1. Програма підтримки музейних працівників України на 2012–2013 рр. (далі – Програма) заснована Міжнародним благодійним фондом «Україна 3000». Партнером та оператором реалізації програми є ГО «Український центр розвитку музейної справи».
2. Головна мета Програми – шляхом надання благодійної допомоги підтримати тих працівників музеїв, які своєю діяльністю перетворюють музей на центральний елемент культурного простору в регіоні, працюють для суспільства, сприяють популяризації культурного надбання, яке зберігається у музеї.
3. Завдання Програми: Стимулювання активної діяльності музейних фахівців у галузі збереження, вивчення та публічного використання музейних колекцій. Підвищення авторитету та суспільної ролі професії музейного працівника. Поширення передового досвіду організації музейної роботи, впровадження окремих музейних проектів. Створення умов для залучення до музейної роботи молодих фахівців. Створення умов для творчого пошуку в музейному середовищі.
4. Благодійна допомога за Програмою призначається на підставі розгляду та оцінювання анкет учасників програми.
5. Учасниками Програми для отримання матеріальної підтримки можуть стати штатні адміністративні, наукові та творчі працівники будь-яких музеїв України, незалежно від статусу, типу та підпорядкування музейної установи, її власника та інших характеристик.
6. Для участі в Програмі кандидат має надіслати поштою або представити особисто до МБФ «Україна 3000» заповнену та роздруковану на паперовому носії Анкету та інші документи (Додаток А), які засвідчують результати його роботи за 2011 рік. Документи мають бути отримані Фондом не пізніше 17.00 години 16 квітня 2012 року. Анкети та інші супровідні матеріали, надіслані електронною поштою, розглядатися не будуть.
7. Головним критерієм для призначення благодійної допомоги є підтверджені результати діяльності кандидата, спрямованої на збереження, вивчення і популяризацію музейного зібрання, яка сприяла підвищенню просвітницької ролі музею в місці його розташування, зокрема, цим лише не обмежуючись: наукові, науково-популярні та публіцистичні статті з музейної проблематики в місцевих, регіональних і національних друкованих та інтернет-виданнях; наукові, науково-популярні та публіцистичні монографії, художні твори, пов’язані з контекстом даного музею, або музейною справою в Україні в цілому; презентаційні друковані та електронні продукти, створені за безпосередньої участі кандидата (каталоги, буклети, комплекти листівок, календарі, CD тощо); радіо та телепрограми, в яких висвітлюється проблематика, пов’язана з музейним контекстом (краєзнавчі, історичні, культурологічні, етнографічні тощо); авторські публічні лекції з історії та культури регіону, підготовлені на основі музейного матеріалу; гуртки (історико-краєзнавчі, народних промислів і ремесел, такі, що відповідають профілю музейного закладу тощо) при музеях; екскурсії, розроблені за авторською методикою (з зазначенням кількості екскурсій, проведених на їх основі); експозиції, які були втілені протягом підзвітного періоду; виставки, створені та проведені на основі розробок та за безпосередньої участі кандидата; проекти обміну виставками між різними музеями з України та інших країн; інтернет-проекти, які сприяють розповсюдженню інформації про відповідний музей (створення та підтримка інтернет-сайту музею, інші проекти); науково-практичні та просвітницькі конференції, семінари, круглі столи тощо, в підготовці та проведення яких брав участь кандидат; рекомендації до центральних, регіональних, місцевих органів самоврядування та державної влади з метою створення сприятливих умов для діяльності музеїв на відповідній території; інші культурно-просвітницькі або громадські проекти, спрямовані на популяризацію культурного спадку, що зберігається у музеях.
8. Додатковими критеріями призначення допомоги є: участь кандидата у фахових науково-практичних конференціях в інших регіонах України та за її межами; участь кандидата у стажуваннях, курсах підвищення кваліфікації в Україні і за її межами; іменні стипендії, нагороди, отримані за значний внесок у розвиток музейної справи на відповідному рівні; втілені пропозиції щодо реорганізації внутрішньої діяльності музею, яка призвела до підвищення ефективності його роботи з широкою аудиторією; завершення роботи (подання до спеціалізованої ради) або захист претендентом кандидатської дисертації з музейної справи у 2011 році; авторські проекти, які планується здійснити протягом 2012 року; інші характеристики, що засвідчують результативну роботу кандидата в музейній галузі.
9. Рішення про призначення благодійної допомоги приймається Правлінням Фонду «Україна 3000», з урахуванням рекомендацій Громадської Ради Фонду за програмою «Розвиток музейної справи» (далі – Рада).
10. Оргкомітет програми не пізніше 7 травня 2012 року підводить підсумки Програми.
11. Фонд оприлюднює список набувачів допомоги не пізніше 20 травня 2012 року. Результати Програми публікуються на Музейному інтернет-порталі України (www.prostir.museum).
12. Благодійна допомога надається разово у розмірі до 4500 грн. (без урахування обов’язкових соціальних та податкових платежів).
13. Благодійна допомога може бути надана повторно у тому ж обсязі у січні 2013 року, якщо протягом першого етапу програми (червень-листопад 2012 року) набувач систематично працюватиме у напрямку підвищення авторитету відповідного музею у місці його розташування, а також сприятиме розвитку музейної справи в цілому.

