Дніпропетровський національний історичний музей

«Від Дніпра до Йордану»: Презентація збірки Олександра Кобринського в українському перекладі Віталія Старченка

22 червня 2018 р. о 16.00 в музеї «Літературне Придніпров’я» відбудеться презентація поетичної збірки Олександра Кобринського у перекладі відомого українського письменника Віталія Старченка.
У відібраних для перекладу віршах відбита творчість О. М. Кобринського від 1970-х років ХХ ст. до сьогодення.
У перекладах збережено авторські філософсько-конкретні й одночасово художньо-образні миттевості нашого буття на значному й різноголосому територіальному просторі.
Ця зустріч буде не тільки цікавою для шанувальників поезії, але й корисною для поетів-початківців, а також для творців, умудрених власним життєвим досвідом епохально-бурхливого, творчого, войовничо-напруженого і перемінного часу.
Довідка:
Олександр Михайлович Кобринський (1939 р. н. Україна, м. Запоріжжя) – поет, філософ, прозаїк і публіцист. Понад сорок років жив у Дніпрі. В Ізраїлі з червня 1987 р. Автор 23 книжок.
Віталій Старченко
НАБЛИЖЕННЯ ДО ВИСОКОГО МИСТЕЦТВА
Російська література схожа на плавання у великій галері, в якій, поруч із «вільними» матросами-росіянами, гребуть прикуті «духовними скрепами» інородці-доброхоти та справжні невільники – з тих, які помилково вважали, що в них немає вибору. Не буду називати імена – вони всім відомі. Причетність до творення російськомовної літератури для багатьох не закінчувалося навіть по тому, коли вдавалося покинути галеру і пуститися в самостійне плавання… на прихоплених галерних веслах – тобто, російська мова залишалася «рушійною силою» їхнього просування океаном літературної творчості.
За іронією колоніальної долі, майже всі теперішні громадяни України володіють мовою московитів, проте з плином часу мовна ситуація нашої Батьківщини неодмінно зміниться і потреба в перекладах художніх творів з російської на українську мову стане вельми актуальною. Тож про це варто подбати невідкладно, позаяк левина доля найліпших зразків російської літератури створена «галерниками», імена яких пов’язані з Україною. Отже, ті зразки належать нам так само, як і московитам.
Вважаю, що до сучасних російськомовних літературних доробків, які варті уваги українців, належить і поетичний доробок Олександра Кобринського, який більшу (не ліпшу, проте цікаву…) частину життя прожив у Дніпрі (Дніпропетровську). Під тиском політичних обставин «інакомислячий» поет змушений був у 1987 р. переїхати до Ізраїлю в м. Бєєр-Яков, де мешкає і понині. З Обіцяної Землі до Дніпра навідується досить часто – ностальгія за Землею-матір’ю не покидає Олександра і в солідному віці… Ця ностальгія, інколи із синівською ніжністю, інколи з присмаком непроминучої гіркоти, відтворена в образно складних, навіть у важко доступних для нехудожньої свідомості поезіях Кобринського.
Саме ця його ностальгія, а ще – певна спорідненість Олександрових та моїх поглядів на сенс поезії, викликали бажання перекласти ті його поетичні твори, які відповідають, перед усім, моїм літературно-естетичним уподобанням. Тож я взяв на себе відповідальність не лише за преклад, але й за упорядкування вибраних поезій Кобринського. Авторизація проекту збільшувала ризик несприйняття автором, водночас вручала карт-бланш на творчу розкутість під час його здійснення. На щастя, чорна кішка непорозуміння дорогу між автором і перекладачем не перейшла, а карт-бланш позитивно вплинув на якість перекладу.
Чудовий знавець літератури і блискучий перекладач Корній Чуковський називав художній переклад високим мистецтвом. «Высокое искусство» – так і називається книга його міркувань з приводу особливостей, труднощів та планетарного значення художнього перекладу. Так ось, у цій книзі він зауважує: «Точная, буквальная копия того или иного произведения поэзии есть самый неточный, самый лживый из всех переводов». Формалістичний буквалізм перекладу перетворює трепетну поезію на потворний вощаний зліпок. А між тим, саме ефімерна близькість російської та української мов підштовхує до «вощаних вправ». Розуміючи це, я намагався бути не стільки перекладачем, скільки адекватним інтерпретатором духу та ідей автора, водночас – дбайливим відтворювачем його чуттів і стилю.
Робоче спілкування з автором в процесі здійснення перекладів через інтернет допомогло мені ліпше збагнути сутність протистояння Кобринського не лише із совєцькою дійсністю, але й з теперішнім життям в демократичному Ізраїлі. Як поет, він стоїть над політичними гаслами, позірною революційністю, він вільний від лівого чи правого фразерства. Тому-то Олександр наполегливо прохав мене: «Дорогой Виталий, прошу не политизировать!», коли я (в полоні теперішньої української політизації) застосував щось на кшталт «очима партійного дня…» чи «умри ув есесері…». Він мав рацію, і я звільнився від дещо плакатного трактування окремих його поезій, що стосувалися «гулагу» та інших мерзот совдепії.
Особливо складним завданням було перекласти «Сонетарій», позаяк стала класична форма версифікації у Кобринського часто суміжна із новаціями в структурі сонета, із зовсім несподіваними смисловими і формальними експериментами. Але якраз найбільшим задоволенням було саме перекладання сонетів: його новації підшовхували до новацій перекладу. не пребільшу, коли скажу, що «Сонетарій» Кобринського дозволив мені відчути точність визначення – високе мистецтво. І якщо мені вдалося наблизитися до висоти, яку мав на увазі Чуковський, то це, безумовно, завдяки високому мистецтву поезії Олександра Кобринського.

20170926_161545.jpg

Hosting Ukraine Creative Commons