Гусейнов Григорій Джамалович – лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2006 р. за багатотомний художньо – документальний епос “Господні зерна”. Відомий український письменник, журналіст, культурно-громадський діяч, головний редактор журналу «Кур’єр Кривбасу». Засновник мистецької премії «Глодоський скарб».
Народився в м. Помішна на Кіровоградщині. Закінчив факультет української філології Одеського державного університету (1982). Працював теслею, був залізничником, журналістом. 1979-1981 – відповідальний секретар газети «Радянська правда» в місті Вознесенськ Миколаївської області, 1981 – 1994 – кореспондент, зав. відділу пропаганди, відповідальний секретар міської газети «Червоний гірник» у Кривому Розі. Член Національної Спілки письменників України (з 1996).
Прозаїк. Автор книг: «Незаймані сніги» (1993), «Чаша ювеліра Карла Фаберже» (1995), «Станційні пасторалі. Сповідь дитинства» (1999, 2005), «Господні зерна» (у десяти томах, 2000-2005), «Піщаний Брід та його околиці» ( 2007), «Незаймані сніги» (у трьох томах, 2010), “Тіні забутого парку. Малюнки з уяви” (у двох книгах) (2007), «Повернення в Портленд» (2011), «Між часом і морем» (2013).
Упорядник збірки народних оповідань, переказів про минуле Придніпров’я «На землі на рідній. Легенди та перекази Криворіжжя» (у семи томах, 2000-2005), антології поезій про Кривбас «Крицевий край» (у трьох книгах), куди ввійшли твори близько чотирьохсот авторів. Його зусиллями й за його редакцією вийшла з друку книжка Івана Шаповала «Козацький батько» (1997), присвячена постаті історика Дмитра Яворницького.
Лауреат літературних премій імені Івана Огієнка (1996), «Благовіст» (2000), імені Володимира Винниченка (2003), імені Володимира Яструбова (2002), премії фундації Антоновичів (США, 2002), імені Валер’яна Підмогильного (2004), імені Василя Стуса (2005), Національної премії України імені Тараса Шевченка (2006).
Гусейнов є представником художньо – документальної прози в українській літературі XXI століття. У своїх творах виступає хронописцем, мемуаристом і документалістом історико – духовних процесів.
Подієву канву його книг утворюють документальні факти й реалії. Ними автор оперує, повістує, розмірковує, будить уявлення, малює рельєфні історії з життя людини, громади, суспільства. Тому й твори свої, він схильний більше називати «робітнями», а не романами, настільки в них багато праці, пошуку, зусиль із відновлення історичної правди, оживлення фактів.
Густа документалістика, й «на ній таки замішане художньо-образне світоосмислення», рідкісне уміння «охудожнити» факти, надати їм здатності сугестивно випромінювати тонку смислову енергію – т. з. «світло дхвані», глибока підтекстова сфера є головними ознаками художнього письма Григорія Гусейнова.
Гусейнов започаткував свою літературну діяльність у Кривому Розі на початку дев’яностих книжкою «Незаймані сніги» (1993). У ній уже проглядає профіль його наступних творів, у яких письменник створив цілу галерею портретів особистостей, які протягом двох століть творили українську історію та культуру: художників Георгія та Данила Нарбутів, Федора та Василя Кричевських, письменників Архипа Тесленка, Євгена Маланюка, Арсенія Тарковського, громадського діяча Євгена Чекаленка, філософа Дмитра Чижевського, історика Дмитра Яворницького («Незаймані сніги», 2010), легендарних отаманів часів визвольних змагань в Україні (1918-1921) Юрка Тютюнника, Нестора Махна, Миколи Григор’єва («Піщаний Брід та його околиці»), особистостей, які засадничо зміцнили українську культуру власною творчістю Аполона Скальковського чи Варфоломія Шевченко («Чаша ювеліра Карла Фаберже»), Лесі Українки, Юрія Яновського, Архипа Тесленка, родини Симиренків (“Тіні забутого парку»).
Точність людських характерів, яскраві виразні деталі … за якими – всемірний час, а «вчора, сьогодні та завтра лише чергуються у безкінечному повторі, засвідчуючи плинність сущого… Варто змінити незначну деталь чи потрапити в неочікувану ситуацію, розкрити текст на хтозна-ким визначеній сторінці чи випадково зустріти невідому людину й раптом побачити себе або в далекому минулому, де ти не міг жити, або в майбутньому, ще більш загадковому» («Між часом і морем. Колекція невигаданих історій»).
