В науковій бібліотеці Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького, незважаючи на надзвичайний режим роботи, продовжується виставкова діяльність. Відкрита чергова книжкова виставка, яка присвячена Міжнародному дню пам’яток і визначних місць та Дню пам’яток історії та культури України, які відзначаються 18 квітня. Міжнародний день був встановлений ще в 1983 році Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам’яток та визначних місць (ICOMOS), створеної при ЮНЕСКО. День пам’яток історії та культури в нашій країні встановлений відповідно до Указу Президента України від 23 серпня 1999 року № 1062/99.
Прагнення зберігати пам’ятки історії та культури спостерігається з найдавніших часів. Відомості про охорону історичних пам’яток зустрічаються вже в залишках на камені законів царя Вавілонії Хамурапі. А за повелінням римського імператора Маркіана від 458 р. н.е. особи, які злочинно руйнували давні будівлі, що прикрашали місто, або розкрадали каміння та інші матеріали з пам’ятників, підлягали тілесному покаранню або великому штрафу.
Гуманісти – просвітителі середньовіччя вперше назвали предмети старовини «пам’ятками» в сучасному розумінні цього терміна. З того часу Європа почала виявляти великий інтерес до пам’яток усіх часів і всіх народів. Перші правові акти про регламентування археологічних розкопок і заборону вивозу за межі країни античних старожитностей з’явилися в XVIII ст. в Італії.
На початку XX ст. розуміння значущості пам’яткоохоронної справи набуло нової ваги в Україні. Але нестабільна політична обстановка, внутрішні протистояння та економічна розруха в Україні дуже ускладнювали збереження пам’яток, переривали роботу з організації їх охорони. Зокрема, народні повстання, зокрема, селянський рух, який поширювався в Степовій Україні, неоднозначно ставилися до артефактів минулого. Повстанці спалили багато поміщицьких садиб, які мали видатне історико-архітектурне значення та містили в собі дуже цінні колекції предметів старожитностей.
Великих зусиль коштувало професору Д.І. Яворницькому зберегти реліквії Музею імені Поля в Катеринославі під час неодноразового захоплення міста різними військовими формуваннями протягом 1917-1920 рр. Навіть «охоронна розписка», яку видав директорові музею отаман батько Махно, в тих умовах не надавала гарантії збереження колекцій. Тим не менш, саме завдяки енергії та характеру Дмитра Яворницького, музей практично не постраждав під час революційного лихоліття.
Від 1923 р. в багатьох містах України організовувалися краєзнавчі комісії і товариства. Зокрема, розширилися масштаби робіт з археологічних та етнографічних досліджень пам’яток на тодішній Катеринославщині.
«З цього часу для музею, – зазначав 1923 р. Дмитро Яворницький, – настали гарячі й багаті жнива. В останні роки він здобув стільки добра, що тепер правдиво вважається майже першим музеєм на Україні».
На жаль, уже в кінці 1920-х років набула активності тенденція на згортання пам’яткоохоронної діяльності. Надалі, протягом 1930-х рр., чимало діячів – активістів краєзнавчого та пам’яткоохоронного руху були репресовані та фізично знищені.
Від кінця 1980-х років до сьогодення, в час нового становлення української державності, пам’яткоохоронна справа набула якісно нового імпульсу. Ця діяльність здобула особливої ваги й значимості як частина процесу відродження історичної спадщини та національної ідентичності.
Українське товариство охорони пам’яток історії та культури (голова академік П.П. Толочко) за роки свого існування зробило неоціненний внесок в благородну справу виявлення, вивчення та збереження національних святинь. Підготовлено та видано частково «Звід пам’яток історії та культури України». Заплановано представити в рамках Зводу відомості про всі нерухомі пам’ятки. «Звід» став державним реєстром пам’яток архітектури, історії, монументального мистецтва.
На книжковій виставці представлені видання, присвячені темі охорони пам’яток в Україні, зокрема, видані Українським товариством охорони пам’яток історії та культури та Національною Спілкою краєзнавців України.
Передусім відмітимо видання доби Перебудови та здобуття Незалежності, зокрема книгу І.О. Ігнаткіна «Охрана памятников истории и культуры» (К., 1990) та монографію В.І. Акуленка «Охорона пам’яток культури в Україні. (1917-1990 рр.)». Ці видання, зокрема, символізували переломний етап в новому осягненні необхідності збереження історико-культурної спадщини після десятиліть нігілістичного ставлення комуністичної влади.
Декілька видань Українського товариства охорони пам’яток історії та культури репрезентують велику роботу, яку проводило товариство в столиці та регіонах. Це, зокрема, збірник документів «Збережена спадщина» (К., 2007), виданий до 40-річчя товариства, а також історичний нарис Сергія Заремби «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» (К., 1998).
Низка видань Всеукраїнської (нині Національної) Спілки краєзнавців України фундаментально розкривають пам’яткоохоронну тематику. Це і збірка «Репресоване краєзнавство» (1990), це і ряд біографічних видань, присвячених постаті голови Спілки, академіка Петра Тимофійовича Тронька та його наполегливій діяльності саме на пам’яткоохоронній ниві. Примірники часопису Спілки «Краєзнавство» репрезентують широту тематичних обширів органу Спілки, де в кожному числі обов’язково чільне місце займає пам’яткоохоронна тема.
Сьогодні, в добу воєнного лихоліття, насилля торкнулося не тільки десятків тисяч людей, а від військового вторгнення потерпають об’єкти культурної спадщини України – релігійні споруди, музеї, пам’ятники, театри, бібліотеки. Тому вкотре важливо зробити наголос на важливості охорони пам’яток історії та культури як одного зі стрижнів розвитку національної ідентичності.
Книжкова виставка працює до червня 2022 р. у приміщенні Наукової бібліотеки ДНІМ ім. Д.І. Яворницького, за адресою: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 18, 1 поверх.
І.М. Гурова, зав. науковою бібліотекою ДНІМ,
М.Е. Кавун, зав. відділом ДНІМ «Музей історії місцевого самоврядування Дніпропетровської області».