Необхідною умовою призначення благодійної допомоги повторно є:

• оприлюднення стипендіатом щонайменше однієї науково-популярної чи публіцистичної статті на місяць, або вихід радіо чи телепрограми з музейної тематики за його участі у місцевих, регіональних чи національних ЗМІ;
• публікація особою, яка отримує допомогу, не менше однієї наукової статті з музейної тематики на 3 місяці;
• створення за авторською розробкою презентаційних матеріалів музею або втілення спеціального проекту, що підвищує інтерес до музею з боку аудиторії (виставка, отримання гранту, відкриття тематичного лекторію або гуртка тощо, створення інтернет-сайту та інш.);
• участь у науково-практичних конференціях (семінарах тощо), громадських слуханнях; проходження стажування або курсів підвищення кваліфікації.

1. Особа, яка бажає отримати благодійну допомогу повторно, повинна не пізніше 5 грудня 2012 року надіслати до Фонду звіт про свою діяльність за попередній період, а також надати підтверджуючі матеріали (копії статей, відгуки у пресі, фотографії тощо).
2. Додатково, за пропозиціями Ради учасникам Програми підтримки музейних працівників може бути призначена також матеріальна допомога у розмірі 1000 грн. (без урахування податків) без права повторного отримання у 2013 р.
3. Благодійна допомога підлягає скасуванню, якщо отримувач допомоги припинив працювати у музейних установах, або вчинив дії, які входять у суперечність з метою заснування Програми. Набувач благодійної допомоги зобов’язаний повідомити Фонд про припинення роботи у музейних закладах. У разі невиконання цієї умови, Фонд залишає за собою право вимагати повернення всієї суми сплаченої допомоги у судовому порядку.
4. У випадку переходу отримувача допомоги з одного музейного закладу України до іншого участь у Програмі зберігається.
5. Матеріали, отримані Фондом від учасників Програми і отримувачів допомоги, не рецензуються і не повертаються.
6. Фонд має право на використання матеріалів, отриманих від учасників Програми і отримувачів допомоги, для популяризації ідеї розвитку музейної справи в Україні, при неухильному дотриманні авторських прав, зокрема, для підготовки презентаційних матеріалів, публікацій на офіційному сайті Фонду, в ЗМІ, а також в інших цілях, які відповідають статутним завданням Фонду.

Адреса для надсилання анкет та матеріалів:
04070, м. Київ, вул. Спаська, 37
На конверті зробіть, будь ласка, позначку:
«Програма підтримки музейних працівників»

Контактні особи – Владислав Піоро, Леся Гасиджак
т. (044) 390-82-64, ф. (044) 340-05-49
(067) 408-25-92, (066) 363-49-28
E-mail: mail@prostir.museum

З 1990 року на території Рокинівського дендропарку одна за одною почали з’являтися незвичні споруди, ніби перенесені сюди з сивої давнини. Адже Волинь – це своєрідний заповідник об’єктів старожитності.

Експозиція просто неба відтворює пам’ятки древнього дерев’яного будівництва у вигляді окремих споруд, конструктивних деталей. Поділяється на житлове й монументальне будівництво, господарське, посадибне.

У давнину на Волині переважала дворядна забудова двору. Садиби селян здебільшого набували форми видовженого прямокутника. Таку типову забудову перевезено з с. Березовичі Володимир-Волинського району. Стародавня поліська хата – солом’яна стріха, приземкуватий зруб, маленькі віконця.

В традиційному інтер’єрі старовинної волинської хати чільне місце належало печі. Над столом висіли образи, прикрашені рушниками, квітами, калиною. На столі завжди лежали хліб і сіль. Покуття і стіл були місцем здійснення різних обрядів, єднання сім’ї.

До зберігання і переробки продуктів споживання були причетні комора й сіни. У сінях стояли жорна, стула, кадки з водою, відра, коромисло. У коморі зберігали зерно, скрині з одягом і полотном.

Волинській кухні властиве було приготування страв переважно способом варіння й тушкування. На буденному столі найчастіше з’являлися каші. З борошна готували затірку, галушки, вареники. Улюбленою стравою був борщ. Популярними приправами були цибуля, часник, червоний перець. Особливе місце займали хліб і картопля. М’ясні страви, птиця, яйце у повсякденному житті були рідкістю. Багато споживали лише сала. Частіше на столі бували молоко, сир. З напоїв були узвари з сушини, свіжих фруктів, кваси, сироватка.

Друга оселя селянина, але іншої конструкції, – курна хата, в якій збереглося багато архаїчних елементів. Унікальний експонат, споруджений у 1875 р. Архаїчною є форма курної печі. Всі дерев’яні ужиткові речі також позначені рисами архаїчної простоти.

Садиби відгороджувались від вулиці тином. В’їзд в садибу забезпечувався високими ворітьми з солом’яним або дерев’яним дашком.

В експозиції волинської садиби розміщуються багатогосподарські будівлі: хлів, клуня, дровітня, льох, криниця, курник.

Найбільший інтерес представляють клуні, відомі на Волині з XVI ст. У музеї просто неба відреставровано і встановлено три клуні.

Криниці на Волині двох типів: з журавлем і на коловороті.

Біля садиб виділяються невеликі ділянки, які обробляють знаряддями, засіваються культурами за технологією і системою, що були характерні для того часу.

На краю імпровізованого села стоїть стара кузня. В кузні збережено всю колишню атрибутику ковальської справи: міх, горно, наковальню, старі інструменти та кмітливе пристосування.

