Дніпропетровський національний історичний музей

Висвітлення життєвого та творчого шляху О.В. Коваленка засобами музейних колекцій

УДК 94 (477.63) (091)

 

Буланова Н.М.

Директор музею історії міста Дніпродзержинська

 

Висвітлення життєвого та творчого шляху О.В. Коваленка засобами музейних колекцій

 

Проаналізовано особливості висвітлення біографії культурно-громадського діяча Придніпровського краю першої половини ХХ ст. О.В. Коваленка (1881-1962 рр.) на основі музейних колекцій та архівної спадщини.

Ключові слова: Придніпровський край, Кам’янське, О.В. Коваленко, біографія, джерело, музейний предмет, музейне зібрання, архів.

Проанализированы особенности освещения биографии культурно-общественного деятеля Приднепровского края первой половины ХХ ст. А.В. Коваленко (1881-1962 гг.) на основе музейных коллекций и архивного наследия.

Ключевые слова: Приднепровский край, Каменское, А.В. Коваленко, биография, музейный предмет, музейное собрание, архив.

It were analyzed particularities of coverage biography of cultural and social activist of Pridneprovskiy region of the 1-st half of ХХ century A.V. Kovalenko on the basis of museum and archives heritage.

Key words: Pridneprovsky region, Kamenske, A.V. Kovalenko, biography, museum objeсt, museum collection, archives.

Музей як феномен, здатний до збереження і відтворення загальнолюдської пам’яті, є своєрідним літописом, створює у відвідувачів ілюзію нескінченності, безперервності історії, висвітлює найбільш визначні постаті тієї чи іншої епохи. Останнє вбачається можливим завдяки інформаційному аспекту музейних предметів, оскільки кожний експонат, як «першоелемент» музейного універсуму, представляє собою певний знак, символ, розкриття якого, поруч із естетичним переживанням, дає певну інформацію, являючись своєрідним текстом культури.

Дешифрування тексту музейного об’єкта є своєрідним доповненням до наших знань, робить картину нашого уявлення повнішою, розгорнутою. Підхід до музейного предмету як тексту культури, який є генератором нової інформації, тобто стає причетним до акту наукової комунікації, має велике значення для біографістики, надаючи можливість висвітлення життя та діяльності конкретного історичного персонажу. У даній статті здійснена спроба реконструкції життєвого та творчого шляху відомого літератора, перекладача, культурно-громадського діяча Придніпровського краю першої половини ХХ ст., лікаря-терапевта за фахом Олексія Васильовича Коваленка (1881-1962 рр.), життя якого збіглося з добою, позначеною складними й драматичними подіями. Незважаючи на те, що історія цієї доби знайшла відображення у численних працях, у персоналогічному ракурсі висвітлювалися, в основному, видатні діячі громадсько-політичного і культурного життя, залишаючи поза увагою мало відомі широкому загалу постаті. Ім’я Олекси Коваленка періодично згадувалося у дослідженнях, присвячених українській літературі й мовознавству, окремі біографічні сюжети описані в краєзнавчих публікаціях, але вони не відображають у повному обсязі життя та творчість літератора [1; 4; 28; 36; 37; 39].

У зв’язку з необхідністю реконструкції біографії О.В. Коваленка автором цієї статті була проведена велика евристична робота у фондосховищах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького, Музею історії Дніпродзержинська, Музею історії Краматорська, Літературно-меморіальному музеї Панаса Мирного, Артемівському державному краєзнавчому музеї з метою виявлення музейних предметів, пов’язаних з перебуванням Олекси Васильовича у цих краях. У ході дослідження було залучено також епістолярну та літературну спадщину, спогади, що зберігаються у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури НАНУ (далі – ІЛ ВРФТ НАНУ), відділі рукопису Інституту рукопису НБУВ НАНУ (ІР ВР НАНУ).

Оскільки О.В. Коваленко народився у с. Романкове Катеринославського повіту (нині – м. Дніпродзержинськ), базовим для дослідження став Музей історії міста Дніпродзержинська. Колекція музейних предметів, пов’язаних з постаттю О.В. Коваленка, складається з фотографій, матеріалів документального і наративного характеру, етнографічних предметів та поштових листівок. Світлини, на яких О.В. Коваленко зображений в українському одязі серед рідних та знайомих, краєвиди с. Романкове, колекція української вишивки з цієї місцевості дають уявлення про середовище, в якому відбувалося формування його особистості. Це – розкішна навколишня природа, старовинні могили, що лишилися від козацьких часів, безпосередня участь у народних святах та обрядах, близьке спілкування з простим народом, з якого походив сам Олекса Коваленко. У відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури вдалося виявити документи та світлини із зображенням батьків Коваленка – Василя Калениковича та Ївги Кузьмівни, яка була родом із сусіднього села Аули, що суттєво доповнило наявну фотоінформацію [6; 13, арк. 1, 2].

