Дніпропетровський національний історичний музей

Формування етнографічної колекції Луганського обласного краєзнавчого музею (1950-2012 роки): основні етапи, форми і методи комплектування

УДК 069.1(477.61)

М-33

Матвєєва Г.А.

Науковий співробітник Луганського обласного краєзнавчого музею

 

Формування етнографічної колекції Луганського обласного краєзнавчого музею (1950-2012 роки): основні етапи, форми і методи комплектування

В публікації висвітлюється історія створення етнографічної колекції Луганського обласного краєзнавчого музею, а також аналізуються основні форми і методи комплектування даної колекції.

Ключові слова: етнографічна колекція, музейний предмет, форми, методи і джерела комплектування.

В публикации освещается история создания этнографической коллекции Луганского областного краеведческого музея, и анализируются основные формы и методы комплектования данной коллекции.

Ключевые слова: этнографическая коллекция, музейный предмет, формы, методы и источники комплектования.

The history of creation ethnographic collection of Lugansk regional museum is coveraged publication and basic forms and methods of completing of this collection are analysed.

Key words: ethnographic collection, museum object, forms, methods and sources of completing.

Комплектування фондів є одним з основоположних напрямів діяльності Луганського обласного краєзнавчого музею. Збір музейних предметів етнографічного характеру продовжувався на усіх етапах існування музею, тобто більше 90 років. Історію створення етнографічної колекції, а також форми і методи її збирання можна простежити за фондовою документацією: актами надходжень, на основі записів у книгах надходжень та інвентарних книгах декількох груп зберігання, науковими звітами за матеріалами етнографічних експедицій.

Нажаль, довоєнна колекція предметів етнографічного характеру втрачена у роки Великої Вітчизняної війни. Архівні матеріали надають нам уривчасті відомості про роботу музею за напрямком етнографічної роботи і свідчать швидше про планування, наміри і заходи зі збору етнографічних предметів та їх вивчення, ніж про результати цієї роботи в цілому. Отже, проаналізувати процес формування етнографічної колекції у довоєнний час неможливо.

Історія створення сучасної етнографічної колекції охоплює більше шести останніх десятиліть. Тому доречно буде проаналізувати динаміку цього процесу, якісні зміни власне колекції, а також форми і методи її збирання за десятиріччями.

Комплектування даної етнографічної колекції було започатковано у 1950 році. Основним способом надходжень цього десятиліття була безвідплатна передача предметів від населення і установ. Перше надходження предметів етнографічного характеру нараховує 25 одиниць. Більшість з надходжень складали знаряддя ткацтва, виготовлені з дерева: ткацький верстат, що є незмінним експозиційним предметом музею, веретена, гребні, механічна прядка. І це не випадково, оскільки найпоширенішим видом домашнього виробництва наприкінці ХІХ – пер. пол. ХХ ст. були прядіння і ткацтво, і ці знаряддя були у кожній селянській сім’ї. Усього за 50-ті роки ХХ ст. до музею надійшло 129 етнографічних предметів. Комплектування відбувалось переважно шляхом безвідплатної передачі предметів, лише 12 предметів було закуплено.

Значне місце в поповненні етнографічної колекції у цьому десятиріччі посідало співробітництво між музеями. Так, в 1956 р. музейне зібрання поповнилося 22 предметами, переданими Київським історичним музеєм. Серед цих предметів привертають увагу 3 козацькі керамічні люльки, зразки українських вишивок, каганець, керамічна ваза. У 1958 р. Дніпропетровський історичний музей передав до фондів нашого музею 11 предметів, особливий інтерес серед яких викликають 4 глиняні миски ХІХ ст. та український жіночий головний убір – очіпок. Нажаль, у наступні десятиріччя така форма комплектування музейних зібрань, як поповнення колекцій з обмінних фондів музеїв, не практикувалася.

Джерела комплектування фондів та організаційні форми в 50-ті рр. ХХ ст. були різноманітними: від стихійного притока предметів від населення і організацій до цілеспрямованих досліджень, що проводилися музеєм. Польові дослідження в ті роки мали епізодичний характер. Внаслідок 4 наукових відряджень етнографічна колекція поповнилася 29 предметами. Здебільшого це були знаряддя ткацтва: гребні, мотовила, веретена, а також рушники і жіночі полотняні сорочки.

Доречно буде зупинитися на деяких цікавих надходженнях кожного періоду, що характеризують заняття і побут населення саме нашого регіону.