Вітряних млинів на Волині залишилось лише 18. Одного з таких вітряків в 1989 р. вдалося врятувати ентузіастам з дослідної станції. Вітряк належить до типу «кізлових». В основі дерев’яний стовп. Навколо нього зведений «стілець». На вершині стовпа закріплений брус. Каркас має форму квадрата, складається з двох поверхів. Продуктивність помолу 2 ц/рік.

З монументального будівництва в експозиції представлено каплицю. Для вибору місця каплиці запросили з Києва спеціалістів по біолокації та екстрасенсориці. Ними на території дендропарку – експозиції просто неба, виявлено ділянку з потужним енергетичним потоком позитивної енергії космосу, яка рекомендована для будівництва каплиці. У 1998 році музей розпочав роботи над її зведенням.

В експозиції просто неба, згідно з генеральним планом забудови, з’явиться довга хата, характерного для Волинського Полісся типу. Передбачено на майдані місце і для старої корчми, церкви.

Весь архітектурний комплекс, разом із діючими експонатами і живими садибами, відтворюють натуральну обстановку села кінця XIX – поч. XX ст.

Співробітники музею разом із працівниками будинку культури, Рокинівської ЗШ щороку на території етнографічної експозиції організовують проведення українських національних свят. Взимку – Андріївські вечорниці, на Різдво – співають щедрівки і колядки, грають вертеп. До Великодня діти і дорослі освоюють забуту майстерність виготовлення писанок. Влітку – театралізовано представляють свято Івана Купала.

Кожен бажаючий екскурсант може придбати сувенір, покуштувати традиційних волинських страв і заварений за стародавніми рецептами чай. В літню спеку відвідувачі можуть охолодитися у ставку, для цього створено рекреаційну зону. Запряжений у стару кінську збрую коник покатає дітвору по дендропарку.

Рішенням облвиконкому музей затверджений точкою міжнародного туристичного маршруту.

Таким чином, музей не є мертвим відображенням історичних фактів минулого, а є діючим, що відповідає його назві – Скансен.

О. Сердюк (Рокині, Луцький район, Волинь)

Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.

В апреле 1991 г. открылась выставка «Русская культура в Эстонии». Администрация музея предоставила мне возможность собрать экспонаты и разработать концепцию экспозиции.

По теме «Русские в Эстонии» я собирала материалы для музея с 1988 г. Жизнь показала, что при всех политических системах происходит накопление богатств духовных и материальных. Уровень их развития определяет положение страны в мире и народа среди других народов. Поэтому мной была предпринята попытка проследить процесс формирования русской культуры в Эстонии с XI в. до 40-х гг. XX столетия. На выставке преобладали материалы, относящиеся к XIX–XX векам, многие из них выставлялись впервые. В экспозиции были широко представлены культурно-просветительные, благотворительные, студенческие, гимназические, творческие и религиозные организации, в которых с XIX в. сосредоточивалась культурная жизнь русских в Эстонии.

Выставка показала, что изучение русских в Эстонии, начатое в XIX в., носит фрагментарный характер.

Принявшее участие в организации открытия выставки Общество славянских культур в Таллинне, под рук. Н. В. Соловья, по мере возможности финансировало дальнейшее изучение темы. В марте 1993 г. Союзом славянских просветительных и благотворительных обществ в Эстонии (Н. Соловей) и Кафедрой славянской филологии Тартуского университета (С. Исаков) в помещении Исторического музея Эстонии (орг. вопросы – Н. Лесная) была проведена научная конференция «Русские в Эстонии» (1918–1940), в которой, кроме исследователей из Таллинна и Тарту, приняли участие гости’ из Пскова (Л. Грушина) и Риги (Ю. Абызов).

28 марта 1993 г. участники конференции основали: Русский исследовательский центр при Союзе славянских просветительных и благотворительных обществ в Эстонии под председательством С. Г. Исакова, который проработал два года и провел в 1995 г. II научную конференцию «Русские в Эстонии» (до 1918 г.), в которой, кроме местных, принял участие исследователь из Литвы (П. Лавринец). Сформировался круг исследователей па теме, публикации в периодической печати стали нормой.

В 1994 г. Союзом славянских просветительных и благотворительных обществ в Эстонии был издан словник «Русские общественные и культурные деятели в Эстонии» (Материалы к биографическому словарю, т. I (до 1940 г.)), составленный проф. С. Г. Исаковым, и переиздан с исправлениями и дополнениями в 1996 г.

После I Русской выставки, организованной Союзом русских просветительных и благотворительных обществ в Эстонии в Таллинне в 1931 г., зародилась идея создания русского музея. Мы вернулись к ней в 1996 г., попытавшись организовать Музей русской культуры в соответствии с решением III съезда Союза сл. пр. и бл. об-в1 в Эстонии. По-прежнему мешает отсутствие помещения и денег. Есть собранные материалы, есть специалисты, разработаны принципы формирования фондов (В. Бойков, Н. Лесная) и перспективный план развития (Н. Лесная).

Проделанная с 1988 г. собирательская, исследовательская, экспозиционная и организационная работа по- казали, что появился новый подход к изучению национального меньшинства за пределами проживания титульной нации (в Эстонии – в окружении иноязычного и иноверческого населения), в котором преобладает культуроведческая направленность и разделяются государственная политика и развитие духовности и культуры национального меньшинства в реальных исторических условиях. Оправдывает себя комплексный подход к изучению темы. Он получит развитие в планируемой на осень 1999 г. научной конференции «Русские в Эстонии – XX век». Наш опыт может пригодиться другим национальным меньшинствам.

