Дніпропетровський національний історичний музей

Приватні музеї в Дніпропетровській області на сучасному етапі

УДК 069.51:94(477.63)

В.М. Бекетова

Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького

ПРИВАТНІ МУЗЕЇ В ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Розглянуто мережу сучасних музеїв Дніпропетровської області та тенденції її ровитку за рахунок створення приватних музеїв у 2000-х рр.

Ключові слова: приватний музей, музейна мережа, Дніпропетровська область.

Рассмотрена сеть современных музеев Днепропетровской области и тенденции ее развития за счет создания частных музеев в 2000-х гг.

Ключевые слова: частный музей, музейная сеть, Днепропетровская область.

The article deals with modern private museums in the Dnipropetrovsk region. History of the  museum science in the Dnipropetrovsk area numbers 165 years. The first public museum of the Katerinoslav (modern Dnipropetrovsk) in 1849. The first private historical and archaeological museum was founded by O.Poll in 1887. Modern Dnipropetrovsk region number 132 different museums. In 2000s 5 new private museums appeared. They were set up on the basis of private collections. Among them there are: historical and archaeological museum of V.Celyanin, museum of Jewish Memory and Holocaust in Ukraine, Museum of Cross, Museum of the Ukrainian painting and Museum of car and lorries. The historical and archaeological museum of V. Celyanin was the first private museum in the Dnipropetrovsk region. His museum collection includes about 500 exhibits. The Museum of Cross possesses the collection 2000 crosses from 15 regions of Ukraine. Popular in the city is the Museum of the Ukrainian painting, opened in 2013. Most of the pictures here were painted during the soviet period. The Museum of cars is established on the basis of M. Prudnikov’s private collection. Thus, the private museums exist and we believe soon new museums will appear in the city.

Keywords: private museum, museum network Dnipropetrovsk region.

        Історія музейної справи в Дніпропетровській області нараховує 165 років, беручи свій початок від створення першого Громадського музею Катеринославської губернії у Катеринославі в 1849 р. за правління губернатора Андрія Яковича Фабра. Перший приватний історико-археологічний музей, доступний для широкої публіки, на Катеринославщині був створений О.М. Полем до 100-річного ювілею міста Катеринослава у 1887 р. і проіснував до 1890 р. [1]. Приватне полівське зібрання пам’яток археології, історії і культури краю було покладене в основу Обласного музею ім. О.М.Поля, створеного 1902 р., який існує і до нині – Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І.Яворницького (далі в тексті скорочено – ДНІМ). До зібрання О.М.Поля приєдналися інші понад 20 приватних колекцій [4]. Тобто музейна справа нашого краю спиралась на приватне колекціонування предметів старовини місцевого краю та пам’яток світової цивілізації, зокрема античності, нумізматики різних часів, реліквій козацької доби, архівних та книжкових пам’яток тощо. За радянських часів приватне колекціонування, хоч і існувало, але не мало чіткої законодавчої бази. Як правило, приватні колекціонери приховували свої колекції від влади і громадськості. Віталося тільки збирання марок, значків, монет, бон, різних наклейок та етикеток. Про унікальні колекції дізнавалися випадково. Вважалося, що, якщо колекція цінна, то пам’ятки або викрадені з музеїв та  храмів, або придбані незаконним шляхом її власником, в тому числі й під час незаконних розкопок археологічних пам’яток (чорні археологи). Як приклад, постає історія із зібранням, своєрідною кунсткамерою, електрика з Кіровограду Олександра Ільїна [3], до якого входило біля 3-4 тис. різноманітних речових історико-культурних пам’яток (200 кг срібла в монетах та ювелірних виробах), 5-7 тис. раритетних книг та документів, загальною вартістю 40 міліардів дол. США [5].

         Традиція створення приватних музеїв на основі різноманітних приватних колекцій, перервавшись за радянської влади, поновилась вже в наш час. Про нові музеї, що створюються в області, ми дізнаємося здебільшого з мережі Інтернет та місцевої преси. В ДНІМ в поточній науковій документації зберігаються уніфіковані паспорти та звіти музеїв Дніпропетровської області, які реєєструються в органах влади та стають на облік в управліннях та відділах культури, в органах місцевого самоврядування, тобто саме в музеї накопичується науково-діловодний архів для майбутніх досліджень розвитку музейної справи. Саме ці джерела та особисті спостереження були використані для створення даного повідомлення стосовно виникнення приватних музеїв в нашій області у 2000 рр.

