Дніпропетровський національний історичний музей

Музей на переломі століть. Аудиторія музею в ХХІ ст.

Сьогодні ми не можемо не враховувати той факт, що кількісний показник відвідування музеїв вже не може бути основним критерієм оцінки роботи. Необхідне нове бачення методів роботи з відвідувачами (особливо з молоддю, дітьми), яке би базувалось на наукових психолого-педагогічнпх засадах.

Для чого люди ходять в музей? Окремі відвідувачі розглядають музей як одне з місць відпочинку, інші – приходять заради цікавості, викликаної рекламою, а дехто йде в музей за інформацією, необхідною для роботи, навчання, підвищення науково-освітнього рівня.

Пізнаючи оточуючий світ, людина, накопичуючи певний життєвий досвід, робить відкриття, які, через певний час, стають звичними потребами, атрибутами, необхідністю. Адже це є та соціальна основа, яка допомагає людині зрозуміти і вижити в сучасному світі. Істина, пізнана шляхом «Евріка!», засвоюється краще, закарбовується на все життя. Але чи можна відкриття запланувати, а тим більше в музеї? Адже для відкриття як процесу, необхідні певні умови, і перш за все – необхідне оточення. В даному випадку мова йде про «музейну пропедевтику», певний адаптований простір в системі музейної експозиції, розрахований на включення відвідувача в ситуацію сприймання на шляху до ефекту присутності, подорожі в часі. Вдало представлені експонати, цілісна в тематичному плані експозиція допомагають відтворити минулі події, втягують відвідувача в такий творчий акт, де індивідуальне розкривається якнайповніше, виходячи з освітнього рівня, віку, темпераменту особистості. Адже музейна експозиція – це організація і відтворення «видимого світу минулого».

Поняття музейної комунікації стало одним із основних інструментів теоретичного осмислення, а далі, й вдосконалення форм та методів музейної діяльності. Розглядаючи музей як особливий механізм соціально-культурної комунікації, працівники Івано-Франківського краєзнавчого музею намагались в експозиційній і виставочній роботі втілити в життя вищеназвані принципи. До 1100-річчя Галича була організована виставка, під час якої ставилися завдання якнайповніше реалізувати взаємозв’язок експозиціонер – відвідувач. Особливо яскраво цей комунікативний ланцюг можна простежити при огляді макету археологічних розкопок древнього Галича, під час яких було знайдено речі IX–XII ст. (золоті і срібні прикраси, монети, бронзові, скляні вироби), але особливу увагу відвідувачів, а саме дітей, привертали макети і діорами, які завдяки своїй атрактивності, особливо виділялися в експозиційному комплексі. Також ми проекспериментували відкритий спосіб показу експонатів (керамічні вироби, посуд, залізні знаряддя праці) який, в поєднанні з пояснюючими текстами і фотографіями, дозволяв відвідувачам в певній мірі відчути дух тодішньої епохи, а це так важливо в музейній діяльності, особливо в роботі з дітьми.

Всі музейні працівники знають (і досвід багатьох музеїв це підтверджує), що при проведенні екскурсій для дітей якнайповніший ефект буде тоді, коли дозволити дітям доторкнутися до експонату, потримати в руках. Такий підхід (метод «залучення») захоплює дитину, вилучає її з повсякденного життя і включає в атмосферу попередньої епохи. Ця форма роботи з дітьми в поєднанні зі словом екскурсовода має своє майбутнє, адже музей – це колекція не ідей, а перш за все оригінальних предметів, світ матеріальної культури. Дитина, яка оволодіє азами музейної культури, почне розуміти, що цінність мають не лише предмети за склом музейної вітрини, але і в повсякденному житті. А це надзвичайно важливо для розуміння та збереження культурної спадщини свого народу.

І ще один аспект. Як ми (і напевно більшість музейних працівників) переконалися: в роботі з дітьми не може бути оглядових екскурсій в традиційному розумінні цього поняття. Дієвою є система: невелика вступна розповідь музейного працівника – запитання – відповіді. Лише тоді, коли діти прагнутимуть до пізнання нового (в музеї), коли вони будуть впевнені, що це нове — це їхнє відкриття, ми можемо говорити про ефект комунікативного ланцюга.

Елементи таких методів ми використовуємо при проведенні екскурсій: «Історія рідного міста», особливе захоплення викликає екскурсія «Хімія XIX ст.» (як виготовляли, фарбували тканину), «Міський побут м. Станіслава XIX ст.».

Отже, спираючись на вищеназвані форми роботи з дітьми, ми формуємо і виховуємо майбутнього дорослого відвідувача XXI ст., освічену, соціально-адаптовану особистість, яка розуміє, що кожній історичній епосі властивий свій дух, свої закони, поважає культурні здобутки попередніх поколінь і, оберігаючи національні традиції свого народу, є активним членом суспільства.

Н. Рега, Я. Штиркало. Івано-Франківський краєзнавчий музей

Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.


Hosting Ukraine Creative Commons