Дніпропетровський національний історичний музей

Яворницький – літературний герой (віртуальна виставка)

yavor“А що як і справді я характерник?”

 Яворницький – літературний герой

Віртуальна виставка на пошану академіка Дмитра Івановича Яворницького (1855-1940)

Автор — Н.Є. Василенко, с.н.с. музею «Літературне Придніпров’я».

Д. І. Яворницький був і залишається тим життєдайним джерелом України, з якого черпали і черпають творчу наснагу, сюжети й образи живописці та графіки, скульптори й майстри народного мистецтва, композитори і діячі кіно, режисери й актори. Непересічна постать вченого, знавця історії запорозького козацтва, ще за життя надихала і нині спонукає письменників та творчих особистостей на створення і присвячених йому високохудожніх творів різних літературних родів і жанрів. Свідченням цьому є ціла низка віршів, сторінок мемуарів, романів, повістей, нарисів письменників ХІХ, ХХ і вже теперішнього ХХІ століття.

Олесь Гончар бачив у ньому «пішого Дон Кіхота», відкривача цілої Козацької цивілізації, а О. Є. Ільченку він скидався на загадкового Козака Мамая. Для І. Ю. Рєпіна він – «безсмертна душа Запорожжя», а для поета Т. М. Романченка  – пророк Божий, обраний, що став міцно на сторожі пам’яті про борців за волю України, якому запорозький гетьман передав булаву. На думку історика Д. І. Дорошенка Д. І. Яворницький «ціле своє життя присвятив культу запорозького козацтва», а М. Т. Рильському він здавався запорожцем-характерником, сучасником тих подій, про які розповідав. Для А. С. Синявського – «старий запорозький дуб», який «стоїть на сторожі наукової справи і під його вітами знаходять захист молоді робітники». Професор М. О. Міллер порівнював його з дніпровим порогом: «Я завжди звик уявляти собі, що Дмитро Іванович і в житті, і в роботі стоїть непорушно, як моноліт, як поріг-Ненаситець, об який б’ються хвилі, але зрушити його не можуть». У випадку з  Д. І. Яворницьким, вважає професор В. І. Ульяновський, стався рідкісний факт проникнення історика у «предмет» своїх студій до такої міри, що останній став осердям особистого життя самого дослідника; відбулося «органічне поєднання суб’єкта й об’єкта вивчення, автора і героя, історичних реалій і суб’єктивно-інтимних, навіть інтуїтивних почуттів». То ж хто він, Дмитро Яворницький, через призму століть і письменницьких роздумів? А що як і справді – характерник?

1.jpg 2.jpg 3.jpg 4.jpg 5.jpg 6-a.jpg 7.jpg 8.jpg

Запорозький писар: І. Ю. Рєпін. «Запорожці пишуть листа турецькому султану». 1880-1891. (в образі писаря – Д. І. Яворницький);  Д. І. Яворницький. Графічний портрет В. В. Мате. 1905. Папір, туш; фотопортрети Д. І. Яворницького 1880-1930-х рр.

Художні інтерпретації постаті Д. І. Яворницького як конкретного історичного образу в українській літературі кін. ХІХ – поч. ХХІ ст. складають цілу галерею видань. Аналіз творів показує динаміку духовно-інтелектуального освоєння образу вченого, що збагачується новими рисами та ідеями, привнесеними часом, культурним розвитком суспільства. Для літературного процесу образ Яворницького був і залишається надзвичайно актуальним. З огляду на це українське літературне яворницькознавство в загальному плані осмислення вітчизняної духовної спадщини має значні перспективи. Визначальним по художньому осмисленню образу Д. І. Яворницького як літературного героя з точки зору його повноти й цілісності, специфіки засобів образності мав би стати роман Олеся Гончара «Великий Луг», над яким письменник працював майже усе життя, але він так і залишився незавершеним.

«Його вважали анахроністом, диваком, звихнутим на старовині, та душа його була навстіж відкрита й світові цьому, свіжому, молодому. Душа його була юніша за душі багатьох юнаків! – Хто ж ви, діду? – питають його по селах. – Академік Яворницький, відповідає з усмішкою, бо подобається, що приймають його за діда якого-небудь з ХVІІІ сторіччя: вуса, бриль, штани полотняні, тільки кобзи та люльки не вистачає… Людина мандрів. Людина беззбройна. Із марева степів виник цей білий дід і в маревах зникне…». «Він (Яворн.) не міг змиритися, щоб що-небудь зникало. Він хотів уберегти все, все. В цьому вбачав місію свого життя, свого покликання на землі. Це було його щастям і горем. І це ж було причиною найжаркіших, найболючіших і найсмішніших його конфліктів з всіма тими, з ким він одночасно жив на планеті. Знав, що його вважають характерником і не заперечував: «А що як і справді я характерник?».

Олесь Гончар. З неопублікованого роману «Великий Луг». 1950-і–1990-і рр.

1-.jpg 2.jpg 3-.jpg 5.jpg 6-.jpg 7.jpg

Загальний вигляд експозиції виставки «Яворницький – літературний герой» в музеї «Літературне Придніпров’я».

1-javor01_н.jpg 2-javor01-(1).jpg

ж


Hosting Ukraine