У російській та українській історіографії сер. XVIII–XX ст. не було сталого погляду на запорізько-татарські взаємини: варіативність думок дослідників залежала від таких факторів як пройнята певною тенденцією громадська думка, державна кон’юнктура, від традиціоналізму в історіографічних школах. Разом з тим помітний і загальноприйнятий штамп, що з певними варіаціями накладався в роботах більшості дослідників на оцінку взаємин цих двох прикордонних сусідів: татари – агресор, руйнівна сила, що прагне плюндрувати, загарбувати, ставити в залежність землі північних держав, а Запоріжжя, в силу по-різному пояснених причин, стоїть йому на заваді.
Російська дворянська історіографія відзначилась крайньою тенденційністю у висвітленні історії, бо своєю появою вона завдячувала прагненню російських монархів обґрунтувати певні свої заходи.
Запоріжжя, як осередок волелюбних традицій, контрастувало з навколишніми російськими і польськими землями, де вже давно було встановлено феодально-кріпосницькі відносини. Це визначило негативне сприймання його дворянським станом. На сприймання російським дворянством татар ще сильно впливала літописна традиція про монголо-татарську навалу; безпосередні ж контакти російських офіцерів з татарами викликали по відношенню до останніх почуття відразливості і настороженості, що й зумовило їх зображення у російській дворянській історіографії з негативною направленістю. Конкретизуючи погляд дворянських дослідників (за Г.-Ф. Міллером), проступає уявлення, що і ті і інші ставились на один щабель, – звідси й зображення їх як зброду розбійників і волоцюг, їхній однаковий тип життя і напрямок промислів – розбій, нехтування моральними нормами, прийнятними цивілізованими людьми, зближували їх і навіть давали можливість іноді діяти разом, чому не завадила давня взаємна неприязнь.
А. О. Скальковський вбачав у Війську Запорізькому лицарський орден, покликаний захищати християнський світ від мусульманської небезпеки. Запорізькі козаки – вірні піддані Російської держави, які добре знали степ і їхніх мешканців-татар, тому й успішно діють проти них в бою, з успіхом справлялись з прикордонною та сторожовою службою. Загальний аналіз взаємин запорожців з татарами за часи Нової Січі приводить Скальковського до висновку про їх неприязний характер: наведено лише два випадки добросусідських стосунків поміж ними на тлі постійних сварок і суперечок.
Згідно з поглядом В. Б. Антоновича, татари були завжди запеклими ворогами українців, а запорізьке козацтво виникло як протидія орді. Тому з прилученням ногайських орд до Росії було усунуто небезпеку з Півдня, тому Запорізька Січ втратила своє значення і її було ліквідовано.
У другій половині XIX ст. Одеське товариство історії і старожитностей вводить в обіг нові документи, публікує статті, дослідження з різної тематики по історії Новоросії. На основі цього виходить друком монографія Л. Львова «Отношения между Запорожьем и Крымом». Відносно штампу «Запоріжжя як форпост проти Кримського ханства» Львов зазначив, що саме військова діяльність Запоріжжя проти Криму найчутливіше сприймалась північними сусідами, бо саме цей аспект відповідав їхнім життєвим інтересам. А Запоріжжя ж мало свої життєві інтереси, які часто співпадали з інтересами татар. Це призводило до виробленої певної форми зносин поміж ними, поступового зближення, культурного взаємообміну, розгортання торгівельних зносин, що стало особливо помітним за часи нової Січі. Проте надалі тематика Л. Львова не набула подальшого дослідження. Маємо лише нечисленні посилання на його монографію.
Д. І. Яворницький зазначав, що при всій ворожнечі запорожці й татари мали багато точок дотику. З послабленням релігійного фанатизму татар їхні стосунки з козаками хоч і залишались напруженими, але помітилось певне наближення одне до одного.
У роботах радянської генерації дослідників спостерігаємо більшу одностайність в оцінці запорізько-татарських стосунків взаємин: за татарами закріплюється визначення як агресора:, іноземного загарбника, який негативно вплинув на розвиток північних сусідів, а запорожці ведуть з ним героїчну боротьбу. Дослідження, що стосуються цієї тематики, стосувались XVI – першої половини XVIII ст.; розглядався військовий аспект відносин Запоріжжя з Кримом. Для вивчення Нової Січі більше уваги зверталось на соціально-економічні питання. Стосунки Запоріжжя з Кримським ханством вкладались в рамки торговельних зносин, проте під час російсько-турецьких воєн XVIII ст. запорізьке військо успішно діє в складі російської армії проти турецько-татарських військ.
Виходячи з викладеного матеріалу, слід зазначити, що сьогодні питання запорізько-татарських відносин, зокрема за: часів Нової Січі, потребує подальшого вивчення на основі всебічного висвітлення всіх аспектів їх відносин, вільного від будь-якого упередження та історіографічного традиціоналізму, але; не ігноруючи дослідницького надбання попередніх істориків.
В. В. Грибовський, А. В. Бойко (Запоріжжя)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.