Загребельний Павло Архипович (25. VIII. 1924, с. Солошине Кобеляцького району Полтавської області – 3.02.2009, Київ). Видатний український письменник, прозаїк, громадський і політичний діяч.
Народився в с. Солошине Полтавської області. В червні 1941р., в неповні сімнадцять років, добровольцем пішов на фронт. Курсантом 2-го Київського артилерійського училища брав участь в обороні Києва. В березні 1942 року закінчив Харківське училище протитанкової артилерії. У званні лейтенанта воював на Брянському фронті. В серпні 1942 року, тяжко поранений потрапив у полон і до лютого 1945 року перебував у гітлерівських концтаборах. В останні місяці війни був учасником антифашистського підпілля на Рейні.
Нагороджений орденами Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора (двома), Дружби народів, «Знак Пошани» (двома), медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За отличие в охране государственной границы СССР» та інш.
Після війни, з 1946 по 1951 рік, навчався на історико-філологічному факультеті Дніпропетровського університету, який тоді знаходився по вул. Шевченка, 59. Уже в ті далекі студентські роки вгадувалось неординарне творче майбутнє Загребельного. На факультеті була літературно-творча студія, якою керував професор Г.М. Гвай. Старостою студії з 1950р. був Павло Загребельний. За спогадами літстудійців, він «…володів якимсь магнетизмом, притягав до себе своєю ерудицією і манерою спілкування – говорив спокійно, розважливо, по-діловому. …Учасники засідань літстудії завжди чекали його виступу, його виваженої і завжди відвертої та об’єктивної оцінки обговорюваних творів студентів, оцінки без прикрас і компліментів».
Після закінчення університету, з 1951 по 1954 рік, Загребельний працював кореспондентом газети “Днепровская правда”. На сторінках цієї газети, а також обласної газети “Зоря” дебютував своїми першими оповіданнями. Тоді ж у республіканському видавництві „Молодь” у співавторстві з дніпропетровськими літераторами вийшли перші книги Загребельного “Каховські оповідання” (1953 р., разом з Ю. Пономаренком) та “Дівчина з Придніпров’я” (1954 р., разом з В. Анчишкіним).
Образність, поетичність і деталі ранніх оповідань Загребельного першим відмітив дніпропетровський письменник Сергій Завгородній. Він же познайомив молодого тоді журналіста Загребельного з Олесем Гончарем, який саме перебував у Ломівці. Гончар тепло відгукнувся на „Каховські оповідання” Загребельного і радив переходити від оповідань до інших розлогіших форм.
У 1955 році Загребельний переїхав до Києва, де працював на різних посадах – від головного редактора газети “Літературна Україна” (1961 -1963) до Голови Спілки письменників України (1979-1986) і Голови Комітету по Державних преміях України ім. Т. Г. Шевченка (1979-1987).
І хоча Дніпропетровськ став для нього лише короткочасним епізодом, та все ж визначальним: навчання, початок роботи, перша стаття в газеті, перше оповідання, перша книжка, кохання, народження дітей.
«Навіть коли ти народився не в місті, а десь у глухому селі, відірваному й відрізаному від світу, якесь місто неодмінно має супроводжувати тебе в житті, стати мовби дороговказом, твоїм символом і натхненням. Дніпропетровськ став для мене саме таким містом» ,- скаже пізніше письменник.
Відкриття Загребельного як самобутнього прозаїка відбулося з появою у 1957 році його роману „Дума про невмирущого”. Відтоді творчість письменника, його діяльність справляли відчутний каталізуючий вплив на весь літературний процес на Україні.
Протягом 1960-1990-х рр.. побачили світ його романи «Європа 45» (1959), «Спека» (1960), «Європа. Захід» (1961), «День для прийдешнього» (1964), «Шепіт» (1966), «Добрий диявол» (1967), «Диво» (1968), «З погляду вічності» (1970), «Переходимо до любові» (1971), «Первоміст» (1972), “Смерть у Києві” (1973), «Намилена трава (1974), “Євпраксія” (1975), «Розгін» (1976), «Левине серце» (1978), “Роксолана” (1980), “Я-Богдан” (1982), «Південний комфорт» (1984), «Вигнання з раю» (1985); Творів у 5-ти і 6-ти томах. Романи перекладені багатьма мовами світу.
Роман «Розгін» удостоєний Державної премії СРСР (1980), романи «Первоміст» і «Смерть у Києві» – Державної премії УРСР ім.. Т.Шевченка (1974), роман «Диво» – премії ім. О.Фадєєва (1981).
Романи «Первоміст» і “Смерть у Києві” засвідчують художнє заглиблення Загребельного в історію. Роман «Первоміст» – художня розповідь про найбільшу споруду давнини – перший міст через Дніпро, побудований Володимиром Мономахом. Автор відтворив спосіб життя, мислення і почування наших далеких предків, які вбачали у такій небуденній споруді уособлення єдності і міцності своєї держави перед нашестям ворогів. В центрі роману «Смерть у Києві» – образ князя Юрія Долгорукого, засновника Москви.
Непересічні, із складною долею історичні особи, які постають у творах, автор подає у власному трактуванні, переглядаючи трактування літописців та істориків, образи з легенд та міфів. Істотно переосмислений, наприклад, образ Юрія Долгорукого, якого автор виправдовує і захищає від ущипливих оцінок тогочасних літописців.
Прозаїк здійснює реставрацію минулого шляхом знімання різних нашарувань – тлумачень, що давалися як літописцями – сучасниками, так і істориками інших епох, канонізованих у легендах, міфах, піснях, прагне домогтись нового і, з його точки зору точнішого, справедливішого «прочитання» віддаленої доби і її постатей.
Література:
- Загребельний Павло. Про нього. Історія української літератури. Т.2. Київ, 1988. С.614-626.
- Загребельний Павло. Українська літературна енциклопедія. Київ, 1990. С.227.
- Баранник Д.Х. Як починався письменник Павло Загребельний (спогади товариша по навчанню в університеті). Архів музею “Літературне Придніпров’я”.
- Загребельний П.А. Місто вишневих обріїв. Зоря. 1976. №99.
- Завгородній С. Павло Загребельний. Борисфен. №7. С.8-9.
Старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я» С.М. Мартинова