         На сьогодня (січень 2015 р.) в Дніпропетровській області, за даними ДНІМ, функціонує 132 музеї різних типів та профілів. Здебільшого це музеї комунальні (24) та громадські (106), а за профілем — комплексні (120), які відтворюють природу, історію, етнографію, культуру і мистецтво краю. Крім того в області наявні історичні, літературні, природні, художні, технічні та меморіальні музеї.

         Серед наявних в області музеїв у 2000-х рр. з’явилося 5 приватних музеїв, заснованих на базі приватних колекцій (юридичні та неюридичні особи), а саме: Історико-археологічний музей корпорації ВЕЕСВІ (приватна колекції президента корпорації Володимира Селяніна) в м. Дніпропетровську, Музей Хреста в с. Гречане Петриківського району (приватна колекція Віктора Векленка), Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» (власність Єврейської общини Дніпропетровська), Музей українського живопису (приватна колекція Олега Наумова), Музей «Машини часу» (приватна колекція автомашин В.М. Пруднікова) в Дніпропетровську.

          Одним з перших приватних музеїв на Дніпропетровщині був історико-археологічний музей Володимира Селяніна. Він був створений і взятий на облік як музей на громадських засадах 24 вересня 2001 р. Розташований музей у приміщенні корпорації ВЕЕСВІ по вул. Курсантській, 3. Загальна площа музею 150 кв.м, саме на цій площі розташовано експозицію музею, де представлено археологічні знахідки доби кам’яного віку, раннього металу (енеоліт та бронза), залізного віку, античних часів та середньовіччя. Всього в колекції музею біля 500 предметів. Багато років Володимир Селянін збирав (скуповував) в різних містах, зокрема в Криму, різноманітні, інколи унікальні, пам’ятки культур і народів Подніпров’я та Пінічного Причорномор’я давніх часів. Серед експонатів його музею можна побачити рідкісні предмети доби каменя та бронзи (знаряддя праці, зброю, амулети), чорнолаковий античний посуд, коропластику, зразки античного скла, прикраси та зброю, саркофаг з декоративними наліпами, столовий посуд, прикраси та предмети вбрання, пряжки, надгробні плити та кам’яну скульптуру [2].

          Наприклад, цінною є колекція коропластики — статуеток людей і тварин з глини (терракотові). Це один з найдавніших видів мистецтва. Його зародження відноситься до VII-VI тисячоліття до нашої ери. У середині другої половини II тисячоліття до н.е. в Греції, насамперед у Мікенах, виготовляли ліпні статуетки богині родючості. Теракоти пізнього часу при їх жанровому, на перший погляд, характері дуже рідко служили прикрасами житлових приміщень. Як і теракоти більш раннього часу, вони призначалися, насамперед, для культових цілей. Їх клали в могили, використовували в різних поховальних ритуалах, приносили в якості дарів в храми і святилища божества. І кожного разу ці статуетки відбивали світогляд і релігійні вірування людей своєї епохи. В музеї експонуються: маска актора, вершник, гутус, статуетка богині Кібели, маска бога Діоніса та інш. Серед чорнолакового посуду слід особливо вирізнити канфар з Північного Причорномор’я, скіфос, лекану та лекіф з Аттики ІV – III ст. до н.е. Безперечно, найціннішою знахідкою, що зберігається в музеї є саркофаг з приліпами походженням з Боспору,  I-II ст. н.е. Матеріали — можевельник, кипарис. Розміри: висота 109,5 см, довжина корпусу 186,5 см, ширина 53,5 см. У вигляді храму, з вертикальним розчленуванням стінок колонками, двохскатною кришкою коринфського типу та висувним ложем для покійника. Приліпи – розфарбовані гіпсові відливки [2].

