Коли йдеться про долю творчої спадщини вченого, його наукової ідеї, як правило, увагу привертає те часове спрямування, що визначає послідовників, учнів. Але кожне явище, в тому числі й наукове, має свої витоки, інколи заховані глибоко по архівних або бібліотечних збірках, напівзабутих працях попередників, їх листуванні, нотатках тощо.
У зв’язку з головною науковою пристрастю Д. Яворницького – історією українського козацтва варто нагадати ім’я людини, яка відіграла значну роль у розвитку історичної думки на Україні в 1-й пол. XIX ст. певною мірою була причетна до перших кроків у науковому вивченні історії козацтва, створювала своєрідну моральну підтримку, умови для розробки цієї теми, історіографічна доля якої завжди була складною. Маємо на увазі митрополита Київського Євгенія Болховітінова (1767– 1837)–одного з перших істориків церкви, джерелознавця, археографа, бібліографа. Непересічна особистість, авторитет, наукові інтереси митрополита сприяли організації краєзнавчих студій у Києві 20–30-х рр. XIX ст. Серед творів Болховітінова особливе місце посідає створене у Києві «Описание Киево-Софийского собора и Киевской иерархии», в якому він відтворив історію конфесійних змагань на Україні у XVI–XVII ст. на широкому тлі громадсько-політичних подій, зокрема визначив роль козацтва у релігійному житті на Україні.
Не випадково перші історики України активно використовували праці митрополита. М. Маркевич посилався саме на думку Євгенія про те, що виключно козакам «обязан утверждением своим престол Киевской иерархии» (Маркевич М. История Малороссии. Т- 1.– М., 1842.– С. 120).
Д. Бантиш-Каменський вмістив праці Болховітінова в списку друкованих джерел своєї «Малороссийской истории». Цікаво, що, отримавши від Бантиша його твір у жовтні 1822 р., Євгеній звернув увагу саме на висвітлення у ньому історії козацтва. На думку митрополита «можно би… побольше написать о происхождении козаков». Крім того, він повідомив авторові про книжку, присвячену козацтву, видану у Парижі 1814 р., яку Євгеній читав під час перебування у Калузі. Книжка була надіслана єпископу Калузькому Євгенію графом Бутурліним і після прочитання повернута графу. Сам факт пересилки цього твору свідчить, що Бутурліну була відома зацікавленість Євгенія у темі.
У додатках до опису Софійського собору Болховітінов вмістив низку документів, зокрема грамоти гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. До речі, всупереч негативному ставленню тогочасної офіційної історіографії до постаті Мазепи, Євгеній відзначав велике значення діяльності гетьмана для культури України, її архітектури. Вміщена також у додатках праця Болховітінова «Краткое сведение о начале Киевской Академии», що стала одним з перших нарисів з історії цього закладу, надавала уяву про роль козацтва у розвитку української вищої школи.
Як визнаний знавець джерел, Євгеній консультував автора «Истории Украины» Олексія Мартоса з питань писемних джерел до його твору. Зокрема, перебуваючи у Києві, митрополит зорієнтував Мартоса щодо розшуків панегирика К. Саковича гетьману П. Сагайдачному. Свого часу Євгеній зафіксував, що ця книжка була у бібліотеці графа Румянцева у Петербурзі.
Хоча історія козацтва не була предметом спеціальних досліджень Болховітінова і виникала у контексті історико-церковних студій, безумовно своїм ставленням до проблеми, сумлінними висновками у власних працях щодо історичної ролі козацтва, порадами розробникам історії України – усім цим Київський митрополит сприяв створенню, так би мовити, «режиму сприяння» для тих, хто закладав основи історіографії козацтва.
Т. Б. Ананьєва: (Київ)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.