Дніпропетровський національний історичний музей

Комплектування фондів Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років матеріалами загиблих як результат пошукової роботи за запитами від населення

УДК 658.515: 069.4/.5 (347.21)-047.24

Ругаль В.П.

Науковий співробітник Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років»

 

Комплектування фондів Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років матеріалами загиблих як результат пошукової роботи за запитами від населення

 

У статті розповідається про один із напрямків збору музейних предметів, що реалізовується у ході роботи науковців музею із відвідувачами, які подавали до музею запити на пошук інформації про загиблих рідних у період Великої Вітчизняної війни.

Ключові слова: Велика Вітчизняна війна, Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, комплектування музейних фондів, пошук загиблих та зниклих безвісти, сповіщення про загибель.

В статье рассказывается об одном из направлений сбора музейных предметов, который реализовывается во время работы научных сотрудников музея с посетителями, подававшими в музей запросы на поиск информации о погибших родных в период Великой Отечественной войны.

Ключевые слова: Великая Отечественная война, Национальный музей истории Великой Отечественной войны 1941-1945 годов, комплектование музейных фондов, поиск погибших и пропавших без вести, извещение о гибели.

The article tells about one of the methods of selection of the museum’s exhibits during the work of researchers of the Memorial complex with the visitors who have made the inquiries of getting information about the perished relatives in the period of the Great Patriotic War.

Key words: the Great Patriotic War, the National Museum of History of the Great Patriotic War of 1941-1945, replenishment of museum fund with materials, searching for dead and missing soldiers, notification of death.

Всі музеї, не зважаючи на тематику та форму власності, одним із основних завдань мають цілеспрямоване та систематичне формування свого музейного зібрання. Від комплектування фондів музею залежить удосконалення структурного та змістовного компонентів фондозбірні музею, оновлення його постійної експозиції, проведення різноманітних тематичних та реліквійних виставок, які б приваблювали ширше коло відвідувачів. З метою більш плідного поповнення фондів музею, не лише кількісним, а й якісним матеріалом, кожен науковий колектив удосконалює власні методики проведення пошукової роботи та проводить наукове комплектування. У статті проаналізовано роботу з комплектування фондів Меморіального комплексу «Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» науковцями відділу «Вивчення та музейного використання документальних пам’яток щодо людських втрат України».

Даний підрозділ є наймолодшим у структурі музею, який формувався і розпочав комплектацію перших експонатів у 1943-му році, коли ще точилися бої за визволення України. Нині Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років за розмірами та значенням своєї колекцій є не лише одним з найбільших музеїв України, а й провідним науково-дослідним, науково-методичним і культурно-освітнім центром України з воєнної історії. З експозиціями музею ознайомилися понад 24 млн. відвідувачів із майже 200 країн світу. Його зібрання нараховує понад 300 тисяч музейних предметів та постійно поповнюється [6].

Рішенням Міністра оборони України № 6460/3 від 22.06.2006 р. та розпорядженням № 116/2/2/4393 від 09.04.2008 р. начальника штабу Сухопутних військ Збройних Сил України до Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» на довічне державне зберігання передано документи з обліку втрат військовослужбовців РСЧА 1939-1945 років. У музеї сформовано Документальний фонд з обліку людських військових втрат України у Великій Вітчизняній війні. Фонд налічує 8377 архівних справ, що містять близько 3 млн. персональних документів щодо загиблих або зниклих безвісти воїнів з України: сповіщення про загибель, списки зниклих безвісти, накази про виключення зі складу кадрової армії, листування з пошуку тощо.

Для опрацювання даного фонду в структурі музею і був створений науковий підрозділ – відділ «Вивчення та музейного використання документальних пам’яток щодо людських втрат України». Серед його завдань: створення Всеукраїнської електронної бази даних загиблих, атрибуція, вивчення, аналіз та переведення фонду в електронний формат, пошук нових форм його музейного використання. Науковцями відділу розпочато дослідницьку роботу за матеріалами фонду. Вона обіцяє відкрити таємницю багатьох невивчених до цього часу сторінок минулої війни. Разом з тим, наявність у даному фонді значної кількості персональної інформації про загиблих, а також нескінченний потік запитів від рідних загиблих, що надходять до музею, виводять на перший план у роботі з даним фондом втрат пошукову діяльність, яка все більше набирає гуманітарної спрямованості та надає можливість певною мірою оживити документальний фонд загиблих.

Упродовж 2008-2011 років до музею надійшло понад 5 тис. запитів від населення. Усім заявникам надано розгорнуту відповідь. Віднайдено, виготовлено копій та надіслано заявникам 2117 сповіщень про загибель. Встановлено дані на 201 загиблого військовослужбовця, про долю яких раніше родина не мала жодної інформації.

