Дніпропетровський національний історичний музей

Колекція скла музею «жовківський замок» львівської національної галереї мистецтв – штрихи до дослідження щоденного побуту жовківських міщан XVII-XVIIІ ст.

УДК 069. 013: 39 (477, 83)

 

Каськун С.

Завідуюча музею «Жовківський замок» Львівської національної галереї мистецтв

Колекція скла музею «жовківський замок» львівської національної галереї мистецтв – штрихи до дослідження щоденного побуту жовківських міщан XVII-XVIIІ ст.

У статті проаналізовано збірку скла XVII-XVIIІ ст. музею «Жовківський замок» Львівської національної галереї мистецтв, що походить із досліджень ренесансного кварталу на ринковій площі в Жовкві. На основі дослідження змодельовано соціальний та майновий статус мешканців жовківського середмістя, побут та культуру харчування.

Ключові слова: ренесансна забудова, скло, гута, посуд, склянка, штоф, бутель, кухоль, чарка, Жовква, музей.

 

В статье проанализирована коллекция стекла XVII-XVIII вв. музея «Жовковский замок» Львовской национальной галереи искусств, которая выявлена во время исследования ренессансного квартала на рыночной площади в Жовкве. На основе исследования реконструирован социальный и имущественный статус населения жовковского городка, быт и культура питания.

Ключевые слова: ренессансная застройка, стекло, гуты, посуда, стакан, штоф, бутыль, кружка, рюмка, Жовква, музей.

 

The article analyzes the collection of glass XVII — XVIII centuries of the  museum «Zhovkva castle» Lviv National Art Gallery, that comes from research of  the Renaissance block on the market  square in Zhovkva. Based on the research is modeled social and  property status Zhovkva’s residents downtown, life and culture of food.

Key words: renaissance building, glass, glass factory, dishes, glasses, flagon, bottle, cup, glass, Zhovkva, museum.

 

Жовква – районний центр Львівської області. Місто, засноване у 1994 р., на сьогодні переживає період дослідження своєї історичної спадщини та визначення місця, яке воно займає в історії та культурі нашої батьківщини. Якщо про власників міста, їх справи і побут ми маємо регулярні відомості [16; 17; 19], то зовсім мало знаємо про щоденний побут міщан. У цьому контексті важливим є розгляд музейних колекцій з використанням евристичних прийомів у вигляді асоціацій та аналогій, що дає нам можливість доповнити картини життя міста у XVII-XVIIІ ст.

Окремих публікацій, присвячених дослідженню колекцій музею «Жовківський замок», опубліковано не було. Музей створено у травні 2001 р., і до сьогодні в музеї працює лише один науковий співробітник, що не сприяє дослідженням його колекцій.

Проаналізувавши колекцію скла музею «Жовківський замок», автор спробував відповісти на питання про те, яким був соціальний статус мешканців жовківського середмістя, побут жовківських міщан, рівень заможності, спосіб життя та культура харчування. В пошуках розв’язання поставлених завдань поряд зі знаннями та досвідом було залучено використання уяви, фантазії, вміння абстрагуватися, знаходити взаємозв’язки між об’єктом та віддаленим поняттям через гірлянду асоціацій.

Жовква – мале історичне місто, районний центр Львівської області, розташоване на відстані 25 км на північ від Львова та 40 км від польсько-українського кордону. Особливими є передумови появи Жовкви на історичній карті Західної України. Саме тут відбувалося протистояння між Австрією, Польщею, Україною, Татарією, Туреччиною, Волощиною, Семигороддям, що призводило до постійної військової загрози та робило цю територію зоною найактивнішого в Європі будівництва міст-фортець. Можна стверджувати, що Жовква є однією з найперших реалізацій концепції «ідеального міста» і єдиним таким збереженим до наших днів на території України. Професор архітектури Микола Бевз звертає увагу на те, що загальна композиція та розпланування міста, характер його забудови та функціонального зонування – орієнтація композиційних осей, етнічна схема заселення цілком відповідають засадам італійської ренесансної урбаністики [2]. Жовква створювалася за самобутнім планувальним укладом. Репрезентаційна частина (площа із замком, костелом, будинками із лоджіями-підсіннями) безпосередньо пов’язана із двома парадними в’їздами до міста – брамами Звіринецькою та Краківською. Головна міська площа з півночі була оточена особливим типом житлової забудови XVII ст. – будинками із підсінням – єдиними в Україні, котрі становили елітний житловий фонд середньовічної Жовкви [8].

