Пристосування для паління тютюну. Козаки надзвичайно полюбляли палити люльку. Є цікавий спогад, 116-річного чоловіка на ім’я Россолода, який записаний Д.І. Яворницьким на прикінці 80-х рр. ХІХ ст. Россолоді батько розповідав про козацькі звичаї, казав: «Де вже запорожці та не будуть люльок курити? Це саме перше діло у їх… Люлька у їх – сама перша подруга. Запорожець як сів на коня, як запалив люльку, так верстов шість або й більше смоле тай з рота її не випуска». Крім того козаки мали ще й так звані «обчеські» люльки для колективного паління. Підчас створення, люлька прикрашалась орнаментом, або декором із міді та срібла, в залежності від заможності козака. Козацьке паління, вирізнялося деякими правилами і традиціями – люльку палили підчас довгої поїздки, при вирішенні складних питань. Не можна було закурювати люльки в приміщенні, козаки говорили – «в хаті не пали, бо там Бог». В колекції музею налічується 132 люльки-носогрійки, і, що найцікавіше, всі вони відрізняються формою та орнаментом. Не дивлячись на те, що люльки виготовлялися масово, кожен козак вважав за необхідне мати свою неповторну люльку. Нехай люлька буде відрізнятися дрібницею одна від одної, головне щоб інша. Адже люлька, це ще своєрідний козацький талісман на вдачу – козак без люльки, як козак без коня.
