Дніпропетровський національний історичний музей

“ХАЙ ЦАРЮЄ МНОГА ЛІТА НАШ ТРЬОМСИН АЖ ПОКИ СВІТА”

“ХАЙ ЦАРЮЄ МНОГА ЛІТА НАШ ТРЬОМСИН АЖ ПОКИ СВІТА”

(ПОЕМА-КАЗКА І. МАНЖУРИ “ТРЬОМСИН БОГАТИР”)

Трьомсин Богатир – герой народних казок, легенд, реальних історичних подій, майстерно інтерпретованих І. Манжурою в однойменний літературний твір – поему-казку “Трьомсин Богатир”, живе в літературі та мистецтві Придніпров’я не одне століття, уособлює найвищі неперехідні духовні цінності, які шануються в усьому світі, відображає безмежжя поетичної вигадки нашого народу, згуртовує українців і водночас єднає і братає з іншими народами. Цей образ назавжди увійшов в історико-культурний простір краю, є гідним втіленням історії і слави запорозького козацтва, монументом віковічній мрії людства про найдорожче – про щастя, любов, вірність, справедливість, свободу, про торжество світлих почуттів над темними силами. А насправді він дуже-дуже давнього українського роду Трьомсиненків, який бере свій початок із степової цивілізації – від козацької доби. Ім’я Трьомсин походить з незапам’ятних часів – герой має силу трьох батьків, лицарів-козаків. Відтоді й донині охороняє рідну землю і кожного із нас від усіляких ворогів. Бо то така місія у богатиря – охороняти. Трьомсин Богатир – культурний запит нової генерації юних українців, культурний маркер ідентичності українців, духовний маркер кожного із нас.

У музейному зібранні ДНІМу сформована і постійно поповнюється незначна колекція видань творів художньої літератури для дітей, що вийшли у світ з-під верстатів друкарень Катеринослава у 1880-1910-і рр. Маленькі, невибагливо але колоритно оформлені книжечки  не  загубилися серед складних перепитій часу на межі двох епох і посіли гідне місце серед пам’яток писемності як унікальні музейні експонати, що засвідчують факт становлення та розвитку української дитячої літератури в Катеринославі

У списку видань дитячих книжок домінують народні та літературні казки, оповідання, переклади дитячих творів класиків світової літератури, букварі, читанки, розмальовки, які з однаковим захопленням читали і дорослі, і діти. Саме вони найбільше приковують увагу найголовнішої аудиторії музею “Літературне Придніпров’я” – дитячої, наглядно демонструють витоки книгодрукування в краї. Серед них видання поеми-казки  І. Манжури «Трьомсин Богатир».

Автор твору – Івана Івановича Манжура (справжнє ім’я; псевдонім – Іван Калічка, Іван Мара, І. М-ра; 20.10/1.11/1851, Харків – 3/15/05.1893, Катеринослав, тепер Дніпро), ключова, знакова постать в літературному та науковому житті Придніпров’я. Більше двадцяти років свого короткого, сповненого трагедій життя (раннє сирітство, постійний нагляд поліції, цензурні утиски, матеріальні нестатки) прожив на Катеринославщині (1872-1893). Український поет, фольклорист, етнограф, ім’я якого стоїть поряд з іменами найвидатніших діячів вітчизняної літератури другої половини ХІХ ст., своєю багатогранною творчою працею засвідчив широкому загалу на існування та активний розвиток етнографії та фольклористики на Півдні України. Він сприяв відродженню та розвиткові національної культури, літератури, мови, стояв біля витоків зародження української дитячої літератури в Катеринославі та видання перших книжок для дітей, став першим дитячим письменником-казкарем краю. Високу оцінку його діяльності дали                      О. Потебня, М. Сумцов, І.Франко, П. Шейн, французькі та польські вчені. Науково-літературна спадщина вченого, поета Івана Манжури – автора першого регіонального фольклорного збірника “Казки, приказки і таке інше, записані в Катеринославській і Харківській губ.” (1890) та першої поетичної збірки Придніпров’я “Степові думи та співи” (1889), цілого ряду віршованих та прозових казок переконливо доводить, що фольклор Нижньої Наддніпрянщини – невичерпна духовна спадщина, багата і різноманітна вагома складова загальноукраїнської скарбниці народної творчості, високохудожні зразки якої створюють такий образ України, прадавньою історією якої, легендами та міфами можна пишатися не менше, ніж легендами та міфами стародавньої Греції та Індії.