Під час Другої світової війни центр міста був пошкоджений. Один із приринкових кварталів з підсіннями в 50-х роках ХХ ст. було розібрано і на його місці влаштовано сквер. Протягом жовтня 1994 р. – травня 1995 р. було проведено дослідження залишків втраченого історичного житлового кварталу у північно-східній частині забудови Ринкової площі. Роботи виконувалися під керівництвом архітекторів Р. Могитича, М. Бевза, К. Присяжнюка, Ф. Мартинюка та В. Накопала [2].

Музейна колекція скла складається з предметів, виявлених під час архітектурних та археологічних досліджень приринкового кварталу. Усі досліджувані предмети походять із підвалів зруйнованих кам’яниць. Колекція не є повною. З невідомих нам причин знахідки, отримані в результаті археологічних досліджень замку і міста у 1994-1995 рр. та 2003 р., розосереджені між археологічною колекцією Львівського національного університету ім. Івана Франка та (!) Винниківським краєзнавчим музеєм. Фрагменти віконного скла – оболон, були настільки малих розмірів, що до музею передані не були.

До збірки входить дев’ятнадцять частин столового та побутового скла XVIІ-XVIIІ ст., за якими можна ідентифікувати предмети та зробити їх реконструкцію. Нажаль, в колекції немає жодного повністю збереженого предмета. Серед предметів колекції наявні два види посуду: для зберігання рідин та для пиття. До першого виду належать:

ІКЖЗЛГМ/АР000039 Шийка бутля із частиною плечиків. Висота фрагмента = 12 см, ширина збережених плечиків = 14 см, довжина шийки = 7 см, діаметр шийки = 4 см, товщина стінок = 4-5 мм, вінця шийки заплавлені. Скло світло зеленаве (мал. 1).

ІКЖЗЛГМ/АР000002 Верхня частина боклаги. Висота фрагмента = 10 см, розмір тіла = 13 × 6 см. Діаметр шийки = 1,5 см, висота = 2,5 см. Шийка розхилена розтрубом назовні, діаметр розтрубу = 4 см. На плечиках накладені петельки для ремінця. Товщина стінок = 1,5 мм. Скло прозоре зеленаве із пухирцями (мал. 2).

ІКЖЗЛГМ/АР000004 Верхня частина боклаги. Висота фрагмента = 11 см, розмір тіла = 11 × 6 см. Діаметр шийки = 1,5 см, висота = 2,5 см. Шийка розхилена розтрубом назовні, діаметр розтрубу = 4 см. На плечиках накладені петельки для ремінця. Товщина стінок = 1,5 мм. Скло прозоре зеленаве із пухирцями (мал. 3).

ІКЖЗЛГМ/АР000017 Дно боклаги. Розмір = 8 × 9 см. На дні наплавлення у вигляді закрученого валика. Висота збереженої стінки = 1,5 см, товщина = 1-1,5 мм.

ІКЖЗЛГМ/АР000003 Верхня частина штофа. Висота фрагмента = 9,5 см, розміри тіла = 9,5 × 11 см. Діаметр горла = 1,5 см, висота шийки = 2,5 см. Товщина стінок = 4 мм. Скло темно-коричневого кольору із фіолетовим відтінком (мал. 4; 5).

ІКЖЗЛГМ/АР000048 Дно пляшки. Діаметр = 10 см, збережена висота стінки = 2,5 см, діаметр = 9 см, товщина стінки = 2 мм. Дно утворене методом прихлопу у вільному видуванні (мал. 6).

