Під час знаходження у науковому відрядженні в Болгарії автора зацікавили причини дуже високого розвитку наукових
досліджень, що проводяться музеями цієї країни. Як показав аналіз, ці причини виявились наслідком реформування усієї музейної справи.
До середини 1980-х років музейна система Болгарії була побудована за принципом, близьким до радянського, й знаходилась майже у тому ж занедбаному стані. Але величезна любов болгар до своєї історії, знаходження музеїв, як важливий елемент, в туристичній інфраструктурі заставили керівництво Міністерства культури й Академії наук Уряд піти на рішуче реформування болгарської музейної справи, використавши європейський досвід.
Реформування проведено через кардинальну зміну відношення до наукової роботи та через нову кадрову політику. Безумовно, реформа не влаштовувала більшість тодішніх працівників музеїв Болгарії, але була проведена рішуче й без популізму. Заключалися реформи у наступному. Так званий «науковий» персонал було поділено на дійсно науковий, краєзнавчо-дослідницький та екскурсійний.
З екскурсійного персоналу усякі дослідницькі вимоги знято. До краєзнавчо-дослідницького персоналу віднесено посади уредників. У даному випадку цю посаду можна перекласти як «помічник наукового співробітника». У нашій музейній кадровій структурі відповідні аналоги просто відсутні. До уредників віднесено працівників, що не мають здібностей або можливостей для зайняття наукою відповідного рівня.
Науковий персонал було переведено на кадрову структуру та систему професійних вимог Академії Наук Болгарії. Було введено посади наукових співробітників (двох категорій) та старших наукових співробітників (двох категорій). Необхідно відмітити, що у болгарській науковій структурі це не тільки (і не стільки) посади, а й наукові звання. Скажімо, у нас наукові звання доцентів та професорів присвоюються викладачам, які не так вже й часто мають відношення до справжньої науки, а ось науковці системи Академії Наук взагалі наукових звань не мають. Навіть звичайна логіка підказує, що звання доцент та професор, при нашій системі, повинні бути не науковими, а викладацькими. Щоб отримати у Болгарії відповідні музейні посади (й наукові звання) треба мати відповідний професійний рівень. Для наукового співробітника нижчого рівня вимогами е достатня кількість опублікованих наукових робіт та зданий кандидатський екзамен по науковій спеціалізації. Для наступної посади вже треба мати вчений ступінь кандидата наук. Посада старшого наукового співробітника нижчого рівня вимагає окрім кандидатського ступеню наявність опублікованої монографії. Для найвищої посади (й звання) вже потребується вчений ступінь доктора наук. Відповідно, усі ці посади й звання функціонують не тільки у закладах Академії Наук, айв усіх музеях. Наукові співробітники є керівниками відповідних за профілем відділів музеїв. У їх підпорядкуванні знаходяться уредники. Штатні оклади у наукового персоналу музеїв — відповідні академічні. Різниця між посадовими окладами значна, особливо вона відчутна по відношенню до зарплатні уредників та екскурсоводів. Але й наукові вимоги до наукового персоналу теж академічні, з періодичною зовнішньою атестацією та щорічною звітністю перед профільним інститутом Академії Наук.
За кілька років після проведення реформи болгарські музеї впевнено вийшли на європейський рівень. При значному кадровому самоскороченні багаторазово зріс престиж музеїв, якість їх роботи, не кажучи вже про кількісні та якісні показники виходу наукової продукції. Музеї практично позбулися випадкових людей. До них прийшли здібні вчені та науковці. Так у деяких, навіть регіональних, музеях Болгарії кандидатів наук працює більше, ніж в усіх музеях системи Мінкультури України разом узятих.
Безумовно, прийшов час і українську музейну справу підіймати до європейського рівня. Болгарський досвід якраз у цьому й може бути для нас найціннішим. На жаль, розроблена автором, з урахуванням наших особливостей, концепція реформування музейної системи Мінкультури вже кілька років ніяк не знаходить підтримки у чиновників з цього відомства.
Оленковський М.П., к.і.н., провідний науковий співробітник Херсонського краєзнавчого музею
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