Кожного разу родини, отримуючи довгоочікувану інформацію про долю рідних, ставали справжніми друзями музею. Пошукова робота перетворилася з часом на своєрідну дорогу з двостороннім рухом: у відповіді на запит про пошук «похоронки» науковці музею зверталися до рідних з проханням надати якомога більше інформації про загиблого. У результаті такого спілкування фонди музею поповнились яскравими комплексами, а також матеріалами, що відкривають глибини індивідуальної та суспільної пам’яті про війну, витісненої свого часу глорифікованою офіційною її історією.

Наприклад, у лютому 2008 року до музею звернувся В.А. Рябінін із проханням встановити фронтову долю його дідуся – Володимира Павловича Рябініна. Онук знав лише те, що його дід був офіцером, пішов на фронт із Полтави. Після тривалого пошуку за документами Полтавського обласного військового комісаріату, Книгами Пам’яті Полтавської області, базам даних у мережі Інтернет науковцям музею вдалося встановити, що розшукуваний зарахований загиблим 10 серпня 1941 року [6, арк. 385; 3, с. 345]. Проте місце його загибелі залишилося невідоме. Отримавши таку відповідь, а також поради провести пошук будь-яких документів воєнного часу в сімейному архіві, онук незабаром передав на дослідження до музею знайдені фотографії та документи дідуся. Після реставраційних робіт за ними вдалося дізнатися військову частину, в якій служив загиблий – 132 стрілецька дивізія 13 армії Західного фронту. Прослідкувавши її бойовий шлях та донесення, науковці встановили ймовірне місце загибелі лейтенанта В.П. Рябініна, вбитого кулею снайпера – с. Тітовка Климовецького району Могильовської області Білорусії.

Таким чином, результатом тривалого пошуку стали: для родини – довгоочікувана інформація про долю рідної людини; для музею – оригінальні фото, листи, довідки та гімнастерка загиблого, передані родиною на довічне зберігання, зі словами глибокої вдячності за проведений пошук; для історичної науки – досліджений яскравий епізод недоліків системи обліку загиблих воїнів Червоної армії, за якою навіть у документах про полеглого офіцера могла бути відсутня інформація про конкретне географічне місце його загибелі через необов’язковість цих даних. Цей випадок також примушує замислитися нащадків над тим, чому десятки років на запити до військових архівних установ родина Рябініних незмінно отримувала відповіді: інформація про місце загибелі воїна відсутня. Наразі матеріали лейтенанта В.П. Рябініна знайшли своє місце в оновленій експозиції першого залу музею – «Початок Другої світової війни», відкритої у 2011 році.

Родині іншого полеглого воїна – червоноармійця Азарія Антоновича Титаренка – теж через багато років після його загибелі вдалося відвідати могилу. У 2009 році до музею звернувся син загиблого солдата з проханням відшукати місце загибелі батька. Чоловік розповів, що у 1945 році родина отримала похоронку, але, щоб оформити пенсію на трьох дітей, мати мусила одразу ж віддати документ до відділу соціального забезпечення. Незабаром мати померла, а малі діти не відали про долю батька. Проте закінчити свій життєвий шлях, не уклонившись праху рідної людини, не могли. Науковцями музею було переглянуто всі наявні документи військкоматів Київської області. Після тривалого пошуку знайдено сповіщення про загибель А.А. Титаренка, який 15 серпня 1944 року був смертельно поранений поблизу с. Непля Люблінського воєводства у Польщі [2]. Відвідавши батькову могилу, діти полеглого вирішили передати на зберігання до музею фронтові листи свого батька. З листів було встановлено, наскільки складним був воєнний шлях Азарія Титаренка, батька трьох дітей, який хотів жити заради нащадків, але не зміг оминути невблаганної долі.

А.А. Титаренко – уродженець с. Мала Сквирка Білоцерківського району Київської області. Напередодні війни проживав у Києві. З початком бойових дій був призваний на фронт, учасник оборони Києва. Як і більшість бійців оточеного ворогом Південно-Західного фронту, потрапив у полон. Перебував у Дарницькому таборі радянських військовополонених. У листопаді 1941 року дружині Азарія Антоновича вдалося вмовити охорону табору відпустити його додому. З листопада 1941 по вересень 1943 року разом з сім’єю перебував в окупованому Києві. Восени 1943 року, з наближенням радянських військ до Києва, Азарія Антоновича було арештовано й вивезено нацистами на примусові роботи до табору в м. Шепетівка Хмельницької області, потім – у м. Кам’янець-Подільський. Звідти втік, переховувався у місцевих мешканців. Після визволення м. Кам’янець-Подільський у квітні 1944 року був вдруге мобілізований до лав Червоної армії. Рядовий, телефоніст 207 гвардійського стрілецького полку 70 гвардійської стрілецької дивізії 38 армії 1 Українського фронту брав участь у визволенні населених пунктів Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей України. Загинув у Польщі.

