В будинку, що знаходиться в пров. Жовтневому № 5 м. Дніпропетровська, в якому у 1988 р. відкрито меморіальний буди-нок-музей вченого, Дмитро Іванович Яворницький прожив майже половину свого життя: з 1905 по 1940 рр. Пережив він тут дві революції, громадянську війну, а от Велику Вітчизняну – Серафима Дмитрівна, дружина вченого, зустріла сама. Нелегко було без господаря, все приходилось вирішувати самій.
Після смерті Д.І.Яворницького (05.08.1940 р.) за його власним заповітом від 01.09.1923 р., все майно і садиба переходили у власність його дружини Серафими Дмитрівні. Піклуючись про долю будинку, котрий довгі роки був осередком культури в місті, вона звернулась до міської ради з проханням створити у ньому музей вченого.
Постановою від 17 лютого 1941 р. прохання задовольнили. Історичний музей було зобов’язано відкрити в оселі Дмитра Івановича свій філіал. За дружиною академіка та її сестрами (Зінаїдою та Варварою Буряковими) була закріплена незадіяна під музей частина: три кімнати, кухня та туалетні приміщення. Та війна 1941 – 1945 рр. не дала цьому здійснитися.
Єдиний свідок того, що відбувалося в будинку вченого під час війни, хатня робітниця Катерина Іванівна Литвиненко (1914 р. народження).
До Яворницького вона прийшла у 1935 р. за рекомендацією їх сусідів Мірошниченко, що жили поряд (пл. Шевченка, 6). Двері відкрив сам Дмитро Іванович і сказав: “здоровенькі були, що ви хотіли?” “Мені би хазяйку”, – відповіла дівчина. “Серафима Дмитрівно, а йдино сюди’.’, – покликав він дружину. Коли Катя сказала, що не вміє готувати щось особливе, Серафима Дмитрівна відповіла: “В нас просто”. Сприймали дівчину, як члена родини. Дмитро Іванович відправив її навчатися у вечірню школу, як батьки перевіряли в неї уроки, але закінчити школу вона не встигла, почалася війна.
Коли німці зайняли місто (серпень 1941 р.), зразу ж почали виселяти людей з власних будинків нагорної частини і готувати їх для заселення німецькими сім’ями. На двері оселі Яворниць-ких почепили табличку “будинок конфісковано”. Дружині вченого було наказано знайти собі інший будинок, негайно звільнивши цей. Тимчасовий притулок знайшли у Марії Григорівни Скублевської, доброї знайомої (мешкала по вул. К. Цеткін, 1).
В перші дні після їх вигнання, Катя прибігала в будинок за якимись речами. У вітальні було зірвано лінолеум, картини лежали вирізані з рам. Зрозумівши, що з ними буде, вона вхопила картини “Українка” (художник Бондаренко, 1877 р.), “Хлопець” (художник Васильєв, 1884 р.), акварель “Дівчинка в українському костюмі” і сховала їх за буфет. Тут її і схопили німці, кричали і погрожували зброєю, поставивши до стіни. Офіцер через перекладача запитав, чого вона прийшла і що робить. Переборюючи страх, вона все пояснила і додала, що це важливі “історичні речі для музею”. У відповідь почула: “Більше не приходь, бо повісимо”. У кімнатах лежало багато зброї, снарядів, між вікнами з фасаду стояли гармати. Врятовані картини збереглися і зараз займають своє колишнє місце у будинку – музеї.
Невдовзі знайшли квартиру в будинку №15/10 по вул. Садовій (зараз вул. Сєрова) і перевезли речі з власного будинку.
Ремонт будинку німці робили на свій погляд. Розписи були заштукатурені тонким шаром. Різьблену дерев’яну веранду було знесено і на її місці зроблено цегляну прибудову вздовж всієї стіни. Почали проводити водяне опалення, встановлюючи в кожній кімнаті батареї, але закінчити ремонт їм не вдалося.
За період військових дій було повністю знесено дах будинку, снаряди потрапили в мезонін, кухню, загинули дерева фруктового садка, дуб і сосна, посаджені Дмитром Івановичем.