Н. Лесная (Таллинн)

Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.

Неоціненним джерелом для відтворення тогочасної буденної атмосфери в місті є земська газета «Народне життя». В експозиційному примірнику цієї газети в оповіщенні коменданта міста Іосифа фон-Ледерера приводиться перелік злочинів, згідно з якими цивільне населення краю карається австро-угорськими, і окремо українськими судами. Доручення на право володіння катеринославськими трубопрокатними заводами «Шодуар», своїм представникам Шпельке К.- Г., Шершевському М.Г., Ігель Е.В., видане в Берліні і затверджене в Міністерстві іноземних справ, свідчить про відновлення приватної власності в Українській державі.

Серед інших безцінних архівних матеріалів: щоденники, спогади сучасників, які описують повсякденне життя мешканців краю через свої спостереження, погляди та відчуття. Із спогадів Г. Ігренєва, викладача Катеринославського університету, дізнаємося про продовольче становище в місті, харчування та заробітню платню (450 крб. в місяць), яких йому вистачало на прожиття. Продовольчі паспорти, картки на хліб, цукор, паспорти, домові книжки, адресові листки, квитанції,– дозволяють об’єктивно і точно висвітлити великий спектр побутових проблем мешканців краю. Про різке погіршення життя міського населення восени 1918 р. доводить квитанція за № 38387 про отримання від жителя м. Катеринослава Хащіна 25 крб. (за 5 чол.) побору, визначеного міською Думою на покриття 300-тисячної австро-угорської контрибуції. Різноманітні грошові знаки багатьох властей, які були в обігу, нагадують про складність економічної та фінансової ситуації в Українській державі, яка впливала на життя людей.

Серед нових надходжень музею – свідоцтво № 25 на патент, видане відділом винаходів Міністерства торгівлі і промисловості Української держави Єсманському П.М., викладачу кафедри металургії Катеринославського гірничого інституту. Воно свідчить про те, що наукові відкриття продовжувалися і згодом впроваджувалися в життя. При будь-якій владі людина мріяла сфотографуватися на згадку, залишити пам’ятку про прожите життя та його щасливу мить. Оригінальні фотографії, точно відтворюючи об’єктивну дійсність, набувають свого головного значення – документальності. Такі фотографії дають не тільки поштовх для подальшого виявлення етнографічного матеріалу тих часів (одяг, взуття, прикраси, посуд і т. д.), але й допомагають простежити, як змінювалася мода, звичаї, світогляд людей. Цікавим виявився такий комплекс – фотоапарат, фото мешканців краю, навіть книжка з корінцями від квитанцій з березня по листопад 1918 р. власника російської фотомайстерні П. Д. Борисенка, якого по праву можна назвати народним фотографом (в його колекції 800 фото).

Приваблюють побутові речі мешканців краю – чайник та кухоль, кофемолка фірми «Пежо», святковий одяг Є. X. Шпак, робітниці заводу «Шодуар «А», шинель М.М. Полканова, начальника ст. Милорадівка Катерининеької залізниці, сіряк з «відлигою» – одяг Селязнина. Рушник, вишитий Є.Є. Сливою, жителькою м. Катеринослава в 1918 р. з написом «Христос–Воскрес», викликає не тільки інтерес, але й додає сил для подальшого, такого нелегкого життя. Улюблена справа, віра та надія на краще майбутнє допомагали в скрутний час, відволікали від гірких думок. Людське життя не може обійтися без пісень, які зігрівають душу, скрашують життя, частушок, в яких відбивається повсякденність життя та важливі події того часу. Ось одна з них: Україна всій страною Вільною считалась Скоропадського законам Вона подчинялась.

Ще належить виявити, які частушки і пісні побутували в нашому регіоні в цей час.

В своєму виступі я торкнулася лише деяких аспектів цієї теми, яка потребує детального і всебічного вивчення.

 Т.М. Цимлякова, старший науковий співробітник ДІМ

Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.

Розробка плану вдосконалення експозиції згідно з загальною концепцією розвитку Херсонського краєзнавчого музею вміщувала у себе створення сучасної експозиції з максимальним (через фінансові проблеми) використанням існуючого музейного обладнання.

Складність цього завдання полягала у тому, що необхідно було переглянути підходи до традиційного трактування фактів нашої історії, їх взаємного зв’язку і протиріччя, «випрацьовувати» власну позицію, не чекаючи, доки вітчизняна історична наука остаточно розставить всі крапки над «і». Переосмислення, очищення від фальсифікації потребує уся історія України і особливо її «радянський період», який у традиційних експозиціях починався з ключового моменту – соціалістичної революції у жовтні 1917 р.

З залу, що носить назву «Херсонщина у 1917– 1919 рр.», і розпочав певну реекспозицію Херсонський краєзнавчий музей.

Перш за все необхідно було звільнитися від класового підходу до історії, за яким була створена попередня експозиція, «дозування» історії, що завжди приводить, до її викривлення. Добитися превалювання місцевого матеріалу над загальноісторичним, максимально наситити експозицію оригінальними предметами епохи, які є найбільш аутентичним джерелом інформації. Передбачається введення до експозиції контрастних матеріалів,, що відображають різні підходи, протиріччя точок зору,, вступають до діалогу один з одним, дозволяють відвідувачам порівнювати різноманітні позиції й цінності, стимулюють емоції й мислення. Планувалося також використання принципу історичної реконструкції, показу не тільки самих предметів, але й середовища, в якому вони побутували. Враховуючи цікавість до матеріального боку життя і для «занурення» відвідувача у епоху, передбачалося широко використовувати предмети побуту, одяг тощо. Атрактивність експозиції мали підвищити певні елементи театралізації та художньої символіки. Всі ці концептуальні положення лягли в основу концепції реекспозиції.