За п’ять місяців перебування на фронті в 1944 році Азарій Антонович надіслав додому більше двох десятків листів і майже в кожному просив сина, аби той молився за батька: «Вітя, молися за батька Богу, щоб батько був живий…». Разом із сином молитися за рядового Титаренка могли й відвідувачі документально-реліквійної виставки «Війна й Перемога в історичній пам’яті народу», що працювала у стінах музею протягом 2010 року. Листи полеглого, його фото та подяка музею від сина експонувались у рамках даного виставкового проекту.

Меморіальний комплекс проводить розшук не лише за заявками родин загиблих, а й активно співпрацює з пошуковими організаціями. Така співпраця допомагає повертати імена «безіменним» воїнам та відкривати маловідомі сторінки минулої війни.

Так, у 2008 році до музею звернулися пошуковці загону імені генерала Ватутіна із проханням знайти будь-які відомості на Петра Даниловича Мовчана, останки якого були знайдені під час однієї з польових експедицій. Встановити особу небіжчика допомогла судова повістка, що вціліла у кишені полеглого. Загиблий був одягнутий у цивільний одяг, не мав жодних документів. Науковцями було переглянуто матеріали на всіх загиблих однофамільців. Серед документів Переяслав-Хмельницького РВК знайдено сповіщення про загибель розшукуваного. За ним встановлено місце проживання Петра Даниловича Мовчана – с. Строкова Переяслав-Хмельницького району Київської області. З’ясувалося, що у селі досі мешкають два його сини. Вони нічого не знали про місце та обставини загибелі батька, адже у виданій військкоматом «похоронці» було вказано, що воїн «зник безвісти» [1]. Дружина П.Д. Мовчана до останнього дня вірила, що її могила буде поруч із чоловіком. Померла у 2001 році. Похована у своєму селі, поруч із власноруч насипаною могилою коханого. Рештки Петра Даниловича заповнили могилу через 65 років по його загибелі. Після перепоховання пошуковці та рідні воїна передали до музею речі, знайдені біля його тіла – кришку від фляги, гільзи від куль та диск від кулемета системи Дегтярьова, з якого до останнього він прикривав бійців.

Старожили села також розповіли, що П.Д. Мовчан був призваний до лав Червоної армії на початку війни, потрапив в оточення, повернувся додому, жив на окупованій території. Вдруге він був мобілізований одразу після звільнення села. На той час радянським командуванням часто застосовувалася злочинна практика: без навчання, озброєння, обмундирування й навіть без документального оформлення кидати щойно мобілізоване із визволених територій нове поповнення у бій, аби вони спокутували вину свого перебування в окупації. Таких призовників називали «чорною піхотою», бо гинули вони на околицях своїх рідних міст чи сіл, у цивільному одязі, не залишаючи по собі жодних документальних підтверджень своєї участі у боях. Коли зараз нащадки розшукують відомості про них, знайти, у кращому випадку, вдається лише повоєнні списки, в яких розшукувані значаться, як пропалі безвісти. Одним з таких «чорних піхотинців» був і Петро Мовчан.

Щороку кількість запитів про долю загиблих значно зростає. Цікавість до теми Другої світової війни та долі рідних, які загинули на її фронтах, з роками не зменшується. Так само, як колись бабусі, батьки, сьогодні вже онуки та правнуки продовжують пошук. Долучаючись до встановлення долі загиблого, науковці Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» певною мірою поділяють трагедію втрати кожної родини. Спільна пам’ять зближає музей із його відвідувачами. За результатами пошукової роботи до Меморіалу продовжують надходити матеріали, які з ідеологічних причин або через відсутність даних про долю людини, раніше не могли бути предметами музейної колекції. Вони дають можливість представити в експозиції маловідомі сторінки війни, висвітлити її людський вимір та сформувати родинну пам’ять про війну.

 

Бібліографічні посилання

  1. Всеукраїнська база даних загиблих у роки Другої світової війни – Кв-11423 (сповіщення на Титаренка А.А.).
  2. Всеукраїнська база даних загиблих у роки Другої світової війни – Кв-70168 (сповіщення на Мовчана П.Д.).
  3. Книга Пам’яті України. Полтавська область: м. Полтава Т. 1 / Гол. ред. кол.: І.О. Герасимчук (керівник) та ін.; обласна ред. кол.: П.Г. Шемет (керівник) та ін. – Полтава: Полтавський літератор, 1995. – 468 с.
  4. Обобщенный банк данных «Мемориал» // Режим доступу: http://obd-memorial.ru/
  5. Общедоступный электронный банк документов «Подвиг Народа в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.» // Режим доступу: http://www.podvignaroda.mil.ru/
  6. Фондові колекції // Режим доступу: http://warmuseum.kiev.ua/ukr/kolek.shtml
  7. Фонди Національного музею Великої вітчизняної війни(далі – НМІВВВ) – ТФ – 5438/14. – Арк. 385.


Hosting Ukraine Проверка тиц