Етнографічна колекція НМІУ на наш час зберігає досить велику кількість фрагментів української вишивки XIX – початку XX ст. Збірку цю було започатковано ще наприкінці минулого століття, коли, власне, почалось створення самого музею. Найкращу її частину було зібрано в дореволюційні часи та в 1920-х рр., коли відділом етнографії музею керував Данило Щербаківський. В наш час ця збірка розчленована, оскільки, коли було створено Державний музей українського декоративного мистецтва, туди передали частину етнографічної колекції тодішнього історичного музею, але і те, що залишилось у музейних фондах, включаючи і збірку фрагментів вишивок, складає собою досить велику цінність.
Зараз збірка фрагментів української вишивки нараховує приблизно 2000 одиниць, це вишивки з Поділля, Київщини, Волині та Полтавщини – саме в цих регіонах збирання велось на протязі всього довоєнного періоду. Фрагменти української вишивки із західно-українських земель надійшли до музейних фондів лише наприкінці 1940-х рр.
Незважаючи на свою невелику чисельність, збірка фрагментів української вишивки з центральних регіонів є надзвичайно цікавою, оскільки тут зібрані зразки малюнків та технік, які частково вийшли з ужитку ще наприкінці XIX ст., а частково – в XX ст: Ці фрагменти досить добре ілюструють поступову еволюцію традиційного малюнку в бік спрощення та заміни його простішим у виконанні квітково-рослинним орнаментом типу «брокар». Якщо вишивки XIX ст. ще досить чітко різняться за малюнками, що досить добре передавали регіональні особливості орнаменту, кольорових сполук, зберігаючи подекуди досить архаїчні форми як малюнку, так і його призначення, то вишивки початку XX ст., походячи з різних регіонів, різняться між собою вже набагато менше (за винятком тих випадків, коли1 використовувались характерні для певного регіону особливості типу «вирізування» та вишивки гладдю білим по білому як на Полтавщині, чи вишивання малюнків «низинкою» чорними нитками, як на Поділлі).
Найбільш цікавими фрагментами у цій збірці є ті, що зберегли в собі традиції та символіку малюнків, які своїм корінцям сягають в давнє минуле України. Такі фрагменти зустрічаються серед вишивок Волині, Київщини та Поділля, причому трапляються настільки унікальні зразки, малюнкам яких навіть важко підібрати аналоги в середньовічній символіці чи пояснити, яким чином ці орнаменти могли потрапити на одяг у XIX ст.
Саме до таких належать п’ять фрагментів вишивки, що походять із Східного Поділля. Один з них має конкретну адресу: село Макулинці Гайсинського повіту, решта атрибутовані лише за регіоном, але вони досить подібні за змістом та стилем виконання, тому цілком можливо, що всі вони походять якщо не з одного села, то приблизно з одного району.
Всі п’ять фрагментів містять зображення крилатих тварин, яких умовно можна ‘ назвати «птахо-конями», оскільки вони мають характерний кінський тулуб, а в декількох малюнках і стилізовану кінську голову, але пташині лапи та крила, своєрідною особливістю всіх зображень є досить чітко підкреслена статева ознака істоти. У двох випадках тварин, зображених на вишивках, можна трактувати навіть як «крилатих псів», бо, на відміну від решти малюнків, тут немає кінської голови, а натомість підкреслені ознаки собачої морди. Всі зображення, що відносяться до «птахо-коней», крім того, мають на голові невеличкі ріжки. Всі малюнки об’єднує одна характерна деталь: замість хвоста ці крилаті істоти мають по два колоски, які до того ж ще заквітчані трьома «квітками».
Зображення крилатих істот на вишивках ідуть другим, а то ї третім рядом всього малюнку. Перший ряд чітко відокремлений і містить власний сюжет, що іноді по складності змісту дорівнює самим крилатим істотам. В одному випадку це ялинки, у двох – попарні зображення голубів біля символічного «вазону-дерева життя (причому в одному варіанті всі птахи зображені головою вверх, а в іншому такі зображення чергуються з перевернутими у доволі складному ритмі), а сама смуга малюнку зверху і знизу оточена попарними зображеннями стилізованих кінських голів. Ще один малюнок у верхній смузі містить зображення самих попарно розділених кінських голів, причому одна з двох пар йде перевернутою. В останньому з фрагментів першим рядом виступає широка смуга меандру, поєднаного з косими хрестами.
Оскільки зображення птаха, коня та собаки мають дуже давні культові традиції, змістове навантаження цих малюнків може бути різним. Скоріше за все, це поєднання в одному малюнку одразу кількох стародавніх символів, які на час виконання вишивки (XIX ст.) вже втратили, або майже втратили свій первинний зміст і збереглись у пам’яті людей, можливо, майже на підсвідомому рівці. Пов’язати дані малюнки можна, перш за все, з культом родючості та Сонця, але цілком вірогідно, що детальні їх дослідження приведуть і до інших висновків, оскільки архаїчні елементи, або ж такі, що містять у собі певні елементи архаїки, зберегли в собі величезну інформацію про давню історію нашого .народу і вона може стати невичерпним джерелом для істориків, археологів та етнографів.
Ю. І. Іванова (Київ)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