Як і переважна більшість односельчан, подружжя невтомно працювало, щоб прохарчуватися: обробляли город, тримали худобу, віддаючи перевагу птахівництву. В автобіографії О.В. Коваленко писав: «Було нас у батька шестеро – чотири дівчини, два хлопці. Дівчат не пам’ятаю, а мати казала й по грамотці знаю – були записані «об упокоении». Померли всі вони од обкладу. Зосталося нас двоє: я й брат Василь, старший од мене на десять років. Коли я був хлопчиком, батько на степ не їздив. Всі степові роботи справляли ми з братом» [11, арк. 2].

Окремі експонати, що зберігаються в фондах Музею історії міста, несуть латентну інформацію. Це – колекція поштових листівок, сюжети яких ілюструють уподобання, навіть погляди Олексія Васильовича. Наприклад, серія «Українські краєвиди», де представлені зображення різних місцевостей України, а також портрети Тараса Шевченка у різні періоди життя чи сюжети української історії.

Краєвиди заводської лікарні у м. Кам’янське та опублікований у виданні «Описание Днепровского завода» опис цього медичного закладу висвітлюють умови, в яких працював О.В. Коваленко, коли він на початку 1905 р. повернувся до рідних країв після закінчення Катеринославської земської фельдшерської школи та відпрацювання практики у Слов’яносербському повіті [29, с. 24-25]. Збудована у 1900 р. лікарня належала Південно-Російському Дніпровському металургійному товариству і знаходилася на північно-західній окраїні Верхньої колонії. На той час цей лікувальний заклад був досить сучасним і добре оснащеним. Фельдшери, котрим випадало чергування, приймали хворих в окремих кабінетах з восьмої до чотирнадцятої години. Значну кількість пацієнтів складали травмовані на Дніпровському заводі робітники, оскільки технікою безпеки власники підприємства не надто опікувалися.

Участь О.В. Коваленка у подіях революції 1905-1907 рр. розкриває рапорт Катеринославського повітового справника Катеринославському генерал-губернатору про заворушення у с. Романкове у січні 1905 р., викликане арештом односельчан – активних діячів Романківської селянської спілки, оригінал якого зберігається в Державному архіві Дніпропетровської області [30, арк. 1]. У цьому документі описано основні етапи стихійного заворушення та його очільники, серед яких знаходимо прізвище Олекси Коваленка. Документ свідчить про стихійність селянського виступу, нерішучість і в той же час дипломатичність їхніх ватажків, які змогли уникнути кровопролиття. О.В. Коваленко проявив себе не лише як захисник селян, але й достатньо виважена людина. Він намагався направити заворушення у конструктивне русло, запропонувавши відслужити панахиду в Свято-Успенській церкві по загиблим у дні грудневого збройного повстання 1905 р. і направити телеграму Катеринославському генерал-губернатору з вимогою звільнити заарештованих односельчан [3, с. 20-22; 30, арк. 1]. Незабаром після того, як натовп розійшовся, розпочалося слідство і арешти найбільш активних учасників мітингу. Як згадував старожил с. Романкове І.А. Пилипенко, заарештували Л.Л. Черненка, який «отримав 50 пліток і був ув’язнений, інших учасників мітингу» [32, арк. 1]. Переслідування О.В. Коваленка з боку царського уряду змусило його жити за чужим паспортом, постійно змінюючи місце проживання, що значно розширило джерельну базу даного дослідження.

Епістолярій, що зберігається в Музеї історії Дніпродзержинська, висвітлює стосунки О.В. Коваленка з товаришем по Катеринославській фельдшерській школі Андрієм Карташовим, засудженим у 1906 р. до каторжних робіт за відмову стріляти у повсталих робітників Юзівки. Це п’ять листів А.Д. Карташова до О.В. Коваленка за період 1908-1909 рр. і один лист за 1912 р. [15-21]. Виявлені у ВРФТ ІР НАНУ до цього часу невідомі дослідникам листи А.Д. Карташова до О.В. Коваленка доповнили інформацію про стосунки між товаришами [3, с. 209-224]. Під час перебування засудженого у Миколаївській в’язниці, а потім – на засланні, Коваленко не тільки морально його підтримував, а й постійно надавав йому матеріальну допомогу. У листах Карташова прослідковується національна спрямованість Коваленка, який розмовляв і писав листи виключно українською мовою. 14 жовтня 1908 р. А.Д. Карташов скаржився, що адміністрація тюрми лишала його можливості отримати звістку від товариша, оскільки українська мова була незрозумілою для цензури: «Ты виноват, впрочем, только в том, что пишешь мне на малороссийском языке, а так как здесь никто не может прочитать их [письма – прим. авт.], то они по этой причине остаются в конторе тюрьмы. Два твоих последних письма по этой причине остались в конторе. Пожалуйста, в другой раз пиши по-русски…» [3, с. 30].

