Напередодні першої світової війни протистояння між двома провідними напрямами у суспільно-політничному житті Галичини, Буковини і Угорської Русі: москвофільським та українофільським (народовським) — викликало певний ідейний резонанс у Наддніпрянській Україні та знаходило відбиття на сторінках преси: як у офіційних та національно ориєнтованих російських виданнях, так і в нечисельних друкованих органах «Українського руху». До останніх належала газета «Дніпрові хвилі», яка виходила у Катеринославі в 1910—1913 роках періодичністю двічі на місяць. Слід відзначити, що на сторінках цього видання, очолюваного К. Котовим, досить широко друкувалися науково-популярні твори та вірші Д.І. Яворницького. У «Дніпрових хвилях» існувала регулярна рубрика «Галицько-українські справи» (інша назва — «З галицької України»), яка велася М. Жученком. Майже у всіх її випусках містилися гостро негативні оцінки «язви москофільства» та висловлювалося бурхливе задоволення з приводу політичних невдач та труднощів проросійського руху в Галичині та на Буковині.
Критичний виступ, безпосередньо спрямований проти галицьких поборників спільноруської національно-культурної єдності, з’являється на сторінках «Дніпрових хвиль» 16 березня 1912 р. У цьому номері (№ 6) було надруковано редакційний матеріал «Галицько-руські гості у Катеринославі» та статтю М. Жученка «Хто такі галицькі москофіли?» Приводом для вказаних публікацій став «духовно-патріотичний» концерт, з яким 10 березня в залі катеринославської міської думи виступив гурт галицької сільської молоді, що приїхав до Російської імперії під приводом кількох студентів-москофілів. Безперечно, що одним з важливих дратівних факторів для редакції «Дніпрових хвиль» стала пропаганда цієї культурно-політичної акції (в т.ч. публікація фотографії учасників концерту) на сторінках офіціозної щоденної газети «Русская правда» — її головного опонента.
У зазначеному редакційному матералі міститься одне з головних народовських звинувачень на адресу москофільського руху — у підтримці, яку нібито надавали йому поляки. У статті М. Жученка, що розпочинається стислим оглядом історичної долі Галицької Русі та визначенням причин формування на її території у другій половині XIX ст. двох антагоністичних суспільно-політичних напрямів, «набір» приписуваних москофілам гріхів та лайливих характеристик, які відзначаються надзвичайною брутальністю («жменька перевертнів і запроданців», «лиха паскудова хвороба», «люті вороги усього… народу» і т.ін.) значно поширюється. Серед повторюваних автором народовських звинувачень на адресу їх супротивників, що спричинилися до демонізації образу галицьких адептів слов’янської єдності на сторінках наддніпрянського органу «Українського руху», звертають на себе увагу твердження про відсутність для москвофільства «грунту у народі», що спонукає його діячів орієнтуватися перш за все на зовнішню підтримку, про остаточний відхід від русофільського напряму всіх «чесних, ідейних людей» та про корисні мотиви, які нібито в першу чергу обумовлюють діяльність його керівників, про зв’язки москофілів виключно з правими, націоналістичними колами російського суспільства. М. Жученко стверджує, що результати «останніх» виборів до парламенту свідчать про поразку москвофільства, розглядаючи цей бажаний ним факт як природний результат вільного вибору західноукраїнським населенням своєї мовної та культурної орієнтації, який нібито надав цицарський уряд у XIX ст.
На завершення слід зазначити, що на початку XX ст. Катеринослав стає одним з центрів якщо і нечисельного, але досить активного «українського руху», представники якого підтримували широкі зв’язки з галицькими народовцями, у багатьох випадках відтворюючи і пропагуючи їх ідеї та негативні оцінки на адресу їх політичних супротивників. Зміст та характер цих зв’язків може стати предметом окремого регіонознавчого дослідження.
Руднев М.А., к.і.н., викладач кафедри історіографії та джерелознавства ДДУ
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