ІКЖЗЛГМ/АР000046 Вінчик дзбанка (?). Сектор = 7,5 см, висота збереженого фрагмента = 2,5 см, розтруб під кутом 90°, ширина розтрубу = 1,5 см, прорахований діаметр = 7 см, товщина скла = 1,5 мм.

ІКЖЗЛГМ/АР000049 Денце плесканки. Діаметр = 5 см, товщина = 8 мм. Світло-зелене скло. Видно сліди прикріплення плесканки.

Групу посуду для пиття в музейній колекції представляють:

ІКЖЗЛГМ/АР000001 Склянка. Фрагмент. Висота збереженої частини = 9 см. Діаметр дна = 5,5 см, тулубу = 7,5 см, товщина стінок = 2 мм (мал. 7). Дно ввігнуте, декороване наліпленою стрічкою у вигляді пелюсток (мал. 14). Скло прозоре зеленаве без пухирців.

ІКЖЗЛГМ/АР000005 Кухоль без дна. Висота = 12 см, діаметр внизу = 8 см, вверху = 6,7 см, товщина стінки = 5 мм. Вінчик зашліфований. Ручка заокруглена, розміром 7 × 4 см, розміщена у нижній частині кухля. Скло кольору білої води (мал. 8).

ІКЖЗЛГМ/АР000039 Склянка. Фрагмент. Висота = 9 см, діаметр дна = 5 см, діаметр вінчика = 8 см. Вінчик заокруглений, дно гладке. Товщина стінки = 2 мм. Скло зеленаве, прозоре (мал. 9).

ІКЖЗЛГМ/АР000006 Склянка. Фрагмент. Висота = 6,5 см, діаметр = 4,5 см, товщина стінок = 1-1,5 мм. Дно увігнуте, декороване наліпною стрічкою у вигляді пелюсток, стінки прямі. Скло прозоре світло-оливкове (мал. 10).

ІКЖЗЛГМ/АР000040 Склянка. Фрагмент. Висота збереженої частини = 4 см, діаметр дна = 5,5 см, товщина стінок = 1-1,5 мм. Дно декороване навареною стрічкою у вигляді пелюсток. Тіло склянки декороване скляною стрічкою, наліпленою у вигляді спіралі із насічками. Скло пошкоджене. Сліди чорного кольору свідчать про пошкодження, викликані пожежею (мал. 11).

№. ІКЖЗЛГМ/АР000041 Денце бокала. Розміри = 7 × 8 см, товщина скла = 1-1,5 мм. Скло прозоре кольору «зеленої води».

ІКЖЗЛГМ/АР000042 Чарка «дзвінкувата». Фрагмент. Діаметр денця = 5 см, діаметр тіла = 5,5 см, скло зеленкувате, прозоре. Чарка утворена перехопленням видутої кулі в нижній частині ще в гарячому стані (мал. 12).

ІКЖЗЛГМ/АР000043 Денце чарки «дзвінкуватої». Діаметр = 4,5 см, товщина = 6 мм, збережена висота в частині переходу в ніжку = 2,5 см, товщина стінок = 1,5-2 мм. Скло прозоре світло-зеленого кольору.

ІКЖЗЛГМ/АР000044 Фрагмент бокала. Висота збереженої частини = 10 см, висота ніжки = 4 см, діаметр нижньої частини тіла = 2 см, товщина скла = 3 мм. Скло прозоре світло-оливкового кольору.

ІКЖЗЛГМ/АР000045 Фрагмент стінки бокала. Розмір 5 × 4 см, товщина стінки = 1-1,5 мм, вінчик легко розхилений назовні під кутом 45°

ІКЖЗЛГМ/АР000047 Ручка кухля. Довжина = 10 × 4 (у верхній частині) × 5 см (у нижній частині), товщина перерізу = 1 × 1 см, профільована із плющеннями в кутових частинах. Скло прозоре ледь жовтувате (мал. 13).