Як свідчить листування, у вересні 1909 р. ув’язненого відправили на поселення до Сибіру, де він спочатку перебував у Олександрівській каторжній пересильній в’язниці. Коваленко допоміг йому придбати теплий романівський кожушок із овчини, необхідний при сильних сибірських морозах. 1 листопада 1912 р. закінчився термін ув’язнення А.Д. Карташова. Він отримав прохідне свідоцтво і був направлений на поселення до с. Балаганське Іркутської губернії, що знаходилося на річці Ангара. Останній лист О.В. Коваленко отримав у 1916 р. з Лісного інституту Бурге, де в той час працював його кореспондент. У зв’язку з подіями революції та громадянської війни листування припинилося. Спроби Олекси Васильовича в подальші роки дізнатися про долю свого товариша, втраченого у вирі революційних подій, виявилися марними [22, арк. 1; 3, с. 119].

Серед інших оповідних джерел, що зберігаються в Музеї історії м. Дніпродзержинська, заслуговують на увагу спогади. Крім біографічних даних, в них висвітлюються такі риси характеру лікаря, як доброчинність, готовність допомогти ближньому у скрутну хвилину. Так, колишній провізор Б.П. Мельниченко описав свої зустрічі з Д.І. Яворницьким, наголосивши на великій повазі вченого до Коваленка [24, арк. 1]. Велику увагу Борис Павлович приділив теплим стосункам свого батька з Олексою Васильовичем, який фактично врятував їхню родину від голодної смерті у 1933 р.: разом з товаришем він надав кошти, щоб Павло Мельниченко перевіз своїх рідних із с. Вовчки на Київщині до Кам’янського [31, арк. 1]. Стосунки О.В. Коваленка з родиною Потоцьких описані у спогадах їхньої доньки А.І. Потоцької, мешканки м. Дніпродзержинськ [33, арк. 1-2]. Заслуговують на увагу спогади доньки О.В. Коваленка – О.О. Семененко про те, як батько, вийшовши із катівень НКВС, перед початком Великої Вітчизняної війни прихистив професора Панаса Олійниченка, якого теж випустили з в’язниці, незважаючи на те, що донька щойно народила первістка [34, арк. 2]. Але разом з тим слід зазначити, що фондові матеріали Музею історії м. Дніпродзержинська не достатньо повно висвітлюють постать О.В. Коваленка та його стосунки з іншими діячами культури в силу направленості колекцій на фіксацію передусім речових пам’яток. У зв’язку з цим до дослідження були залучені матеріали з інших фондо- та архівосховищ.

Епістолярій, що зберігається у Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького (9 листів О.В. Коваленка до Д.І. Яворницького за 1907-1932 рр. та 5 листів Д.І. Яворницького до О.В. Коваленка за 1911-1934 рр.), опублікований у другому і четвертому випусках видання «Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького», всебічно розкриває стосунки О.В. Коваленка з відомим українським істориком Д.І. Яворницьким [8; 9]. Навіть далеко неповний обсяг епістолярію, який дійшов до наших часів, дозволяє зробити висновок, що одним із чинників тривалих міжособистих стосунків Д.І. Яворницького з О.В. Коваленком була українська національна ідентичність, спільна для обох діячів, глибоко вкорінена в особисту і громадську свідомість та соціальну практику.