Поставлене завдання потребувало підготовчої наукової роботи. Ще в попередні роки співробітники музею1 провели наукове дослідження окремих тем даного періоду, які потім лягли в основу підготовки матеріалів та експонатів для реекспозиції.

Були ретельно опрацьовані фонди Держархіву Херсонської області, налагоджені зв’язки з місцевими колекціонерами старожитностей, і речі, отримані від них, знайшли місце в експозиції.

Вирішальним етапом у створенні музейної експозиції» залишається розробка наукової концепції, структури і ТЕПу. Для цього було створено авторську групу, до складу якої увійшли О.С. Гончарова та Л.В. Бараковська. Тематичну структуру та ТЕП розроблено на основі систематичного підходу й використання історико-хронологічного, комплексно-тематичного і проблемного, принципів. Останній дозволив позбутися фактологізму й ілюстративності, дав можливість зосередитися на найбільш актуальних проблемах і явищах.

При цьому було значно скорочено обсяг матеріалів; про діяльність більшовиків на користь більш повного показу інших політичних сил. Хронологічно ТЕП охоплює період від лютого 1917 р. до березня 1919 р. Наскрізною темою можна вважати «Становлення української державності». Було введено такі нові теми і підтеми, як: «Виникнення Центральної Ради», «Херсонська Українська губерніальна Рада», «Політичні партії та громадські установи на Херсонщині у 1917 р.», «Проголошення автономії та УНР», «Херсонщина в період гетьманщини», «Херсонщина під час Директорії» та інш.

Враховуючи, що архітектурно-художнє рішення залу повинно було бути видовищним, музей запросив до участі в роботі заслуженого художника України В.Г. Балаша, який мав великий досвід роботи у театрі. Іншою причиною запрошення театрального художника було небажання «перевантажувати» експозицію плоскісним матеріалом, так як незважаючи на проведену збиральницьку роботу, було недосить речових експонатів-оригіналів. Традиційна теорія й практика радянського музеєзнавства вчила «відвертатися» від музейної умовності на користь «документальної відповідності», яка на практиці є важкодосяжною. Асоціативні прийоми і речі вважалися вторинними до документального матеріалу. При: цьому майже завжди виникали дві альтернативні складності: документів або замало чи занадто багато. Так було і в нашому випадку. У старій експозиції ідеологія переважала видовищність, що було досить не цікава відвідувачам. Перед авторською групою постало питання: як зацікавити «заїждженою», але складною і важливою темою? Як змусити відвідувача замислитися над цією темою і, більше того – задавати собі питання й шукати на них відповіді? Потрібно було музейними засобами відбити складний історичний період падіння самодержавства, лютневої і жовтневої революцій, виникнення й діяльність Центральної Ради та інше. Звісно, це мало протирічні відгуки й оцінки, але на це ми саме і сподівалися. Головне, що експозиція не залишала байдужими. Бо нашою метою було наштовхнути відвідувача на гострі запитання, а не давати готові відповіді. Ми не просто перелічували у хронологічному порядку події тих років, а запропоновували глядачеві своєрідну музейну версію про малоросійську провінцію, до якої докочується і яку захльостує «революційна хвиля», що викликана камінцем, кинутим у столичному Петрограді. Хотілося показати революційні події очима звичайної .людини, адже історія цього періоду у радянських музеях традиційно викладалася через призму «основополагающих» документів. Другою ідеєю концепції було зробити сучасника ніби учасником тих подій, щоб відвідувач відчував себе всередині подій. Хоч ідея театралізації експозиції вже не є новою, доводилося чути й скептичні відгуки музейних співробітників, які доводили, що те, що створюється, не є «класичним» музеєм. Арбітрами тут стали відвідувачі, які, в цілому, з цікавістю сприйняли нову експозицію.

Залу умовно поділено на 2 частини – життя до жовтня 1917 р. й після. Свою роль тут відіграє й кольорове рішення, яке передає перехід чи грань між спокійно плинучим життям й великим зламом епохи.

Музейними засобами ми зробили спробу показати , проблему зміни й протиставлення двох ідеологій – Християнської і марксизму. В одному куті експозиції розміщено ікони з ліком Христа, в іншому – йому протистоїть плакат з зображенням «вождя світового пролетаріату» Леніна, від якого як від епіцентру вибуху розходяться в усі боки промені-павутиння, на яке приліпилися листівки з більшовицькими гаслами. Кожен відвідувач, у залежності від свого світосприймання, побачить у цьому своє. Символічні протиставлення музичного інструменту та зброї. Старе дзеркало у інтер’єрі викривлює реальність–символ розходжень між світом, що проголошувався, й реальною дійсністю.

Створення експозиції проходило як творчий науковий процес, пошук, осмислення й співставлення матеріалів, вироблення узагальнень в предметно-образній формі. Вона побудована таким чином, що не відкриває одразу всього, дає можливість для роздумів і запрошує прийти сюди ще раз. Презентація нової експозиції для широкого загалу відбулася 18 травня 1997 року у Міжнародний день музеїв. Зараз триває робота по підготовці до реекспозиції наступних 2-х залів, у яких будуть відображені події громадянської війни.

