Листи Л.Ф. Пантелєєва в епістолярній спадщині Д.І. Яворницького

11.03.2016 администратор Статті та матеріали 0

УДК 94 (477) «ХІХ / ХХ»

 

Тимошенко Я.П.

Завідуюча відділом «Меморіальний будинок-музей Д.І. Яворницького» Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького

Листи Л.Ф. Пантелєєва в епістолярній спадщині Д.І. Яворницького

 

На основі епістолярної спадщини висвітлено творчі стосунки та співпраця Д.І. Яворницького з петербурзьким видавцем Л.Ф. Пантелєєвим; історія видання першої фундаментальної монографії вченого «Запорожье в остатках старины и преданиях народа».

Ключові слова: Д.І. Яворницький, Л.Ф. Пантелєєв, видавництво, видання, «Запорожье в остатках старины и преданиях народа».

 

На основе эпистолярного наследия освещены творческие отношения и сотрудничество Д.И. Яворницкого с петербуржским издателем Л.Ф. Пантелеевым; история издания первой фундаментальной монографии ученого «Запорожье в остатках старины и преданиях народа».

Ключевые слова: Д.И. Яворницкий, Л.Ф. Пантелеев, издательство, издание, «Запорожье в остатках старины и преданиях народа».

 

Сreative relations and cooperation of D.I. Javornitski with the Petersburg publisher L. Panteleev are given on basis of epistolary heritage. The author covers history of edition «The Zaporozhe in Relics of the Past and Legends of the People» the scientist’s first fundamental monograph.

Key words: D.I. Yavornitsky, L. Panteleev, publishing house, edition, «The Zaporozhe in Relics of the Past and Legends of the People».

Епістолярна спадщина Д.І. Яворницького відображає широту дружніх і творчих стосунків вченого з багатьма культурними діячами останньої чверті XIX – першої третини XX ст. Її вивчення надає дослідникам значні евристичні можливості щодо висвітлення різних аспектів життя й наукової діяльності як самого вченого, так і його кореспондентів. Комплекси листувань є джерелом для реконструкції суспільно-політичного, культурного й наукового життя тієї епохи.

Серед широкого кола кореспондентів Д.І. Яворницького є листи суспільного діяча та петербурзького видавця Лонгіна Федоровича Пантелєєва, з яким вченого пов’язували не тільки ділові, але й згодом досить дружні стосунки. Л.Ф. Пантелєєв належав до петербурзького кола знайомих Дмитра Івановича Яворницького.

Петербурзький період у житті вченого (1885-1892) був важким, але й водночас плідним [2]. Протягом цього часу Д.І. Яворницький написав ряд наукових статей, видав декілька книг, що було вельми нелегкою справою. На перешкоді ставали цензорські перепони, відсутність коштів. Але допомагали друзі, прогресивні петербурзькі діячі, впливові особи, українські меценати, однодумці.

Діяльність Д.І. Яворницького у Петербурзі, творчі та дружні зв’язки вченого з багатьма видатними людьми столиці досліджувалися в роботах Абросимової С.В. [1; 2; 3; 4], Ковальського М.П. [2], Олійник-Шубравської М.М. [23] та ін. Вивчення комплексу листів видавця Л.Ф. Пантелєєва є продовженням цієї справи.

Відомий петербурзький суспільний діяч, видавець-просвітник, мемуарист Л.Ф. Пантелєєв (1840-1919) мав цікаву біографію [21; 22] і досить передові політичні погляди: «Моя деятельность совершенно открытая, в течение 25 лет у всех на виду; она может Вам нравиться или нет, – это другое дело, Вы даже можете раздавить меня. Но я не прячусь… Можно не стоять на высоте своего положения и, однако, понимать такие простые вещи: что издевательство над человеческим достоинством в прах роняет значение власти и сильнее всяких анархических идей разлагает общественный строй» (з листа Л. Пантелєєва міністру внутрішніх справ Російської імперії) [22, с. 13].

Народився Л.Ф. Пантелєєв 6 (18) жовтня 1840 р. у м. Сольвичегодськ Вологодської губ. (зараз – Архангельська обл.) в бідній дворянській родині. Закінчив Вологодську гімназію. З 1858 по 1863 р. навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Познайомився з видатними революційними діячами ІІ пол. ХІХ ст.: М.Г. Чернишевським, О.І. Герценом, М.П. Огарьовим, П.О. Лавровим та ін. За участь у таємному товаристві «Земля і воля» у 1864 р. був заарештований та засланий до Сибіру, засуджений до 6 років каторжних робіт, конфіскації майна та позбавлення дворянського звання. Після прибуття до Єнісейської губернії (1866 р.) завдяки родинним зв’язкам каторга була замінена поселенням. У засланні він служив управляючим золотопромислових компаній, мав дві власні копальні.