Суттєво доповнюють цей сюжет листування та спогади О.В. Коваленка, що зберігаються у ІЛ ВРФТ НАНУ та ІР ВР НАНУ [3, с. 71-320]. Як свідчать ці оповідні джерела, вперше побачив Олекса Коваленко Д.І. Яворницького у 1903 р. на загальноосвітніх курсах, організованих у Катеринославському вищому гірничому училищі, які він відвідував під час навчання у Катеринославській фельдшерській школі. О.В. Коваленко залишив докладний опис особливостей лекторської майстерності Яворницького, з характерним для вченого використанням багатої фольклорної спадщини, образністю та разом з тим доступністю і простотою мови, відсутністю жестикуляції: «Було, слухаєш, і не наслухаєшся, і боїшся, що ось-ось замовкне миле твоєму серцю дзюрчання лісового струмочка… Таким я його знаю і потім, коли він розповідав на екскурсії про експонати, зібрані в музеї. Коли ж хто із екскурсантів про щось спитає, у відповідь чулася і величезна ерудиція, і досвід, і велика любов до всього, що зібрано з такою любов’ю в музеї на протязі десятиліть. Я не раз потім говорив Дмитру Івановичу, що добре було б записати всі його розповіді екскурсій на мікрофон. Яка б це чудова пам’ятка була б наступним поколінням, – і працівникам музею, і його відвідувачам-екскурсантам…» [12, арк. 2].

У спогадах О.В. Коваленко зазначав, що він познайомився з Д.І. Яворницьким у 1903 р. на його ювілеї. У подальшому він став одним із численних кореспондентів Дмитра Івановича, збираючи та надсилаючи йому українські пісні, казки, легенди та інші старожитності. Подальше спілкування з вченим продовжилось у 1906 р., коли Д.І. Яворницький переховував Коваленка, який вимушений був втікати після революційних подій 1905 р. у с. Романкове. У 1950-х рр. О.В. Коваленко згадував: «Реакція брала гору. Мене попередили, щоб я тікав… Я переховувався по хатах у с. Аули, Романкове, вряди-годи в Кам’янському і Катеринославі. В Катеринославі зайшов якось у музей, зустрів Дмитра Івановича і розказав про своє становище. Дмитро Іванович повів мене в підвальне приміщення музею, де стояла кроватка, відкілясь узялись одіяльце, подушка: «Оце ваша й кімната, будьте тут, як у себе дома». – І зажив я там, як у бога за пазухою» [12, арк. 4].

Незважаючи на власне скрутне становище, вчений «…присилав і вечерю, і обід. А щоб скрасити нам негарне почуття утриманців (дармоїдів), приносив нам для переписки свої твори. У Чорнойвана [його теж переховував Д.І. Яворницький в цей час, – прим. автора] справа не дуже «гостра» і він часто виходив у «світ», і додому, а я вже цього не міг робити», – писав Олексій Васильович [12, арк. 4]. Спілкуючись упродовж двох тижнів з Дмитром Івановичем під час переховування в підвалі Катеринославського музею, Коваленко був обізнаний у багатьох його справах.

У 1905 р. Яворницький редагував щотижневу газету «Запорожжє», започатковану в Катеринославі після виходу Маніфесту 17 жовтня 1905 р., але був надрукований лише один номер цього видання. О.В. Коваленко, який знав про історію з газетою від самого Дмитра Івановича, писав: «Запросили скласти перший номер газети Володимира Шемета з Лубен. Шемет приїхав і склав, помістив на першій сторінці, натомість передовиці, Шевченкову «Розриту могилу»… А тоді, після маніфесту 17 жовтня, були такі правила: пиши, що знаєш, і друкуй без попередньої цензури. А після надрукованого треба було послать примірник чи два для перегляду поліцмейстеру чи кому іншому. Як через дві години, як поліцмейстер не дав заборони, розсилай передплатникам. А Шемет надрукував і розіслав передплатникам і послав цензору, а сам – на поїзд і був такий! Лови вітра в полі! Прибігли з редакції, – газету конфіскувати і закрити, а де Шемет? Нема. Не знають де. А Дмитру Івановичу – зауваження губернатора. Так скінчилася справа з виданням «Запорожжє» [12, арк. 5]. Цей єдиний номер газети, як велику бібліографічну рідкість, Олексій Васильович зберігав упродовж всього життя.

Спілкування з відомими прогресивними діячами та письменниками того часу, діяльність яких була взірцем високої культури, здійснило особливий вплив на погляди Коваленка. Серед них важливе місце займають письменниця Марія Грінченко та художник Фотій Красицький, з яким Олекса Васильович познайомився у Києві. Саме туди О.В. Коваленко вирушив навесні 1906 р., покинувши притулок, що гостинно йому надав Дмитро Іванович.

До київського періоду життя О.В. Коваленко має відношення випуск українського сатиричного часопису «Шершень», передплатником і дописувачем якого він був під час перебування у місті в 1906 р. [38]. Цей щотижневик виходив під редакцією Володимира Лозинського всього півроку: з 6 січня по 14 липня 1906 р. Незабаром більша частина випусків була конфіскована царською владою. Ризикуючи бути заарештованим, О.В. Коваленко зберіг підшивку «Шершня», передану його нащадками до Музею історії Дніпродзержинська.