Аналіз предметів вказує на місцеве походження більшості із них. Скляне виробництво на теренах Жовківщини розвивалося з незапам’ятних часів. Усі основні компоненти: пісок, поташ чи попіл, вапно чи крейда, що входили до складу шихти, були доступними в даній місцевості. Невідомо, коли з’явилась перша гута в околицях Жовкви. Історичні джерела, що б проливали світло на це питання, нам невідомі, але топоніми населених пунктів Жовківщини: Гута Обединська, Гута Зелена, Гутка, Майдан – прямо вказують на наявність склоробної майстерні – гути [15, с. 404]. Гута (з нім.: hutta) – споруда, де стояла піч, у якій варили скло й видували посуд [10, с. 35]. Такі майстерні займали велику територію, мали своє господарство і велику кількість працівників, що приводило до виокремлення їх на основі спільної трудової діяльності із пізнішим створенням окремого населеного пункту. Поміщики радо дозволяли організацію гут у своїх маєтках, адже це давало подвійну користь – прибутки від продажу скловиробів та звільнення території від лісу з подальшим її використанням для сільськогосподарського виробництва [6, с. 112]. Гутна майстерня не могла довго існувати на одному місці – вичерпувалася сировина і виробництво переносили на іншу ділянку.

В історичних документах згадується дві гути в місті Потеличі на Жовківщині, на що вказують у своїх дослідженнях В.Ф. Рожанківський та Ф.С. Петрякова [10, с. 36- 37; 9, с. 16]. Опосередкованим доказом існування у XVIII ст. скловиробництва на теренах Жовківщини служить також рецептура суміші до виробництва фарфору, що вироблявся у с. Глинсько, в якій одним із компонентів є бите скло [12, с. 212]. Такий компонент міг мати місце тільки за наявності в околиці добре розвинутого скляного виробництва. Крип’якевич при описі промислів і торгівлі наприкінці XVII ст. відзначає: «Зі шклярських виробів є «болони» до вікон…» [5, с. 34]. У Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України збереглася велика парадна дванадцятиріжкова люстра, виготовлена в Жовкві на початку ХІХ ст. Характеристику її художніх якостей подає Володимир Рожанківський [10, с. 86].

На західноукраїнських землях гутництво не було так широко розповсюджене, як на території Чехії чи Німеччини [21, с. 99]. Продукція гут в основному забезпечувала потреби місцевого ринку і не була високої якості, як і у більшості інших європейських країн [10, с. 56]. Наявність скляного посуду XVII-XVIIІ ст. в археологічних матеріалах досліджень ренесансної забудови в Жовкві свідчить про високий соціальний статус жовківських міщан – мешканців приринкових кам’яниць (мал. 15). Людина першої половини XVII ст. ще не зовсім звільнилася від психологічного страху голоду, що переслідував європейців протягом середньовіччя, але, починаючи із другої половини XVII ст., застілля стало розцінюватися як предмет оцінки заможності господаря. Для середньовічного міщанина причин для свята було не менше, аніж у сучасників, гостини відбувалися з розмахом, і демонструванню посуду приділялося велике значення [7, с. 46]. Скло було нетривким і дорогим матеріалом, а тому розцінювати його наявність можна як ознаку високого матеріального рівня. Дорогі, на вагу золота, закордонні вироби виставляли на показ, а користувалися місцевими. Що і у якому посуді подавали до столу багатого жовківського міщанина в XVII-XVIIІ ст.?

Як і на території усієї тогочасної України, жовків’яни із напоїв найчастіше вживали квас (буряковий, хлібний, грушковий), з давніх часів це був звичайний нехмільний напій. Однак, існує припущення, що цей напій також міг бути і хмільним, оскільки згадується поруч із медовим [14, с. 28].

Типовим напоєм був хмільний мед, широко вживаний ще з часів Київської Русі. У середньовіччі жодна учта, жодне свято не обходилося без меду. Тільки у піст церква обмежувала споживання цього напою [7, с. 36]. Споживання меду добре підходило до неспішної бесіди в дружньому товаристві. До столу мед могли подавати у дзбанку, вінчик від якого зберігся в музейній колекції, а споживати із скляниць і кухлів. У другій половині XVII ст. пиття меду, особливо у вищих суспільних колах, стало рідкісним. Як зазначає Ян Бистронь: «Зникало воно разом із кунтушем і підголеною чуприною за стариною» [18, с. 304]. Але в народному середовищі мед як хмільний напій побутував ще довго, а вислів «мед-горілку пити» до сьогодні означає бенкетувати.

