Дніпропетровський національний історичний музей

Сюжет діорами «Битва за Дніпро»

DSC_1594-PanoramaWork.jpg
Левітан про звільнення м. Дніпропетровськ (аудіозапис)

Аудиозапись: Adobe Flash Player (версия 9 или выше) требуется для воспроизведения этой аудиозаписи. Скачать последнюю версию здесь. К тому же, в Вашем браузере должен быть включен JavaScript.


 

Технічні характеристики діорами: діорама «Битва за Дніпро» — найбільша діорама в Україні і одна з найбільших в світі.

  • Загальна площа — 1.340 кв.м.
  • Площа зали діорами — 900 кв.м.
  • Площа цільнотканого полотна, витканого на Пензенській ткацькій фабриці «Красный октябрь» — 840 квадратних метрів (14Х60)
  • Радіус огляду — 230 градусів (кут огляду стандартної діорами не перевищує 180 градусів)
  • Відстань від огладового майданчику до полотна — 12 м
  • Бійці на передньому плані натурального зросту.

Глибокий предметний план, що складається із залишків оборонних споруд, зброї, засобів переправи та інших військових атрибутів, спеціальне освітлення зали, звукові ефекти створюють у глядачів ефект безпосередньої присутності на місці штурму Дніпра радянськими воїнами.

Сюжет діорами:

Визволення Дніпропетровської області почалося 8 вересня 1943 р. з’єднаними частинами Південно-західного фронту, а в 20-х числах на кордон області вийшли частини Степового фронту. Їм протистояли 1ТА, 6А групи „Південь” фельдмаршала Еріха фон Манштейна.
Степовий фронт зайняв плацдарми біля сіл Мішурін Ріг, Бородаєвка, Пушкарівка Верхньодніпровського району, Аули Криничанського району, а сили Південно-західного фронту – плацдарми біля сіл Військове і Вовниги Солонянського району. Форсували  Дніпро тут частини 6А генерал-майора І.Т.Шлеміна і 12А генерал-майора А.І.Данилова
Вони вийшли до Дніпра 22 вересня 1943 р. біля сіл Олексіївка – Петрово – Свистуново. Цілодобово велося спостереження за ворогом на правому березі, а вночі 24 вересня розвідрота 25 ГСД переправилася через Дніпро і розвідала укріплення ворога на схід від с. Військове. Було вирішено форсувати Дніпро силами 78 ГСП, 25 ГСП. Десант розбили на три групи: у перших двох – по 100 військ., у останній – 50 військ.
В ніч на 26 вересня 1943 р. о 03:00 десант 25 ГСД (командир гвардії г.-м. Г.А.Кривопалов) під командуванням гв. старших лейтенантів В.С.Зєвахіна, М.М.Шишлова і командира, 78 ГСП підполковника М.Григор’єва форсували Дніпро в районі х. Воронове. Вони висадилися в балці Скубовій і зайняли перші траншеї ворога східніше с. Військове (о 05:30 закінчилося форсування всіх трьох десантних груп).
Одночасно, нижче за течією від х. Губінський Запорізької області форсуваання здійснив десант 333 СД (г.-м. О.М.Голоско) під командуванням О.А.Стрижаченко.
Вони висадилися західніше с. Вовниги. 47 ГСД (г.-м. Ф.А.Осташенко) робила спробу форсування Дніпра в районі с. Звонецьке Солонянського району. Вночі розвідгрупа і 2 загони 137 ГСП почали переправу. Біля берега вони були обстріляні ворогом, але висадилися на берег і вели вогонь. Зв’язку з десантом не було, тому що радист загинув.
27 вересня зробили спробу форсувати Дніпро 3 групи, сформованої 142 ГСП, але і вони були обстріляні. Таким чином, спроба форсувати річку біля с. Звонецьке закінчилася для радянських військ трагічно. Тому 47 ГСД, а також 57 ГСД (г.-м. А.П.Карнов) отримали наказ в ніч на 30 вересня почати переправу на плацдармі біля с. Військове-Вовниги.
На світанку 26 вересня 1943 р. фашисти підтягли танки, викликали літаки і почали контратакувати з метою скинути десант у Дніпро.
Для коректування артмінометного вогню по розташуванню радянських війск з району х. Гроза в повітря на аэеостаті піднімались артилерійскі спостерігачі. Їх намагалися розстріляти радянські зенітні батареї і винищувачі. Та, не дивлячись на це,  протягом 26 вересня жоден радянський солдат не зміг переправитися через Дніпро.
Переправу налагодили в ніч на 27 вересня силами 35 ГСД (г.-м. І.Я.Кулагін) і 203 СД (п. Т.С.Зданович). Переправу військ через Дніпро забезпечували бійці 5-ої (підполковник Б.Д.Номінас) і 4-ої (полковник К.М.Баладін) понтонно-мостових бригад 12А Південно-західного фронту; 2-ої окремої інженерно-саперної бригади (г.-м. Шапіро), 11-ої штурмовий ІСБ (пол. Конопльов), 8-го моторизованого ПМП (пол. Коржов). З повітря дії наземних військ підтримували частини 17 ПА (г.-л. В.О.Судець). Бойові дії на плацдармі Військове-Вовниги не припинялися ні вдень, ні вночі. Та найскладнішими для радянських військ були саме перші дні з 26 по 30 вересня 1943 р. і саме цей період боїв зображений на полотні.