            Є серед музейних предметів з колекції В. Селяніна і сучасні підробки, але дуже майстерно зроблені, так, що їх важко відрізнити від оригіналів. У 2004 р. колишній директор музею Олександр Сергійович Єременко, отримавши наукову консультацію доктора історичних наук, професора ДНУ, археолога І.Ф.Ковальової, упорядкував каталог цього музею, який було надруковано в типографії ТОВ «Ютекс» в Дніпропетровську невеликим тиражем. Музей можна відвідати за попердньою домовленістю з власником, оскільки на сьогодні в музеї немає директора.

         У жовтні 2012 р. в Дніпропетровську було відкрито музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні». Цей музей належить Єврейській общині Дніпропетровська і теж є приватною власністю, зарєстрований в органах місцевого самоврядування як окрема юридична одиниця в листопаді 2013 р. Музей розташувався на трьох поверхах Центру «Менора» в Дніпропетровську. Автором концепції музею виступив Ігор Щупак, керівництво проектом було покладено на Марка Шляка, який є членом Опікунської ради Дніпропетровської єврейської громади. Велику роль у створенні й відкритті музею зіграла узгоджена і дружна робота Дніпропетровської єврейської громади. Серед творців експозиції, яка займає в цілому площу більше ніж 3 тис. кв.м, — відомі українські художники, історики, культурологи та громадські діячі.

       Музей присвячений одній з найстрашніших трагедій минулого століття — Голокосту, і покликаний відображати історію великої і дивовижною нації, яка була практично повністю знищена. Експозиція музею складається з трьох великих залів, які в свою чергу поділені на п’ять тематичних відділів. Перший зал «Пам’ять єврейського народу і Голокост в Україні» розкриває особливості життя євреїв (розділ експозиції «Історія євреїв України XVII — XX ст.»), знайомить відвідувачів з основами іудаїзму (розділ «Тора, духовні основи іудаїзму»).

        Другий зал «Голокост» займає особливе місце в Музеї. Експозиція відображає трагічну долю єврейського народу під час Другої світової війни. Це найбільш масштабна експозиція, яка включає такі підрозділи як: «Нацизм і антисемітизм в Європі», «Бабин Яр», «Евакуація», «Гетто», «Концтабори і табори смерті». Тут також є експозиція «Дитячий зал», «Опір Голокосту», «Колаборація», «Праведники народів світу». Далі йде «Зал пам’яті — зал імен». Третій зал — «Пам’ять про Голокост. Відродження єврейського життя після голокосту». Символічною можна назвати інсталяцію під назвою «Розлом світу», встановлену біля входу в музей, яка нагадує всім присутнім про світові події після приходу до влади нацистів. Крім того, в Музеї також обладнані сучасні зали для тимчасових експозицій, працює бібліотека, інформаційний центр та ін. При створенні експозицій, крім традиційних вітрин використовувалися новітні мультимедійні інсталяції, голограми, аудіовізуальні технології. Фонди музею налічують понад 8000 од. Музейних предметів.

      Третім за хронологією створення був так званий Музей Хреста. Більше 2 тисяч натільних хрестиків з 15 областей України виставлені в експозиції музею Хреста в козацькому хуторі Галушківка, с. Гречане Петриківського району. Відкриття музею відбулося 13 жовтня 2013 р. Це єдиний у світі музей Хреста. Дослідник і колекціонер Віктор Векленко давно хотів поділитися своїм багатством з людьми і саме в Галушківці знайшов гідне місце для своєї колекції. «Я давно хотів відкрити музей хреста і, об’єднавшись з етно-хутором Галушківка, магазином «Ангел-охоронець» і російським майстром Юрієм Федоровим, нам вдалося втілити мою ідею в життя, — зазначив В.Векленко на відкритті музею. — Тільки разом ми можемо робити щось для людей, адже основне, що показує музей хреста, це не самі хрестики, а свідоцтва про людей, які жили на нашій землі і носили ці хрестики». Дніпропетровський історик Віктор Векленко називає себе ставрографом — фахівцем по хрестах. Після закінчення історичного факультету він завідував лабораторією археології Дніпропетровського національного університету і брав участь у розкопках. Результатом стала монографія «Натільні хрести Самарі-Богородицької фортеці». Як дослідник, В. Векленко зібрав значну колекцію, на основі якої й створено новий музей. Всі стіни української хати, в якій розмістили музей, увішані вітринами з сотнями хрестів. До кожної можна підійти і в найдрібніших деталях розглянути вподобаний хрестик. Кожен з них відображає долі людей і відтворює історію України. Адже у вітринах хрестики, зібрані по областях і навіть районах, в яких їх знайшли. Також хрести згруповані за періодами, в цілому експозиція музею охоплює 9 століть — з Х по ХХ століття.
«Тут представлені хрестики від Київської Русі до кінця ХІХ — ХХ століття. Колекція відображає всі культурно-етнологічні верстви людей, що населяли Україну. Наше завдання за допомогою виставки наблизити культурну спадщину до простих людей, адже тут зібрані обереги з усіх районів нашої та сусідніх областей і кожен може знайти хрестик свого предка. Це об’єднує нас, особливо мешканців сіл, адже часто саме їхні мешканці почуваються на краю, а не творять історію і творять культуру», — таку думку висловив власник колекціїї хрестів В. Векленко.

