Дніпропетровський національний історичний музей

Д. І. Яворницький в українській літературі 1950–2010-х рр.

Увага до постаті Д. І. Яворницького як громадянина, патріота, авторитетного вченого, дослідника історії Запорозької Січі, збирача і охоронця матеріальних скарбів та духовних цінностей українського народу, сучасника складної і героїчної доби значно активізувалася в українській літературі кінця 50-х – початку 70-х рр., а надзвичайно інтенсивно з моменту проголошення незалежності України, коли літературознавці й історики отримали доступ до малознаних праць і листів Д. І. Яворницького. Cаме наприкінці 70-х – на початку 80-х критики відзначали помітне зростання потоку документально-художніх творів, центральними образами яких були історичні особи попередніх епох. Письменники почали широко використовували біографію Д. І. Яворницького, окремі факти з життя, творчу спадщину, народні легенди про нього, що надавало більших можливостей для повного і всебічного розкриття цього образу.

Перед читачем постає взірцевий для всіх поколінь образ вірного сина України Д. І. Яворницького. У химерному романі з народних уст українського письменника, сценариста О. Є. Ільченка (1909-1994) «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» (1958) Д. І. Яворницький – «поетичний і хитруватий українець, котрий і сам скидався інколи на того ж таки Козака Мамая». Серед бурхливих подій і визначних історичних постатей на тлі революційних подій в Україні між двома революціями 1917 року – лютневою та жовтневою ми зустрічаємо його у романі-памфлеті українського письменника, журналіста, театрального критика Ю. К. Смолича (1900-1976) «Мир хатам, війна палацам» (1958).

1-Ільченко.jpg 2-Смолич.jpg

Ільченко О. Є. Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця: [український химерний роман з народних уст]. – К., 1958.

Смолич Ю. К. Мир хатам, війна палацам. – К., 1976.

Д.І. Яворницький — історик, наставник молоді; Д. Яворницький і Н. Махно: запорожець-характерник, захисник  історичних пам’яток, інтелігент в окулярах серед збуреного натовпу, й анархіст запорозького походження в романах українського письменника, літературного критика, громадського діяча О. Т. Гончара (1918-1995) «Людина і зброя» (1960), «Собор» (1968), «Циклон» (1970), «Спогад про Океан» (1988).

«Чорне вогнище» – розділ роману «Собор», який знайомить з видатним істориком. Він ладен був пожертвувати життям заради собору, захищаючи козацьку святиню від махновського розгулу. Саме в його вуста вкладено відповідь Н. Махнові: «то не ідеал, до якого йдуть через руїни та через трупи». Ця надзвичайно мужня людина  глибоко усвідомлює надзвичайно важливу істину – на руйнації та крові не створити нового. Вчений рішуче зупиняє розгульну силу махновців. Серед розвихреної стихії доби, безладдя він зумів відстояти історичну пам’ятку, зберегти її для народу: «Ти мене шаблею не лякай… Чуєш, пороги на Дніпрі ревуть? І могили гомонять, і вітри гудуть? То все мої спільники! Діло моє віки переживе! Рєпін мене для вічності малював, а ти хочеш рубати…». «Махно цікавий слухати такі історії. Не густо зустрінеш у житті таких Яворницьких! Затятий, видно, дід! Воскрешає славу минулих віків, задля неї живе, всьому світові поклав розповісти про лицарів козацької республіки. Цілі томи про ту козаччину понаписував, всі перекази про запорозьких чаклунів-характерників позбирав, і сам став як характерник. Нічого, кажуть, не боїться, ні Бога, ні сатани, ні самої смерті. І самою поставою, кремезністю, вусами – живий запорожець!»

1--Cобор.jpg 2-Багаутдінов.jpg 3-фрагмент-виставки.jpg 4-Гончар-з-дружиною-і-донькою.jpg Великий-луг.jpg

Гончар О. Собор. Роман. – К., 1968.

Багаутдінов Р. Макет обкладинки книги О. Гончара «Собор». 1968. (На обкладинці на тлі Новомосковського собору зображені головні герої роману, серед яких Д. І. Яворницький).