Вершинним твором Григорія Гусейнова є багатотомний художньо – документальний епос “Господні зерна». Це – 10 томів праці, 6 тисяч сторінок, 15 тисяч персоналій, які вказані у іменному покажчику книги!
Краєзнавство, історичний екскурс, портрети наших славних і звичайних собі земляків, ліричні есе, архітектурно-пейзажні замальовки, тематичний фотоальбом – усе це прочитується й проглядається в цьому дивовижному документально-художньому творі.
Серед провідних цілей книги – розгортання широкої, практично неосяжної панорами українського буття, дослідження історико – духовної харизми української минувшини, “українських знаків” у європейській та американській історії.
А об’єднує і цементує увесь цей різноплановий матеріал – географічно, історично, тематично, настроєво – ідея Господніх зерен, заронених в душу людини, де б і коли вона жила, що б робила, утверджуючись на своїй землі. Зерен добра, невтомного пошуку й подвижництва, прагнення до краси й гармонії, жадоби справедливості і порозуміння.
Чи не найяскравішими сторінками “Господніх зерен” є сторінки, присвячені творчості ентузіастів паркобудівництва (Веселі Боковеньки, Александрія, Софіївка, Асканія-Нова); життєве і творче середовище письменників і митців (Тесленко, Яновський, Маланюк, Зеров); громадська робота й меценатство, господарська, освітня й культурно-просвітницька діяльність. І – люди. «Десятки й сотні людей, які жили тут і, матеріалізуючи заронені в них Господні зерна, творили й облаштовували своє життєве середовище, виборювали своє місце у світі – як особистість, родина, рід, народ».
У 2006 році Гусейнову за «Господні зерна» була присуджена Шевченківська премія. Зі свої Шевченківської премії уфондував мистецьку премію «Глодоський скарб», в основу назви якої лягли міркування Гусейнова про «поєднання багатства матеріального й духовного на землі українській». Лауреатами премії стали відомий бандурист Тарас Компаніченко, письменник Костянтин Москалець, поет Віктор Неборак, мисткиня Емма Андрієвська, донька видатного українського скрипаля Богодара Которовича музикант Мирослава Которович, співак Андрій Бондаренко. Премія стала оприлюдненням системи цінностей Гусейнова і його приоритетів у мистецтві.
Колосальний внесок у культурне поле України Григорій Гусейнов вніс і як видавець журналу «Кур’єр Кривбасу» – одного з найбільш репрезентативних журналів країни, де представлені різні стилі, концепції, школи й напрямки.
Завдяки щоквартальнику «Кур’єр Кривбасу» широке коло читачів мають змогу ознайомитися з новими творами сучасних українських і зарубіжних поетів і прозаїків, а також з публікаціями, що присвячені актуальним питанням культурології, політики, народознавства. Григорій Гусейнов створив свою єдину Україну – літературний журнал “Кур’єр Кривбасу”, в якому разом схід і захід, а також центр, південь та північ.
Література:
- Голобородько Я. «Господні зерна»: феноменологія мультиверсійності (онтософія Григорія Гусейнова) Слово і час. 2004. №2. С. 48-53.
- Андрусяк І. Останні тарпани. Про книгу Григорія Гусейнова «Господні зерна». Слово про літературу та письменників Придніпров’я. Дніпропетровськ, 2005. С.311-313.
- Григорій Гусейнов. Господні зерна: художньо-документальний життєпис. /Передм. М.Слабошпицького. К.: Укр. письменник, 2011. С.5-14.
- Пашковський Є. Про пасторалі й не тільки. Слово про літературу та письменників Придніпров’я. Дніпропетровськ, 2005. С.314-317.
- Григорій Гусейнов. Віктор Савченко. Антологія прози Придніпров’я. Дніпропетровськ, 2005. С.36.
- Баран Є. Дерева, які нас впізнають. / Рецензія на кн. Г.Гусейнова «Станційні пасторалі». Слово і час. 2002. №1. С.82-83.
- Коцюбинська М. Історія, оркестрована на людські голоси: екзистенційне значення художньої документалістики для сучасної української літератури. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. 70 с.