Німецькими окупантами з будинку були вивезені власні речі родини Яворницьких:
- Шафа книжкова, арабська, інкрустована перламутром к.ХІХ – поч. XX ст., привезена вченим з Єгипту у 1910 р. (з кабінету вченого).
- Ікона Пресвятої Богородиці. Дерево, олія. ХУІІІ-ХІХ ст.
- Баклага у вигляді гарбуза. Глина, к.ХІХ – поч. XX ст.
- Картини к. XIX – поч. XX ст. (9 одиниць, назви їх встановити неможливо (з вітальні).
- Ікони Ісуса Христа та Пресвятої Богородиці (к.ХІХ – поч. XX ст.), за спогадами секретаря вченого М.Л.Костюка зображені в українському одязі (з їдальні).
Новий 1943 рік зустрічали на Садовій. Присутній був Коля Костюк, якого в родині Яворницьких називали Коля-синок, бажаючи його всиновити. Останні роки життя вченого він був його секретарем, супроводжував його на сесії Академії Наук до Києва, допомагав по господарству. Серафима Дмитрівна нездужала і в останню хвилину попрохала Катю не кидати її сестер після її смерті, бо в них нікого немає. 10 травня 1943 р. її не стало. Поховали поряд з могилою Дмитра Івановича на міському кладовищі. До звільнення від німецько-фашистських загарбників залишалося всього півроку.
Коли німці віддали наказ всім вийти з своїх будинків, (хто залишиться – буде розстріляний), німецький військовий І.М.Ростін пообіцяв вивезти трьох жінок, а за послугу попросив червоний диван (к.ХІХ – поч. XX ст.) та старовинні золоті запонки Дмитра Івановича (у вигляді голови лева, XIX ст.). Речі ці йому віддали, а сам він так і не повернувся. Гнали їх під охороною собак за місто, а там вдалося втекти – сісти в машину, яка вивезла їх у Солонянський район. Після довгих поневірянь, вони повернулися. За їх відсутність з квартири зникли слідуючи речі:
- Столик круглий з мармуровою чорною кришкою (стояв в вестибюлі будинку вченого).
- Диван дерев’яний, твердий (зеленого кольору).
- Полиця настінна без капелюхів (з передпокою).
- Столик на схрещених ніжках (з кабінету).
- Шафа книжкова (з кабінету).
- Кафедра (для роботи стоячи) – з кабінету.
- Стіл прямокутний невеликий (з кабінету).
- Секретер.
- Стіл круглий (стиль “Будь”) – з вітальні. (Стіл та стільці м’які від цього гарнітуру сестри дружини вченого продали архієрею Троїцького собору).
- Столик з мармуровою кришкою, пристінний (з вітальні).
- Канапа жорстка (червоне дерево, лак).
- Піаніно поч. XX ст. (Німеччина).
- Шафа для посуду поч. XX ст. (з їдальні).
- Шафа для одягу двостворчаста ( зі спальні).
- Ліжко поч.ХХ ст., червоне дерево (з мезоніну).
- Комоди (2 од.) поч. XX ст.
- Ліжко поч.ХХ ст. (нікельоване), на якому спав вчений.
- Ліжко поч. XX ст., червоне дерево (з мезоніну).
- Столик. Поч. XX ст. (з мезоніну).
- Стільці віденські (2 од.).
Портрет Д.І.Яворницького роботи худ. Ф.Красицького (1900 р.) Катерина Іванівна знайшла в сусідній квартирі і принесла до дому.
А власний будинок вдалося повернути лише через рік після звільнення міста від німецьких загарбників, тому що в будинку жила сім’я військовослужбовця Цимбалюка.
Зважаючи на постанову міської Ради від 17.02.1941 р., сестри отримали дві кімнати, кухню та туалетні приміщення. Інші кімнати належали історичному музею, в яких за рішенням Дніпропетровської міської Ради №1094 від 18 липня 1946 р. необхідно було відкрити меморіальний музей Д.І.Яворницького – філіал історичного музею.
Автор: Перкова А.І. – зав. відділом “Будинок-музей Д.І. Яворницького”
Джерело: Музей і місто: музеєзнавчі аспекти збереження і відтворення своєрідності міської культури. (Матеріали обласної наук. конф., присвяченої 225-річчю м. Дніпропетровська). – Дніпропетровськ, 2003. – 134 с.