 О.С. Гончарова, В.М. Асламов (Херсонський краєзнавчий музей)

Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.

Самым уникальным памятником в коллекции каменных изваяний ДИМ является Керносовский идол – антропоморфная стела, представляющая одного из верховных божеств древнеарийского пантеона и датирующаяся втор. пол. III тыс. до н. э. Заслуживают особого внимания и такие изваяния, как Натальевская стела эпохи энеолита (втор, полов. III тыс. до н. э.), скифские статуи VI–IV вв. до н. э. Доминируют в коллекции музея средневековые тюркские статуи (или бабы, как их называют в народе), среди них также есть великолепные — образцы средневековой скульптуры X–XIII вв. К числу серьезных и важных проблем, связанных с каменными изваяниями, несомненно относятся проблемы их хранения и экспонирования. Умение органично вписать монументальные статуи в интерьер зала, здания; в случае их многочисленности суметь найти удобное помещение для их размещения. Если коллекция находится под открытым небом (как в Днепропетровском музее) – постоянно наблюдать за их сохранностью, во время реставрируя и защищая от разрушения. Вот вкратце перечень основных проблем, связанных с музейными коллекциями каменной пластики.

На наш взгляд, самый оптимальный вариант для «существования» каменных изваяний древности – оставлять их «in situ», на месте их первоначального расположения. Чаще всего, это насыпь кургана, нередко с остатками кочевнических святилищ – ямами, вымостками, оградками. После археологического исследования и последующей реконструкции (и даже без нее) святилища, такие курганы с изваяниями могут стать своеобразными небольшими музеями под открытым небом, пополнить ряды таких оригинальных и уникальных памятников археологии, как кромлехи, дольнены, менгиры.

Тем не менее, по сложившейся традиции, каменные изваяния редко оставляли «in situ», чаще всего, их собирали, коллекционировали любители старины, как собирают, например, картины и оружие. В лучшем случае, они оказывались в частной или музейной коллекции, в худшем, их использовали как строительный материал.

Ряд специфических проблем связан с хранением и экспонированием музейных коллекций древних каменных изваяний. Если коллекция большая (как в ДИМе), это всегда проблема размещения. С точки зрения достоверности и выразительности, лучше экспонировать статуи под открытым небом. С точки зрения сохранности, конечно, изваяния нужно размещать в здании, под крышей, и лучше, если это будет специально предназначенный для хранения и экспонирования павильон-лапидариум.

Судьба коллекции каменной пластики Днепропетровского музея ярко иллюстрирует вышесказанное. Размеры коллекции – 80 статуй – не позволили разместить ее в здании музея. Большинство изваяний экспонируются на специальной площадке рядом с музеем. Ухудшение экологической обстановки в городе привело к тому, что статуи начали катастрофически быстро разрушаться. Реставраторы пришли к единому выводу – хранить коллекцию можно только под крышей и лучше в специально предназначенном для этого помещении. В связи с тем, что, по объективным причинам, для большинства музеев, обладающих собранием каменных скульптур, строительство лапидариумов пока нереально, необходимо во что бы то ни стало проводить реставрационно- консервационные работы с изваяниями. Иначе нас ждет печальная слава Герострата–собрали, свезли в город и обрекли на гибель. Подобная ситуация невозможна для любого уважающего себя музея.

Не все так просто и с размещением статуй в самом музее. В экспозицию можно включить минимальное число статуй. Если есть возможность разместить еще какое-то количество статуй, то лучше, конечно, для такой- цели выбирать не перегруженное предметами пространство. Желательно, чтобы интерьер, его стиль, тоже не были откровенно дисгармоничны. Одним словом, для’ успешного решения проблем, связанных с хранением и экспонированием архаической скульптуры, необходимо» плодотворное сотрудничество с широким кругом специалистов: реставраторами, художниками, архитекторами, этнографами, специалистами в области первобытной культуры.

Л.Н. Чурилова, старший научный сотрудник ДИМ

Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.

Експозиція Чернівецького краєзнавчого музею, яка діяла з середини 60-х років до 1990 р., була створена згідно до основних положень радянської історіографії і повністю задовольняла на той час виконання не пропагуючої, а пропагандистської мети у діяльності музею. Проте позитивним у даній експозиції була продуманість і зваженість у доборі різнотипних музейних предметів та способів їх експонування. В сучасних умовах така продуманість є корисною і для нинішніх працівників музею, адже більшість музейних предметів даного періоду були зібрані протягом 60–70-х років і стосувалися не лише економіки краю та становища населення краю, але й переслідували мету показу політичного життя виключно як боротьби комуністичної організації за визволення краю і його возз’єднання з Українською РСР.

Працівники експозиційного відділу, які підготували тематико-експозиційний план нової експозиції, повинні були орієнтуватися на старі дослідження з історії краю, що змушувало їх критично переглядати ці роботи, по-новому оцінювати та коментувати для експозиції вже відомі джерела. До фактично складеного, але не реалізованого через відсутність коштів, тематико-експозиційного плану певні корективи були внесені після виходу з друку роботи «Буковина: історичний нарис» та ряду публікацій з історії новітнього часу, зроблених українськими та румунськими науковцями.