Захоплення плацдарму.

Праворуч знаходиться с. Військове, ліворуч – с. Вовниги Солонянського району. Відстань між цими селами сягає близько 10 км. Після того, як противник частково зруйнував Дніпрогес, вода в Дніпрі спала на 8-10 м і над поверхнею води постали пороги, яких багато в цьому районі Дніпра. Військово-Вовнизький плацдарм знаходиться якраз між порогами Вовнизьким і Ненаситцем. Село Вовниги знаходиться за крутим поворотом Дніпра.
Там веде бій 203 СД. Її підрозділи притиснуті до самого берега. Обстановка настільки складна і небезпечна, що офіцери штабу із самим командиром дивізії полковником Т.З. Здановичем вступають в бій. Ближче до нас, на схилах висоти, ведуть бій з ворогом 1.116 і 1.120 СП 333 СД г.-м. О.М. Голоско. Їм на допомогу підходить група танків 31 гв. Барвенковської окремої танкової бригади, яку переправили через Дніпро в ніч на 28 вересня 1943 р. 8-й полк МПМ. Роту танків веде ст. лейтенант Євген Іванов. Тільки у цьому бою рота Іванова знищила 3 самохідних установки „Фердінанд”, 11 протитанкових гармат, 2 мінометних батареї, 19 кулеметних точок, близько 200 солдатів і офіцерів противника.
Танк командира групи був підбитий і згорів, сам Іванов був поранений, але продовжував керувати боєм до підходу піхоти. За мужність, проявлену в цьому бою командир був нагороджений орденом Олександра Невського. Після війни жив у Москві.
Неподалік від танків – група військових. Серед них комдив гвардії г.-м. Г.А. Криволапов з офіцерами штабу. Під кручею правого берега розмістився командний пункт 78 ГСП 75 ГСД. Комполка гв. полковник М.І. Григор’єв переправився на правий берег разом з 3-ою десантною групою і тепер керує боєм. Так вже вийшло, що він представив до нагороди всіх, хто відзначився на плацдармі, та сам хоробрий бойовий офіцер залишився без нагород за цю операцію. Війну пройшов до кінця і загинув під Берліном.
На компункті, біля розгорненої карти генштабу 78 ГСП – майор Олексій Потьомкін слухає доповідь Валентина Зевахіна. Валентин Зевахін – замкомбат 78 ГСП, старший лейтенант.
Це його десантна група першою форсувала Дніпро, увірвалася в траншеї і захопила висоту 105,4. Незважаючи на часті контратаки ворога, десантники не випустили ініціативу. Їм не тільки вдалося утримати зайнятий плацдарм, але і розширити його (у цьому бою його група знищила 4 танки противника). Удостоєний звання ГРС за форсування Дніпра. Там же, біля радіостанції ми бачимо начальника роти зв’язку 78 ГСП, рядового Василя Смірнова. Він підтримував безперервний зв’язок з командуванням дивізії. Змінюючи позицію, уходив від обстрілу ворога. Брав участь у відбитті контратак. Знищив декілька фашистів. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу за форсування Дніпра.
Там, де солдати викочують гармату з парома на берег, стоїть чоловік в цивільному одязі з жердиною в руках. Це Павло Западний, місцевий мешканець х. Воронова, бакенщик Дніпровського річкового порту. Він добре знав дніпровські пороги і провів через них першу групу бійців, що сприяло успіху форсування річки. У складі 25 ГСД пройшов фронтовими дорогами до світлого дня Перемоги. Після війни жив в рідному селі. Помер в кінці 1970-х рр.
Через Дніпро триває переправа
Через Дніпро триває переправа. Вночі діяла понтонна, а вдень переправлялися на підручних засобах: човнах, плотах, паромах. Артилерія ворога щільним вогнем обстрілює переправу. Одін із снарядів влучив в середній паром, що біля самого берега: загинули люди, скотилася в річку гармата, у передсмертній агонії б’ються коні. Поруч, на паромі, від уламка снаряду загинув рядовий 28 гв. окремого саперного батальйону Іван Кувін, родом з Чувашії, який забезпечував переправу парома. Посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
А бій триває, і бійці викочують на берег гармату, щоб відразу стати до бою. Серед артилеристів і Олександр Ніколаєнко, старшина, командувач мінометним розрахунком. У ніч на 26 вересня 1943 р. в числі перших зі своїм розрахунком подолав Дніпро. Завдяки мінометникам, одна з пануючих висот була узята. Ворог не відразу, але «оцінив» роботу мінометників. Кількість попадань було високою. Десятки фашистів відправилися на той світ.
Міномети – це могутня вогнева зброя, яка використовувалася для знищення живої сили і техніки. ворога Використовували її для підтримки піхоти. У боях за утриминня Військово — Вовнизького плацдарму, вони зіграли велику роль. Тому, не дивно, що 8 мінометників удостоєно звання Героїів Радянського Союзу.
Серед них Іван Юрьєв, Віктор Тишко, Сергій Ярмак, Олександр Артюх. Всі вони майже однолітки. З 4-х лише Тишко повернувся з війни живим. Командувач мінометного обслуговуючого персоналу 78 ГСП, сержант Юр’єв загинув 30 березня 1944 р. під час Корсунь-Шевченківської операції, похований в с. Грушівка Кіровоградської області. А.Артюх, навідник міномету, молодший сержант. Артюх загинув 19 березня в 1944 р. (саме цього дня був підписаний Нказ про присвоєння йому звання ГРС) біля с. Промінь Солонянського району. А молодший сержант С.Ярмак загинув 22 лютого в 1944 р. в с. Журавка Черкаської області.

Утримання та розширення плацдарму.

