Сьогодні в процесі перебудови всіх сфер суспільного життя особливу актуальність і соціальне значення набуває проблема формування якісно нового відношення до культурної спадщини.
Наприкінці 1970—1980 рр. музеї починають усвідомлювати необхідність відмовитись від інформативного підходу і віддають перевагу ідеї розвитку особистості. Необхідний підготовчий етап розробки перспективних специфічних моделей і програм цього напрямку — аналіз існуючої ситуації, як з точки зору кількісних (статистика), так і якісних показників. Це і обумовлює необхідність проведення соціологічних досліджень у музей. Окремі невеличкі анкетування давали цікаву інформацію щодо зацікавленості різних соціальних і вікових груп відвідувачів. Але ці спроби не мали досить високої наукової обгрунтованості. Тому з великою увагою віднеслись співробітники науково-освітнього відділу до пропозиції методичного відділу національного музею провести на базі нашого музею соціологічне дослідження «Музей і діти», У процесі роботи було підготовлено 4 типи анкет;
- для батьків з дітьми до 14 років (200 анкет);
- для молоді з 14 до 18 років (50 анкет);
- для фахівців музейної справи (12 анкет);
- для експертів: педагогів дитячих закладів, шкіл, викладачів вузів (24 анкети).
Респонденти відповіли на 96 питань, було оброблено 27456 відповідей. Це дало можливість:
- а) визначити місце дітей, підлітків, юнацтва в загальній структурі музейної аудиторії;
- б) виявити форми та методи роботи з підростаючим поколінням;
- в) вивчити думку музейних працівників області про сучасне становище та перспективи розвитку дитячого напрямку музейної діяльності;
- г) проаналізувати контакти музеїв з дошкільними і учбовими закладами, а також ставлення громадськості щодо роботи ДІМу з дітьми; розглянути стан роботи музею з сімейними відвідувачами, звертаючи увагу на особливості сприйняття дитиною музейних колекцій.
Проведене дослідження показує, що музей має свою постійну аудиторію. 79% респондентів прийшли до музею не вперше. При цьому ініціаторами відвідування у 79 випадках були діти (навіть тоді, коли не були в музеї), у 65 випадках рішення про відвідування приймали разом і тільки у 56 дорослих (28%) були інціаторами відвідування музею. 51% респондентів наступного разу оглянуло б музей з екскурсоводом, з них 28% хотіли б прослухати цикл екскурсій для батьків і дітей, 29% надали перевагу путівнику по музею, розрахованому на сімейне відвідування.
Цікавим ми вважаємо і такий факт, що за останні 25 років музейна аудиторія стала значно молодшою. Якщо батьки вперше відвідали музей після 7—10 років (80%), то 60% дітей познайомилися з музеєм до 7 років. Частіше в музей приводять хлопців (176 з 280 дітей (63%). Цікаву інформацію дає соціально-демографічна «паспортичка» анкет з точки зору освіти і віку батьків, залежності їх інтересів щодо музею.
Інший масив анкет заповнювався молоддю (13—18 років). Майже половина респондентов останній раз була у музеї з класом. Тільки 7 чоловік було в музеї вперше (це як правило мешканці інших регіонів).
Що ж треба зробити, щоб в музеї було цікаво?:
29 відповідей — нічого;
13 — більше експонатів;
З — відкрити закриті зали;
1 — відкрити історичний кінозал.
Взагалі музей справив на наших юних респондентів добре враження, сподобався, за винятком одного юнака, який вважає, що експозиція не достатньо цікава.
Своїм друзям порадять відвідати музей 45 респондентів, і тільки один не запропонує зробити цього.
Молодь надає перевагу самостійному знайомству з музеєм (31 респондент), екскурсіями цікавляться 12 чоловік, а циклом екскурсій по конкретних темах — 9 молодих відвідувачів.
Проведене дослідження виявляє досить уважне, критичне відношення до музею відвідувачів цієї категорії.
Інтерв’ю з фахівцями музейної справи і педагогами дали менше несподіваних результатів, підтвердили ті думки, які висловлювались під час консультацій з педагогами та колегами.
Капустіна Н.І., завідуюча відділом науково-просвітницької роботи ДІМу
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
