Дніпропетровський національний історичний музей

Експозиційне відтворення повсякденного життя мешканців катеринославщини в українській державі (1918 рік)

Практика експозиційної діяльності музеїв у минулому і сьогодні підтверджує тенденцію посилення інтересу істориків і широкої громадськості до проблем історії культури, зокрема форм її повсякденно-побутового виявлення. Однак, якщо ще 10–15 років тому історія побуту висвітлювалася лише як своєрідний фон глобальних історичних процесів, то тепер історики і музейники розглядають явище побуту як певне віддзеркалення тих самих глобальних історичних процесів. До того ж,, вивчення й відтворення музейними засобами історії повсякденності підкреслює й те, що реалії матеріально-просторового середовища (те, де живе людина, як живе, харчується, якими речами себе оточує, що читає, яких: пісень співає) дозволяють краще зрозуміти й виявити окремі риси особистості, менталітет людини минулих часів. Все вищезазначене потребує як переосмислення вже відомих історичних джерел, різноманітних пам’яток минулого, так і виявлення й залучення нових. Працюючи над побудовою експозиції, присвяченої подіям в краї в 1917–1920 рр., особлива увага нами була приділена пошуку предметів, фото та архівних матеріалів саме про повсякденне життя людей в цей карколомний період, історії. Найбільш показовим у цьому плані виявився комплекс матеріалів часів української держави за гетьмана Скоропадського.

Неоціненним джерелом для відтворення тогочасної буденної атмосфери в місті є земська газета «Народне життя». В експозиційному примірнику цієї газети в оповіщенні коменданта міста Іосифа фон-Ледерера приводиться перелік злочинів, згідно з якими цивільне населення краю карається австро-угорськими, і окремо українськими судами. Доручення на право володіння катеринославськими трубопрокатними заводами «Шодуар», своїм представникам Шпельке К.- Г., Шершевському М.Г., Ігель Е.В., видане в Берліні і затверджене в Міністерстві іноземних справ, свідчить про відновлення приватної власності в Українській державі.

Серед інших безцінних архівних матеріалів: щоденники, спогади сучасників, які описують повсякденне життя мешканців краю через свої спостереження, погляди та відчуття. Із спогадів Г. Ігренєва, викладача Катеринославського університету, дізнаємося про продовольче становище в місті, харчування та заробітню платню (450 крб. в місяць), яких йому вистачало на прожиття. Продовольчі паспорти, картки на хліб, цукор, паспорти, домові книжки, адресові листки, квитанції,– дозволяють об’єктивно і точно висвітлити великий спектр побутових проблем мешканців краю. Про різке погіршення життя міського населення восени 1918 р. доводить квитанція за № 38387 про отримання від жителя м. Катеринослава Хащіна 25 крб. (за 5 чол.) побору, визначеного міською Думою на покриття 300-тисячної австро-угорської контрибуції. Різноманітні грошові знаки багатьох властей, які були в обігу, нагадують про складність економічної та фінансової ситуації в Українській державі, яка впливала на життя людей.

Серед нових надходжень музею – свідоцтво № 25 на патент, видане відділом винаходів Міністерства торгівлі і промисловості Української держави Єсманському П.М., викладачу кафедри металургії Катеринославського гірничого інституту. Воно свідчить про те, що наукові відкриття продовжувалися і згодом впроваджувалися в життя. При будь-якій владі людина мріяла сфотографуватися на згадку, залишити пам’ятку про прожите життя та його щасливу мить. Оригінальні фотографії, точно відтворюючи об’єктивну дійсність, набувають свого головного значення – документальності. Такі фотографії дають не тільки поштовх для подальшого виявлення етнографічного матеріалу тих часів (одяг, взуття, прикраси, посуд і т. д.), але й допомагають простежити, як змінювалася мода, звичаї, світогляд людей. Цікавим виявився такий комплекс – фотоапарат, фото мешканців краю, навіть книжка з корінцями від квитанцій з березня по листопад 1918 р. власника російської фотомайстерні П. Д. Борисенка, якого по праву можна назвати народним фотографом (в його колекції 800 фото).

Приваблюють побутові речі мешканців краю – чайник та кухоль, кофемолка фірми «Пежо», святковий одяг Є. X. Шпак, робітниці заводу «Шодуар «А», шинель М.М. Полканова, начальника ст. Милорадівка Катерининеької залізниці, сіряк з «відлигою» – одяг Селязнина. Рушник, вишитий Є.Є. Сливою, жителькою м. Катеринослава в 1918 р. з написом «Христос–Воскрес», викликає не тільки інтерес, але й додає сил для подальшого, такого нелегкого життя. Улюблена справа, віра та надія на краще майбутнє допомагали в скрутний час, відволікали від гірких думок. Людське життя не може обійтися без пісень, які зігрівають душу, скрашують життя, частушок, в яких відбивається повсякденність життя та важливі події того часу. Ось одна з них: Україна всій страною Вільною считалась Скоропадського законам Вона подчинялась.

Ще належить виявити, які частушки і пісні побутували в нашому регіоні в цей час.

В своєму виступі я торкнулася лише деяких аспектів цієї теми, яка потребує детального і всебічного вивчення.

 Т.М. Цимлякова, старший науковий співробітник ДІМ

Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.


Hosting Ukraine Creative Commons