У сузір’ї видатних дослідників історії Запорозької Січі зіркою першої величини, безумовно, сяє ім’я Д. І. Яворницького. Проте і появою інтересу до козацької проблематики, і науковим підґрунтям перших дослідів над історією Запорожжя Д. І. Яворницький в значній мірі зобов’язаний своєму попередникові у цій царині – А. О. Скальковському. На його дослідження Д І. Яворницький багато разів посилається і в своїй основній і найбільш відомій широкому загалу праці «Історія запорізьких козаків». На кінець XIX ст., коли Д. І. Яворницький став на шлях історика Запорозької Січі, існувало єдине синтетичне дослідження з цієї проблематики – «Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького» А. О. Скальковського. Більше того, унікальним явищем в історіографії XIX ст. взагалі було те, що наукове дослідження А. Скальковського витримало три видання. Це було свідченням великого інтересу культурної громадськості до козацької тематики. Цей інтерес задовольняли спочатку праці А. Скальковського, а потім і Д. І. Яворницького.
Аполлон Олександрович Скальковський (1808–1898), син збіднілого поміщика Київської губернії, після закінчення Віденського університету впродовж всього життя працював чиновником у канцелярії Одеського генерал-губернатора. Аналіз великого творчого доробку А. Скальковського та архівних джерел дає підстави стверджувати, що він прожив подвижницьке життя, а головна суть його сформульована в напису на його портреті: «А: А. Скальковский, славного Войска Запорожского низового летописец».
В історіографії утвердилася думка, що історією козацтва та південної України А. Скальковський став займатися за завданням генерал-губернатора М. С. Воронцова у 1835 р. Власноручна записка А. Скальковського (1834) свідчить, що ініціатором обстеження архівів офіційних установ, церков та приватних осіб і написання історії цього краю був сам дослідник.
Поява однієї з перших праць А. Скальковського «Наїзди гайдамаків на Західну Україну у XVIII ст.» була піддана критиці Т. Г. Шевченка. Пізніше А. Скальковський визнав свою помилку в оцінці гайдамацького руху і пояснив її причину.
А. Скальковський був чиновником, істориком, статистиком і письменником, засновником Одеського історичного архіву.. Та найбільше сьогодні він відомий як автор великої праці про: козацтво пізньої доби його історії. Значення «Історії Нової Січі, або останнього Коша Запорозького» для подальших досліджень історії козацтва можна сформулювати таким чином: незважаючи на наявність в той час кількох невеликих праць з історії запорозьких козаків, написаних у XVIII ст., а виданих лише в 40-і роки XIX ст., та незважаючи на історичне значення Запорозької Січі, фактично її історія була репрезентована усною народною творчістю. На народних же переказах базувалася і серія збірок І. Срезневського «Запорозька старовина» (1833–1838 рр.). Опублікувавши свою працю, А. Скальковський,. таким чином, вперше поставив тему історії запорозького козацтва як окрему тему, варту уваги дослідників.
А. Скальковський, чиновник державної установи, своєю працею формував оцінку запорозького козацтва. В умовах, коли в загальних історичних працях в поглядах на козацтво існувала офіційна точка зору царського уряду, сформульована ще в указі 1775 року про знищення Запорозької Січі, про запорожців як злочинців і розбишак, А. Скальковський пише: «Тепер, коли віднайдені мною запорозькі документи подають нам дипломатичне, церковне, військове, судове, торговельне, адміністративне і навіть приватне листування запорожців, думка про них має змінитися» (Історія Нової Січі… ч. І.– с. IV). Якщо раніше офіційному поглядові на козацтво протистояла лише народна пам’ять, виражена в піснях, думах, переказах, літературних творах, то після появи «Історії Нової Січі» історична роль запорожців, їх славна історія отримали документальну підставу.
А. Скальковський вводить до наукового обігу велику кількість архівних джерел, ним же вишуканих і збережених для науки і культури народу. Автор не лише широко використав архівні джерела, але і додав їх до своєї праці. Мета його абсолютно чітко сформульована А. Скальковським: «Для тих,, хто не вірить, або не знайомих з історією Запорожжя радимо прочитати нашу розповідь і звернути увагу на додані до цього розділу документи, достойні істинного подиву читачів… З них, на кінець, можна переконатися, як ця незлагоджена, так би мовити, громада мала зрілі і ясні поняття про внутрішній устрій і громадянськість, розуміла свою користь і потреби» (ч. II., с. 291).
Саме спроба автора об’єктивно змалювати побут і устрій Запорозької Січі, незважаючи на певні помилки, викликала довіру до наведених ним даних і суджень у пізніших дослідників, включаючи Д. І. Яворницького. Отже, не може бути перебільшенням назвати Аполлона Олександровича Скальковського видатним дослідником історії Запорозької Січі.
Г. К. Швидько (Дніпропетровськ)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