Ще з XVI ст. у Європі почало набувати популярності вживання міцних спиртних напоїв. У XVIІ ст. винокуріння – ґуральництво і броварництво розвивалися досить успішно. Сировиною для виготовлення горілки і пива були злакові культури. Винокуріння давало прибуток у 2-4 рази більший, ніж продаж хліба. Дрібні ґуральні та пивоварні діяли в кожному фільварку, маєтку, місті [6, с. 268]. Відомо, що у XVII ст. у Жовкві функціонував бровар, жовківське пиво було доброї якості [17, с. 38]. Основним продуктом для виготовлення пива був солод – штучно пророщене хлібне зерно, якому в теплі й волозі давали прорости, а потім висушували. На столі жовківського міщанина були такі сорти пива: пшеничне, житнє, гречане, вівсяне, ячмінне, оскільки саме таке збіжжя використовували для приготування солоду [14, с. 29]. А вживали пиво із кухлів, подаючи у пляшках, денце однієї пляшки наявне в нашій колекції.

Польський і український письменник XVI ст. С. Кльонович хвалив пиво, що виробляли галичани, за його добрі смакові якості та високу стійкість до псування [17, с. 320]. На початку XVIІ ст. пиво вживали не тільки як хмільний напій, а й у якості ліків [1, с. 89].

Важко визначити, де були виготовлені кухлі для пива із жовківської музейної колекції. Кухоль № ІКЖЗЛГМ/АР000005 швидше всього походить із Німеччини [3, с. 125], а от кухоль, від якого збереглася тільки готична ручка, був виготовлений на місцевій гуті, оскільки має типологічні ознаки українського скла XVII ст. [10, с. 42,47; 9, с. 14-15].

Не могла учта відбуватися без наливок і настоянок. Наливки виготовляли із стиглих ягід, котрі всипали у бутлі та присипали невеликою кількістю цукру. Ягоди пускали сік, цукор розчинявся, і таким чином наливка виброджувалася у теплому світлому місці протягом двох-трьох тижнів. Потім її зливали, а ягоди йшли на пироги. Залежно від продукту наливки змінювалася й назва: вишнівка, смородинівка, малинівка, слив’янка тощо. В XVII ст. цукор був рідкістю, тому готували невелику кількість наливки і зберігали її до якоїсь важливої оказії [1, с. 89]. Наливку могли виготовляти в бутлі, горло якого збереглося в музейній колекції, а подавати до столу в пляшці, денце якої наявне у збірці.

Для виготовлення настоянки брали переважно вишні або сливи, заливали двадцятиградусною горілкою й ставили у тепло для бродіння. Цей напій був значно міцніший за наливку й цінувався вище, його виготовляли головним чином заможні міщани. Настоювали горілку і на цілющих травах, корінні, після чого напій набував лікувальних властивостей. Іноді, щоб підсилити процес настоювання, у горщик вкладали коріння, трави й спеції, заліплювали тістом і ставили у теплу піч. Така настоянка називалася запіканкою, запіканою або варенухою. Настоянки робили зі звіробою, материнки, шавлії, деревію та інших трав [1, с. 89]. Із цієї традиції пішла практика виготовлення та застосування лікувальних настоянок в сучасній медицині. Натомість ягідні настоянки, рідкісні в щоденному ужитку, щораз частіше можна зустріти в меню вишуканих кнайп сучасного Львова.

