Тема персоналій в історії археології почала активно розроблятися відносно нещодавно. Лише в останнє десятиріччя з’явилися праці, в яких розглядається творчий шлях і науковий внесок видатних археологів, як І. Е. Забелін, О. С. Уваров, Д. Я. Самоквасов, О. О. Спіцин, М. Е. Макаренко, Ф. М. Камінський та ін. Як позитивне явище слід відзначити розуміння того, що наукова діяльність відомих археологів становить невід’ємну складову частину загальної історії археологічної науки. Важливим в цьому напрямку вважаємо дослідження наукової спадщини відомого вітчизняного вченого, академіка Д. І. Яворницького, тим більш, що остання залишалась, до появи дисертації І. І. Яременко недостатньо вивченою.
Слід зазначити, що сьогодні досить важко визначити кількість, місцезнаходження та культурну належність пам’яток, досліджених Д. І. Яворницьким. Як за життя вченого, так і потім, не було складено обліку проведених ним розкопок – виняток становить «Мапа археологічних розкопів тюркської культури на терені Дніпропетровщини», датована 1929 р. Головне джерело реконструкції польових праць вченого становлять щоденники, які зберігаються в невеликій кількості в архівах ЦДБАНУ, ІІМК Російської АН, Дніпропетровському історичному музеї. Найкраще забезпечені документами праці, керованої Д. І. Яворницьким Дніпробудівської експедиції 1927– 1932 рр. (архів ІА АНУ та ЦДАВО). Деяку інформацію про дослідження утримують листування Д. І. Яворницького з археологічними установами та окремими дослідниками, а також публікації як у наукових, так і популярних періодичних виданнях.
На початку власних польових досліджень Д. І. Яворницький дотримувався методики, яка склалася в 70–80-і рр. XIX ст. Але вже у 1890 р. ним була запропонована власна методика досліджень, в якій об’єднувалися сучасні йому інструкції та рекомендації В. Б. Антоновича, Л. І. Івановського, Д. Я. Самоквасова та ін. з власними спостереженнями автора (Эварницкий Д. И. Публичные лекции по археологии России. СПб., 1890). Методика передбачала виключно розкопки курганів. Дослідження проводилися із залученням фахівців інших профілів, професійних креслярів та фотографів. Велика увага приділялася вивченню топографії пам’ятки, взагалі природним умовам мешкання стародавнього населення.
Яворницький рекомендує такі засоби розкопів: «хрест-на-хрест», колодцем, траншеєю, а також «на снос». Останній він вважав за найкращий, але надто дорогий. Взагалі ж засіб розкопок визначався хронологією кургана та конфігурацією насипу.
Сьогодні можливе виділення 3 хронологічних етапів у археологічних дослідженнях вченого:
1884–1902 рр., коли розкопки провадилися з метою пошуку історичних попередників запорізького козацтва на землях Січей та в Орільсько-Самарському межиріччі;
1903–1917 рр., коли Д. І. Яворницький очолює Катеринославський історичний музей і проводить розкопки з метою поповнення його експозиції. Особливою активністю відзначені 1903–1907 рр. у зв’язку з проведенням у 1905 р. XIII АЗ;
1926–1933 р. співпадає з організацією за ініціативою Д. І. Яворницького першої в країні новобудовної Дніпробудівської експедиції з метою дослідження пам’яток Дніпровського Надпоріжжя.
Внесок вченого у створення джерельної бази археології України величезний. Саме ним вперше були досліджені пам’ятки степового енеоліту з так званими «випростаними» похованнями, вивчені особливості поховального ритуалу ямних племін та їх господарство. Яворницький першим помітив локальні особливості катакомбних поховань Присамар’я і виділив їх у особовий культурний тип. Ще до виділення В. О. Городцовим зрубної культури, вчений розкопав поблизу с. Котовка на Орелі кілька курганів із тілоспаленнями у зрубах, які репрезентують ранній культурно-хронологічний горизонт (Волкобой, Ковальова, 1976). Надзвичайно цікаво, що у похованнях пізнього бронзового віку вчений вбачав історичних кіммерійців. Вагомий внесок було зроблено також у скіфознавство. Яворницький доходить висновку про розміщення легендарних ґерр між Дніпром, Ба- завлуком та Інгульцем. Вченим досліджено аристократичні кургани «Баби» та «Розкопана Могила», декілька рядових поховань. Великий внесок становлять дослідження середньовічних кочівників Степу. Вченим встановлено ознаки кочовницьких «рясних» могил, наведена характеристика поховальної обрядовості із залученням етнографічних та письмових джерел.
Незважаючи на наявні недоліки у визначенні хронології та періодизації археологічних культур, Д.І. Яворницькому вдалося створити схему еволюційного розвитку стародавнього населення півдня України. Тільки нерозробленість історіографії української археології пояснює відсутність імені Яворницького у переліку відомих вітчизняних археологів.
І. Ф. Ковальова (Дніпропетровськ)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