Під кручею правого берега дівчина, яка перев’язує пораненого бійця. Це медсестра Неллі Кожухова. Під вогнем противника надала допомогу більш ніж 70-ти пораненим. Була нагороджена орденом Червоної Зірки. Після війни жила в м. Борисів Мінської області. У 1980-х рр. відвідала Дніпропетровськ і Діораму.
У стрімкому пориві, високо піднявши над головою автомат, веде своїх гвардійців на штурм висоти замкомбат по політичній роботі 78 ГСП гв. капітан Василь Древаль. Родом з Полтави. На фронті з самого початку війни. Воював під Смоленськом, Єльнею, на Доні, Харківщині. Він був з тих офіцерів, які завжди на передовій, поруч із солдатами.
З 22 по 25 вересня підрозділи готувалися до боїв. Капітан Древаль розвернув широку партійно — політичну роботу в батальйоні. Він узяв під особистий контроль прибуле поповнення. Перевірив підготовку і екіпіровку кожного десантника. Батальйон виконав поставлене завдання і узяв висоту. Атаку очолював замполіт. У сутичці із ворогом його батальйон знищив до 400 фашистів.
Приготувався кинути гранату гв. молодший лейтенант комвзводові 28 гв. окремого саперного батальйону Ілля Твердохлібов. Це він очолив групу саперів у складі І.Кувіна, М.Балашова, Є.Косьміна, В.Веселова, які в першу ніч зробили проходи в загородах колючого дроту, зняли міни на замінованих ділянках, розчистили дорогу десанту. Всі вони, за винятком Косьміна, загинули 26 вересня 1943 р. Поховані в с. Василівка-на-Дніпрі Синельниковського району.
І.Твердохлібов, разом з гв. сержантом Василем Веселовим зняли 80 протитанкових мін і встановили на танконебезпечному напрямі. У одній з контратак противника Твердохлібов загинув. В.Веселов займався переправою. Саме його човен очолював першу десантну групу. Його помічником був П.Западний, який навчив обминати пороги і маневрувати при обстрілі.
На валунах два бійці. Це брати Сергій і Олександр Ткаченко. Вони разом пішли на фронт з рідного с. Бабаї Харківської області і воювали в одній частині 25 ГСД. Ворожа куля обірвала життя молодшого – Олександра. Як естафету безсмертного подвигу приймає Сергій кулемет. Тепер він воюватиме за себе і за брата.
В балці — контратака ворога під прикриттям танків. Першими їх зустріли автоматники 81 ГСП гв. майора В.А.Ковальова. Серед них Іван Дурнов  з  товаришами веде рукопашний бій, в якому знищив 2 фашистів, а 7-х гранатою. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Загинув 1 лютого в 1944 р. під час Корсунь-Шевченківської операції. Похований в с. Межігірка Черкаської області.
Сповнені драматизму останні хвилини життя Михайла Балашова, рядового 28 ГОСБ., сапера. Складні завдання вирішують сапери при проведенні будь-якої бойової операції. В їхню задачу входять вирішення інженерних проблем, розвідка місцевості, забезпечення форсування водних рубежів, а деколи доводиться з піхотою відбивати атаки противника.
