Фащенко Василь Васильович (н. 5.01.1929, с. Катьошине Томаківського району Дніпропетровської області – 24.06. 1999, м.Одеса). Лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка (1985) за літературно-критичні праці «У глибинах людського буття», «Характери і ситуації».
Визначний літературознавець, критик, доктор філологічних наук, професор.
Народився у с. Катьошине Томаківського району Дніпропетровської області в родині хлібороба. Закінчив середню школу в м. Кремінному на Луганщині. У 1952-1957рр. – студент філологічного факультету, згодом аспірант кафедри української літератури Одеського університету. Завідував кафедрою української літератури XX століття Одеського нацiонального унiверситету iменi I. I. Мечникова.
З 1955 р. виступає в республіканських журналах з літературно-критичними розвідками та статтями про сучасну українську прозу і поезію, зокрема, про творчість О.Довженка, О.Гончара, С.Жураховича, М.Рильського, Ю.Бондарєва та інш.
Об`єктом наукових зацiкавлень Василя Васильовича у 1960-і стає iсторiя i теорiя такого жанру лiтератури, як новела. Високу оцiнку здобули його книги «Новела i новелiсти. Жанрово-стильові питання (1917-1967рр.)» (1968) та «Iз студiй про новелу. Жанрово-стильові питання» (1971). Зберiгся рукопис обсягом у 63 сторiнки передмови до «Антологiї української радянської новелiстики в 2-х томах» пiд назвою «Мiра стислостi i єднiсть рiзноманiття», де поданий аналiз матерiалу за пiвстолiття. Рукопис є свiдченням авторської ретельностi i аргументованостi у визначеннi жанру, в короткiй, але точнiй iсторiї української новелiстики та визначеннi стильових течiй. Остання його праця про новелу — «Метаморфози в українськiй новелiстицi ХХ в.» (1999) мiстить i те, про що ранiше автор не мiг сказати, i вiдбиває гiркоту вiд того, що «малi форми наповнилися не тiльки новим вином, а й брудом», «на свiт випливла натуралiстична новела, яка в минулому не посiдала значного мiсця. Тепер же вона розпросторилася i своїми метастазами вражає iншi стильовi розгалуження». I — висновок: «…все це минеться, коли ми вдосталь напрощаємося iз старими iлюзiями».
Привабливими i принциповими були для вченого проблеми вiдтворення характерiв та психологiзм в лiтературi. Вiдомi монографiї «Вiдкриття нового i дiалектика почуттiв…» (1977), «У глибинах людського буття. Етюди про психологiзм лiтератури» (1981), «Характеры и ситуации» (1982), «Герой i слово» (1986). Саме книги «У глибинах людського буття», «Характери і ситуації» здобули Державну премію України ім. Т.Г. Шевченка за 1985 р.
В. Фащенко також є лауреатом премії ім. О.Білецького в галузі літературно-художньої критики (1979).
Окрім того у творчому доробку В.Фащенка – підручник для університетів «Українська радянська література» (у співавторстві, 1979) та книга «Павло Загребельний. Нарис творчості»(1984).
Певне уявлення про позицiї вченого дають публiкацiї останнього перiоду життя: «Митець i влада», «Щаблi до iстини», «Дiалогiчне буття жанрiв», «Чия правда, чия кривда?», «Т. Шевченко i М. Хвильовий», «Метаморфози в українськiй новелiстицi ХХ в.» та iншi; рукописи: «Художня правда як суперечнiсть», «Правда в життi i лiтературi», «Перегуки впродовж столiття, або українська характерологiя», «Дерево» української художньої характерологiї», «Iсторiя лiтератури описова й концептуальна (принципи вiдбору й оцiнки художнiх явищ)».
Особливе мiсце займають роздуми про правду в життi й лiтературi. Авторська принципова позицiя: «Нетотожнiсть художнього свiту реальному часто буває предметом не тiльки дискусiй, а й iдеологiчних спекуляцiй. Особливо це притаманно ХХ столiттю, коли у боротьбi за «чистоту» марксизму в лiтературi чинились погроми над трагедiєю «Народний Малахiй» Миколи Кулiша, романами «Чотири шаблi» Юрiя Яновського, «Пiвденний комфорт» Павла Загребельного, кiноповiстю «Україна в огнi» Олександра Довженка, особливо ж над iсторичною прозою».
В особистостi Василя Васильовича щасливо поєдналися дослiдник лiтератури, науковець і викладач, учитель. Сам Фащенко вважав себе, передусiм, викладачем. Василь Васильович умів читати свої курси так, щоб бути цілком зрозумілим і надзвичайно цікавим для студентів, що йшло від поваги до студента, до свого предмета і своєї викладацької справи. Для книжок своїх він обирав великі і складні проблеми, і водночас, поважаючи читача, писав про них просто і зрозуміло.
Як данина пам’яті про видатного вченого вийшли книга спогадiв «У вiнок пам`ятi про Василя Васильовича Фащенка» (2000), бiобiблiографiчний покажчик «Фащенко Василь Васильович» (2004). У престижнiй «Бiблiотецi Шевченкiвського комiтету» побачили світ вибрані лiтературознавчі студії В.В.Фащенка «У глибинах людського буття» (2005).
Щороку в Одеському національному унiверситеті iменi I. I. Мечникова проводиться наукова конференція на його честь. В університеті існує стипендія імені В.В. Фащенка.
Література:
- Письменники Радянської України. 1917-1987: біобібліографічний довідник. Київ, 1988. С.609-610.
- Письменники Радянської України: довідник. Київ, 1976. С. 358.
- Письменники України: довідник. Дніпропетровськ, 1996. С. 309.
- Полтавчук В. Миттєвості незабутнього: інтерв’ю з дружиною Фащенко М.М. Поетичний календар «192 сходинки». 2009, 07 липня. №97 (9031).
Старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я» С.М. Мартинова