В скарбниці української літературної казки казкам І. Манжури належить особливе місце. Саме з них бере свій початок літературна казка Придніпров’я. Він є автором багатьох віршованих казок: поеми-казки “Трьомсин Богатир”, “Іван Голик”, “Казка про хитрого Лисовина і про других звірів, та про те, що він їм, а вони йому коїли” (переробка поеми Гете “Рейнеке-Лис”); казкових оповідань – художніх переказів народних сюжетів “Лиха Година”, “Як чорт шматочок хліба одслужував”, казок у віршах за фольклорними мотивами “Злидні”, “Батьківський заповіт”, “Не судьба, а щира правда”, “Червоний горицвіт”, “Як ми з дідом багатіли, а батька ще на світі не було” та ін. Написані вони були протягом 1880-1890-х рр. у Катеринославі. За життя поета були надруковані під псевдонімом Іван Калічка тільки дві із них: “Як чорт…” (1885) та “Лиха Година” (1886), які стали першими українськими дитячими книжками в Катеринославі. Інші ж через цензурні утиски побачили світ і дійшли до читача, в основному, тільки в радянські часи.  Всі його казки – захоплюючі й цікаві, веселі й трішки сумні – про вічну людську надію в те, що добро, чесність, безкорисливість переможуть зло.

Здавна ходять на Придніпров’ї легенди та казки про мужнього степового лицаря – Трьомсина Богатиря, вірного і надійного захисника усіх покривджених і знедолених. Не шкодуючи життя вступає він у двобій з найбільшим людським лихом – злом, утверджуючи добро і справедливість. Найчастіше зло уособлюється в образі крилатого змія, що панує не тільки на землі, а й у небі. Здолати таке чудерство під силу тільки богатиреві, хороброму, відважному, кмітливому, а найголовніше – сильному духом. Саме таким відтворив свого героя у поемі-казці “Трьомсин Богатир” Іван Манжура. Казкові події письменник переніс у часи запорозького козацтва: троє сторожових запорожців-побратимів знаходять в степу хлопчика-немовлятко, якого викрав із царської сім’ї Змій і залишив на вірну смерть в орлиному гнізді, дають йому ім’я Трьомсин (син трьох батьків) і виховують з нього справжнього лицаря, який здійснює ряд героїчних вчинків в ім’я людей, звільняючи рідну землю і свій народ від ворога. У цій нелегкій боротьбі йому приходять на допомогу різні звірі (два леви – Сірий і Мурий), тварини (кінь, що їсть вогонь і димом запиває, вірний товариш богатиря), птахи (орел, який знає, де знайти живу і мертву воду). Твір закінчується перемогою Трьомсина та його синів над підступним Змієм-лиходієм і радісним святкуванням.

В основу сюжету поеми-казки покладені народні пісні, легенди, перекази, казки про запорозьких козаків, лицарів-богатирів. За народною уявою, усі запорожці були героїчними людьми, напівбогами, здатними на великі подвиги. Подібно до казкових героїв, перемагали вони не лише своєю богатирською силою, а й великою мудрістю, кмітливістю, характерництвом. Сила богатирів сягала і земного, і підземного царства, їй підкорялися всі земні та потойбічні володарі. Такими напівлюдьми-напівбогами були в народній уяві й конкретні історичні постаті, зокрема гетьман Богдан Хмельницький, кошові отамани Петро Калнишевський та Іван Сірко, Самійло Кішка, який сорок років перебував у турецькій неволі, відомий білоцерківський полковник Семен Палій, жаботинський сотник Харько. Наскільки цікавили І. Манжуру ці образи, свідчить його стаття “О богатырях”. В ній подається характеристика героїчно-казкової традиції в українській і російській народнопоетичній творчості. Важливо, що у творі спостерігаються елементи сюжетів казок, записаних письменником у козацькій слободі Трьомсинівка Олександрівського повіту Катеринославської губернії (тепер – Новогригорівка Васильківського р-ну на Дніпропетровщині): “Трьомсин-синеня”, “Безрука царівна”, “Іван Іванович, руський царевич, та морське чудерство” та ін. Записи казок про Трьомсина є у збирачів українського фольклору Г. Залюбовського (“Трьомсин Борис”, записана у 1870-х рр. в Лебединському пов. на Харківщині), Я. Новицького (“Трьомсин, Жар-птиця і Настасія Прекрасна із моря”, записана у 1870-х рр. в с. Ольгинському Маріупольського пов. Катеринославської губ.), Д. Яворницького (“Трьомсин”, записана у ХІХ ст. у с. Гаврилівці Новомосковського пов. Катеринославської губ.), Марко Вовчок та ін. Відомі фольклорні паралелі у білоруському, російському казковому епосі. Унікальність цього образу в тому, що зустрічається він найчастіше в народних казках та легендах Придніпров’я. Про те, що сюжет казки був достатньо поширеним на початку ХХ ст., свідчить згадка про Трьомсина у драмі-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня” (1911): «Лукаш: Якби ви, дядьку, якої байки нагадали. Лев: Бач! Умалився!.. А ти б якої хтів? Про Оха-Чудотворця?  Про Трьомсина? Лукаш: Такі я чув! Ви вмієте інакших, що їх ніхто не вміє».