Балашов займався переправою військ; перевіз 50 чоловік. А в одному з рейсів був оточений ворогом. Михайло зрозумів, що все одно буде убитий. Ще одна мить – вибух… Загинули вороги, загинув і сам Балашов.
В окопі, біля двох стовпчиків, розвідник-коректувальник батареї 78 ГСП, сержант Олексій Чайка. Форсував Дніпро з першою десантною групою. Завдання було визначене командиром полку — розвідати вогневі точки, місця розташування батарей і коректувати вогонь знарядь, що знаходяться на лівому березі. Його човен був обстріляний противником, а тому до берега добирався уплав. Проявляючи мужність і відвагу, вів спостереження за противником і давав координати розташування ворожої техніки і живої сили фашистів. Брав участь і у відбитті атак ворога; знищив 10 ворогів. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
У боях за розширення плацдарму брали участь не тільки росіяни і українці, але  й предйтсвники  інших національностей. Нижче, на оповитій пилом і димом позиції, — гармата старшого сержанта Хасана Каландарова, узбека. З бойового розрахунку в строю залишилося лише двоє бійців; сам він був поранений, але відмовився переправлятися на лівий берег, а продовжував вести вогонь по ворожих танках і артилерійських установках. Тільки під час одного бою його розрахунок знищив 4 станкових кулемета і мінометний розрахунок ворога.
Важливу роль на переправі відігравали кулеметники. Справа, група безстрашного командира кулеметного розрахунку 78 ГСП, старшини Леоніда Рибачковського. На плацдармі рахунок знищених ворогів кулеметним обслуговуючим персоналом сягнув роти (близько 100 чоловік). Загинув  в боях за с. Наталівку Солонянського району. Посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. На плацдармі поряд з Рибачковським воювали росіяни Бецький, Іванов, Козаків, Тараканов, мордвин Тихон Кащєєв (із забинтованою головою). Війна відірвала його від землі, від сім’ї. У боях на плацдармі був важко поранений, і його вважали за загиблого. Та він вижив і воював до Перемоги.
Серед тих, хто визволяв територію Дніпропетровської області, був і наш земляк Микола Завірюха, рядовий 78 ГСП. Восени 1943 р. прийшов звільняти рідні місця. Переправився через Дніпро з 1-ою десантною групою, увірвався в траншею і знищив декілька німців. Брав участь у відсічі контратак противника, а в одному з боїв загинув комвзводу і тоді бійців повів за собою Микола. Ворожа куля обірвала його життя 29 вересня 1943 р. Похований в с. Вовниги. Герой Радянського Союзу Посмертно.
Влучним кулеметним вогнем зустрічає фашистів азербайджанець Фаріс Сафаров, командувач кулеметного обслуговуючого персоналу, 78 ГСП, сержант. Тільки за 26 вересня знищив більш ніж 20 фашистів. Повернувшись з війни, Сафаров продовжував працювати вчителем. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Бої в районі південної окраїни Військового.

