Дніпропетровський національний історичний музей

Рукописна газета «Слово» як унікальний зразок неформальної преси Дніпропетровська кінця 1980 – початку 1990 років та її властивості

УДК 069.51.82 (477.63)

Мартинова С.М.

Старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я», відділу Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького

Рукописна газета «Слово» як унікальний зразок неформальної преси Дніпропетровська кінця 1980 – початку 1990 років та її властивості

 

На прикладі рукописної газети «Слово» розглядається феномен неформальної преси м. Дніпропетровська періоду «перебудови» та її властивості як музейного предмету: інформативність, атрактивність, експресивність і репрезентативність.

Ключові слова: альтернативна преса, перебудова, рукописна газета «Слово», властивості музейного предмета.

 

На примере рукописной газеты «Слово» рассматривается феномен неформальной прессы Днепропетровска периода «перестройки» и ее свойства как музейного предмета: информативность, атрактивность, экспрессивность, репрезентативность.

Ключевые слова: альтернативная пресса, перестройка, рукописная газета «Слово», свойства музейного предмета.

On the example of the handwritten newspaper «Word» the phenomenon of the informal press of Dnipropetrovsk of period of «alteration» and her property is examined as a museum object: informing, attrectivity, expressivity and representation.

Key words: the alternative press, alteration, handwritten newspaper «Word», properties of museum object.

Сьогодні можна спостерігати відновлення зацікавленості музеями, що пов’язано зі збільшенням уваги до історії та соціальної й історичної пам’яті. У цьому аспекті важливого значення набуває практичне використання музейного предмета як історичного джерела, документа конкретної епохи, що водночас постає текстом культури, розуміння якого передбачає проникнення у сферу його буття.

Прикладом музейного предмета, який акумулював у собі певні риси та характеристики періоду його створення й побутування, й, відповідно, має документальну, інформативну та культурну цінність є рукописна газета «Слово». Вона виходила у Дніпропетровську в 1989-1992 роках у річищі дії Товариства української мови «Просвіта» і стала унікальним зразком неформальної преси – характерного явища суспільно-політичного життя країни періоду перебудови.

Поява першого числа газети навесні 1989 року викликала у місті великий резонанс. Ефект її дії, попри тираж в один примірник, був надзвичайний. З найвіддаленіших куточків мільйонного Дніпропетровська їхали люди аби прочитати «Слово», яке відкрито ставило насущні і давно назрілі питання суспільного життя, викривало антинародні дії компартійних лідерів міста, області, республіки, комуністичну ідеологію, зокрема у сфері національної політики, висувало вимоги щодо розширення сфери вживання української мови, розвитку української культури, реабілітації національної символіки, встановлення республіканського громадянства, легалізації заборонених церков – УГКЦ та УАПЦ, економічного й політичного суверенітету республіки.

І сьогодні, через 20 років, теми, порушені «Словом», здаються актуальними: необхідність оновлення у верхньому ешелоні влади, наслідки Чорнобиля, обрання до Рад усіх рівнів справжніх представників народу, необхідність політичної реформи. Про гостроту порушених питань свідчила шалена полеміка зі «Словом» на шпальтах «Зорі» та «Днепра вечернего». Не дивлячись на перебудовні процеси в країні, обличчя цих видань, які перебували під найсуворішим ідеологічним контролем, не змінилося зовсім. Вони не задовольняли, породжені перебудовою і гласністю, запити населення міста до нової інформації. Ось чому з такою увагою стежили демократичні сили в Дніпропетровську за «Словом», перевагою якого була новизна, сміливість, опозиційність. Тож розгромні рецензії офіційної преси тільки додавали «Слову» популярності.

Редактором і засновником рукописної газети став Володимир Заремба – тодішній голова товариства «Просвіта», письменник, відомий вітчизняним і зарубіжним читачам як автор історико-документальних повістей про українського поета Івана Манжуру, художників Василя Корнієнка, Миколу Глущенка, «степового Колумба» нашого краю Олександра Поля. Активними учасниками і членами редколегії були теж письменники: Віталій Старченко, Олесь Завгородній, Анатолій Шкляр, Григорій Гарченко. Отже матеріали, вміщені у газету, писалися мовою художньої публіцистики.

Наведемо хоча б один такий уривок: «Хочете заглянути в душу тої людини, в якої відібрали історичну пам’ять, національну самосвідомість, людську гідність? То заходьте до будь-якої з трьох унікальних китайгородських церков – скарбу, якому не скласти ціни – збудованих в 1754-1757 рр. Бачили вони на своєму віку і буйний цвіт запорозької вольниці, чули вони гортанні крики татар… В останній шлях на бій, на смерть, на славу, звідси вирушали наші предки… Незбагненним чином пережили вони руйнації новітньої історії і ось такими як після Мамаєвого нашестя, сьогодні вони стоять і дивляться на нас.

Хочете охопити одним поглядом всі екологічні проблеми? Це важко – подивіться на Варваринську церкву! В її очах-бійницях, що розчахнулись на весь світ, зяють і ці проблеми, як образ вірогідного майбутнього мертвого світу і бездуховність суспільства, через яку можемо дійти до крайньої межі», – писало «Слово» у числі № 10 за 30.06.1989.

