочисті заходи до 155-ї річниці від дня народження академіка Д.І. Яворницького; у вересні 2011 р. — третій Всеукраїнський музейний фестиваль «Музеї України в європейському культурному просторі»; у травні 2012 р. — всеукраїнський семінар-практикум «Музей і відвідувач».
Сьогодні на сторінках різних видань точиться чимало дискусій з приводу концепцій сучасних музеїв та змін, які повинні відбуватися в їх діяльності. Одні стверджують, що сутність музеїв і концепція змін — поняття несумісні, оскільки музеї на протязі століть є багатофункціональними інститутами соціальної пам’яті [16], хранителями колективної історії людства і природи. Інші, навпаки, упевнено заявляють, що, якщо музеї не зможуть пристосуватися до змін і реагувати на них, вони ризикують повністю втратити свою актуальність для сучасного суспільства [21, с. 44]. Однак, треба зазначити, щоб успішно здійснювати свої функції, музей повинен бути одночасно і консервативним і гнучким [7, с. 11], тобто постійно розвиватися та здобувати все нові й нові риси в своїй діяльності. Численні музеї (майже 50000), розкидані по п’яти континентах, прагнуть доказати, що музей — це не застарілий заклад елітарного характеру, а що йому передбачено відіграти важливу роль у світі як сьогодні, так і в майбутньому [11], [14].

Бібліографічні посилання

1. Аліванцева О.В. Три Олени. Проект створення нового музею в Дніпропетровську // Музей і місто: музеєзнавчі аспекти збереження і відтворення своєрідності міської культури: [Матеріали обл. наук. конф.]. Д., 2003. — С. 9-12.
2. Ватченко А.Ф. Главная цель — создание музейного комплекса // Музейное дело в СССР: [Сборник науч. трудов]. — М., 1979. — С. 64-74.
3. [Грахов Я.Д.] Об устройстве общественного музеума в городе Екатеринославе // ЕГВ: Приб. — 1849. — 19 марта.
4. Екатеринославский областной музей имени А.Н. Поля. История создания и задачи учреждения. — Екатеринослав: Тип. губ. земства, 1905.
5. Капустіна Н.І. Дніпропетровський історичний музей — скарбниця історико-культурної спадщини Придніпровського регіону // Скарби музеїв: [Матеріали обл. наук. конф.]. — Д.: АРТ-ПРЕС, 2005. — С. 6-13.
6. Капустіна Н.І. Дніпропетровському історичному музею — 150 років // Музей на межі тисячоліть: [Зб. тез допов. та повід. міжнарод. наук. конф.]. — Д.:РВВ ОП «Дн. книж. друк.», 1999. — С. 3-7.
7. Качиа Ф. Коммуникация и музей // Muzeum. — 1984. № 141. — С. 8-13.17
8. Курилов В.В. Об организации Екатеринославского областного музея имени А.Н. Поля и Екатеринославского ботанического сада: [Доклад]. — Екатеринослав, 1901. (Отдельный оттиск).
9. Мазурик З. Музеї майбутнього: [Огляд] // Вісник Львівського університету. Серія «Мистецтво». — 2003. — Вип. 3. — С. 249-256.
10. Макагиансар М. Воспитательная и просветительная роль музеїв сегодня и завтра // Muzeum. — 1984. № 141. — С. 3-7.
11. М. Л. От редакции // Muzeum. — 1999. № 202. — С. 3.
12. Матвієвський П. 25-річчя Дніпропетровського кураєвого історично-археологічного музею // Дніпропетровський історично-археологічний музей. Збірник. Т. І / За голов. проф. Д.І. Яворницького. — Д., 1929. — С. 5-44.
13. Об отводе земли для пост ройки нового здания музея им. А.Н. Поля // Известия Екатеринославского городского общественного управления. — 1912. № 12. — 15 июня. — С. 1149-1151.
14. Прис С. Новый взгляд на старые вещи // Muzeum. — 1999. — № 202.— С. 12-17.
15. Родзянко М. Доклад «О способе наилучшей организации Губернського музея А.Н. Поля» Екатеринославскому губернському земскому собранию Губернской земской управы. — Екатеринослав, 1904. — С. 1-9. (Отдельный оттиск).
16. Российская музейная энциклопедия: В 2 томах. — М.: «Прогресс», «Рипол классик», 2001. — Т. 1. — 416 с.
17. Смета административно-хозяйственных расходов и переписка Днепропетровского краевого историко-археологического музея за 1927-1928 годы // Науковий архів ДІМ. Оп. 1. Арх. 23.
18. Стежар А.Н. Дніпропетровський історичний музей на етапі перебудови експозиції // З минувшини Подніпров’я [Зб. матер. наук. конф.]. — Д.: ВПОП «Дніпро», 1995. — С. 9-16.
19. Титова В.В. Музей и власть (Из истории Орловского краеведческого музея. По материалам научного архива музея)// Музей — город — регион: история и современность: [По мат. конф. музейных работников]. — М., 1998. — С. 35-47.
20. Устав Екатеринославского областного музея имени А.Н. Поля. Екатеринослав: Тип. губ. земства, 1905.
21. Хашн Н. Управление переменами, или Руководство в беспокойные времена // Muzeum. — 1999. — № 202. — С. 44-49.

Автор: Капустіна Н.І. — директор ДІМ

Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160-річчю заснуван¬ня Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького) Вип. 11. — Д.: АРТ-ПРЕС. 2009. — 608 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц