На сучасному етапі значно виріс інтерес громадськості до локальних досліджень з історії регіону, краю, міста. Це пов’язане як із ростом національної свідомості, так і з намаганням само-ідентифікуватися: Хто ми? Звідки? Куди йдемо? В цьому плані непересічне значення мають стаціонарні експозиції регіональних історико-краєзнавчих музеїв. На наш погляд, загальною проблемою для більшості з них є схематизм та уніфікація, що дісталися в спадок від радянських часів, з їх широко розповсюдженою практикою типових тематичних структур. До речі, на сьогоднішній день переважна більшість стаціонарних експозицій з локальної історії є морально і науково застарілими і потребують модернізації.
Приступаючи до роботи над стаціонарною експозицією, присвяченою історії міста, потрібно передусім відповісти мінімум на два питання: «Що являє собою музей в сучасному суспільстві? Що являє собою, власне, саме місто?»
Пройшов той час, коли музей своїм чітко продуманим архітектурно-художнім рішенням експозиції виконував роль ідеологічного центру, а експозиція традиційно поновлювалася через кожні п’ять років, до наступного партійного з’їзду. Безперечно, що сьогодні музеї займають в житті людини свою нішу – постійно діючого громадського інституту історії і культури. Це особливо актуально для міст з єдиним історико-краєзнавчим музеєм, що поєднує, окрім власних, функції етнографічного і художнього, залучаючи городян до історичної пам’яті і музейної культури. Центральною темою в експозиції таких музеїв, безперечно, є тема історії рідного міста.
Що являє собою окреме місто на сучасному етапі? Це не просто територіальна громада. А надзвичайно складний організм з характерною для нього економікою, інфраструктурою, соціальною та духовною сферою. Звичайно, це значно більше, ніж просто краєвид, на фоні якого проходить життя городян. Як навчити відвідувачів музею побачити це? Як досягти відчуття взаємодії минулого і сучасного? Локального і загального? Образу і слова?
Тісно пов’язана з історією міста чи краю насамперед сама архітектура музейної будівлі. Відповідаючи функціональним задачам, вона повинна відтворювати історико-культурну символіку. Згадаємо кам’яних баб біля ДІМ ім. Яворницького – не просто доповнення архітектурного ансамблю музею, а основне смислове навантаження перед його відвідуванням. Інший приклад — це споруда сучасної архітектури музею історії м. Дні-продзержинська, збудована в 1985 р. за проектом київського архітектора Ширяєва у конструктивістському стилі. Скульптурний рельєф на фасаді символічно розкриває зв’язок поколінь в індустріальному місті. Ця тема підтримується самою архітектурою будівлі, що складається з двох різних за розмірами об’ємів, що переходять один у другий.
Провідниками історичної пам’яті є половецькі кам’яні баби, встановлені поруч з музеєм.
В контекті вищесказаного можемо констатувати розширення кола завдань та випливаючих з них проблем, характерних для кожної стаціонарної експозиції з історії міста. На наш погляд, основна задача експозиції полягає в тому, щоб створити своєрідний образ міста, притаманний тільки йому, знайшовши якісь характерні особливості в його історичному розвитку. Наприклад, географічне положення на торговельному шляху, що дало поштовх розвитку ремесел, внаслідок чого місто стало асоціюватися з характерним тільки для нього народним промислом. В іншому випадку своєрідність міста може полягати в його персоналістичному аспекті, а можливо, навіть в особливостях його економічного розвитку. В зв’язку з останнім виникає проблема унікальності історії міста, надзвичайно складна в її образно-художньому вирішенні. Це пояснюється тим, що історія промислових міст півдня України є характерною в багатьох відношеннях. Вони виникали завдяки технічному прогресу, розвитку промисловості та будівництву нових крупних підприємств. Не є виключенням і Кам’янське (нині Дніпро-дзержинськ), яке стало набувати рис міського устрою завдяки Дніпровському металургійному заводу, а з червня 1917 р. офіційно стало називатися містом. Типові особливості таких невеликих міст обусловлювались етноконфесіональним складом населення, внаслідок якого елементи різних культур взаємопроникали і взаємодоповнювали один одного, формуванням культури селищного типу (ще не місто, але вже й не село), елементи якої в тій чи іншій формі збереглися до наших часів. В світлі вищесказаного виникає необхідність пошуків образу міста в образно-художній сфері, можливості якої надзвичайно широкі. Звичайно, що в цьому випадку виникає проблема традицій і новаторства, їх взаємовпливу та взаємодоповнення у відображенні основної ідеї експозиції. Особливо складно вписати новації в оформлену стаціонарну експозицію під час її модернізації, тому що архітектурно-художньо вона практично вже вирішена. Для прикладу наведемо стаціонарну експозицію Музею історії міста Дніпродзержинська, модернізація якої розпочата в умовах вже існуючого архітектурно-художнього і технічного рішення. Тому при написанні концепції модернізації було вирішено виявити і максимально використати сильні сторони її архітектурно-художнього рішення. Це, по-перше, розміщення в одній великій залі, замкненій своєрідним колом. Що дозволяє використати ідею дороги, ідею руху по замкнутому колу. По-друге, наявність 4-х стаціонарних установок для демонстрації сеансу дозволяє об’єднати навколо них основні теми. По-третє, наявність слайд-поясу, котрий ніби розділяє експозицію на її верхню і нижню частину, надає можливість використати принцип контрастності при поданні матеріалу: в верхній частині — офіційна політика, в нижній — реальне життя людей. Так, розкриваючи тему «Кам’янське в 1917—1921 рр.», для створення предметно-відчутної атмосфери часу, було задумано використати бутафорсько-художній принцип з використанням афішних тумб, вуличних ліхтарів, будівельних лісів тощо — аксесуарів свого часу, розміщених навколо композиції «Революція». Провідну роль в ній відіграє монументальна скульптурна група «Стачка». Існуючий екран та фрагмент стилізованої телетайпної строчки повинні були одавати основні лозунги свого часу. Експозиційні комплекси задумано було вирішити в формі так званих життєвих комплексів: груп речей і предметів, об’єднаних сюжетом, що являють собою музейну новелу. Дидактичний аспект при вирішенні експозиції не повинен домінувати, надаючи експонатам характер ілюстрацій до нього.
Науково витримана, чітко продумана предметно документальна експозиція разом з тим є видом дизайнерського мистецтва, яке повинно сприяти взаємопорозумінню людей, мистецтва, що є одночасно діалогом між різними поколіннями людей, між минулим і сьогоденням.
Автор: Буланова Н. М. – директор музею історії м. Дніпродзержинська
Джерело: Музей і місто: музеєзнавчі аспекти збереження і відтворення своєрідності міської культури. (Матеріали обласної наук. конф., присвяченої 225-річчю м. Дніпропетровська). – Дніпропетровськ, 2003. – 134 с.