В сюжеті твору відбилися нашарування мотивів фольклорних з мотивами літературними та історичними. Зокрема, відчуваються елементи сюжетів стародавнього грецького міфу про Мінотавра, біблійної легенди про святого Юрія Змієборця, легенди, яка лежить в основі трагедії Шекспіра “Гамлет”, поеми І. Котляревського “Енеїда”, “Казки про мертву царівну і про сімох богатирів” О. Пушкіна, казки П. Єршова “Горбоконик”.  Однак головне, що в основі незвичайного і захоплюючого сюжету лежать реальні події – загадкова історія про предків Івана Василенка, нащадка козацького старшини Григорія Василенка, який отримав у запорожців дивне прізвисько Трьомсин.

Поему-казку Манжура присвятив своєму доброму приятелеві, катеринославському земському діячеві Івану Григоровичу Василенку (1854-1892). Його предок, Григорій Іванович Василенко, на прізвисько Трьомсин, числився на Запорозькій Січі серед військової старшини писарем Кодацького перевозу на Дніпрі і на Самарському мосту. Його ім’я увійшло в історію заселення Придніпровського краю в кінці XVIII ст.                     І. Манжура в статті “Первые наследники запорожских земель”, яка була надрукована в газеті “Екатеринославский юбилейный листок” (1887) разом з текстом документа “Ведомость учиненная в азовской губернской канцелярии, коликое число в екатеринославском уезде состоят вновь отведенныя к отводу назначенных помещиками земель. 1776 год” писав про  Г. Василенка і згадував, що цю копію “Ведомости”, зроблену з оригіналу, він знайшов у родинному архіві його єдиного нащадка – землевласника Олександрівського повіту І. Г. Василенка (тепер – Васильківський р-н Дніпропетровської обл.). Родина благодійників Василенків-Трьомсиненків в житті Манжури мала доленосне значення. Молодий господар села Григорівка (нині – Рубанівське Васильківського р-ну на Дніпропетровщині) Іван Василенко опікувався талановитим юнаком, певний час надавав йому прихисток, влаштувавши управляючим у маєтку. Манжура з Харкова переїхав на Катеринославщину і зайнявся виключно збиранням перлин народної творчості. Зібрані матеріали через О. Русова надіслав до Південно-Західного відділу Російського Географічного Товариства, звідки одержав схвальні відгуки про них та матеріальну винагороду. Після цього він ще з більшим завзяттям продовжував розпочату справу, записував сотні пісень, казок, легенд, повір’їв, прислів’їв, приказок, загадок, які були надруковані у фольклорних збірниках, упорядкованих М. Драгомановим, В. Антоновичем, О. Потебнею і на сьогодні вже стали раритетними виданнями.

І. Манжура завжди захоплювався героїчною людиною, яка не шкодує сил і власного життя в боротьбі за щастя народу. В поемі-казці “Троьмсин Богатир” він створив реалістичний, не дивлячись на казкову основу, образ богатиря, в якому знайшли відображення народні уявлення про ідеал людини-героя, подвижника, що уособлює в собі риси національного характеру, погляди народу на добро і зло, правду і кривду. У творі відбилися погляди самого І. Манжури на сучасний йому несправедливий лад. Казка мала певний суспільно-соціальний підтекст, тому писалася не скільки для дітей, скільки для дорослих. Переконаний демократ, борець за народні інтереси, І. Манжура мав за мету засобами поетичного слова оживити образи лицарів-богатирів, вселити читачеві віру в невмирущість духовного лицарста. Зокрема він писав, що за народою уявою, богатирі з’являються і тепер. В особі Івана Василенка, який присвятив себе служінню народові, він вбачав саме такого лицаря. Загадкова легенда про походження Григорія Василенка та його дивне прізвисько в народі Трьомсин переплелися з народним епосом, надихнули поета, стали основою захоплюючого літературного твору – поеми-казки “Трьомсин Богатир”.