Фрагмент виставки «Яворницький – літературний герой».

Фото. Олесь Гончар з дружиною і донькою біля Свято-Троїцького собору у Новомосковську. 1957.

Гончар О. Великий Луг. Нотатки до ненадрукованого роману. 1950-і-1990-і рр.

Твори В. Н. Герасимчука – поема «Останній сон Яворницького» (1987) та п’єса «Рєпін і Яворницький» (2012) розповідають про велику мистецьку подію – творчу співпрацю І. Ю. Рєпіна і Д. І. Яворницького над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Козацький писар на картині – історик Д. І. Яворницький, товариш художника і консультант в роботі над полотном. Зображення символізувало психологічне й інтелектуальне «злиття» вченого з предметом його дослідження. Ці твори – результат уважного і серйозного прочитання і осмислення авторами наукової біографії вченого (М. М. Шубравська), спогадів, переказів, легенд про нього. 26 травня 2015 р. в Кіровоградському театрі ім. М. Кропивницького під час проведення урочистостей з нагоди 175-річчя від дня народження драматурга глядачі змогли подивитися прем’єрний показ уривків з п’єси (Рєпін – Володимир Бідаш, Яворницький – Олексій Дорошев, запорожці – Євген Скрипник, Дмитро Політаєв, Даніїл Кащеєв, Ігор Кодема, Володимир Єрмолаєв, Володимир Корнєєв, Олександр Притасевич, Геннадій Баронін, Олександр Білоценко).

123

Зовсім по-новому осмислюється Д. І. Яворницький і запорозьке козацтво одним із засновників постмодерністської течії в українській літературі Ю. І. Андруховичем, автором поетичного циклу «Кишеньковий Яворницький», який наперекір багатьом сучасним горе-патріотам бачить Україну Яворницького не тільки у вишнях і калині. Пародія, суржик, іронія, гротеск, сарказм як основні засоби моделювання світу і героїв до болю вражають викриттям знівеченої пам’яті нащадків радянською ідеологією.

1-Герасимчук.jpg 2-Герасимчук.jpg 3-Герасимчук.jpg

Герасимчук В. Останній сон Яворницького // Вітчизна. – 1987. – №7.

Герасимчук В.  Останній сон Яворницького / В. Герасимчук. Сповідь. – К., 1991.

Герасимчук В. Н. Рєпін і Яворницький (драма) / В. Н. Герасимчук. Плач скрипок. – К., 2012.

Андрухович Ю. Посли (Кишеньковий Яворницький) / Ю. Андрухович. Листи в Україну. Вибране. – А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га, 2013.

Використана література

  1. Василенко Н. До історії написання автобіографічного роману-хроніки Д. І. Яворницького «За чужий гріх» / Наддніпрянська Україна: історичні процеси: події, постаті: [зб. наук. пр.] / ред кол.: С. І. Світленко (відп. ред.) [та ін.]. – Д.: Вид-во ДНУ, 2010. – Вип. 8. – С. 152-161.
  2. Мазуренко І. В. Літературно-мистецьке життя Придніпров’я 1917 – початку 1950-х років / І. В. Мазуренко. С. М. Мартинова // Літературне Придніпров’я: навч. посібник з хрестоматійними матеріалами до шкільних програм. У 2-х томах. Том ІІ. Розділ 5. – Д., 2005. – С. 3-478.
  3. Мартинова С. М. Неопублікована поема Михайла Чхана «Яворині думи» [Текст] / С. М. Мартинова // Грані. – 2005. – № 5. – С. 85-87.
  4. Хом’як Т. В. Концепція образу Дмитра Яворницького в романі Олеся Гончара «Собор» [Текст] / Т. В. Хом’як // Регіональне і загальне в історії. Тези міжнар. наук. конф., присвяч. 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького. (Листоп. 1995). – Д.: Пороги, 1995. – С. 279–280.
  5. Шубравська М. М. Д. І. Яворницький: Життя, фольклорно-етнографічна діяльність. – К.: Наук. дум., 1972.

Автор – Н. Є. Василенко, старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я».


Hosting Ukraine