У листах та спогадах О.В. Коваленка, що зберігаються у ВРФТ ІЛ НАНУ, описані окремі сюжети про спілкування О.В. Коваленка з представниками української культури. Серед них особливу цікавість викликає опис відвідування майстерні художника Ф.І. Красицького, родича Т.Г. Шевченка, який в цей час працював над серією портретів видатних діячів України [3, с. 25]. У 1905 р. на Першій Всеросійській художній виставці у Львові з великим успіхом експонувалася його робота «Гість із Запорожжя». О.В. Коваленко був обізнаний з творчими пошуками художника, який поставив за мету написати найкращий портрет свого родича, ретельно працював над ним, шукаючи майстрів з літографії.

Наступний етап біографії О.В. Коваленка, пов’язаний з Донецьким краєм (1907-1922 рр.), знайшов висвітлення у фондосховищах Музею історії м. Краматорська, Артемівського краєзнавчого музею, приватній колекції краматорського краєзнавця В.Ф. Коцаренка. У фондосховищах Музею історії м. Краматорська збереглися краєвиди станції Краматорської, до якої доля занесла О.В. Коваленка в 1907 р., спогади про розвиток медицини на початку ХХ ст. у краї, які дають можливість висвітлити соціально-економічний контекст, в якому проходило життя О.В. Коваленка [2, с. 11-12; 27].

Важлива світлина з точки зору характеристики приватного життя літератора міститься в особистій колекції краматорського краєзнавця В.Ф. Коцаренка [14]. Звертає на себе увагу фотографія самого Олекси Васильовича, на зворотній стороні якої 26 червня 1911 р. він залишив пам’ятний напис для О.В. Кисельової, його подруги по Краматорівці: «Славній Льолі від Олексія» з віршем О. Олеся:

«О, дух України! Орел!

Дух вільний, смілий і високий,

Злети, стурбуй цей мертвий спокій

І влий життя з своїх джерел.

Мовчиш? Заснув? Ганебно спи…

Ні, певно, ти поліг в курганах,

Бо ти не зміг би буть в кайданах,

Як ці невольники-раби…

Ти, дужий в вільності своїй,

Розніс би хмари і тумани,

Розбив би всіх неволь кайдани,

Розбив би, чуєш, краю мій?» [3, с. 28].

Далі Олексій Васильович процитував слова О. Герцена: «Счастлив тот, кто умеет так лавировать, что уступая волнам, все же плывет в свою сторону» [3, с. 28]. Ці тексти свідчать про приватний характер стосунків, які внаслідок зміни місця проживання цих людей не припинилися, а зберігалися завдяки листуванню.

Підтверджує цю думку лист О.В. Кисельової до О.В. Коваленка від 10 жовтня 1911 р. на станцію Деконська, виявлений у ІР ВР НАНУ [23, арк. 1]. Олена писала про минулі зустрічі з Олексою з великою ностальгією: «Память о Вас, о том времени, что было проведено с Вами, навсегда сохранится в моей душе; что были часы светлого, чистого, бесконечно хорошего успокоения души от всех и всего окружающего. С Вами всегда так легко, так хорошо, свободно чувствовала себя, с Вами я отдыхала и забывала все условности, что окружают нашу жизнь и налагают неестественные пути. Алексей, почему Вы так не похожи на других людей? Откуда Вы такой? Кто заполнил бы мне листы Вашей души? Ведь дышим все мы одним воздухом, а как мы разнимся от Вас! Где поискать такого чуткого и необыкновенно тонкого человека?.. Вы, я знаю, уже горько улыбаетесь, что я все это пишу, Алексей, это не идеализация, кто тот сверхчеловек, о котором говорил Ницше, ведь Вы такой чистый, такой хороший! На чем бы основывалась идеализация? Верно, что я, нет, потому что глаза мои не повязаны влюбленностью, ничем другим таким: ведь то самое я уважаю и люблю в Вас; значит эти качества я не выдумала, чтоб приукрасить Вас; зачем мне это надо было б? Верно, Вы когда были ребенком, то имели своим двойником ту девушку, которая с широко раскрытой душой ждала совета, правды и не смогла пережить, увидеть осколки своей растоптанной надежды» [23, арк. 1].