У 1876 р. повернувся до Петербургу і був відновлений у правах. У 1877 р. заснував видання. Видавнича діяльність Л.Ф. Пантелєєва продовжувалася більше 30 років. За цей час він випустив більше 250 видань загальним тиражем близько 650 тис. примірників, головним чином соціально-економічної та природничо-наукової літератури. У 1907 р. ліквідував видання, передав матеріальну частину Літературному фонду. В останні роки життя примикав до партії кадетів, співпрацював у багатьох її періодичних виданнях. Багато мандрував, написав мемуари та спогади, що є цінним джерелом з історії суспільного та культурного життя Петербурга ІІ пол. ХІХ ст. [22]. Помер 16 грудня 1919 р.

Л.Ф. Пантелєєв цікавився історією, вважав, що історична наука допомагає зрозуміти основні закони суспільного розвитку, присвячував велику увагу виданню праць з історії. У 1888 р. він видав книгу Д.І. Яворницького «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» [27].

У фондах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького зберігаються 22 листи Лонгіна Федоровича Пантелєєва до Дмитра Івановича Яворницького [20]. Хронологічні межі листування – 1887-1919 рр. Ця група листів є важливою джерельною базою вивчення історії видання у Петербурзі в 1888 р. першої великої фундаментальної праці вченого «Запорожжя в залишках старовини та переказах народу». За визначенням М. Олійник-Шубравської, зазначена праця «стала на той час помітною подією, вагомим внеском в історіографію, етнографію, географію, археологію України, історію церкви, у розвиток вітчизняного книгознавства, пам’яткознавства, краєзнавства, спеціальних історичних дисциплін, як-от: історична географія, генеалогія, сфрагістика, нумізматика, епіграфіка, зброєзнавство, ономастика тощо» [28, с. 16]. Ця книга і сьогодні залишається важливим джерелом у дослідженнях як історії запорозького козацтва, так й широкого кола наук гуманітарного циклу.

За матеріалами листів з’являється інформація, що Л. Пантелєєв прийняв фінансову участь у виданні монографії «Запорожжя…», надав спочатку 800 крб., потім суму збільшив до 1000 крб. Він розрахувався з друкарнею М. Лебедєва, де друкувалася книга [16]. У листі Лонгіна Федоровича від 30 грудня 1907 р. ця сума уточнюється ним самим: «…мои затраты по изданию составляли 1952 р. 48 к.». Ці кошти він надав за умовою відстроченого повернення: «…по уговору между нами, когда книг будет оставаться около 320 экземпляров, то из дальнейшей чистой выручки одна четверть поступает в мою пользу, а Вам лишь останется три четверти. Как видите, время для получения мною одной четверти давно настало, но что с возу упало, то уже пропало, хотя я и теряю около 150 р.» [13].

З цих же листів ми дізнаємося, що крім Л. Пантелєєва фінансову допомогу для видання книги надав Тарновський Василь Васильович (1837-1899) – український меценат та колекціонер з Чернігівщини [16]. Ця інформація підтверджується у листі Д.І. Яворницького від 5 листопада 1887 р. до друга Новицького Якова Павловича – українського фольклориста, етнографа, історика, археолога, архівіста, археографа, педагога, колекціонера, музейного діяча: «Господь услышал грешную молитву мою: В.В. Тарновский выслал 1000 рублей на издание, 1000 я занял, 1000 предложил издатель с правом первого возвращения после распродажи книги. Итого, брат, 3000 рублей издание обходиться» [20, с. 177].

Л. Пантелєєв надавав діяльні поради Д.І. Яворницькому стосовно вигідного й більш економного видання книги: з накладу в 1500 примірників частину, а саме 300 примірників, надрукувати вишуканими, на дорогому папері, що коштував 11 крб. 50 коп., а решту 1200 примірників – на більш дешевому, але, як зазначив видавець, теж гарному папері, який коштував 7 крб. 20 коп. за стопу. Пантелєєв звернув увагу, що це б надало 200 крб. економії [9]. Про доцільність заощадження при виданні Лонгін Федорович дружньо підмічає: «Но всё же думается мне, что излишних расчётов по возможности следует избегать. Надо же Вам что-нибудь заработать от книги; ведь она Вам не с неба свалилась, не по наследству досталась» [16], а також: «Я желал бы повидаться с Вами по денежным делам. Мне кажется, что по вероятному размеру издания часть занятых Вами денег могла бы быть теперь же возвращена» [8].

