Питання дослідження культури повсякденності запорожців – дуже важливий напрямок для розуміння своєрідного етнокультурного феномену української історії – козацтва. У зв’язку з цим ми звернемось до одного з елементів народної культури – звичаю робити надписи на сволоках.
Цей звичай був зафіксований завдяки дослідницькій діяльності вчених та аматорів XIX століття. Ще у 40-х роках три приклади таких надписів були знайдені у колишніх козацьких будівлях А. О. Скальковським (1844) та ще два – членом Одеського товариства історії та старожитностей Вертиляком (1846) .
Збираючи матеріалу історії та етнографії запорізьких земель, звернув увагу на надписи такого роду Д. І. Яворницький (1888). За його проханням один з них був намальований І. Ю. Рєпіним,. Вони ж знайшли надпис на лутках дверей за змістом, близьким до надписів на сволоках (Д. И. Эварницкий, 1888, І, 45).
Хронологічно ранішим із відомих нам є надпис, зроблений у 1710 р., а пізніший – у 1765 р. Усі вони мали стандартну форму, до якої належать: релігійне благословіння; ім’я та стан особи, яка будувала хату, а також точну дату. Наведемо один характерний напис: «Благословеніем отца изволеніем сна и содействиемъ стаго дха аминь 1747 года создася дом сей а коштом пана Василия Григоровича знатного товарища куреня менского мца августа 13». У середині тексту розташувався хрест.
Зацікавившись цим звичаєм, М. Ф. Сумцов знайшов йому аналоги XIX ст. в інших регіонах України (Слобожанщина, Галичина). Він вважав, що через цей звичай українці виказували «свою повагу до грамоти, до письма та свою схильність до історичного обгрунтування житла, що свідчить про прагнення жити на підставі міцної та розумної єдності сучасного з минулим» (1890, 105). Загальноукраїнський характер звичаю був підтверджений на західноукраїнському матеріалі (будівлях поч. XX ст.) О. О. Бломквіст (1956, 385).
У межах семіотичного напрямку, який має місце у сучасних етнографічних дослідженнях, нам здається важливим розглянути звичай робити надписи на сволоках хат у контексті обрядовості та уявлень, пов’язаних зі сволоком. Це може допомогти відповісти на питання, хто й коли робив ці надписи і яке значення вони мали.
Витоки цього звичаю, мабуть, потрібно шукати у зображеннях солярних та хтонічних знаків на сволоках слов’ян. Вони відбивали, на думку Б. О. Рибакова (1988, 497), космологічні уявлення та виконували захисну функцію як своєрідні обереги. Поступово язичницькі символи змінив християнський знак – (хрест), а надписи відбивали частково попереднє значення за допомогою більш зрозумілих знаків – літер. Можливо, що у деякій мірі вони повторювали семантичне навантаження хреста. Ця тенденція підтверджується існуванням у народному мистецтві взагалі і в різьбі на сволоках проміжних форм, на яких хрест був зображений поруч з більш архаїчними символами.
Поруч з різьбою, надписами існували інші засоби відокремлення сволока: його залишали небіленим, а у XX столітті в деяких випадках фарбували у блакитно-зелені тона відповідно до зовнішнього кольору хати (за матеріалами, які були зібрані у Доманівському та Арбузинському районах Миколаївщини).
Особлива роль сволока у народному житлі яскравіше відобразилась, в обрядовості. «Сволоковщини» – один з головних обрядів, який супроводжував будівництво хати у багатьох районах України. Сволок покривався кожухами або хустинками й обережно підіймався майстрами на стіни: його намагалися не бити, «бо буде голова у хазяїна боліти, або часто чадітиме». На початку XX ст. були зафіксовані випадки будівельної жертви під сволок: під голову закладали ладан, а під глухий кінець – хліб з сіллю, гроші та вовну (В. П. Милорадович, 1991, 172). Важливим для нас є розмова хазяїна з майстрами пі’д час цих обрядовій. «Дай же, Господи, щоб нам благополушно прожить у новому домі: мені і хазяйці і моєму чадові, щоб ми діждали поженить у новому домі і пооддавать і щоб Господь хранив і пожаром і худим случаем»,– говорив хазяїн, а майстри йому відповідали: «Господи, поможи і благослови. І пресвятая Богородице, помоли свого Сина за сей дом, щоб Господь дав їм благополушну жизнь. І святий ангол, моли пресвятую Богородицю за сей дом». (В. П. Милорадович, 1991, 172). Схожість змісту та слів цієї розмови та надписів незаперечна.
Все це дає можливість визначити семіотичний статус сволока в народній культурі. А. К. Байбурін вважав, що він виступає як подвійна межа житла: вертикальна й горизонтальна (1983, .84). Таку ж роль він грає у календарній та родинній обрядовості, віруваннях та фольклорі. На підставі останніх матеріалів виявляється ще один момент: роль сволока, як осі-вектора, згідно з яким людина включається до простору та часу, суспільства й природи.
Таким чином, надписи на сволоках змінили більш архаїчні космологічні та захисні символи. Передумовами цього були зміни у духовному житті селян (поширення грамоти, витискування язичницьких елементів християнськими у народній свідомості). Можемо припустити, що надписи такого роду були планом-виразом обрядодій при закладанні сволока, а останні – планом-змістом для надписів.
О. А. Пригарів (Одеса)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