Частина території сучасної Луганської області входила до складу Області Війська Донського. Донські козаки активно освоювали східні регіони області ще з сер. ХVII ст. У наш час смт Станиця Луганська з селами Валуйське, Тепле, Старий Айдар, що близько розташовані, є однією з найбільших зон в Україні, де компактно проживають нащадки донських козаків [2, с. 86]. Мешканці цих населених пунктів до цього часу намагаються зберігати традиції одягу, свят, побуту донського козацтва. Великий інтерес викликає надходження в ці роки предметів козацької форми: суконних кашкетів, брюк літньої форми з лампасами, кітеля, пряжки з набором, передані мешканцями Станично-Луганського району.

Найбільш розвинутим промислом у нашому краї було гончарство, головними центрами якого були села Макарів Яр (зараз с. Пархоменко) Краснодонського району та Євсуг Біловодського р-ну. Виготовленням глиняного посуду в с. Макарів Яр займалися ще в другій пол. ХVIII ст. [5, с. 48]. І для музею особливо важливими були надходження в 1954 р. перших у колекції Луганського краєзнавчого музею предметів гончарства з с. Пархоменко: сільнички, глечика, тарілки, миски з орнаментом, фігурки кішки, датованих кін. ХІХ – поч. ХХ ст., які в наступні десятиріччя перетворилися у велику колекцію макарів’ярівських виробів.

У 1960-х роках етнографічна колекція збільшилася на 103 предмета, і всі вони були передані безвідплатно мешканцями сіл Краснодонського, Станично-Луганського, Новопсковського районів. Була організована лише одна етнографічна експедиція, що поповнила музейні зібрання 11 предметами. І знову, як і в минуле десятиріччя, нові надходження склали знаряддя ткацтва: мотовило, витушки, берда, а також жіноча та чоловіча полотняні сорочки. Продовжувалося поповнення колекції гончарних виробів з с. Пархоменко: надійшли свистунець «Пташка», датований поч. ХХ ст., підставка під чорнильний набір випускниці кустарно-промислової керамічної школи Литвинової Марії, а також кухля, макітра й інші горщики, датовані 20-30-ми роками ХХ ст. Колекція предметів одягу донського козацтва поповнилася 7 предметами: формені картуз та брюки козака, предмети одягу козачки та керамічна посудина, що була в ужитку козаків напр. ХІХ ст.

Процес заселення території сучасної Луганської області найбільш інтенсивно відбувався у другій пол. ХVIII ст. Селяни-українці переважно були вихідцями з Полтавської, Київської, Чернігівської губерній, російські селяни – з Курської, Воронезької, Бєлгородської губерній. Тому на території нашого краю побутували 3 типи народного вбрання: український, російський та костюм донського козацтва [2, с. 86]. І не дивно, що дуже важливим для музею було надходження у 1962 р. керсетки – важливого елементу українського жіночого костюма. Ця керсетка надійшла від мешканки с. Пархоменко і має конструктивні та декоративні особливості, а саме: форму горловини і спосіб декорування (велика кількість декоративних смуг, розміщених не лише по краю, а й по всьому полю пілки керсетки), притаманні керсеткам Середнього Подніпров’я, у даному випадку – Дніпропетровщини.

В етнографічній колекції Луганського обласного краєзнавчого музею особливе місце займають рушники, які виготовлялися і побутували на території нашого краю. Заслуговує на увагу, так званий, «пісний» рушник, що надійшов у 1960-му р. з Білокуракінського району. Орнамент на ньому зроблений у характерному для більш пізньої (з другої пол. ХІХ ст.) української вишивки «косому» хрестику, але в нетиповому кольоровому оформленні – коричневими вовняними нитками. Особливістю цього рушника є спроба майстрині відтворити своє ім’я: «Рушник вышывала Кон…ко Варвара», – що досить рідко зустрічається при оформленні рушників [4, с. 13].

У наступні 70-ті рр. ХХ ст. до музею надійшло 257 предметів етнографії, з яких лише 2 були закуплені, інші 255 були передані безвідплатно. Внаслідок двох наукових відряджень музейні зібрання поповнилися 23 предметами. Як і в попередні десятиріччя, серед надходжень переважали предмети, виготовлені з дерева: знаряддя ткацтва, сільськогосподарські знаряддя праці, а також предмети побуту. Однак, різко зменшилося надходження гончарних виробів: за десятиріччя їх надійшло лише 6.

У 1971 р. до етнографічної колекції нашого музею від мешканки Троїцького району надійшов жіночий головний убір – очіпок, датований другою пол. ХІХ ст. Унікальність його полягає в тому, що це головний убір, який побутував саме на території нашого краю, і до цього часу він є єдиним в етнографічній колекції.