І. Манжура завжди з вдячністю згадував І. Василенка, про що писав у вірші-посвяті “Шановному Івану Григоровичу Василенкові”, датованому 25 листопада 1890 року. На жаль, посвята до поеми-казки була надрукована лише один раз – у “Дніпрових хвилях”, а в усіх наступних перевиданнях твору цей важливий факт із творчої біографії письменника не згадувався. Однак він має винятково важливе значення, оскільки уточнює і доповнює історію написання твору, деталізує новими і цікавими фактами початок фольклорно-етнографічної діяльності І. Манжури на Катеринославщині, ілюструє його щире захоплення найяскравішою сторінкою в історії України – запорозьким козацтвом попри всі заборони та цензурні утиски. Вірш І. Манжури „(Ів. Гр. Василенкові)” був надрукований у збірці „Поезії” (Черкаси: Сіяч, 1918) з додатком біографії про поета, написаної П. Щукіним. У примітках до видання вказано: „Іван Григорович Василенко – відомий земський діяч 70-х та 80-х років, в якого оселився Манжура, як тілько переїхав на Катеринославщину”.

Написана 1886 р. і підготовлена до друку під псевдонімом Іван Калічка, казка була заборонена Київською цензурою. Рукою цензора червоним олівцем викреслювалися цілі абзаци, де мова йшла про історичне минуле України, а також окремі слова, як от “запорожець”, “козак”, “Січ”. Не зважаючи на це, І. Манжура продовжував працювати над текстом казки до останніх років життя. Незадовго до смерті він продав його разом з багатьма рукописами своїх творів катеринославському книгареві і видавцеві В. Є. Алексєєву (Трьомсин Богатир. Казка. Написав Ів. Манжура (Ів. Мара). Издание книжного магазина В. Е. Алексеева в Екатеринославе. Дозволено цензурою с тем, чтобы при напечатании было сохранено русское правописание. Киев, 20 марта 1893 г.). Але казка так і не була видана, хоча 1893 р. й мала дозвіл цензури на друкування.

Вперше надрукована 1913 р. вже через двадцять років після смерті автора в лютневому номері катеринославського українського часопису “Дніпрові хвилі” з продовженням у наступних номерах з передмовою журналіста, письменника Миколи Бикова (1857-1917), який особисто знав І. Манжуру, і посвятою І. Г. Василенкові. Окремою книжкою в оформленні місцевого художника М. Погрібняка та з графічними малюнками художника І. Стеценка вона була видана в Катеринославі лише у 1917 р. На обкладинці зображено кульмінацію твору – поєдинок запорозького лицаря Трьомсина і Змія, які б’ються списами, що розкриває основну місію духовного лицаря – оберігати рідну землю від ворогів, боротися із злом у всіх його проявах, зачаровує динамікою ліній. Згодом неодноразово казка передруковувалася у збірниках творів І. Манжури, що виходили у Харкові та Києві (1930, 1950, 1955, 1961, 1972, 1980) під редакцією радянських літературознавців І. Айзенштока, М. Бернштейна, І. Березовського.

Унікальним є видання казки для молодшого шкільного віку 1958 р. (Київ: “Молодь”, 1958) з ілюстраціями українського художника академіка О. Лопухова. Близько 70 малюнків прикрашають кожну сторінку твору, налаштовують на емоційне сприйняття змісту, легко переносять читача в епоху запорозького козацтва, деталізують їх побут, звичаї, майстерно розкривають характер кожного персонажа – позитивного чи негативного, детально передають ландшафт Придніпровського степу весною, влітку, восени. Кольорова обкладинка яскраво відтворює образ головного героя Трьомсина.

Останнім часом казка увійшла до першого тому шкільного навчального посібника-хрестоматії “Літературне Придніпров’я” (2005), антологій літератури для дітей та юнацтва Придніпров’я “Веселки ріднокраю” (1995; скорочено), “Сяєво жар-птиці” (2009). У всіх цих виданнях було дещо видозмінено текст твору і знято посвяту.

Ім’я Трьомсина Богатиря спонукає до творчості все нові покоління митців, книговидавців, музейників, літературознавців, мовознавців, краєзнавців, дитячі художні та мистецькі колективи, відкрите до спілкування з кожним, хто вірить, що богатирська сила насправді є у кожному з нас, а найбільша таємниця, найцікавіша казка для кожного з нас – ми самі. Свідченням особливої зацікавленості образом богатиря і самим твором стало благодійне видання казки до 120-річчя з дня написання твору в оформленні художника-іконописця В. Єрмакова за участю учнів міської дитячої художньої школи № 1 (Рубанівське, вид-во “Навіки”, 2006; перевидання 2013, 2016; спільний проект з музеєм “Літературне Придніпров’я”). На обкладинці ніжно-блакитного кольору зображено трьох запорозьких вершників, які, ніби піднявшись над землею, обережно тримають на руках немовлятко – Трьомсина – символ невмирущості духовного лицарства.