Двотомна праця «Запорожжя …» містить 57 світлин та фотомалюнків (хоча на титулі зазначено 55) та 7 карт [25]. Ілюстрації були виготовлені у друкарні Е. Гоппе. З листів видавця Пантелєєва дізнаємося, що він заплатив за всі малюнки 1258 крб., така ціна за його словами встановлена «благодаря г. Репину». Після видання малюнки залишилися у його власності [15]. У самій книзі поруч зі списком ілюстрацій лише біля деяких вказані імена художників: Рєпіна Іллі Юхимовича (1844-1930) – видатного живописця-реаліста, члена т-ва Передвижників, приятеля Д.І. Яворницького [3]; Васильківського Івана Сергійовича (1854-1917) – українського живописця та пейзажиста [25]. З листів Л.Ф. Пантелєєва стають відомими ще деякі імена художників та граверів, які взяли участь у створенні ілюстративного матеріалу монографії. У листах значиться, що деякі гравюри виконував Мате Василь Васильович (1856-1917) – російський художник, гравер, педагог, який в 1901-1905 рр. виконав офорт – портрет Д.І. Яворницького [17]. Згадуються у листах імена ще двох граверів: Грачова та Кмида [16; 17]. Стосовно робіт Кмида у Д. Яворницького були сумніви, він звертався до Пантелєєва з листом, у якому йшлося, що «Репин находит работы Кмида положительно негодными, топорными, лубочными. Особенно страшно ополчается Репин на Кмида за те две картины, на которых изображены два брата запорожцы Шияновы». Але у відповідь видавець цитує лист Іллі Юхимовича до нього: «Кмид – добросовестный работник, без особенного вкуса, но меня радует, что лица братьев Шияновых похожи. Гравюры его мало художественны, но для издания удовлетворительны» [16]. У списку ілюстрацій виданої книги було зазначено, що портрети запорожців Івана Шияна та Якова Шияна є малюнками І.Ю. Рєпіна [25].

Переговори щодо створення ілюстрацій до книги були для вченого вельми клопітними. Л. Пантелєєв щодо цього писав: «… история с рисунками, видимо, до крайности волнует Вас» [16]. Сам же Дмитро Іванович так описав цю справу в листі від 20 січня 1888 р. до друга Я.П. Новицького: «К половине февраля печатанье моего «Запорожья» будет окончено, но зато не будут окончены рисунки, – эта штука задержит нас немало. Я и сам, так же, как и ты, жду не дождусь видеть свой труд оконченным, так что же ты будешь делать? Сколько было хлопот, чтобы подыскать хороших граверов! Черт знает, чего только не пришлось пережить» [20, с. 179].

Після виходу книга реалізовувалась через книжкові магазини видавництва Л.Ф. Пантелєєва, магазини видавця Карбасникова Миколи Петровича (1852-1921). Листування між Пантелєєвим та Д.І. Яворницьким з 1891 по 1913 рр. відтворює картину щодо реалізації накладу: на середину 1894 р. всього продано було 629 примірників [14], у листі від 23 жовтня 1899 р. видавець зазначив: «Оставалось 370 экз. Другими словами, за 10 лет было продано не более 1100 экз.» [5]. У 1913 р., відходячи від видавничих справ, Лонгін Федорович підводив підсумки реалізації книги і писав про залишок у 100 примірників. Він звернувся до Д.І. Яворницького з проханням визначити долю цього залишку: або отримати 75 примірників натурою (оскільки чверть належить видавцеві), або залишити на реалізацію Літературному фонду, якому передав свою друкарню Л.Ф. Пантелєєв [12]. Дмитро Іванович висловив бажання мати 45 примірників, які йому були вислані видавництвом, а залишок передав комітету фонду. Також вчений звернувся до видавця з проханням вислати йому кліше книги, на що Пантелєєв відповів: «… просил типографа приложить все старания, чтоб из массы моих клише отобрать клише «Запорожья». И что будет собрано – послать Вам» [11], але ця справа викликала деякі технічні труднощі, і кліше було надіслано не в повному обсязі [10].