Як бачимо з наведеного уривку, основу тексту складає експресивно забарвлена лексика, а спосіб відображення дійсності націлений не тільки і не стільки на фіксацію зовнішніх рис явища, скільки на емоційно-художнє його узагальнення. В даному випадку воно досягає такого рівня, який називається публіцистичною (або навіть – художньою) типізацією, що зближує журналістику з художньої літературою.

«Слово» вивішувалося у великій вітрині першого поверху будинку № 60 по пр. Карла Маркса, званого ще Будинком преси. На другому поверсі цього будинку мало кімнату Товариство української мови «Просвіта». Відразу ж збирався натовп бажаючих прочитати її, адже біля будинку завжди було людно. Поряд – головпоштамт, міськдовідка, пункт міжміського телефонного зв’язку. До того ж газета відразу привертала увагу завдяки своїм зовнішнім ознакам, що свідчить про її атрактивність: схожа на звичайну стіннівку з двох-трьох ватманів, розміром 2 × 0,9 м, написана фломастерами різних кольорів, з наклеєними фотографіями і малюнками.

Завдяки стилістиці оформлення і викладу матеріалу газета впливала емоційно, що свідчить про її експресивність. Не випадково дослідники цю властивість музейного предмета називають поряд з іншими, такими як інформативність, атрактивність, репрезентативність.

Спершу почався конфлікт з власником будинку, де вивішувалася газета – Управлінням у справах преси. Потім, не відомо з чиєї вказівки, почали зривати випуски рукописної газети. Після того, як редколегія виготовила спеціальну рамку і газету почали замикати на висячий замок, хтось невідомий уночі почав обливати газету конторським клеєм та масляною краскою. Тож активістами «Просвіти» було виготовлено переносну вітрину, яка на кілька годин виставлялася з кожним черговим випуском «Слова» у різних багатолюдних місцях, а потім перебазовувалася в інше місце.

Згодом виготовили стаціонарну вітрину – одну для газети «Літературна Україна», а другу для «Слова», які міцно закопали й зацементували біля Палацу залізничників. Однак вітрини почали руйнувати: зривали запобіжні металеві сітки, що захищали скло, розбивали саме скло, а вітрини вимазували екскрементами… Доходило навіть до фізичних розправ. 30 травня 1990 р., коли співпали два свята – День міста і Всесоюзний день воїнів-учасників афганської війни – у Дніпропетровську сталася подія, про яку було сказано на сесії Верховної Ради. Активісти Товариства «Просвіта» й Народного Руху поети Іван Сокульський, Віталій Старченко, Валерій Ковтуненко, які стояли біля будинку преси з розгорнутим «Словом» та національним прапором, були жорстоко побиті особами у формі десантників.

«Слово» діяло й резонувало. Випуски «Слова» припинилися у 1992 році, коли Україна здобула незалежність і з’явилася демократична преса. Всього було випущено більше двадцяти чисел, з яких збереглася лише половина, та й та у досить пошарпаному вигляді, а між тим для дослідника соціально-політичної ситуації зламу десятиліть ця газета є неоціненним джерелом.

Притаманні «Слову», характерні для музейного предмета властивості, такі як інформативність, атрактивність, експресивність і репрезентативність, – визначили його комунікативний потенціал. У чому мали можливість переконатися відвідувачі виставки «Спочатку було «Слово», проекспонованої у музеї «Літературне Придніпров’я» у серпні-вересні 2012 року. Поряд з іншими зразками альтернативної, не підцензурної преси Дніпропетровська кінця 1980-х рр., таких як «Форум», «Жорна», «Пороги», центральним експонатом експозиції стало «Слово». Як безпосередній учасник і свідок подій, воно допомогло всебічно репрезентувати короткий, однак наповнений динамічними подіями і змінами період 1986-1992 років.

Сьогодні відомо про постійний інтерес з боку міжнародних дослідницьких центрів (Бібліотека Конгресу США у Вашингтоні, дослідницький відділ Радіо «Свобода» в Мюнхені, Українська Пресова Агенція в Лондоні, архів Бременського університету, Каліфорнійський університет у Берклі, Міжнародний інститут соціальної історії в Амстердамі) до зразків неформальних видань кінця 1980 – поч.1990-х рр., що виходили в Україні, Прибалтиці, Грузії, Росії. Дніпропетровське «Слово» могло би посісти гідне місце в зібранні будь-якого з них, адже аналогів цій газеті не існує як в Україні, так і на пострадянському просторі.

 

Бібліографічні посилання

  1. «Слово»: орган Товариства української мови «Просвіта». – Дніпропетровськ, 1989. – № 8 (17 травня); 1989. – № 13 (27 вересня); № 7 (21 квітня); № 11 (22 липня); № 3 (29 січня); № 9 (11 червня).
  2. Каспір С. Спочатку було «Слово» // Борисфен. – 2011. – № 10. – С. 8-9.
  3. Мартинова С. «Слово про «Слово» // Експедиція. – 2012. – № 4 (118). exp 21.com.ua/history/htm.
  4. Чемерис В. В зоні Змієносця: роман – придибенці // Вітчизна. – 2004. – № 5-6. – С. 59-60.
  5. Вусик О. Слава Богу, неспокійний…: нарис / Заремба В.І. Фатальний вибір: оповідання, повість-есе. – К.: Вид центр «Просвіта», 2001. – С. 259.
  6. Заремба В.І. Фатальний вибір: оповідання, повість-есе. – К.: Вид центр «Просвіта», 2001. – С. 204-205.

Hosting Ukraine