Новим прочитанням і осмисленням образу Трьомсина Богатиря в порівнянні з попередніми ілюстрованими виданнями стало його перевидання в оформленні ілюстратора народних казок Нижньої Наддніпрянщини (“Народні казки Придніпров’я”, “Божа тростка”) С. Алієва-Ковики, який створив новий образ Трьомсина Богатиря і майже 50 кольорових ілюстрацій, які наповнюють твір національним колоритом, козацькою відвагою, створюють радісний настрій (Рубанівське, вид-во “Навіки”, 2012; спільний проект з музеєм “Літературне Придніпров’я”).

Музей “Літературне Придніпров’я” – острівець пам’яті про видатного українця. З 1998 р. експонується постійно діюча інтер’єрна міні-виставка “Степовий Парнас. Редакція катеринославської літературно-громадської газети “Степь (1885-1886)”, де зібранні найцінніші матеріали про І. Манжуру, як одного з членів редколегії газети, представлено коло культурної інтелігенції краю.

В рамках музейної мистецької програми “Казкар Придніпров’я” проводяться літературні та мистецькі виставки, акції, присвячені пам’ятним датам, пов’язаним з життям та творчістю І. Манжури із залученням наукової та творчої інтелігенції, зокрема професійних художників та учнів дитячих художніх і мистецьких шкіл міста й України: “Останній мандрований поет” (1991), “З народних уст зібрав і у вірші склав” (1998), “А єсть ще велетні душею” (2001), “Казки Придніпров’я” (2004), “Первоцвіт наш” (2011), “Казкове коло Івана Манжури в малюнках Володимира Єрмакова” (2012), “Богатирі з’являються і тепер” (2013), “Трьомсин Богатир” (2016). Здійснено театралізовані постановки за казками “Трьомсин Богатир”, “Лиха Година”, “Іван Голик” у виконанні студентських колективів вищих та середніх учбових закладів. Творчий процес активно продовжується серед молоді.

Ім’я Трьомсина – духовного лицаря Придніпров’я заслуговує на увічнення в людській пам’яті перш за все у слові, а також в усіх жанрах мистецтва, що відкриває перспективу популяризації ідеї створення першого у нашому місті пам’ятника або скульптурної композиції найунікальнішому літературному герою Придніпров’я. Втілення цієї ідеї, яку ініціює автор проекту, сприятиме патріотичному та естетичному вихованню молоді, надасть нових рис привабливості нашому місту, викличе зацікавлення в багатьох куточка України та поза її межами. Адже кожен народ має і шанує своїх національних богатирів, об’єднаних спільною місією – захищати.

Література

  1. Бернштейн М. Д. Іван Манжура: Життя і творчість. – К.: Дніпро, 1977. – 188 c.
  2. Трьомсин Багатирь. Казка. Написав Іван Манжура. Шановному Івану Григоровичу Василенкові. [Передмова М. Бикова] // Дніпрові хвилі. – Катеринослав, 1913. – №№ 3, 4, 5, 7, 8, 9, 11 – 14, 17.
  3. МанжураІван.Тpьомсин  Богатиp. Казка. З малюнками худ. І. Стеценко. – Катеpинослав: Друкарня І. Вісман та І. Мордхілевич, 1917. – 72 с.
  4. Манжура И. О богатырях // Киевская старина. – 1888. – Т. 8. – С. 50-53.
  5. Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И. И. Манжурою // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Х., 1890. – Т. 2. – Вып. ІІ. – С. 45-47; 49-50.
  6. Василенко Н. Є. Поема-казка І. Манжури “Трьомсин Богатир” (Сучасний погляд на твір) // “У тридев’ятому царстві”: феномен казки в літературі, фольклорі і медіа: матеріали Міжнародної наукової конференції  (25–26  вересня  2014  р.):  зб.  /  [ред.-упор. С.С. Журавльова]. – Бердянськ, 2014. – с. 36-38.

Наталія Василенко, ст. наук. спів. відділу-музею “Літературне Придніпров’я” ДНІМ ім. Д. Яворницького

 


Hosting Ukraine Creative Commons