Поряд триває рукопашний бій. Його нав’язав противникові гв. лейтенант Єгор Городов, командувач роти зв’язку, 78 ГСП. Піхотинці, зв’язківці, артилерія, сапери, воювали пліч-о-пліч. Перш, ніж ворожа куля обірвала життя татарина Манули Бадртдінова, стрільця, 78 ГСП, сержанта, він встиг багнетом знищити трьох ворогів. А потім в хід пішла і каска.
Загинув 29 вересня в 1943 р. Похований в с. Вовниги. Посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Два бійці ведуть пораненого офіцера Костянтина Антонова. Він був парторгом батальйону 78 ГСП, молодший лейтенант. Рана незначна і він залишиться в бойових лавах, організовуючи виконання бойового завдання по розширенню плацдарму. А в 1944 р. бій за с. Козацьке Одеської області став для нього останнім. Похований в м. Балта. Посмертно удостоєний звання Героя Разянського Союзу за форсування Дніпра.
Праворуч пораненого підтримує гв. рядовий Микола Ільїн, ярославський хлопчина. На фронт потрапив весною 1943 р., та вже встиг проявити героїзм. Він, як санінструктор, виносив з поля бою поранених (за 1 день виніс близько 30 чоловік), а коли фашисти насідали, брав в руки автомат і йшов в атаку. Удостоєний вищої нагороди, але отримав її посмертно. Загинув, як і Рибачковський, за с. Наталівку Солонянського району.
До дніпровських валунів причалив пліт. Привезли боєприпаси, підкріплення, а на правий берег відправляють поранених. Поведе пліт сапер Віктор Максимов. Він виконував по 5-6 рейсів в день під безперервним ворожим вогнем. За мужність і героїзм, проявлені під час боїв на плацдармі був нагороджений орденом Червоного Прапора. Після війни жив в Тулі.
У боях брали участь не тільки чоловіки, але і жінки. Сховавшись за валуном, снайпер Зоя Серовікова разить ворогів, які потрапили в приціл її рушниці.
Вище, на березі, розташована батарея гв. лейтенанта, комбата 53 гв. артполку 25 ГСД Сергія Стеблінського. Його артилеристи під нищівним вогнем з боку ворога 26 вересня в 1943 р. підняли гармати на крутий берег. Відбили 12 контратак. Комбатові присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З батареєю Стеблінського взаємодіють гвардійці Михайла Тургеля. Ад’ютант 78 ГСП, старший лейтенант. До переправи через Дніпро разом з командиром батальйону провели ретельний відбір особового складу. У штурмовий десантний загін йшли тільки добровольці. При форсування Дніпра 26 вересня 1943 р. офіцер замінив вибулого з лав командира десантної групи гв. старшого лейтенанта Миколи Шилова. Його бійці в кількості 50 чоловік утримували протягом 36 годин плацдарм. Відбили 8 контратак противника, яких підтримували танки і „Фердінанди”. Сам Тургель був контужений танковим снарядом, але поле бою не залишив. За героїзм, проявлений при форсуванні Дніпра, був представлений до ордена Леніна. Але командувач 3-м Українським фронтом Р.Я.Маліновський видав наказ присвоїти Тургелю звання Героя Радянського Союзу.
