О. М. Лазаревський був одним із перших наукових критиків доробку визначного українського історика, дослідника історії запорозького козацтва Д. І. Яворницького.
Окрему рецензію Лазаревський присвятив опублікованій у 1897 р. лекції під назвою «Главнейшие моменты из истории запорожского козачества», яку Д. I. Яворницький читав у Московському університеті. Тут він зазначав, що автор лекцій не підтвердив фактами свій висновок про зародження Запоріжжя у XV ст., недоцільно вжив термін «украинские казаки» стосовно цього часу, скористався застарілими даними з «Історії Русів» про судовий трибунал в Батурині. Критиці піддав рецензент тезу Яворницького про однакову роль козаків і татар у битві під Жовтими Водами. Головною причиною знищення Січі у 1775 р., на думку Лазаревського, було не те, що «весь строй Запорожского войска… не подходил к коренному строю Великой России» (як у Яворницького), а те, що «в XVIII в. историческая роль Запорожья уже была сыграна». Найбільш суттєвими недоліками лекції Яворницького рецензент вважав відсутність у ній висновку про значення Запоріжжя та досить неповне знайомство його з історією козацтва і Січі.
Два критичні відгуки О. М. Лазаревський дав на головну працю Д. І. Яворницького «История запорожских козаков». Перша досить об’ємна рецензія на 1-й та 2-й томи цієї праці була опублікована у 1896 р. в «Чтениях исторического общества Нестора-летописца». Зауваження Лазаревського до 1-го тому «Истории запорожских козаков» такі: 1) тут не розкрито, хто такі були низові запорозькі козаки; 2) розміщення матеріалу не завжди відповідає структурі тому; 3) зміст деяких розділів складають суцільні виписки або компіляція творів М. Антоновського, А. Скальковського, С. Мишецького та ін. авторів; 4) описуючи вогнепальну і холодну зброю козаків, автор не пояснив, що з себе являв той чи інший вид зброї; 5) в главі про клейноди немає навіть точного опису козацьких прапорів; 6) характеристика Яворницьким козаків суперечлива та не зовсім вірна; 7) в главі про церковний устрій в Січі знаходяться відомості, що відносяться до значно пізнішого часу, іноді невірні або зайві; 8_) глава «Почтовые учреждения у запорожских козаков» взагалі недоречна.
У цілому, на думку Лазаревського, більшість глав 1-го тому, «Истории запорожских козаков» «не представляют собою какой-либо самостоятельной работы, а состоят из выписок кое-как соединенных между собою, причем автор нередко пользуется источниками совершенно уже устаревшими».
У цій же рецензії Лазаревський піддав гострій критиці 2-й том праці Яворницького. Теорія походження козацтва запозичена останнім у В. Б. Антоновича (за виключенням останнього пункту); при викладенні зовнішньої історії Запоріжжя Яворницький слідує в основному «Истории Возсоединения Руси» П. Куліша, а участь козаків у польсько-московській війні викладена у нього майже виключно по С. М. Соловйову, «без всякого касательства источников». Коротко, побіжно і безсистемно, на думку Лазаревського, Яворницький виклав історію козацьких повстань та визвольної війни. Праця його загромаджена сирим необробленим матеріалом. Хоча Яворницький зібрав досить багатий матеріал про І. Сірка, але невдале групування джерел не дозволило йому розкрити «в свете и блеске эту колоссальную личность». При цьому, як зазначив Лазаревський, Яворницький ніде не висловив свої особисті погляди, ніде немає й натяку на критику і узагальнення матеріалу. В той же час, на відміну від попереднього тому, у 2-му томі Яворницький вже в повній мірі використав науковий апарат приміток і посилався на деякі дуже рідкісні видання і цінні рукописи, однак, він «совершенно пренебрег приемами ученой критики, последствием чего явилось полное отсутствие научности в его труде».
Більш позитивну оцінку дав О. М. Лазаревський останньому тому праці Яворницького: «Как свод сведений об участии Запорожья в событиях, представлявших внешнюю историю Малороссии в указанное время, книга г. Эварницкого является очень полезным вкладом. По множеству фактов… 3-й том «Истории запорожских козаков», конечно, будет необходимою книгою для занимающихся историей Малороссии» (Киевская старина, 1897. Кн. 12. С. 76–81). Однак і тут, на думку Лазаревського, майже немає узагальнень і висновків, подані досить суперечливі і непослідовні характеристики історичним особам (особливо Мазепі), не використані деякі дослідження з проблеми. Автор «Истории запорожских козаков» не відрізняє Запорожжя від «Малоросії», не розкриває, яку мету воно переслідувало, недоцільно використовує деякі документи з Варшавського архіву.
На наш погляд, О. М. Лазаревський занадто суворо поставився до друкованої продукції Д. І. Яворницького, не врахувавши тодішнього рівня української історіографії та нерозробленоеті методів наукових досліджень в тогочасній історичній науці (на це вже вказували деякі дослідники спадщини Яворницького, наприклад, М. Шубравська-Олійник, М. П. Ковалевський та інші). Ця не завжди доброзичлива критика праць Яворницького Лазаревським та іншими вченими, мала до певної міри негативний вплив на подальшу його наукову діяльність (відмова від написання 4-го тому «Истории запорожских козаков»). В рецензіях Лазаревського дана дещо однобічна, а іноді й тенденційна оцінка працям Яворницького. Виступаючи противником ідеалізації історії запорозького козацтва, він розглядав Січ у другій половині XVIII ст. як негативне явище, що виявилося в опублікуванні ним записки «Запорожье в конце XVIII в.», яка була по суті обґрунтуванням політики російського самодержавства, спрямованої на ліквідацію місцевого самоврядування в Україні. З цією концептуальною засадою Лазаревський підходив і до оцінки праць Яворницького, а звідси й така жорстокість його позиції щодо досліджень останнього з Історії Запоріжжя. У критиці Лазаревського поруч із слушними зауваженнями зустрічаються і помилкові та безпідставні твердження. Деякі з цих тверджень спростовані сучасними дослідниками.
Зараз на основі нових джерел і фактичних даних вирішено більшість проблем, пов’язаних з історією Запорозької Січі та козацтва.
В.Г. Воронок (Дніпропетровськ)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.