Поетичний доробок Яворницького — 60 віршів. Переважна більшість їх зібрана й опублікована у збірці «Вечірні зорі» (Катеринослав, 1910). Певного висвітлення поезія набула в монографічній праці М.М. Олійник-Шубравської (Д.І. Яворницький, К-, 1972). Дослідниця вдається до поділу її на тематичні групи, часткового аналізу.
Поринаючи у світ авторової творчості сьогодні, ми без вагань усвідомлюємо, що вона карбована якимось особливим духовним відчуттям життєвих обставин, історичних реальностей. Написані ним вірші не є ускладнено змодельованими фразами, то, швидше, наспіви зболілого серця, які зрідні народним пісням або думам.
Так у віршах-сповідях відчутний тонкий дотик внутрішнього голосіння (“Моя доля”, 1883, “Недоля”, 1887).
У віршах-посвятах автор вдається до народно-поетичного прийому вираження художньої позиції через уявного “посередника” — історика М. Костомарова, поета Т. Шевченка, драматурга М. Кропивницького та інших. Образ конкретно-історичної особи сприймається не лише як цілісний художній образ, ж й як прийом поетичного осмислення ролі ліричних героїв у воскресінні духовних набутків народу України. Напевно, вбачаючи в цьому істинному порятунок, автор часом звертаються до таких, на перший погляд, відповідальних порівнянь:
Мов той Христос єдиним словом
Розрити можеш домовину
І дух погаслий воскресити
Своєї зниклої Вкраїни.
(«До М. Костомарова», 1885)
Як приклад синівської любові в поезії «Т. Г. Шевченкові»
І багатство в злу-фортуну
Не згубив він, нечисленне,
Приніс сповна Україні,
Бо любив її силенно.
Струменями душевного болю пронизані рядки про матінку-Січ та її славних синів-козаків у віршах «Смерть козака» (1905), «Думка над Дніпром» (1905), «На скасування Січі (1907), «Бенкет в степу» (1909).
В них лунають мінливі акорди звуків і відчувається гомін козацького минулого радісного і водночас тужливого.
Не можна залишити поза увагою ще одну особливість поезії Д. Яворницького, її символічну образність. Перебуваючи у вічній гармонії з природою як живою невід’ємністю людського буття, він слідував народному прагненню відшукати споріднені образи серед оточуючих реальностей.
У ЦНБ АН України знаходиться рукопис вченого «Символізація в народних українських піснях», датований 1939 роком, де ним частково проаналізовано образи-символи в українських народних піснях. Серед них: калина — символ дівоцтва, калина і барвінок — весільні рослини, терен — козак старий, вороний кінь — у козака товариш, зорі та чайки — дівчата, тощо.
Сам же автор до практичного використання проникливих моделей українського мелосу у поетичному варіанті звертався значно раніше (у 1883—1910 рр.). Деякі з них знайшли висвітлення у вищезгаданому джерелі, наприклад, зорі — дівчата, голуб та голубка — закохані парубок та дівчина, цвіт калини — символ шлюбу.
Опоетизовані автором й інші образи, як от: сива зозуленька — стара мати, кібець — парубок-розлучник, вітри буйні — руйнівна сила, орел — славний лицар, безталанна тополя — знівечена недолею жінка, верба з очеретом — дівчина та парубок.
У черговий раз перегортаючи пожовклі сторінки збірки поезії Д. Яворницького, ми у простоті її форм вбачаємо якийсь особливий зміст. Кожне слово написаного—то відлуння народних пісень, то своєрідний синтез неба і землі. Наскрізні образи: зорі, сонце, Бог, Україна — свідчення тому. І на диво такою зрозумілою для нас є назва збірки «Вечірні зорі»…
Чередник Н.Г., с.н.с. меморіального будинку-музею Яворницького
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