Подавали ці напої до столу в пляшках, частіше в плесканках із підставкою. В колекції наявна тільки підставка, ймовірно від плесканки. Вживали настоянки і наливки невеликими чарками. В музейній колекції присутні фрагменти чарок «дзвінкових» – найдавнішого і найпростішого способу, котрим виготовляли посуд такого ґатунку [4, с. 267]. Настоянки і наливки могли також вживати із невеликої вузької скляниці. Усі, окрім однієї склянки колекції, мають характерний для українського скла XVII ст. декор – наліплену на денце стрічку у вигляді пелюсток [10, с. 63].

Виноградне вино було звичним напоєм європейців. У Галичині звичайно вживали місцеве вино, але його якість не могла входити ні в яке порівняння із винами французьким, німецькими чи італійськими. Не той ґрунт, клімат і сорти винограду [1, с. 89]. Тому багаті міщани для свого столу і почастунку гостей привозили вина з Європи. Польський король Ян ІІІ Собєський – власник Жовкви, побудував у другій половині XVII ст. на горі Гарай мисливський палац, а у товщі гори облаштував винні погреби із системою вентиляції, котра функціонує до сьогодні. Гості короля – іноземні мандрівники, посли, знатні люди – завдяки часу проведеному за чаркою у короля залишили спогади про Жовкву XVII ст. Завдяки їхнім описам ми маємо уяву про місто та його околиці, а також про королівський звичай вечеряти із шанованими гостями в палицику, оглядаючи місто і околиці з бельведеру [13]. Вино місцевого виробництва вживали із склянок, а от для споживання привозного, очевидно, використовували бокали – один із різновидів посуду на високих ніжках-підставках, основи яких мають вигляд плоских дисків [11, с. 34]. В музейній збірці наявна скляна підставка – диск від бокала. Те, що диск не круглий, а овальний, свідчить на користь місцевого виробництва невисокої якості. Бокали виготовляли у три прийоми. Спочатку гарячим розкачували плесканчик, потім до нього приліплювали ніжку і видуту кулю – тіло бокала.

У XVII ст. напої не транспортували в скляних посудинах. Лише починаючи із XVIIІ ст. до вжитку входять штофи. Їхня форма зумовлена умовами використання та ідеально підходила до таких функцій – прямокутні в перетині штофи вкладали до спеціальних скриньок, пересипаючи стружкою, що забезпечувало їх цілісність [9, с. 20]. Штоф із жовківської музейної колекції має коричнево-фіолетовий колір, що свідчить про використання при його виробництві окису марганцю. Його додавали гутники в XVII-XVIIІ ст. для покращення кольору скломаси, намагаючись досягти різних відтінків скла: від ясно-зеленого до фіолетового [10, с. 67].

Для транспортування невеликих кількостей рідини використовувалися пляшки із петельками на ремінець – боклаги, виготовлені методом стискання гарячої видутої кулі з двох боків. Боклаги із досліджуваної колекції могли належати людині, котра багато подорожувала. Це міг бути купець або воїн, котрий не затримувався вдома, а подорожуючи хотів споживати звичні напої.

В колекції не присутні взірці скляних тарілок і дорогого імпортного посуду, однак, це не може свідчити про те, що міщани ним не користувалися. А наявність у розкопі скляних осколків оболоні – віконного скла [2, с. 46], виготовленого методом розкачування скляної кулі в гарячому стані, є додатковим свідченням високого майнового статусу мешканців приринкового кварталу.

Хоча… ідучи методом евристичного дослідження можна припустити, що в пивницях приринкового кварталу дослідники натрапили на рештки посуду із середньовічного шинку.

Таким чином, у щоденному побуті жовківського міщанина, мешканця приринкового кварталу, переважав посуд місцевого виробництва. На це вказують типологічні ознаки зразків, характер декору, якісні та візуальні характеристики скла. Більшість предметів належать до зразків саме українського скла. Українське скло XVII-XVIIІ ст. мало спорідненість із зразками польського гутництва [10, с. 63], жовківська музейна збірка свідчить на користь даного твердження.

Різноманітність столового посуду свідчить про те, що в меню мешканця приринкового кварталу були наявні усі види напоїв, характерних для того часу. Наявність посуду для транспортування свідчить про те, що в кам’яниці на ринку мешкали купці. З асортименту посуду випливає достатньо високий майновий статус мешканця XVII-XVIIІ ст. приринкового кварталу в Жовкві.

