1. Питання визначення місця битви новгород-сіверського князя Ігоря з об’єднаним половецьким військом 11–112 травня
1185 р., що закінчилася поразкою для руських вояків та мала серйозні наслідки для подальшої історії половецько-руських стосунків, знайшовши відображення як в давньоруській літописній традиції, а, перш за все, в славнозвісному «Слові о полку Ігоревім» (далі – СПІ), разом з солідним комплексом етимологічних аспектів проблеми посідає одне з центральних місць в майже 200-літній дослідницькій історії СПІ. Починаючи з 1816 р., відколи М. Карамзіним було висунуто перші гіпотези щодо локалізації битви на Каялі, по наші дні фахівці різних наукових напрямків продовжують запропоновувати та обгрунтовувати свої версії: якщо врахувати значну кількість аматорських, переважно малопрофесійних експериментів, ця складова дослідницької спадщини СПІ стає практично неосяжною.
2. Проте слід зазначити, що найсоліднішою репутацією на цей час користуються гіпотези Б. Рибакова, які автор розробляв протягом більш ніж 20 років (від виходу в світ праці «Слово о полку Игореве» и его современники» у 1971 р. до розвідки «Петр Бориславич: Поиск автора «Слова о полку Игореве» (1991), К. Кудряшова (1959 р.), К. Менгеса (1979 р.), Н. Баскакова (1985 р.); цікаві думки щодо етимології назви Каяла та Сюурлій висловлені С. Пушиком. Проте в цілому проблема залишається далекою до хоч більш-менш переконливого вирішення; однією з головних, на нашу думку, причин ситуації, що склалася, є відсутність комплексних, синтетичних принципів розв’язання як зазначеної, так і інших аспектів вивчення СПІ. Практично не враховуються в контексті загальноісторичних, лінгвістичних та інших традиційних підходів досягнення деяких напрямків культурології, філософії, психоаналізу тощо, разом з тим, як сучасні номадологія, сходознавство, постструктуралізм, зокрема дослідження Ж. Дельоза, Ф. Гаттарі, у вітчизняній традиції – І. Пістрого, М. Собуцького, у певній мірі – автора цих рядків, дають можливість суттєво поповнити дослідницький арсенал СПІ, вивести його на рівень вимог сьогодення.
3. Ми далекі від бажання запропонувати нову версію розв’язання окресленої вище проблеми, оскільки на грунті існуючого» на цей час мовного, археологічного, джерельного матеріалу в цілому це зробити на задовільному рівні неможливо; крім того, недоцільно збільшувати кількість гіпотез, сформульованих у традиційних рамках. Йде мова про мету окреслити обрії можливих у майбутньому, в процесі нагромадження лінгвістичного, славістичного та тюркологічного, археологічного тощо матеріалу, комплексних досліджень зазначеної (або в проблемному чи методичному відношенні близької проблематики), орієнтованих, крім того, на широке залучення краєзнавчого досвіду, що стає підкреслено актуальним у контексті конференції, яка має місце. Справа полягає у тому, що переважна більшість дослідників локалізують р. Калку в районі кордону сучасних Дніпропетровської та Донецької областей (Межівського та Добропільського районів відповідно), тобто біля витоків р. Самари.
4. Для проголошеного вище синтетичного, комплексного підходу найважливіше значення, особливо на початковому етапі, мають положення Б. Рибакова про те, що Каялою, якщо це не метафоричне позначення туги, жалю тощо, у XII ст. називали сучасний напіввисушений притік р. Бик, що в свою чергу є лівим притоком Самари у районі с. Слов’янка Межівського району. Літописний Сюурлій, де, за іншою версією відбулася битва, за Б. Рибаковим, – сучасна напіввисушена р. Гнилуша, лівий притік Самари в районі смт Новодонецьке та сіл Знаменівка, Мирна Долина Добропільського району Донецької області. Хоча Б. Рибаков і недостатньо забезпечив свою точку зору історіографічно, натомість він орієнтується як на дослідницьку традицію XIX ст. (топографічну та історичну), так і на сучасну тюркологію та лінгвістику, зокрема на праці С. Плетньової, яка довела в результаті польових експедицій 70–80-х рр. в регіоні, що нас цікавить, ідеальну ідею половців для вибору місця битви, оскільки воно було сухе, навіть солончакувате, але- його оточували річки з болотяними берегами, а крім того, окреслений вище район знаходився на пересіченні територій кочування основних половецьких орд, що сприяло швидкій консолідації сил останніх практично на слідуючий день після першої поразки. Разом з тим, саме комплексний підхід дозволяє пояснити і етимологічні аспекти проблеми, походження назв річок та навіть сучасну топо- та гідроніміку, регіону, що нас цікавить, йде мова про те, що версії розв’язання значення назв Каяла, Сюурлій тощо, які пропонувалися протягом XIX–XX ст., навіть рахуючись з їх розбіжністю, сконцентровані навколо значень «болотяний», «гнилий», «той, що заріс осокою (очеретом)», «скеляний» тощо (див. праці К. Менгеса, Н. Баскакова та інших тюркологів), тобто близькі до сучасних назв річок, в басейнах яких і відбулася битва.
5. Для більш повної картини необхідно враховувати матеріал, який дають філософсько-культурологічні дослідження проблеми відношення сучасників подій, авторів літописних версій та СПІ до тюркського, степового, сатанинського, темного, з їх точки зору, світу, агресивного та небезпечного, який психоаналітики пов’язують з комплексом Танатосу, іншими психічними феноменами (див. дослідження І. Кляйна, Т. Голиченка, Ж. Дельоза, Ф. Гаттарі, Г. Виноградова). Це дозволяє більш глибоко зрозуміти трагізм не тільки політичних чи ідеологічних наслідків зазнаної поразки, але й морально-психічні, загальнокультурні аспекти події.
Виноградов Г.М.
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
