Дніпропетровський національний історичний музей

Просвітянин Трифон Татарин – один з кореспондентів Дм. Яворницького

Серед сотень кореспондентів академіка Дмитра Яворницького були видатні постаті, імена яких на слуху, а були й незаслужено забуті «працівники духу», імена яких треба воскресити із забуття. Одне з таких імен – Трифон Татарин, який протягом десяти років виступав в українській періодиці як Т. Краснопільський. Трифон Дементійович Татарин народився 1 лютого 1886 р. у селі Краснопілка Гайсинського повіту Подільської губ. (нині – це Вінниччина) в селянській родині. Спромігся дістати нижчу освіту, але багато надолужив самоосвітою. Опинившись на початку століття в Катеринославі, став працювати у Нижньодніпровських вагонних майстернях. Оселився в передмісті Мануйлівка (нині у складі Дніпропетровська) на лівобережжі Дніпра. З появою полтавського часопису «Рідний край», що почав виходити у грудні 1905 р., Т. Татарин став активним його дописувачем. Тільки в 1906 р. тут вміщено не менше п’яти його матеріалів – дописів, листів, подорожніх нотаток. 20-річний автор пробує свої сили як літератор.

Року 1906-го в Катеринославі оформилася «Просвіта» і молодий Трифон вчащає на її зібрання. И пише про це до українських часописів. А підписується здебільшого псевдонімом Т. Краснопільський (за назвою рідного села Краснопілка на Поділлі). За дописами Т. Краснопільського в тогочасних українських періодичних виданнях – «Рідному краї», «Раді» (Київ), «Снопі» (Харків), «Дніпрових хвилях» (Катеринослав) можна простежити історію становлення «Просвіти» в Катеринославі та її філії – на Амурі, в Мануйлівці.

У 1910–1913 рр. у Катеринославі виходив часопис «Дніпрові хвилі», в якому Т. Краснопільський-Татарин надрукувався десять разів. Становить інтерес його «Звідомлення мануйлівської «Просвіти» за 1910 рік» (1911), У чотирьох номерах він звертається до біографії і творчості уродженця Мануйлівки, українського маляра і графіка Василя Корнієнка (1867–1904). Становлять інтерес для краєзнавців його нариси про села Придніпров’я – Богородичне та Старі Кодаки. Він бере голос у полеміці щодо видання лубочної української літератури. 1913 року виступає зі статтею «Т. Г. Шевченка і українська часопись».

З вибухом 1914 року Першої світової війни всю українську пресу в Росії закрито і Т. Татарин втрачає змогу друкуватися. Він укладає рукописну працю «Згадка про чумаків», яку проте не встиг опублікувати. Того ж 1914 року Т. Татарин стає членом партії українських соціал-демократів, яка діяла нелегально. 27 листопада 1915 р. після конференції УСДРП у Катеринославі жандармерія вчинила обшуки в місті, особливо в помешканнях робітників-українців. Фактично вся організація УСДРП у Катеринославі була схоплена поліцією. Серед заарештованих був і Т. Татарин, його вислано на Сибір «за тенденциозное направление мыслей, до снятия военного положения в Одесском военном округе». Під час трусу у нього відібрали усю його українську бібліотеку (до речі, всі дозволені видання), колекції української періодики, листування з редакціями українських газет тощо. Адміністративне заслання Т. Татарин відбував у селі Жигалово Верхоленського повіту Іркутської губернії. Як відомо, Верхоленське заслання було в царській Росії місцем кримінального і політичного заслання найнебезпечніших для режиму діячів – декабристів, учасників польських повстань, народників, соціалістів. Про нестерпні умови заслання свідчать два листи Т. Татарина до Д. Яворницького (обидва – з 1916 р.), які збереглися у фондах Дніпропетровського історичного музею ім. Д. Яворницького. «Ще тепер літом сяк-так перебиваюся: хоч дров нарубаю за харчі., а зимою, мабуть, прийдеться загинути отут на чужині, як уже багато загинуло українців, починаючи з гетьманів і козацької старшини..» (ДІМ, арх-21351). Засланець просив Д. Яворницького посприяти у переведенні до Іркутська, де він міг би заробити на прожиток і де у нього були знайомі українці. Невідомо, чи Яворницькому вдалося допомогти Т. Татаринові. Й за таких несприятливих умов він не відкладав пера. У квітні 1916 р.

«пише «Думу про неволю Сибірську», в якій емоційно описав поневіряння українського в’язня по царських в’язницях. Свій твір він присвятив «батькові запорозькому Д. І. Яворницькому» і у вересні того ж року надсилає до Катеринослава. Він звертається до свого адресата: «Посилаю Вам оцей «невільницький плач», може, там на Україні кобзар Кожушко проспіває, бо в нього голосна кобза і добрий голос має, то, може, й про нас, .вигнанців, хтось на Вкраїні згадає..» (ДІМ, арх-21350).

Після Лютневої революції Трифон Дементійович повертається в Україну. Але на засланні він захворів цингою, тому в революції участі не бере, відходить від політичної діяльності і їде в рідне село Краснопілка, де займається сільським господарством. Разом з дружиною Уляною Матвіївною вони виховують синів Павла і Петра, які народилися перед арештом батька.

На початку 1926 р. Т. Татарин повертається з села у Дніпропетровськ. Влаштовується на роботу рахівника на вагоноремонтному заводі. Відновлює контакти зі своїм приятелем М. Богуславським, відомим місцевим українським діячем. А той листувався з професором Василем Бідновим, який 1918 р. виїхав з Катеринослава і на той час мешкав у Празі. Це чи щось інше стало причиною арешту Т. Татарина в 1927 р. – достеменно невідомо, але тільки він якийсь час перебуває під слідством ДПУ. Згодом його випускають, але за «контрреволюційну діяльність» ще раз заарештовують 1931 року. Та фатальним для нього виявився арешт 1938 р. У той час він обіймав скромну посаду рахівника і сторожа у дитячому садку (сел. К. Маркса, Ігрень). 29 квітня 1938 р. здійснено обшук і арешт. Довгий час він не визнавав висунутих проти нього звинувачень, поки його не зломили. Під тиском слідства він був змушений визнати, начебто був залучений до підпільної організації в 1930 р. Борисом Бачинським, братом Сергія Бачинського (1879–1941), який редагував за кордоном «українську націоналістичну газету» (Слідча справа Т. Татарина П-18517. Архів СБУ по Дніпропетровській області. Арк. 68). Як свідчать матеріали його слідчої справи, долю Трифона Татарина визначили вирок 118-го військового трибуналу Харківського військового округу від 16 жовтня 1938 р. і ухвала Військової колегії Верховного суду СРСР від 23 березня 1939 р. Його засудили до позбавлення волі на десять років з пораженням у правах на п’ять років і конфіскацією майна. Дата смерті його невідома. Людина з підірваним царським засланням здоров’ям навряд чи могла пройти пекло сталінських таборів. Справа по звинуваченню Татарина Т. Д. переглянута Військовою колегією Верховного суду СРСР З березня 1959 р. Вирок щодо його скасували і справу припинили. Така доля ще однієї безвинної жертви сталінського свавілля, справжнього українського патріота, людини з оточення Д. І. Яворницького, одного з йога кореспондентів.

М. Чабан (Дніпропетровськ)

Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.


Hosting Ukraine Creative Commons