Після закінчення Харківського медичного інституту у 1915 р. О.В. Кисельова отримала призначення на залізничну станцію Златоуст, до якої вона відправилася разом з чоловіком – фельдшером Федором Нікіфоровим. Після громадянської війни у 1923 р. подружжя повернулося до Краматорівки. О.В. Нікіфорова набагато пережила свого чоловіка, який помер під час німецької окупації Краматорська. Через все життя Олена Володимирівна пронесла пам’ять про зустрічі з О.В. Коваленком, який у молоді роки справив на неї велике враження, як непересічна особистість.

Загальний краєзнавчий матеріал, що зберігається у фондосховищі Артемівського краєзнавчого музею, дає можливість описати умови праці О.В. Коваленка під час його перебування на ст. Деконська (1909-1922 рр.), особливості надання медичної допомоги в ті роки [10].

Епістолярна спадщина, що зберігається в Літературно-меморіальному музеї Панаса Мирного, висвітлює видавничу діяльність О.В. Коваленка, який на власні кошти видав переспів письменника «Слова о полку Ігоревім». Це – листи Панаса Мирного до письменниці Марії Грінченко та до О.В. Коваленка, опубліковані у повному зібранні творів письменника [26, с. 551-552], що висвітлюють історію видання. У 1905-1906 рр., коли виходили друком твори Панаса Мирного, цензура не дала дозволу на друк переспіву цієї пам’ятки українською мовою. Невідомими шляхами, без авторської волі, рукопис прибився до львівського часопису «Зоря», де й він був опублікований під назвою «Дума про військо Ігореве» у 1896 р. [25]. О.В. Коваленку цей факт став відомий ще під час його перебування в Києві та спілкування з Марією Грінченко. У 1913 р. Олексій Васильович взяв тривалу відпустку і поїхав до Києва втілювати в життя свою мрію: вести переговори про видання переспіву Панаса Мирного. Всі клопоти взяла на себе М. Грінченко: списалася з Панасом Мирним, домовилася з його дружиною. Панас Мирний дуже турбувався, щоб його твір був надрукований без помилок, просив Марію Миколаївну надіслати йому коректурні листки, щоб мати змогу звірити їх зі своєю роботою. М. Грінченко виконала це побажання: «Оце добре, – писав письменник до неї, – що Ваша записка поспіла до мене під неділю, коли в мене мається хоч невеликий вільний час від казенної роботи. Я зараз же передивився заслану Вами «Думу про військо Ігореве», порівняв її зі своїм рукописом і виправив у Вашому деякі помилки». Повертаючи назад виправлений список, Панас Мирний додав, що із зазначеними поправками можна «Думу» й друкувати [25, с. 551].

Видатний письменник зворушено дякував провінційному ентузіастові-видавцю, який прагнув зробити свій внесок у справу популяризації пам’ятки давньоруської літератури. У листі до Коваленка він писав: «Видання щодо друку – дуже гарне, – ясне, без помилок, а от щодо малюнків, то деякі вийшли не зовсім ясні… А проте книжечка все ж таки вийшла гарненька…» [26, с. 552].

Особливе значення для розкриття цього сюжету має саме видання переспіву Панаса Мирного, назване ним «Дума про військо Ігореве», що побачило світ у 1914 р. завдяки О.В. Коваленку. Це невелика брошура, ілюстрована 20 малюнками художника Юрія Михайліва, в якій вміщені: 1. Вступна стаття; 2. Стародавній текст «Слова»; 3. Стаття під назвою «Пояснення деяких слів»; 4. «Дума про військо Ігореве». На лицевій стороні видання проставлені ініціали видавця – О. К.-М., тобто Олекса Коваленко-Мушка (подвійне прізвище літератора збереглося в окремих документах особового походження) [7].

Арешт О.В. Коваленка органами НКВС та подальше слідство відображено у справі № 51124/г, що збереглася у фондосховищі Фонду управління в Дніпропетровській області Державного архіву Служби безпеки України [5, арк. 1-81]. Це сама постанова про арешт від 25 травня 1938 р., в якій значилося, що О.В. Коваленко – активний учасник контрреволюційної української повстанської організації, вербував нових учасників, отримав завдання постачати для організації медикаменти і «бактерії» з метою здійснення бактеріологічної диверсії; довідка за підписом прокурора Дніпродзержинська, в якій О.В. Коваленко охарактеризований, як просвітянин, ярий українець-націоналіст, який знаходився в організаційному зв’язку з українським націоналістом Жуком Сергієм Яковичем: «на квартире у Коваленко хранится большое количество контрреволюционной националистической литературы. Находясь в связях с видным украинским националистом Эварницким, работающим профессором в Днепропетровске, проводит контрреволюционную националистическую деятельность» [5, арк. 25]; протоколи допитів Коваленка, свідків та звинувачених.

