Дніпропетровський національний історичний музей

Листування Д.І. Яворницького з П.К. Дзяковичем як джерело з історії міста Мелітополя

УДК 069.8 «1890-1905»

 

Романюта І.М.

Старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького

 

Листування Д.І. Яворницького з П.К. Дзяковичем як джерело з історії міста Мелітополя

У роботі досліджено листування Д.І. Яворницького із його мелітопольським кореспондентом Павлом Каетановичем Дзяковичем як джерело з історії міста Мелітополя кінця XIX – початку XX ст.

Ключові слова: листування, кореспондент.

В работе рассмотрена переписка Д.И. Яворницкого с его мелитопольским корреспондентом Павлом Каэтановичем Дзяковичем как источник по истории города Мелитополя конца XIX – начала XX ст.

Ключевые слова: переписка, корреспондент.

 

The article gives a research of correspondence of D.I. Yavornitski and P.K. Dziakovich, as a source of social history of Melitopol at the end of the XIX c. – in the beginning of the XX c.

Key words: correspondence, correspondent.

 

Видатний російський історик В.О. Ключевський у своїх творах підкреслював, що визначні люди, немовби ліхтарі, встановлені на шляху історії суспільства, освітлюють пройдений ними історичний шлях. Звичайно, історичні постаті можуть бути різної величини. Наприклад, у рамках історії України П.К. Дзяковича слід розглядати як пересічного представника провінційної російської/української інтелігенції кінця XIX – початку XX ст. І, навпаки, у рамках історії міста Мелітополя кінця XIX-XX ст. він є одним із ключових представників міської інтелігенції.[1]

Ми вважаємо, що в даній статті використання цитати з В.О. Ключевського досить доречно. Адже в сучасній історіографії історії міста Мелітополя XIX – поч. XX ст. майже не знайти історичних біографій мешканців міста цього часу, через призму яких ми могли б ознайомитись з колом інтересів, справ та зацікавлень (просто кажучи, життям), що панували в місті у цей час[2]. Така ситуація пояснюється, насамперед, відсутністю достатньої для дослідження кількості інформативних джерел з історії міста Мелітополя XIX – поч. XX ст..[3] Тому листи Павла Коетановича Дзяковича до Д.І. Яворницького, що зберігаються у ДНІМ, є не тільки джерелом з історії дружніх та наукових відносин обох кореспондентів, історії сім’ї Дзяковича, але і важливим джерелом з історії міста Мелітополя.

Павло Каетанович народився 30 червня (за старим стилем) 1850 р. у місті Олешки Херсонської губернії, що знаходилось на місці колишньої Олешківської Січі у сім’ї Каетана Онуфрійовича Дзяковича та Віри Іванівни Шумакової [1, арк. 88]. Батько Павла Каетановича був поляком за походженням та римо-католиком за віросповіданням. Мати, як сам вказував Дзякович, походила з козацького роду Чумакових, тобто чумаків, та була православного віросповідання. У 1864 р. родина Дзяковичів переїхала до Мелітополя [2, с. 2], де Каетан Онуфрійович здобув посаду судді. Населення Мелітополя і його повіту було багатонаціональним: тут були представленні численні німецькі та болгарські колонії, вагому частку населення становили росіяни, євреї, караїми, греки, але чисельно переважало українське населення (яке ідентифікувало себе як малороси). Чисельність польського населення була незначною, але вагома частина інтелігенції мала польське коріння[4]. Сам П.К. Дзякович ідентифікував себе як українець: «Мое происхождение, по матери, из хохлов… То почему не допустить мысли, что с молоком матери хохлушки можно всосать в себя любовь к Украине, как от матери-польки всосать любовь к Польше!» [2, с. 5].

У кінці XIX – на поч. XX ст. серед інтелігенції міста зростає інтерес до історичного минулого українського народу, історії козацтва. Свідченням цього є проведення у 1900-1901 рр. двох лекцій Дмитра Івановича Яворницького у Мелітополі, практичним організатором яких став П.К. Дзякович. У листі, датованому 1901 р., відобразились настрої, що охопили представників місцевої інтелігенції після виступів вченого: «Сердечно кланяется Вам моя семьишка да соседи мои: Сухинов и Савицкий. Последний в таком восторге от Вас, что только и говорит о том, как бы Вы приехали для изследования дунайских хохлов, вышедших из Турции в 63 году и поселившихся по берегу Азовского моря, верстах в 10-ти от плантации, лесничества Савицкого. А для того, чтобы замануть Вас к себе, он задумал произвести расспросы у самых хохлов, которых всех хорошо знает. При этом Савицкий мечтает, если Вы будете на берегах Азов/ского/ моря, то не откажетесь принять гостеприимство у него, Савицкого, в лесничестве, тоже недалеко от моря, где сам Савицкий имеет резиденцию…» [3].

