Дніпропетровський національний історичний музей

Музейна студія «Жива глина» отримала грант!

В 1995 році в Дніпропетровському історичному музеї розпочала роботу музейна студія.  Враховуючи безліч проблем, які має сучасний музей, легко зрозуміти, що студія давно потребувала модернізації, (власне, як і весь музей). Щоб залишатися привабливою, студія повинна бути сучасною і використовувати мультімедійні технології, які мають такий великий вплив на дітей. Крім, того, в студії повинні бути сучасні та санітарно безпечні меблі, гарне освітлення. Ми зверталися до різних організацій із проханням про грант, і, нарешті, це трапилося. Міський голова нашого міста Борис Філатов започаткував культурний проект «Культурна столиця», де була передбачена серія грантів і музейна студія «Жива глина» отримала грант! Все, що потребувало заміни – меблі, піч, новий телевізор, глина, не кажучи вже про безліч дрібниць – все це отримала музейна студія. Ми щасливі і сподіваємось, що музейна студія «Жива глина» зараз точно відповідає високому статусу національного музею.

Користуючись нагодою, хочу розповісти про музейну студію «Жива глина», яка є єдиною музейною студією. Я працюю в музеї 27-й рік. Написала за цей час понад 30 сценаріїв, провела багато заходів, у тому числі і досить масштабних, але, скажу відверто, вважаю музейну студію «Жива глина» головною справою свого життя. На мій погляд, саме музейна студія з ліплення дає найбільші можливості з культурного розвитку дитини. Чому? Безумовно, сам факт перебування в музейному просторі, розуміння дитиною того, що вона оточена оригінальними експонатами, створює магію живої історії. Але ж дитина виходить з музею і подих агресивної сучасної мультимедійної культури легко змиває  з неї усі враження і усю ту магію. Така форма роботи, як музейна студія з ліплення створює більш стійкий ефект. Ясно, що цьому сприяє систематичність відвідування дитиною музею. На те, щоб «заманити» дитинку в музей, щоб їй хотілося знову і знову переступати поріг цієї консервативної інституції, працюють всі складові студії – хтось з дітей більше хоче послухати казку, комусь цікавіше поліпити з глини. Але для цього треба зайти в музей і помандрувати серед експонатів. З часом ця мандрівка для дитини стає такою потребою, що усі пропозиції спочатку поліпити, а лише потім піти до музею, категорично відкидаються.

Прив’язуючись до певних експонатів – булавки з головою Тора, козацької гармати, народних іграшок, грошей, човнів, порцеляни (до будь якого експонату) керівник студії підшукує і розповідає дітям історії речей або певного періоду. Додавання до історичного матеріалу легенд створює емоційний, сприятливий фон для сприйняття дитиною історії. Гармата з фортеці Кодак, яка розповідає історію про славного козака Суліму, порцеляна, історія винаходу якої є одночасно і китайською, і європейською, народна іграшка в вигляді лева, доповнена казкою Івана Франка «Осел і лев», макет козацької чайки, який дозволяє розповісти про Самійла Кішку, слов’янський скарб у супроводі стародавніх билин і т.і. – все це дозволяє створити творчу атмосферу, надати поштовх до творчого втілення завдання. Ця частина невелика за часом (10-20 хвилин), але вкрай важлива. Саме від неї залежить успіх заняття. Якщо вдається викликати цікавість до теми, тоді діти відгукуються на пропозицію керівника студії зліпити той чи інший образ.

Звісно, не можна не враховувати те, що дитяча свідомість часом примхлива і досить часто той матеріал, якому ти приділив увагу на одному занятті, дає свої плоди на іншому. Тому, на мою думку, не треба наполягати на заданій темі. Тим більше, що дитина може прийти вже з якимось задумом. Іноді діти відмовляються від заданої теми, бо вважають, що вона занадто складна для неї. Якщо не вдається переконати, що це завдання виконати нескладно, доводиться підшукати завдання настільки легке, щоб дитина перестала боятися братися до справи.

Повернуся до першої частини заняття.  Історичний та літературний супровід оглянутих експонатів, ще раз повторю, вкрай важливий. Але, погодьтеся, літературна,  художня екскурсія – це прекрасна, але не оригінальна ідея. Надає, на мою думку, великі можливості культурному перетворенню дитини друга частина заняття. Саме під час ліплення дитина фактично стає співтворцем культурних артефактів, переймаючись характером епохі. Коли дитина власними руками створює образи козака або сфінкса,  Анубіса або півника, скіфську кібітку або слов’янського багатиря, це призводить до того, що історія стає не просто знанням, а переживанням, власне, частиною особистості дитини. Причому глина, практично, не обмежує –  є можливості зліпити від скарабєя до храма, від мамонта до пекторалі.

Безумовно, тут працює все – експонат, слово, глина. В кожному занятті на перше місце може вийти кожен з цих компонентів. Саме цей тандем і надає такі можливості музейній студії.

3.jpg 2.jpg 4.jpg 5.jpg


Hosting Ukraine