У 60–80-х роках музейні працівники брали активну участь у підготовці і виданні 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР». Незважаючи на жорсткі ідеологічні обмеження Компартії, це була перша систематизована історія всіх міст, селищ міського типу, сіл – центрів сільських рад республіки, аналогів якій не було в жодній країні.
Під час роботи в Харкові у вересні 1997 р. VIII Всеукраїнської наукової конференції «Історичне краєзнавство і культура» Академік НАН України Тронько П.Т. у звітній доповіді підкреслив: «Унікальність видання зобов’язує науковців, краєзнавчий актив, владні структури поставити на порядок денний питання про перевидання літопису на новій документальній базі з врахуванням високих вимог нашого часу».
Про актуальність даної роботи свідчать як дискусії істориків, краєзнавців про літочислення міст Одеси, Запоріжжя, Дніпропетровська, Нікополя та інших міст України, так і завдання процесу національно-культурного відродження українського народу.
Одним із аспектів проблеми літочислення населених пунктів є необхідність усунення перекручень в офіційних довідниках даних про виникнення і розвиток існуючої системи розселення в Україні.
Виданий у 1987 р. довідник «Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій» залишається чинним З донині. Проте його упорядниками ґенеза багатьох міст України була проігнорована або замовчана. Відомості про сільські населені пункти взагалі не мають згадки про рік заснування.
Зокрема про Чигирин Черкаської області зазначено, що він вперше затверджений містом у 1795 р., тоді як ще за два століття перед тим Чигирин був містом-фортецею, а під час Визвольної війни українського народу у середині XVII ст. був столицею Української Гетьманської Держави.
Місто Нікополь за цим довідником одержало статус міста у 1782 р., тоді як загальновідомо, що на його території була Микитинська Запорозька Січ, що навічно увійшла в історію України, як місце, де почалася у 1648 р. Визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького.
Автором була здійснена дослідницька робота по вивченню виникнення і розвитку козацьких поселень на території сучасного міста, на основі яких утворився Нікополь. Вона привела до створення концепції про початок його літочислення від 1639 р., коли була заснована Запорозька Січ, та сформульовано поняття «екохронографія» – літочислення населених пунктів та його методологічні засади. Це було темою декількох виступів на обласних і міжнародних наукових конференціях.
У квітні 1992 р. II Всеукраїнська науково-практична конференція «Козацька спадщина в музейній експозиції, сучасній музеєфікації та науковій реконструкції» по матеріалам доповіді «Історико-правові аспекти генезису м. Нікополя» ухвалила: «Вважати цілком достатніми підставами визначення дати заснування м. Нікополя – 1639 р. (Микитинська Січ). В зв’язку з чим рекомендувати органам влади внести зміни у відповідні документи». Проте все залишилось без змін.
Указ Президента України Л. Кучми «Про відродження історико-культурних та господарських традицій українського козацтва» від 4 січня 1995 р. створив сприятливі умови для відновлення активної роботи у органах місцевої влади по уточненню літочислення м. Нікополя. За їх зверненням відповідна наукова довідка автора була направлена в Інститут історії України та Інститут української археографії та джерелознавства Національної Академії Наук України, Голові Дніпропетровської обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців доктору історичних наук Швидько Г. К., зав. кафедрою історії Національного університету «Києво-Могилянська Академія» доктору історичних наук Мицику Ю. А.
Академічні Інститути і провідні вчені-історики підтвердили висновки автора про наявність проблеми перегляду офіційного літочислення м. Нікополя. На основі їх позитивних відгуків Нікопольський міськвиконком прийняв рішення № 539 від 20.08.1997 р. «Про літочислення м. Нікополя та підготовку документів, необхідних для надання Нікополю Статусу історичного міста», яким ухвалено, що з’явились підстави для перегляду літочислення міста і необхідність продовження роботи у цьому напрямі. Але відсутність фінансування фактично її зупинила.
Проте набутий досвід дозволяє зробити такі висновки:
1. В умовах наміченого вищими органами влади України проведення адміністративно-територіальної реформи та піднятого керівництвом Всеукраїнської спілки краєзнавців питання про нове видання історії міст і сіл України, одним із перспективних напрямів науково-дослідницької роботи музеїв у найближчі роки буде дослідження історії міст і сіл України на нових методологічних засадах.
2. Вивчення першопочатків виникнення міст і сіл вимагає наукового визначення методологічних засад літочислення населених пунктів, на яких буде ґрунтуватися історична частина офіційного довідника адміністративно-територіального устрою та періодизація історії міст ї сіл України.
М. Жуковський (м. Нікополь)
Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.