Праворуч с. Військове, охоплене полум’ям. Там веде бій 35 ГСД у складі 100 СП (складався з 2-х батальйонів, роти ПТР, батарей 45 мм гармат). Форсували Дніпро в ніч з 26 на 27 вересня 1943 р. Там, 29 вересня загинув командир полку, майор Іван Поліщук, який підірвався на міні в одній з атак за розширення плацдарму. Його замінив замполіт Михайло Величай, майор. Під його командуванням полк відбив контратаки ворога, а 30 вересня ворожа куля обірвала і його життя. Обох майорів поховано в с. Синельниково; посмертно удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Бої за південну околицю с. Військове, були дуже складними. Тільки за один день, 27 вересня 1943 р., село тричі переходив з рук в руки. А з 330 бійців 100 ГСП до 30 вересня залишилося в строю 148.
Попереду яскрава заграва: це палає склад з боєприпасами, підірвані обстрілом гвардійських мінометних установок „Катюш”. Бойові машини 365 гв. дивізіону 45 гв. мінометного полку зайняли позиції в х. Вороново. А вдень 26 вересня 1943 р. дивізія під контролем замкомполку майора А.Т. Клімова дала 2 залпи по противнику. 30 вересня дивізіон був переправлений на правий берег Дніпра. Біля балки Скубова, в кукурудзі, були викопані аппарелі, які слугували сховищем для бойових машин.
Бій триває не тільки на землі, але й в повітрі. Ліворуч кружляють над полем винищувачі Миколи Скоморохова, вони ведуть бій з „Юнкерсами”. Н. Скоморохов уродженець Саратовської області, на фронті з листопада 1942 р., льотчик 295 винищувальної дивізії 17 ПА. До кінця війни здійснив 520 бойових вильотів, збив 35 ворожих літаків. Двічі ГРС. Після війни був начальником військово-повітряної академії, маршал авіації.
А ближче до нас свій підбитий літак Іл-2 молодший лейтенант 305 штурмової бригади 17 ПА Володимир Хоменко спрямовує на лівий берег. Але два „Месершміта” намагаються розстріляти підбитий літак. Врятувавши життя однополчанина, старший лейтенант Михайло Карпухін веде свій літак в бій і виходить переможцем. Літак Хоменко не дотягає до берега і падає у воду, та льотчика вдалося врятувати (трохи пізніше врятували і літак). За численні подвиги, хоробрість і відвагу, в 1945 р. Карпухін був удостоєний вищої нагороди. Після війни обидва льотчики служили в озброєних силах. А 9 травня 1975 р. зустрілися в Дніпропетровську біля пам’ятника Слави. Вони обидва вибрали місцем проживання наше місто. Карпухін працював в Міністерстві чорної металургії. Хоменко працював в Гірничому інституті, а зараз на пенсії. Очолював Раду ветеранів Жовтневого району м. Дніпропетровська.
Бої на плацдармі тривали з 26 вересня по 23 жовтня 1943 р. За цей час вдалося просунутися місцями на 6-10 км. Завдяки успішним діям на Військово-Вовнизькому плацдармі, а також плацдармі Аули – 25 жовтня 1943 р. були звільнені два великих промислових  міста – Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. За мужність і відвагу, проявлену під час форсування Дніпра в районі В-В плацдарму, 86 солдатів і офіцерів було удостоєно звання Героїв Радянського Союзу.



Hosting Ukraine Проверка тиц