У листах Лонгіна Федоровича Пантелєєва міститься не тільки інформація щодо монографії «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», але й деяких інших книг вченого. У 1891 році Д.І. Яворницький звертався до Пантелєєва з пропозицією другого видання книги «Вольности запорожских козаков», але той коректно відмовився: «Несомненно, что это почтенная книга,… но соблазна на издание её немного» [7]. У 1894 р. вчений ще раз звернувся з подібною пропозицією до Л. Пантелєєва стосовно другого тому його монографії «История запорожских козаков». Хоча видавець на той час не зміг її прийняти через фінансову скруту, але надав Д.І. Яворницькому ряд корисних фінансових порад [14].

Вже після виходу з друку на початку квітня 1888 р монографії «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» Д. Яворницький наприкінці квітня 1888 р. писав про необхідність її другого видання, мотивуючи це великою кількістю друкарських помилок. Над підготовкою «Запорожжя…» до 2-го видання вчений працював не менше 10 років (1888-1897), переробив та доповнив понад 300 сторінок тексту [28, c. 16-17]. У 1899 р. з пропозицією другого видання він звернувся до того ж видавця – Лонгіна Федоровича Пантелєєва [5]. Останній побажав ознайомитися з виправленим та доповненим примірником, навіть склав кошторис: «Около 1600 р. расхода без гонорара Вам. Издание не роскошное, а просто опрятное», але потім все ж таки відмовився, посилаючись на відсутність фінансів для великого видання. Пантелєєв написав Яворницькому, що намагався знайти видавця для книги: «Но ни Попова, ни фирма «Издатель» не заинтересовались моими предложениями, хоть я соблазнял их рисунками» [15]. Лонгін Федорович радив пошукати видавця для книги у Москві, обіцяючи надати малюнки для другого видання, що знаходилися у його власності на деяких умовах: «1. Он (видавець) должен вернуть их мне по отпечатании книги. 2. Выдать мне бесплатно 110 экземпляров нового издания одновременно с выпуском его в свет, или вместо того. 3. Уплатить 200 р. при получении им рисунков, – расход по пересылке падает на него» [15].

Здійснити друге видання вченому не вдалося. У 1995 р. його здійснила відома дослідниця творчості Д. Яворницького М.М. Олійник-Шубравська, але воно повністю відтворює перше видання книги 1888 р. [27], оскільки про існування виправленого та доповненого самим вченим примірника не було відомо на той час. Цей примірник зберігався у Дніпропетровську в зібранні місцевого колекціонера і краєзнавця А.Ф. Стародубова, а в 1960-ті рр. потрапив до книгозбірні відомого дніпропетровського колекціонера професора А.К. Фоменка. У 1991 р. він подарував книгу Дніпропетровському історичному музею ім. Д.І. Яворницького. Три додаткові фрагменти до 1-ої частини книги, всього 32 сторінки авторського тексту, було знайдено в особовому фонді Д. Яворницького у Дніпропетровському історичному музеї [28, с. 16-17].

Листування Д.І. Яворницького та Л.Ф. Пантелєєва, крім ділового, носило ще й дружній характер. Коли Д.І. Яворницький переїхав на постійне мешкання до Катеринославу, Л.Ф. Пантелєєв цікавився його здоров’ям: «Очень было грустно узнать, что Вы всё ещё не поправились после глазной операции» [12], справами, родинним станом: «Раз у Вас есть там собственный дом, то позволительно думать, что в нём, кроме хозяина, есть и хозяйка» [13], працею в музеї О. Поля, розповідав про спільних знайомих, власне про І.Ю. Рєпіна, поруч з яким він мешкав у курортному районі Олила на березі Фінської затоки: «Илья Ефимович на днях справлял 69 лет; живёт он от нас в 15 мин.; в добром здоровье и неутомимо работает. Под влиянием мадам Нордманн стал редкостным вегетарианцем» [12].

У зазначеному комплексі листів міститься й приватна інформація стосовно Лонгіна Федоровича Пантелєєва: у вересні 1887 р. він здійснив поїздку на Урал; 1894 р. – «купил лавку, т.е. помещение, а не торговое дело» [16]; як акціонер Південно-Східної залізниці в 1898 р. не отримував дивіденди [15]; у 1907 р. був суперарбітром у справі Леоніда Володимировича Ходського – петербурзького професора, економіста, ліберального публіциста, який за друкування у газеті «Наша Жизнь» маніфесту Ради Робочих Депутатів у 1906 р. притягувався до судової відповідальності. Л. Пантелєєв писав Д. Яворницькому: «Дело весьма сложное и ответственное, оно заняло всё моё время, так что только случайный перерыв на несколько дней позволил приняться мне за что-нибудь другое» [13]. Також з листів стає відомим про благодійницьку діяльність Пантелєєва: у 1913 р. у зв’язку з похилим віком («Мне уже почти 73 года») він повністю передав своє видавництво у власність Літературному фонду (Товариство допомоги нужденним літераторам та вченим), членом комітету якого був, «в пользу существующего при нём капитала на образование и воспитание детей недостаточных литераторов и учёных» [12].

