Окультурений ландшафт архітектурно-дендрологічного парку – пам’ятки садово-паркового мистецтва з різноманітним рельєфом, що оточує плесо рокинівського ставка ще з 60-х років, коли вперше було порушено питання про створення на Волині музею просто неба, чекав розміщення тут стародавніх архітектурних споруд.
З 1990 року на території Рокинівського дендропарку одна за одною почали з’являтися незвичні споруди, ніби перенесені сюди з сивої давнини. Адже Волинь – це своєрідний заповідник об’єктів старожитності.
Експозиція просто неба відтворює пам’ятки древнього дерев’яного будівництва у вигляді окремих споруд, конструктивних деталей. Поділяється на житлове й монументальне будівництво, господарське, посадибне.
У давнину на Волині переважала дворядна забудова двору. Садиби селян здебільшого набували форми видовженого прямокутника. Таку типову забудову перевезено з с. Березовичі Володимир-Волинського району. Стародавня поліська хата – солом’яна стріха, приземкуватий зруб, маленькі віконця.
В традиційному інтер’єрі старовинної волинської хати чільне місце належало печі. Над столом висіли образи, прикрашені рушниками, квітами, калиною. На столі завжди лежали хліб і сіль. Покуття і стіл були місцем здійснення різних обрядів, єднання сім’ї.
До зберігання і переробки продуктів споживання були причетні комора й сіни. У сінях стояли жорна, стула, кадки з водою, відра, коромисло. У коморі зберігали зерно, скрині з одягом і полотном.
Волинській кухні властиве було приготування страв переважно способом варіння й тушкування. На буденному столі найчастіше з’являлися каші. З борошна готували затірку, галушки, вареники. Улюбленою стравою був борщ. Популярними приправами були цибуля, часник, червоний перець. Особливе місце займали хліб і картопля. М’ясні страви, птиця, яйце у повсякденному житті були рідкістю. Багато споживали лише сала. Частіше на столі бували молоко, сир. З напоїв були узвари з сушини, свіжих фруктів, кваси, сироватка.
Друга оселя селянина, але іншої конструкції, – курна хата, в якій збереглося багато архаїчних елементів. Унікальний експонат, споруджений у 1875 р. Архаїчною є форма курної печі. Всі дерев’яні ужиткові речі також позначені рисами архаїчної простоти.
Садиби відгороджувались від вулиці тином. В’їзд в садибу забезпечувався високими ворітьми з солом’яним або дерев’яним дашком.
В експозиції волинської садиби розміщуються багатогосподарські будівлі: хлів, клуня, дровітня, льох, криниця, курник.
Найбільший інтерес представляють клуні, відомі на Волині з XVI ст. У музеї просто неба відреставровано і встановлено три клуні.
Криниці на Волині двох типів: з журавлем і на коловороті.
Біля садиб виділяються невеликі ділянки, які обробляють знаряддями, засіваються культурами за технологією і системою, що були характерні для того часу.
На краю імпровізованого села стоїть стара кузня. В кузні збережено всю колишню атрибутику ковальської справи: міх, горно, наковальню, старі інструменти та кмітливе пристосування.
Вітряних млинів на Волині залишилось лише 18. Одного з таких вітряків в 1989 р. вдалося врятувати ентузіастам з дослідної станції. Вітряк належить до типу «кізлових». В основі дерев’яний стовп. Навколо нього зведений «стілець». На вершині стовпа закріплений брус. Каркас має форму квадрата, складається з двох поверхів. Продуктивність помолу 2 ц/рік.
З монументального будівництва в експозиції представлено каплицю. Для вибору місця каплиці запросили з Києва спеціалістів по біолокації та екстрасенсориці. Ними на території дендропарку – експозиції просто неба, виявлено ділянку з потужним енергетичним потоком позитивної енергії космосу, яка рекомендована для будівництва каплиці. У 1998 році музей розпочав роботи над її зведенням.
В експозиції просто неба, згідно з генеральним планом забудови, з’явиться довга хата, характерного для Волинського Полісся типу. Передбачено на майдані місце і для старої корчми, церкви.
Весь архітектурний комплекс, разом із діючими експонатами і живими садибами, відтворюють натуральну обстановку села кінця XIX – поч. XX ст.
Співробітники музею разом із працівниками будинку культури, Рокинівської ЗШ щороку на території етнографічної експозиції організовують проведення українських національних свят. Взимку – Андріївські вечорниці, на Різдво – співають щедрівки і колядки, грають вертеп. До Великодня діти і дорослі освоюють забуту майстерність виготовлення писанок. Влітку – театралізовано представляють свято Івана Купала.
Кожен бажаючий екскурсант може придбати сувенір, покуштувати традиційних волинських страв і заварений за стародавніми рецептами чай. В літню спеку відвідувачі можуть охолодитися у ставку, для цього створено рекреаційну зону. Запряжений у стару кінську збрую коник покатає дітвору по дендропарку.
Рішенням облвиконкому музей затверджений точкою міжнародного туристичного маршруту.
Таким чином, музей не є мертвим відображенням історичних фактів минулого, а є діючим, що відповідає його назві – Скансен.
О. Сердюк (Рокині, Луцький район, Волинь)
Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.