У той час, коли до замку постачали скляні вироби європейських мануфактур, про що свідчать інвентарі, міщани в більшості користувалися виробами місцевих майстрів, що сприяло виробництву скла на наших землях.

У XVII-XVIIІ ст. місцевими гутами вироблявся широкий асортимент столового та побутового скла, що дало можливість подальшого розвитку скловиробництва на території району і будівництва в середині ХІХ ст. промислової гути в м. Жовкві.

Бібліографічні посилання

  1. Артюх Л. Повсякденна й святкова їжа та напої. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. – К.: Либідь, 1993. – С. 80-108.
  2. Бевз М., Мартинюк Ф., Могитич Р., Накопало В., Присяжнюк К. Звіт про архітектурно-археологічні розвідки залишків житлових будівель на місці скверу біля пл. Вічевої у м. Жовкві. – Рукопис. – Архів кафедри РРАК ДУЛП – 1995. – 60 с.
  3. Гейдова Д., Дурдик Я., Кибалова Л., Мудра М., Стара Д., Урешова Л. Большая иллюстрированная энциклопедия древностей. – Прага, 1988.
  4. Гупало В., Лосик М. Скляні вироби із розкопок у колишньому бернардинському костелі в Дубні // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. – 2009. – Вип. 13. – С. 263-279.
  5. Крип’якевич І. З історії міста Жовкви // Жовківщина: історико-мемуарний збірник. Том 2 / Упорядник Я.Каліка. – Жовква, 1995. – 346 с. з іл.
  6. Лановик Б.Д., Лазарович М.В., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Економічна історія України. – К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2004. – 456 с.
  7. Макарчук С.А. Етнічна історія України: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2008.
  8. Мартинюк А. Ренесансна житлова архітектура Жовкви // Народознавчі зошити. – Львів: Інститут народознавства, 2000. – № 2. – С. 262-271.
  9. Петрякова Ф.С. Українське гутне скло. – К., 1988.
  10. Рожанківський В.Ф. Скляне гутництво на Україні в 16-17 ст. // Матеріали з етнографії. – 1959. – № 4. – С.81-99.
  11. Шовкопляс А.М. Некоторые гутные стеклянные изделия из Киева // Культура средневековой Руси. – Л.,1974. – 84 с.
  12. Школьна О.В. Жовква і Глинсько: два найбільш давні виробництва тонкостінного фаянсу, започатковані Яном Собєським на українських землях / Жовківські читання 2011: Збірник статей першої наукової конференції «Музей в сучасному світі» // Львівська галерея мистецтв. – Львів: Растр – 7, 2011. – 224 с.
  13. Яремич Г. Жовква в спогадах іноземців. // Галицька брама – Львів. – 1997. – № 4 (28) – С. 8-9.
  14. Яценко С. Назви хмiльних напоїв в українській мовi XIV-XVII ст. // Українська мова. – 2009. – № 2.
  15. Історія міст і сіл УРСР. Львівська обл. – К., 1978 – 421 с.
  16. Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. – Tom 7 – Wroclaw – Warscawa – Krakow, 1995 – S. 605-627.
  17. Barącz S. Pamiątki miasta Żółkwi. – Lwów, 1852. – 139 s.
  18. Bystron J. Dzieje obyczajów w dawnej Рolsce: wiek XVI-XVIII. – T. II. – Warszawa, 1976. – Wyd. 3-е. – 626 s.
  19. Osiński M. Zamek w Żółkwi. – Lwów, 1833. – 141 s.
  20. Petrus J. Kościoły i klasztory Żółkwi. – Kraków, 1994. – 200 s.
  21. Wyrobisz A. Szkło w Polsce оd XIV do XVII wieku. – Wrocław – Warszawa – Kraków. – Zakład narodowy imienia Ossolińskich // Wydawnictwo polskiej akademii nauk. – 1968. – 222 s.

Hosting Ukraine Creative Commons