Можна припустити, що на лекціях Яворницького були присутні всі представники місцевої інтелігенції і серед них родина Донцових, з якої походив засновник українського «інтегрального» націоналізму Дмитро Донцов. Принаймні одного разу у листі П.К. Дзяковича до Дмитра Івановича Яворницького, що був відправлений у 1898 р. із Мелітополя до Москви, згадується про «студента Донцова» [4]. Мабуть, це один із братів Дмитра Донцова, адже сам він до 1900 р. вчився у Мелітопольському реальному училищі.

Павло Каетанович Дзякович пропрацював близько 17 років суддею у Мелітопольському повіті, а потім був обраний членом Мелітопольської міської управи. Незважаючи на таку службову кар’єру, 1902 р. він був змушений переїхати до міста Царицина Саратовської губернії, де за протекцією Д.І. Яворницького зайняв посаду в акцизній установі. Причиною переїзду стали особисті конфлікти із сім’єю Мелітопольського предводителя дворянства Євгена Володимировича Рикова. Це стало приводом до написання Павлом Каетановичем Дзяковичем Д.І. Яворницькому розлогого листа, в якому перший говорив про існування у Мелітопольському повіті «риковщини» або «клану Рикових», до якого він зараховував більше 11 осіб. Необхідно відзначити, що переважну більшість імен, які називає у своєму листі П.К. Дзякович, ми лише зрідка можемо зустріти в інших джерелах з історії міста, і тільки інформація наведена у листі допомагає встановити можливі сімейні, ділові та дружні зв’язки між ними. Лист П.К. Дзяковича, що датований 15 серпня 1896 р., немовби відкриває перед нами тіньову та непривабливу сторону міського життя м. Мелітополя кінця XIX ст., якою вона малювалась в уяві непересічного його представника. У своєму листі П.К. Дзякович показує, говорячи сучасною мовою, численні прояви корупції та зловживань у діяльності органів місцевого самоврядування. Так, про діяльність земського техніка П.П. Лебедєва, якого земство дуже високо цінувало (наприклад, за складання карти Мелітопольського повіту 1911 р., що потребувало від останнього багато зусиль), він пише: «В Постановлении XXVIII очередного Мелитопольского Земского Собрания, стр. 745 значится: «выдано по отношению Губернской Земской Управы за № 2983 потомственному почетному гражданину П. Лебедеву за замощение земляных выездов на мост балки Криничеватой 556 р. 95 к.». Из постановлений же XXX очередного собрания того же земства 1895 г., видно, что тот же г. Лебедев в 1893 г., исправлял в Земстве должность Техника, за что ему дано вознаграждение. Выходит, что г. Лебедев, будучи Техником, в то же время был и подрядчиком, но еще удивительнее, что тот же г. Лебедев уже 20 лет состоит бухгалтером Мелитопольск. Земской Управы. Г. Лебедев подрядчик, г. Лебедев Земский Техник, г. Лебедев бухгалтер той же Управы, г. Лебедев, как видно из постановлений XXVIII очередного Земского Собрания, по докладу ревизионной комиссии, при его более чем 2-х тысячном содержании, казенной квартире, отоплении и освещении отпускается еще 300 руб для поправления расстроенного здоровья (экземы), тому-же Лебедеву для приспособления дома арендованного для его, Лебедева, жилья Земство отпускает 1500 руб (об этом будет ниже) и все это г. Лебедеву. Чи не пагато це на отын персон, сказав клищ» [5].

І таких прикладів у листі П.К. Дзяковича чимало.

Отже, вважаємо, що листи П.К. Дзяковича до Д.І. Яворницького можуть розглядатися як інформативне суб’єктивне джерело з історії міста. Їх роль досить значна через відсутність типологічно схожих джерел з історії міста і взагалі їх брак.

 

Бібліографічні посилання

  1. Державний Архів в Автономній Республіці Крим. – Ф. 49. – Оп. 1. – Спр. 5600.
  2. Дзякович П.К. Очерк города Мелитополя и его уезда в географическом отношении. – Мелитополь, 1899.
  3. Фонди ДНІМ. – КП-81337. – Арх. 18018.
  4. Фонди ДНІМ. – Арх. 17990.
  5. Фонди ДНІМ. – Арх. 18030.

[1]             Відзначимо, що перу П.К. Дзяковича належить перший твір з історії міста Мелітополя – Дзякович П.К. Очерк города Мелитополя и его уезда в географическом отношении. – Мелитополь, 1899.

[2]             Винятком слід вважати численні біографічні нариси, що присвячені мелітопольському земському лікарю Андрію Васильовичу Корвацькому.

[3]             Фонди Мелітопольського краєзнавчого музею були знищені під час Великої Вітчизняної війни.

[4]             Як приклад, можна навести імена земського лікаря А.В. Корвацького, секретаря міської управи В.Л. Ленкевича, головного лісничого Бердянського лісництва П.М. Сивицького та ін.


Hosting Ukraine