Основними етносами, які населяють територію Луганщини з XVIII ст. є українці та росіяни. Унікальним предметом колекції є поньова – предмет поясного одягу, що побутував серед російських селянок Новоайдарського району напр. ХІХ ст. За своїми конструктивними та орнаментальними ознаками вона майже аналогічна поньові з жіночого костюму Воронезької губернії. Вже з сер. XVIII ст. на території теперішньої Луганської області проживають різні нечисленні етнічні групи. Так, з другої пол. ХІХ ст. нашу територію активно освоюють переселенці з Казанської губернії Росії – татари. У 1972 р. до музею надійшов 1-й предмет татарського етносу – тюбетейка. І в наступні роки колекція предметів одягу і побуту татарського населення області активно поповнювалася.

У 1971 році до музею надійшов дуже цікавий рушник. Це найбільш архаїчний рушник музейного зібрання, датується ХІХ ст. Надійшов він від мешканки Слов’яносербського р-ну. Вишивка на ньому виконана рушниковим швом рожевими та блакитними нитками. Центральне місце в композиції займає зображення «світового» дерева, яке супроводжується хрестоподібними та ромбовидними фігурами, дуже давніми за своїм походженням. Цей сюжет дуже близький до орнаменту рушників Полтавщини, Сумщини і Київщини, виконаних тією ж технікою в подібній кольоровій гамі, і які датуються також ХІХ ст. [1, с. 77].

Впродовж 80-х рр. ХХ ст. до музею надійшло 284 предмета, більшість з яких (256) були передані громадянами безвідплатно. Єдиним в етнографічній колекції є рушник, виконаний старовинним тамбурним швом рожевими нитками. В композиції цього рушника тема «світового» дерева отримує розвиток і трансформується в дерево-квітку з чітко окресленою трикутною основою – символом коріння, великою верхівкою з променями-ростками і двома пташками, повернутими до дерева. Як бачимо, цей рушник, окрім свого декоративного призначення, в той же час зберіг давній народний традиційний символ [4, с. 7].

У 80-х рр. ХХ ст. була започаткована нова форма поточного комплектування етнографічної колекції музею – співробітництво з майстрами народної творчості. Так, у 1989 р. етнографічну колекцію музею поповнили 18 авторських робіт вишивальниць з м. Алчевська, лауреатів 2-го Всесоюзного фестивалю народної творчості (1987 р.): Н.П. Кутепової, Д.І. Макарочкіної та Р.А. Настечко.

90-ті рр. ХХ ст. та перше десятиліття ХХІ ст. розставили нові акценти у виборі форм та методів комплектування фондів. Відійшла в минуле практика безвідплатної передачі предметів музейного значення підприємствами, установами і окремими громадянами. Перспективнішою формою стала закупівля. Так, у 90-ті роки число предметів, що надійшли до музею, збільшилося до 368, однак, на відміну від попередніх десятиліть, більше 57 % цих предметів було закуплено. Значущими для нашого музею надходженнями цих років були чоловічий та жіночий польські етнографічні костюми, окремі предмети жіночого російського костюма переселенців з Архангельської губернії. На особливу увагу заслуговує дерев’яна скриня, що надійшла в 1997 р. від мешканки м. Луганська та стала окрасою етнографічної експозиції. На зовнішній поверхні передньої стінки та на поверхні кришки всередині скрині в техніці випалювання в поєднанні з кольоровим розписом нанесений малюнок – букет, квіти якого зображені в розрізі, що є типовим елементом українського народного розпису. Зсередини кришки на металевій пластині зроблено напис: «Нехай въ скрині добро прибуває, нехай жінка лиха не знає 1898-1913».

Одним з місць виходу селянського населення нашого краю є територія Курської губернії. У зв’язку з цим у 1991 році науковими співробітниками музею була організована етнографічна експедиція в Суджанський район Курської області з метою збору предметів побуту і костюму, внаслідок якої етнографічна колекція поповнилася 18 предметами. Здебільшого це предмети жіночого костюму: рубахи, сарафани, завіски (фартухи), пояси. Усі предмети датуються ХІХ – поч. ХХ ст.

Наприкінці ХХ ст. ще більше зміцніло співробітництво музею з майстрами народної творчості, яке поповнило музейні зібрання 186 авторськими роботами. Саме в ці роки була створена колекція народної іграшки – свистунців, що зараз налічує 23 предмети. 20 іграшок передала до музею учасниця І-го Всеукраїнського фестивалю «Таланти твої, Україно» (1991 р.) І.Д. Лубська з м. Луганська.

У ці роки була започаткована така форма поповнення музейних зібрань, як робота з колекціонерами. Так, мешканка м. Луганська Л.А. Суворова поповнила етнографічну колекцію 11 предметами, серед яких були рушники, чоловіча сорочка, скатертина, намисто та інші предмети, датовані кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

Від десятиліття до десятиліття значно розширялася географія надходжень до музейних зібрань. Наприкінці ХХ ст. предмети музейного значення надійшли від мешканців усіх 17 аграрних районів, а також великих міст області: Луганська, Антрацита, Кіровська, Алчевська, Свердловська тощо.