Нового показу в майбутній експозиції заслуговують: події Першої світової війни, які заплановано пов’язати з подіями Лютневої революції 1917 р. в Росії та їх впливом на Буковину, в якій на той час перебували російські війська. Таке поєднання в експозиції дозволяє не лише зменшити площу показу двох великих тем, але й уникнути непотрібного «розтягування» матеріалів при недостатній їх кількості. З іншого боку ця тема, раніше не висвітлювана в музейній експозиції належним чином, змушує працівників музею активніше працювати з фондами Державного архіву Чернівецької області та добирати необхідні матеріали, а це, перш за все, розпорядження Центральної Ради, стосовно дій місцевих властей,, що було недоступним зробити у радянський час. В новій експозиції заплановано розміщення матеріалів, що розкривають події цього часу в Україні, загалом з метоку співставлення всіх цих подій та їх аналізу при показі подій у краї.

Особливе місце займає в експозиції висвітлення поворотних моментів в історії краю, а ними були для українців і Буковинське народне віче 3 листопада 1918 р. і Хотинське повстання (січень 1919 р.), які продемонстрували прагнення українців Буковини та північної Бессарабії до возз’єднання в єдиній Українській державі. Ці питання були висвітлені у колишній експозиції музею, однак, зрозуміло чому, основний наголос робили тоді на прагненні населення краю до возз’єднання нібито з радянською Україною, що є звичайною помилкою зумовленою вимогами тодішньої ідеології. Висвітлення цих питань також вимагає від працівників експозиційного відділу та відділу фондів роботи по пошуку нових матеріалів, здебільшого тих, що раніше перебували у закритому користуванні на збереженні в архівах Чернівців, Кам’янця-Подільського, Вінниці і, звичайно, м. Києва. Залучення копій відшуканих документів дозволить по-новому оцінити ці поворотні події в історії краю.

Немале місце у новій експозиції відводиться питанню економічного розвитку краю в 20–30-ті роки та стану населення, причому в експозиції використовуються переважно ті матеріали, які були зібрані понад 30 років тому, але залучаються нові матеріали, які потрапили до музею в кінці 80-х – на поч. 90-х років. Використовуються тут і ті матеріали, які створюють живі ансамблі, причому, якщо в колишній експозиції мова велася виключно про побут пауперизовапих осіб, то тепер, для особливо сильного порівняння становища різних шарів населення, вирішено збільшити демонстрування предметів побуту в інтер’єрному показі, що накладає додаткове навантаження на працівників музею по пошуку цих речей.

Проте зовсім інший підхід слід вжити до розкриття питань, пов’язаних із суспільно-політичним життям к раю у 20–30-ті роки. Безумовно, що в колишній експозиції доводилося демонструвати матеріали, які засвідчували виключно монопольне право комуністичної організації на діяльність на теренах краю. Проте навіть в- умовах поліцейської держави, якою вважали королівську Румунію в радянській історіографії, мали місце прояви політичного життя. В умовах стану облоги, який тривав па Буковині з 1918 по 1928 р., діяли політичні партії реформістського плану, висвітлення діяльності яких: представляє особливий інтерес для експозиції музею. Це питання взагалі не піднімалося в колишній експозиції, як і питання діяльності українських, німецьких та румунських націоналістичних організацій. Тим не менше, матеріалів для висвітлення цього питання цілком достатньо як у архіві, так і у фондах музею, і питання полягає лише у часі початку роботи над експозицією.

І.А. Піддубний (Чернівці)

Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.

Е.П. Городецький, І.Ф. Кіцул, І.А. Піддубний (Чернівці)

Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.

Передбачається, що нова експозиція починатиметься розділом «Виникнення та формування запорозького козацтва», хронологічні рамки якого, в основному, повинні бути обмежені кінцем XV – першою полов. XVII ст.

Однак, що стосується нижньої межі, то можливо, потрібно опустити її на декілька століть, шляхом створення вступної підтеми до даного розділу. В цій під — темі пропонується оглянути особливості розвитку регіону традиційного перебування запорозьких козаків. Доцільним, на наш погляд, є показ в даній підтемі форм господарювання та побуту населення цього краю, яке діяло на кілька сторіч раніше за козаків (в першу чергу, за часів Київської Русі). Завдяки цьому ми зможемо з’ясувати, які риси в побуті запорожців були притаманні їх попередникам, а значить якоюсь мірою пояснювалися природно-біологічним середовищем та етно-культурним оточенням.

Для створення підтеми передбачається використати музейні предмети, що знаходяться в діючій експозиції та фондах заповідника. Вищезгадані предмети являються археологічними знахідками з поселення X–XIV ст., що в південній частині о. Хортиці.

В основній частині розділу «Виникнення та формування запорозького козацтва» передбачається показати умови, в яких опинилося українське населення в кінці XV–XVI ст. та вплив останніх на процес формування козацтва. Структурно ця частина розділу розподілятиметься на декілька підтем.

В першій будуть аналізуватися: міжнародна ситуація, в якій опинились українські землі (татарсько-турецька агресія, литовсько-московське протистояння та їх вплив на формування козацтва); внутрішньо-політичні, соціально-економічні, етноконфесійні проблеми, які турбували українське населення ВКЛ, Польщі, а згодом Речі Посполитої.

