Дніпропетровський національний історичний музей

Виставка «Життя як джерело» до 95-річчя з дня народження видатного письменника Олеся Гончара

Дніпропетровськ є центральною точкою у його біографії. Саме тут народився письменник. Сюди повернувся обпаленим війною, аби у Дніпропетровському університеті продовжити перерване війною навчання.

У будиночку на вулиці Клубній написав свої програмні твори: романи «Прапороносці», «Тронка», «Твоя зоря», «Собор».

Виставка відтворює  відомі й маловідомі сторінки життя  і творчості письменника, в числі яких незавершений роман «Великий Луг», присвячений Д.Яворницькому.

g1.jpg

«Життя як джерело»

Під такою назвою у музеї «Літературне Придніпров’я»  діє виставка до 95-річчя з дня народження видатного письменника і громадського діяча, Героя України, академіка, лауреата Державної премії України імені Т. Шевченка, інших державних премій  Олеся Терентійовича Гончара (1918 – 1992).

Дніпропетровськ є центральною географічною точкою в його біографії. Саме тут, у козацькій  Ломівці, на околиці Дніпропетровська, народився Олесь Гончар. Сюди повернувся обпаленим війною, аби у Дніпропетровському університеті продовжити перерване війною навчання.

У будиночку сестри по вул. Клубній, 25, де проживав під час навчання, написав перші твори — новели „Модри Камінь”,  „Весна за Моравою”, нариси „Аспірантка”, „Співачка”, роман “Прапороносці” (кн..1 і кн..2), з яким яскраво й одразу увійшов в українську літературу і був визнаний наймолодшим її класиком.

З 1947 року, після переїзду до Києва, щорічно до 1984 року навідується в Ломівку. Приїздить сам, з родиною, зі своїми іменитими друзями. Тут, в тиші міської околиці, ховається від столичної метушні, телефонних дзвінків, офіційних зустрічей. „А такої тиші, як у Ломівці немає ніде” — скаже, побувавши на Клубній Олександр Фадєєв.

На тій же Клубній, всього за декілька будинків від сестриного Гончар придбав садибу й збудував свою хату. Садиба зі споришевим подвір’ям та великим садом, як у Романа Степового—головного героя роману „Твоя зоря”.  А поряд поле соняшників… „Стояли до самого обрію пишноголові, стрункі і незліченні, і всі як один обернені до свого небесного взірця, до сонця… Здавалося, вони й самі випромінюють світло своїми жовтогарячими незліченними коронами, і, може тому навкруги, в зоні їхньої дії, було якось особливо ясно, чарівно й святково мов у заповіднику сонця”.

„Вся Клубна наче пахла поезією”, — писав Павло Загребельний і зауважував, що „…справжні твори тільки й можуть народжуватися у таких блаженних куточках, як Ломівка!”.

 Тому не випадково „добра половина творів” Гончара, як він сам зізнавався у листі до свого друга, дніпропетровського письменника Сергія Завгороднього,  створювалася  саме в Ломівці, на „незабутній Клубній”, де «сама  атмосфера,  середовище  людей трудових» схиляли до творчості.

Нашим степовим духом навіяні і „Тронка”, і „Таврія”, і новели з циклу „Південь”. Тут писалися „Людина і зброя”,  „Перекоп”. Тут “визрів” і роман   “Собор”.

«Зближується все, з плавень сарматських, з Новомосковських напливає собор. Ломівка стала Зачіплянка, все, змістившись в просторі, зблизилось, зажило вже у новій поетичній географії, в нових взаємозв’язках, і почуваєш, як із цих зближень, реальностей, із твоїх уявлень, фантазій і візій виростає щось єдине, народжується ота моцартівська гармонія мистецтва… Буде «Собор».

Роман побачив світ у 1968 році і відразу став бестселером. Творча інтелігенція Дніпропетровщини знайома з журнальною публікацією «Собору», купувала по декілька примірників у подарунок близьким і друзям.       Книгу дарували на день народження і … весілля. Про роман говорили всюди. Одні впізнавали в Зачіплянці Дніпродзержинськ, іншим здавалося, що це Дніпропетровськ, треті стверджували, що це Новомосковськ  — собор же там.

В героях роману впізнавали прототипи з верхівки партійної влади. Саме це і стало приводом до критики роману, яка завершилася його забороною на цілих 25 років.

Виставка “Життя як джерело” різнопланово відтворює відомі й маловідомі сторінки життя і творчості письменника – класика. В експозиції  представлені унікальні фото з родинного альбому: 13-літнього сироти Сашка Гончара,  першої зустрічі письменника з рідною сестрою Олександрою, випускне фото студентів Дніпропетровського університету, фото з односельцями — ломівчанами, майбутніми прототипами новели «Чари Камиші», з сином Юрком на тлі соняшників з новели “Соняшники”; листи О. Гончара до свого університетського товариша В. Бережного, в якому говориться про драматичний період в житті студента Гончара, пов’язаний з новелою «Модри Камінь»; рукописи ранніх оповідань, роману “Прапороносці”, що вважався втраченим Дніпропетровським обласним видавництвом, яке так і не спромоглося видати роман у 1946 р.  та рукописи незавершеного і неопублікованого твору “Великий Луг”. Останній проілюстрований унікальними фотографіями затоплених плавнів Великого лугу  з фондів Нікопольського краєзнавчого музею.

Критика завжди відмічала головну рису творчості Олеся Гончара — уміння вивищити людину.  У 21 столітті,  де з особливою гостротою постає проблема незахищеності людини, ця риса робить творчість Гончара особливо актуальною.

 «Чи варто ще і ще раз говорити людині про недосконалість людської природи?  Чи може потрібніше зараз підтримати її дух, підняти із занепалості, упевнити у собі … дати хоч ковток свіжого повітря, … квітку надії». Оцим, гуманністю своєю, важлива і потрібна творчість нашого видатного земляка Олеся Терентійовича Гончара.


Hosting Ukraine Creative Commons