Таким чином, листи видавця Л.Ф. Пантелєєва до академіка Д.І. Яворницького є високоінформативними для реконструкції історії видання книги «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», містять деяку інформацію щодо життя вченого, справ, творчих планів, розширюють коло петербурзьких знайомих Д.І. Яворницького.

 

Бібліографічні посилання

  1. Абросимова С.В. Творчі стосунки Д. Яворницького з діячами російської науки та культури / Українсько-російські культурні зв’язки: історія і сучасність. – Д., 1997. – С. 52-54.
  2. Абросимова С.В., Ковальський М.П. Д.І.Яворницький в Петербурзі / Проблеми історіографії та джерелознавства історії запорозького козацтва: Матеріали наукових читань Д.І. Яворницького. 36 ст. – Запоріжжя, 1993. – С. 3-14.
  3. Абросимова С.В., Перкова А.І. Творчі стосунки І.Ю. Рєпіна з Д.І. Яворницьким / Науково-практична конференція, присв. 150-річчю від дня народження І.Ю. Рєпіна: Тези доповідей та повідомлень. – Харків, 1994. – С. 13-15.
  4. Абросимова С.В., Перкова А.І. Д.І. Яворницький і національна культурна спадщина / Проблеми історіографії та джерелознавства історії запорозького козацтва: Матеріали наукових читань Д.І. Яворницького. – Запоріжжя, 1993. – С. 60-62.
  5. ДНІМ. – Ф. 10. – Арх. 19051.
  6. ДНІМ. – Ф. 10. – Арх. 19054.
  7. ДНІМ. – Ф. 10. – Арх. 19055.
  8. ДНІМ. – Ф. 10. – Арх. 19056.
  9. ДНІМ. – Ф. 10. – Арх. 19058.
  10. ДНІМ. – Ф. 10. – Арх. 19059.
  11. ДНІМ. – Ф. 10. – Арх. 19061.
  12. ДНІМ. – Ф. 10. – Арх. 19064.
  13. ДНІМ. – Ф. 10. – Арх. 19065.
  14. ДНІМ. – Ф. 10. – Арх. 19066.
  15. ДНІМ. – Ф. 10. – Арх. 19067.
  16. ДНІМ. – Ф. 10. – Арх. 19069.
  17. ДНІМ. – Ф. 10. – Арх. 19071.
  1. Епістолярна спадщина акад. Д.І. Яворницького: Каталог музейної колекції / Упоряд. С.В. Абросимова, А.І. Перкова та ін. – Д., 1992. – 221 с.
  1. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип. 1: Листи вчених до Д.І. Яворницького / Упоряд. С.В. Абросимова, А.І. Перкова, О.В. Піцик, Н.Г. Чередник. – Д., 1997.
  2. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип. 4: Листи Д.І. Яворницького до діячів науки та культури / Упоряд. С. Абросимова, Н. Василенко, А. Перкова та ін. – Д., 2005.
  3. Люблинский С.Б. Подвижники книги: Е.Н. Водовозова, Л.Ф. Пантелеев, А.М. Калмыкова, О.Н. Попова, М.И. Водовозова. – М., 1988. – С. 18-36.
  1. Пантелеев Л. Воспоминания. – М., 1958.
  2. Шубравська М.М. Д.І. Яворницький. Життя, фольклорно-етнографічна діяльність. – К., 1972.
  1. Эварницкий Д.И. Вольности запорожских козаков: Историко-топографический очерк. – СПб, 1890. – 384 с.; 2-е вид. – СПб., 1898. – 405 с.
  2. Эварницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. – СПб., 1888. – Ч. 1. – 294 с.; Ч. 2. – 257 с.
  3. Эварницкий Д.И. История запорожских козаков. – СПб., 1892. – Т. 1. – 542 с.; 1895. – Т. 2. – 624 с.; 1897. – Т. 3. – 646 с.
  4. Яворницкий (Эварницкий) Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа: Для ст. шк. віку / Упоряд., пред. М.М. Олійник-Шубравської; – К.: Веселка, 1995. – 447 с.
  5. Яворницький Д.І. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу. – Дн., 2005.