В наступній підтемі необхідно показати сам процес «формування запорозького козацтва. Дана підтема повинна підкреслювати ті моменти, що мали значний вплив на козацьку громаду на Запоріжжі. На жаль, фонди :нашого музею не дають можливості висвітити вищезгаданий процес за допомогою оригінальних предметів: в повному обсязі.

Один з визначних моментів у формуванні запорозької козачої організації – поява Запорозької Січі. Тому, на наш погляд, буде доцільним створення експозиційного комплексу, який висвітлюватиме питання, що стосується укріплення Д. Вишневецького на Хортиці. Дослідники відзначають виключну роль діяльності останнього у подальшому житті козацтва. До того ж, археологами нашого заповідника були виявлені рештки укріплення середини XVI ст. на острові Байда (в руслі Старого Дніпра). Матеріали розкопок (зброя XVI ст., монета 1529 р.) дають можливість припустити, що це і є славнозвісне укріплення Д. Вишневецького.

Після технічної підготовки найбільш цікаві знахідки (елементи озброєння) були представлені на виставці, присвяченій археологічним дослідженням, що проводяться на території заповідника «Хортиця» в останні роки. Комплекс предметів з Байди, який було представлено на виставці, ми схильні розглядати як спробу створення одного з експозиційних комплексів розділу «Виникнення та формування запорозького козацтва». Одночасно проходив процес пошуку та виготовлення науково-допоміжного матеріалу, що допоміг би донести до відвідувачів значення укріплення Д. Вишневецького (підготовлено завдяки сучасній поліграфічній техніці копію радзівіловської мапи течії Дніпра з позначенням Хортицького укріплення Д. Вишневецького).

Розділ «Виникнення та формування запорозького козацтва» буде вихідним моментом для розкриття наступних експозиційних тем. При створенні нової експозиції необхідно буде узгоджувати даний розділ з розділами, присвяченими політико-адміністративному устрою, економіці Запоріжжя, військовому мистецтву козаків та їх участі у національно-визвольних змаганнях українського народу, з метою усунення дублювання окремих підтем та ефективного використання фондового матеріалу.

М. А. Чередниченко, зав. відділом Музею історії запорозького козацтва Національного заповідника «Хортиця»

Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.

На наш погляд, одним з головних завдань музеєзнавців є побудова принципово нової моделі, яка б відповідала сучасним вимогам економічного, соціального і культурного життя і була б індивідуальною і єдиною в своєму роді.

При цьому, обов’язково треба зважувати фондові колекції музею, наукові розробки, актуальність та інтерес до тем, що відпрацьовані, основний контингент відвідувачів.

Враховуючи все це і, насамперед велику етнографічну колекцію Кременчуцького музею, частиною нової експозиції може стати широко представлена картина народних промислів краю, на фоні якої можна буде показати окремі сторони народного побуту. Центром експозиції, її об’єднуючою ланкою бачиться інтер’єр хати з фрагментом селянського подвір’я, де всі вироби народних промислів будуть представлені у їх, так би мовити, вжитковому призначенні.

Передбачається зовсім новий художній підхід у вирішенні поставлених завдань з обов’язковими елементами театралізації, гри; використанням народного гумору, котрий на протязі всього життя українського народу .допомагав йому долати біди і труднощі.

Дуже хотілося б по-новому поглянути на непорушне правило музею: «Руками не чіпати». Повинні бути муляжі, які можна буде не лише розглядати, тримаючи в руках, а й приміряти на себе, якщо це одяг, або ще краще, спробувати щось зробити самому, наприклад: горщик або іграшку із глини, прядіння вовни тощо.

Бажаним було б використання музики, народних пісень, технічних новинок, комп’ютера, кіносюжетів, ди-

«станційне управління світлом, шумами (ранок, вечір, троза і т. п.).

Враховуючи великий емоційний вплив на людину .ароматів, хотілось би використати їх в новій експозиції – сіно, лікарські рослини, квітучі дерева і т. ін.

Можливо, це допоможе створити у залі свою, особливу атмосферу або, як говорять зараз, ауру, яка допомагала б відвідувачу відчути, перш за все, високу духовність і величезну працелюбність українського села.

І ще одна, остання вимога до майбутньої експозиції– вона має бути рухливою, тобто легко мінятися. Це буде необхідним при показі календарних та релігійних свят, при заміні експонатів на нові, ще цікавіші.

Хронологічні рамки визначають наявні експонати – це кінець XIX – початок XX ст.

Поставлена мета намічає таку тематичну структуру:

І. Загальна характеристика розвитку сільського господарства Кременчуцького повіту:

1. Вирощування зернових та технічних культур.
2. Розвиток тваринництва.
3. Кількість господарств, родин в них, землі.
4. Передумови розвитку промислів у краї.

II.        Традиційні народні промисли краю.

1. Прядіння та ткацтво.
2. Кравецький промисел.
3. Техніки вишивки.
4. Гончарний промисел.
5. Обробка деревини.
6. Розвиток дрібних промислів у краї.

III. Інтер’єр селянської хати, фрагмент селянського подвір’я.

1. Хата, сіни, комора, піч, піл; стіл, лави, мисник, покуть.
2. Сарай, стайня, колодязь, клуня, перелаз, плетінь.

Нова експозиція повинна стати безцінною скарбницею виховання та збереження історичного досвіду ба- татьох поколінь, всього того найкращого, що витримало випробування часом в сфері матеріальної і духовної культури.

Т. В. Скрипинська, зав. відділом ІДП Кременчуцького краєзнавчого музею

Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.