          Більшість хрестів музею металеві, але можна знайти і керамічний, і скляний, і навіть кістяний натільний оберіг. Хрестики різних розмірів, фактур, різьблення — розглядати їх можна годинами. Щоб відвідувачі музею не загубилися в різноманітті, в залі присутній екскурсовод, який детально розповідає про кожний експонат на стендах і показує найцікавіші знахідки.
«Основна маса хрестиків — це не купецькі або дворянські, вони селянські. Тому концепт музею, який зараз народився, дуже вдало вписався в етнографію хутора і Петриківського району. Адже Петриківка — це не тільки розпис, але і знамениті ткані килими та багато інших культурних традицій, — зауважив В. Векленко на відкритті музею. — Мені радісно, що діти з Петриківки та сусідніх сіл можуть прийти в музей і побачити історію».

         Напередодні Дня художника України, 11 жовтня 2013 року, в Дніпропетровську відкрився приватний Музей українського живопису. Це художній, просвітницький і дослідницький проект, спрямований на збереження імен, відродження інтересу до дніпропетровської школи живопису, популяризацію українського мистецтва. Засновник музею — бізнесмен Олег Наумов. Левову частку свого життя він займався колекціонуванням робіт дніпропетровських художників. Перша експозиція, яка була створена в музеї, налічує понад 200 робіт, присвячена дніпропетровським художникам ХХ століття. Крім живописних і графічних робіт (а їх всього в колекції музею близько 500), на вернісажі представлено альбоми, буклети виставок 60-70-х років, особисті речі, слайди з фотографіями із сімейних архівів, — те, що допоможе зберегти пам’ять про наших видатних земляків. Колекція буде і далі поповнюватися, а ті матеріали, яких поки немає в музейному зібранні, розміщені на інтернет-сайті музею www.museum-painting.dp.ua. Там же можна подивитися відео зі спогадами родичів. Крім того, на сайті систематизується інформація не тільки про дніпропетровських, а й про українських художників XVII — ХХ століть.

        Більшість картин, виставлених в Музеї українського живопису, написані в радянський час. Тут можна побачити як пейзажі (В. Матюшенко, «Бузкові дерева», 1970), так і картини великих радянських будівництв (Н. Родзін, «Над будівництвами», 1960), портрети (М. Кокін, «Портрет Н. Н. Кокіної », 1959), натюрморти (А. Войцехівський, «Натюрморт з яблуками», 1960-і рр.). Серед експонатів музею — понад 500 картин, в 2014 році засновники музею обіцяють оновлювати експозиції кожні 10 днів.

        У Музеї українського живопису є оригінальна кімната — «Музей однієї картини». У кімнаті знаходиться стілець, навпроти — висить велика картина-пейзаж дніпропетровського художника Віктора Матюшенка (1925-1984). З вигляду картина нічим не примітна. На ній ми бачимо кілька дерев, що ростуть на пагорбі, село далеко, річку, блакитне небо … Закриваються двері, що відокремлює вас від суєти великого міста, і голос з динаміків починає розповідати про  пейзаж, особливості картини і життєвого шляху її автора. Коли починаєш вслухатися, то дивуєшся, як майстерно можна описати словами те, що намальовано на полотні. І сама картина вже здається досить хитромудрою, і художні прийоми автора проступають чіткіше. На виставках одієї картини вже експонувались твори А. Ткача, А. Потапенка, Г. Чернявського.  Кожен відвідувач може зробити добру справу — пожертвувати гроші на реставрацію картин. Ці старі картини, пошарпані часом і недбалим ставленням, розміщені тут же. Після реставрації вони займуть своє місце в експозиції музею.