Початок ХХІ ст. став для музею якісно новим етапом у комплектації етнографічної колекції. З липня 2000 р. відділ етнографії виділився як самостійна структурна одиниця музею. Основним засобом поповнення етнографічної колекції стали наукові експедиції, що мають комплексний характер. Вони спрямовані як на вивчення традиційно-побутової культури жителів населеного пункту, району (обрядів, промислів, фольклору), так і на збір експонатів. Під час наукової експедиції співробітники намагаються охопити різні компоненти традиційно-побутової культури основних етносів – українців та росіян, та національних меншин. Об’єкти збирання музейних предметів визначаються залежно від стану збереження предметів. Протягом першого десятиліття ХХІ ст. було проведено 8 етнографічних експедицій, які поповнили музейні зібрання 366 предметами. Дослідження традицій, побуту, культури етносів Луганщини охопили 30 населених пунктів області. Усього за ці роки до музею надійшло 824 предмети, більшість з яких (433) були закуплені музеєм.

Продовжилося надходження авторських робіт, але в значно меншій кількості – лише 70, і майже всі були закуплені. У 2003 р. до музею надійшла колекція українських писанок (24 предмета) члена Національної Спілки народних майстрів України Т.А. Коновал з м. Свердловська, виконаних в техніці восковий резерваж по яєчній шкаралупі. Роботи цієї майстрині відрізняються високою технікою виконання, гармонійністю композиції, оригінальністю кольорових рішень [6, с. 206, 211].

Нові часи внесли свої корективи у шляхи поповнення музейних зібрань. Так, у зв’язку із закриттям Луганського тонкосуконного комбінату у 2000 р. до Луганського обласного краєзнавчого музею надійшло 13 експонатів народного музею цього комбінату. А в 2009 р. у зв’язку з ліквідацією радгоспу ім. 8 Березня Станично-Луганського району етнографічна колекція нашого музею поповнилася 30 предметами з музею на громадських засадах цього радгоспу.

Співробітники відділу етнографії усе більшу роль надають фіксації пам’яток давнини за допомогою технічних засобів, в даному випадку – фотофіксації. Вони створили справжню фототеку, що особливо важлива та незамінна для характеристики народної архітектури.

Новою формою поповнення музейного зібрання, також викликаною особливостями нашого часу, є збір предметів музейного значення, що вже не використовуються в сучасному побуті мешканцями області. Так, у 2006 р. до етнографічної колекції музею надійшла різьблена віконна лиштва з віконницями, залишена на розваленні сільського житла довоєнного часу.

Таким чином, за 6 останніх десятиліть в Луганському обласному краєзнавчому музеї створена досить повна репрезентативна етнографічна колекція, що відображає особливості етнічних культур як основних етносів, які населяють територію Луганської області – українців, росіян та субетносу росіян – донських козаків, так і найбільш численних етнічних меншин – білорусів, татар, німців, поляків, євреїв, болгар. Створення такої етнографічної колекції музею, що являє собою велике зібрання пам’яток давнини, стало можливим завдяки умілому використанню науковими співробітниками музею усіх відомих та прийнятних форм та методів збирання предметів музейного значення: маршрутних експедиційних досліджень, безвідплатної передачі або закупівлі предметів, співробітництва з іншими музеями, колекціонерами, організаціями, збору матеріалів при реорганізації або ліквідації тих чи інших об’єктів, фіксації за допомогою технічних засобів.

Бібліографічні посилання

  1. Вихрова Т.В. К вопросу о семантике орнамента обрядовых рушников // Луганщина: етнокультурний вимір. – Луганськ, 2001. – C. 76-81.
  2. Віхрова Т.В. Проблеми дослідження народного костюма Луганщини // З досвіду роботи музеїв Донецької, Харківської, Луганської областей. – Донецьк, 2003. – С. 86-90.
  3. Вихрова Т.В. Традиционный комплекс женской одежды русского населения Луганщины. К. ХІХ – нач. ХХ вв. // Стан і проблеми соціально-економічного становища регіонів України: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 65-річчю утворення Луганської області. – Луганськ, 2003. – С. 83-86.
  4. Віхрова Т.В. Український рушник в колекції Луганського обласного краєзнавчого музею. – Луганськ, 1998. – 24 с.
  5. Каплун Н.М. До історії гончарного промислу с. Макарів Яр // Український керамологічний журнал – 2004. – № 4 – С. 48-59.
  6. Каплун Н.М. Особливості творчості писанкарки Т.О. Коновал // Слобожанщина: літературний вимір. Збірник наукових праць. – Луганськ, 2005. – Вип. 3. – С. 205-211.


Hosting Ukraine Проверка тиц