«…Минуло все: нема тепер ні Січі, ні старшин, ні Запоріжжя: …одна слава зосталась, і слава не вмре, не поляже, про лицарство козацьке людям розкаже…»,— так писав у листі до Д.І. Яворницького С.А. Краснощоков. Надзвичайно багате джерело для мовознавчого дослідження становлять роботи Д.І. Яворницького. З його ім’ям пов’язане глибоке вивчення нашого ми-нулого, й невтомне збиріання неоціненних пам’яток давнини. Дбайливо зібраний і систематизований ним фактичний матеріал має велику вартість і сприяє правильному розумінню прогресивної ролі запорізького козацтва в історії України.
У своїй роботі «Історія запорізьких козаків» Д.І. Яворницький відтворює величезну масу військової лексики як характерної для запорізьких козаків, так і іншомовної, інтернаціональної. З мовознавчої точки зору всю цю лексику можна включити до однієї тематичної групи під загальною назвою «Військова лексика», ця тематична група в свою чергу розпадається на декілька підгруп, а саме:
- «Частини війська за місцем їхі у бою, походах і функціональною ознакою» (піхота, артилерія, паланка та багато інш.),
- «Професійний розподіл» (осавул, писар, довбиш та багато їнш.),
- «Види бойових дій» (галас, облога, сакма та багато інш.),
- «Озброєння, спорядження, оснащення» (рондик, гармата, бунчук та багато інш.). Кожна з названих підгруп містить великий набір слів і словосполучень, який при більш детальному угрупуванні розподіляється на мікрогрупи або лексикосемантичні групи. Наприклад, тематична підгрупа «Озброєння, спорядження, оснащення» розпадається на назви зброї1 (пістоль, пищаль, гармата, фальконет, мортира, багнет), назв військових клейнодів (булава, печатка, бунчук, хоругва, литаври, пірнач та багато інш.), назв частин збруї (малахаї, рондик, вуздечка, сідло, кульбака, чапрак та багато інш.).
Як бачимо, в роботі Д.І. Яворницького ми можемо зустріти назви реалій всіх відгалузок військової системи.
Цікавим є те, що Д.І. Яворницький використовує не тільки одну назву військової реалії чи то нормативної лексики, чи то загальноприйняту, а й наводить розмовні, народні номінації, альтернативні інтернаціональні назви даної реалії, а також варіанти слів (наприклад, рушниця — ручниця, нагаї — ногаї, вогнепальна — вогниста зброя тощо), що дозволяє укласти синонімічні ряди (напр., ладівниця-роги-череси; корогва-прапор- стяг-значок; якірець-троїцький часник-залізний часник-рогулька; келеп-бойовий молоток-чекан; гармата-мортира-фальконет; рушниця-флінт-самопал-мушкет-пищаль; сідло-орчак-кульбака; пірнач-шестопер-жезл та багато інш.).
На базіі дібраного з праці Д. Яворницького і дослідженого нами фактичного матеріалу можна стверджувати, що в мові козацтва, зокрема у військовій термінології, були представлені як власне українські слова (напр., руків’я, розвідник, ратище, стріла, самопал, старшина, сотня, сідло,, череси, шестопер, вітрило, гармаш, довбиш та багато інш.), так і іншомовного походження.
Лексичні запозичення в козацьку мову в основному прийшли з:
- тюркських мов (чайка, табір, сагайдак, кобура, келеп, бунчук, джура, осавул та багато інш.);
- польської мови (гацло, облога, сходка, полковник, збруя, зброя, лава, хорунжий, шеренга та багато інш.);
- німецької мови (герці, клейнод, галера, куля, флінт, гетьман, рада та багато інш.);
- французької мови (артилерія, багнет, кавалерія та багато інш.);
- італійської мови (калібр, фортеця, ракета);
- латині (канцелярист, каламар, нюрнберзький квадрант, фігура).
Спостерігається невелика кількість голландських (люк, кіль, борт, форпост), грецьких (корабель, каторга, корма, литаври) та російських (рукопаш, окоп, заряд) запозичень.
Більшість військової лексики, безперечно, становить власна українська. Усі ж запозичення на кінець XVII стол. досягли досить високого ступеня засвоєння, підпорядкувавшись фонетичній і граматичній системі української мови. Про це свідчить розширення їх семантики, а також досить активна їх участь у процесах словотворення та формотворення.
Розширення проблематики історико-лексикологічних досліджень і поглиблення її розробки багато в чому залежить від розширення матеріальної бази дослідження за рахунок залучення використання нових лексичних даних. Яворницьким же у його фундаментальній історії запорізького козацтва було введено в науковий обіг сотні і тисячі невідомих документів з історії України, що неабияк важливо для мовознавства з точки зору точності передачі (фонетичної, граматичної тощо) номінації.
Рибалка Я.І., філфак ДДУ
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