Створена в уяві слідчих міфічна повстанська організація, до якої начебто належав Олекса Васильович, мала уявні повстанкоми в Дніпропетровську і в Дніпродзержинську, націлені на формування повстанських загонів для збройного виступу проти радянської влади, здійснення терористичних акцій над місцевим і партійним керівництвом, а також диверсій за родом діяльності кожного учасника організації.

О.В. Коваленка врятувало те, що у 1938 р. змінилося керівництво Наркомату внутрішніх справ: репресованого М.І. Єжова змінив Л.П. Берія, який упродовж вересня 1938 – січня 1939 р. провів широкомасштабні арешти людей Єжова в НКВС, прокуратурі і судах. Як наслідок, справа була передана іншому слідчому, який взявся до ретельної перевірки вибитих раніше фактів, опитування свідків та колег О.В. Коваленка тощо та склав рапорт про те, що О.В. Коваленко 3 січня 1939 р. відмовився від своїх показань, які надав «в силу тяжелых камерных условий и угроз со стороны следователя» [5, арк. 67].. 18 січня 1939 р. справа № 51124, за якою фабрикували обвинувачення О.В. Коваленку, була припинена, а самого Олексу Васильовича звільнили. 16 січня 1939 р. він повернувся додому з довідкою, що «інкриміновані йому злочини не виявлені».

Велику цікавість викликають джерела, пов’язані з особливостями роботи О.В. Коваленка над переспівом «Слова о полку Ігоревім» [35], який був сенсом його життя. За майже 40-річну творчість залишилось багато варіантів переспіву, епістолярії, в яких літератор описав особливості цієї діяльності, історію захоплення «Словом», творчі зв’язки, що виникали в процесі намагання створити досконалий переклад цієї пам’ятки давньоруської літератури.

Отже, реконструкція біографії О.В. Коваленка стала можливою внаслідок поєднання джерел, що зберігаються в музеях, з архівними матеріалами наративного характеру. Факти колишніх часів, подібні до строкатої мозаїки-головоломки, пазлів, де кожна фігура зрештою зайняла своє місце, обмежене лініями «сусідок». Частинки цієї головоломки – своєрідні хранителі інформації. Музейні експонати та архівні документи, зафіксувавши у собі мить минулого, здійснили неможливе, зробивши її надбанням сучасності, повернувши до життя.

 