             Музей «Машини часу» є приватним музеєм технічного профілю, створений на базі приватної особистої колекції Михайла Пруднікова. Відкриття музею відбулося на 13 листопада 2014 р. Розташований музей в окремому приміщенні (колишня промислова будівля, у вигляді цеху), за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Мандриківська, 44. Загальна площа музею – 1161,7 кв.м, експозиційна – 1052,7 кв.м. Музей працює з 10.00 до 18.00, щоденно, крім понеділка (вихідний).  В музеї зберігається і експонується 45 автомобілів 1930-1970-х рр. (легкові — 15, спортивні — 5, вантажні спеціальні – 19, мотоцикли – 3, та інш.). Серед легкових автомобілів наявні: «Москвичі», «Чайки», «Побєди», «Волги», «Запорожці», різної модефікації, виготовлені в різні роки. Вантажні машини представлені автобусом, пожежною машиною. Окремий розділ присвячений автомобілебудуванню Дніпропетровщини — вантажівці ДАЗ-150 «Українець», перший прототип якої ще в 1948 році виготовили на Дніпропетровському автомобільному заводі, і сільськогосподарській техніці, яку випускали Південний машинобудівний і Дніпропетровський комбайновий заводи. Серед експонатів — машина для інвалідів, яку не хотіли ремонтувати на жодній СТО через «диявольські» номери. «У неї номер кузова 39666, номер двигуна 28 66 і її держномер 1216, тобто скрізь присутні шістки. Відновлення автомобіля велося на трьох СТО — на першому люди запили через місяць, не змогли її полагодити, на другому почалися фінансові проблеми. Вона простояла кинута в гаражі 5 років», — розповів на відкритті музею Михайло Прудніков. Експозиція оформлена у вигляді міської вулиці, з бруківкою, вуличними ліхтарями, заправочною станцією та автоматами газводи, люками тощо. Крім того, в музеї зроблені інтер’єри 1960-1980-х рр. під назвою «Бібліотека» та «Кафе» — «Народжені в  СРСР», оздоблені предметами, які могли бути розташовані у «червоному кутку» або кабінеті в різних підприємствах та установах, закладах громадського харчування. Один із розділів музею присвячений перебуванню в Катеринославі в 1820 р. О.С. Пушкіна, який, як відомо зупинявся в приватному будинку на Мандриківці,  – «Мандриківські миттєвості О.С. Пушкіна».

         Таким чином, якби громадськість не відносилась до приватного колекціонування і подальшого створення приватних музеїв (негативно чи позитивно), факт їх існування відбувся, і, очевидно, що розвиток музейної мережі в нашому краї й в Україні, буде продовжуватись і в цьому напрямку теж.

 

Список джерел та літератури

  1. Віхи музейної біографії: До 160-річчя заснування Дніпропетровського історичного музею імені Д.І.Яворницького / Автори-упорядники Н.І.Капустіна і В.М.Бекетова – Д.: Герда, 2009. – 72 с.
  2. Каталог старожитностей з зібрання Історико-археологічного музею корпорації «ВЕЕСВІ» (від палеоліту до середньовіччя).  Д.: ТОВ  «Ютекс», 2004. – 57 с.
  3. Кулибаба Ю. По следам миллионера в стоптанных башмаках // Комсомольская Правда. 1995. 22 марта.
  4. Музеї Дніпропетровської області. Довідник-путівник /Автори: Капустіна Н.І., Бекетова В.М. – Дн.: АРТ-ПРЕС, 2006. – 56 с.
  5. Шапочка Я. Часть уникальной коллекции кировоградского электрика Александра Ильина выкрали из местной библиотеки // Факты. 2002. – 25 октября.

Hosting Ukraine