Бібліографічні посилання

  1. Білецький Ф. Переспів безсмертного твору / Ф. Білецький // Прапор. – 1961. – № 11. – С. 99-100.
  2. Бледнов В.П., Завада Л.В. Очерки истории медицины в Бахмуте / В.П. Бледнов, Л.В. Завада. – Артемовск, 2000.
  3. Буланова Н.М. Зачарований Словом: життя та творчість О.В. Коваленка / Н.М. Буланова. – Д., 2012.
  4. Буланова Н.М. Кам’янські етюди в стилі ретро / Н.М. Буланова. – Д., 2011.
  5. Державний архів Служби безпеки України. Фонд управління в Дніпропетровській області. – Сп. Пр-10232. – 85 арк.
  6. Документи Коваленка О.В. / ВРФТ ІЛ НАНУ. – Ф. 153. – Сп. 294.
  7. Дума про військо Ігореве. Переспів Панаса Мирного. Видав Олекса Коваленко. – К., 1914.
  8. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип. 2: Листи діячів культури до Д.І. Яворницького / Упоряд. С.В. Абросимова, Н.Є. Василенко, А.І. Перкова та ін.; за заг. ред. Н.І. Капустіної. – Д., 1999. – С. 167.
  9. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип. 4: Листи діячів культури і науки до Д.І. Яворницького / Упоряд. С.В. Абросимова, Н.Є. Василенко, А.І. Перкова та ін.; за заг. ред. Н.І. Капустіної. – Д., 2005.
  10. История Белокаменского шамотного завода, 1893-1959 гг. / Фонди Артемівського краєзнавчого музею. – Ф. 111. – Сп. 3. – Арк. 2-3.
  11. Коваленко О.В. Автобіографія та різні нотатки. Без дати. Рукопис / О.В. Коваленко / ВРФТ ІЛ НАНУ. – Ф. 153. – Сп. 3. – Арк. 1.
  12. Коваленко О.В. Спогади про Д.І. Яворницького / О.В. Коваленко / ВРФТ ІЛ НАНУ. – Ф. 153. – Сп. 289.
  13. Коваленко Василь Каленикович. Коваленко Івга Кузьмівна. Фотографії / ВРФТ ІЛ НАНУ. – Ф. 153. – Сп. 300. – Арк. 2.
  14. Коротка біографія Кисельової О.В., складена Коцаренком В.Ф. Машинопис. – Приватний архів В.Ф. Коцаренка.
  15. Лист Карташова А.Д. до Коваленка О.В. від 11 жовтня 1908 р. / А.Д. Карташов / МІД. – КВ-4348.
  16. Лист Карташова А.Д. до Коваленка О.В. від 2 липня 1908 р. / А.Д. Карташов / МІД. – КВ-16639.
  17. Лист Карташова А.Д. до Коваленка О.В. від 14 жовтня 1908 р. / А.Д. Карташов / МІД. – КВ-16641.
  18. Лист Карташова А.Д. до Коваленка О.В. від 29 грудня 1908 р. / А.Д. Карташов / МІД. – КВ-16642.
  19. Лист Карташова А.Д. до Коваленка О.В. від 15 квітня 1909 р. / А.Д. Карташов / МІД. – КВ-16638.
  20. Лист Карташова А.Д. до Коваленка О.В. від 12 квітня 1912 р. / А.Д. Карташов / МІД. – КВ-16645.
  21. Лист Карташова А.Д. до Коваленка О.В. від 4 грудня 1912 р. / А.Д. Карташов / ІУЛ НАНУ. – Ф. 153. – № 277. – Арк. 1.
  22. Лист Карташова Д.С. до Коваленка О.В. від 20 березня 1912 р. / А.Д. Карташов / МІД. – КВ-16644.
  23. Лист Е.В. (Кисильової О.В.) до Коваленка О.В. / Е.В. (О.В. Кисильова) / ІР НБУВ. – Ф. 93. – №. 61. – Арк. 1.
  24. Мельниченко Б.П. Спогади про Д.І. Яворницького. 29 жовтня 1999 р. / Б.П. Мельниченко / МІД. – НДФ-7900. – Арк. 1.
  25. Мирний Панас. Дума про військо Ігореве / Панас Мирний // Зоря. – 1896. – №№ 3, 4, 6, 7.
  26. Мирний Панас. Зібрання творів у семи томах / Мирний Панас. Т. 7. – К., 1971.
  27. Некоторые факты из истории развития медицины в Краматорском районе Донецкой области / Музей історії м. Краматорська.
  28. Овчиннікова Л.П. Кореспондент Дмитра Яворницького – Олекса Коваленко / Л. П. Овчиннікова // Грані. 2005. – № 5. – С. 65-67.
  29. Описание Днепровского завода Южно-Русского Днепровского металлургического общества. – Варшава, 1908.
  30. Рапорт Екатеринославского уездного исправника Екатеринославскому генерал-губернатору. 3 января 1906 г. / ДАДО. – Ф. 4с. – Сп. 467. – Арк. 137-139.
  31. Спогади Мельниченка Б.П. про Коваленка О.В. та його оточення. Записані Шапочкіною І.В. у 2012 р. / МІД. – б/н.
  32. Спогади Пилипенка І.А., записані у 1989 р. / І.А. Пилипенко / Польовий архів Буланової Н.М.
  33. Спогади Потоцької А.І. про родину Потоцьких та взаємини з Коваленком О.В. Записані Шапочкіною І.В. у 2012 р. / Музей історії Дніпродзержинська. – б/н.
  34. Спогади Семененко О.О., доньки Коваленка О.В. Записані Овчинніковою Л.П. у 2001 р. Оброблені Булановою Н.М. у 2012 р. / О.О. Семененко / МІД.
  35. Слово о полку Ігоревім: Переспів О.В. Коваленка. – Д., 1960 / МІД. – КВ-1.
  36. Чемерис В. Свиснув Овруч за рукою або таємна любов дільничного терапевта / В. Чемерис // Літературна Україна. – 2003. – 30 жовтня.
  37. Шаповал І.М. «Слово» покладіть мені під голову» / І.М. Шаповал // Вітчизна. – 1981. – № 6. – С. 184-188.
  38. Шершень. 1906. – 6 січня 1906 р. – Ч. 1 / МІД. – КВ-67054.
  39. Яценко Л.Г. Дух ушедшей эпохи / Л.Г. Яценко, А.Ю. Слоневский. – Днепродзержинск, 2007.

Hosting Ukraine Creative Commons