Центральна Рада у Києві під час Української революції не зайнялася вчасно формуванням війська, “все мріючи, – як пише історик та очевидець подій Дмитро Дорошенко, – про якусь особливу демократичну армію — “народню міліцію””.
Й воно не дивно, бо, як переповідає інший історик та та наш земляк-катеринославець Ісаак Мазепа, “противоєнні настрої відогравали тоді величезну ролю в психології народніх мас: ніхто не хотів війни, всі були проти регулярної армії й військових мобілізацій”. Але як бачимо, таке благородне бажання веде фактично не до “миру та братерства”, а до насильства й поневолення, яке активно використовували більшовики, зважаючи на слабку позицію Центральної Ради.
Отже, Центральна Рада зрозуміла, що держава неможлива без армії вже надто пізно, коли більшовицькі війська Муравйова йшли у наступ на Україну. Й 16 січня за старим або 3-го за новим був прийнятий “Закон про утворення Українського народнього війська”. Але нажаль, це вже не змогло спинити наступу більшовиків, хоча більшовицький уряд, намагаючись виграти час, або спантеличити противника, постійно посилав ноти до уряду України – Генерального секретаріату, пропонуючи перемовини. Згадані ноти посилалися на початку січня. Ситуація залишилась незмінною й через 100 років: путінський режим посилає свої пропозиції так званого “різдвяного перемир’я” лише для того, щоб виграти для себе час.
І якраз у січні-лютому тільки 1918 року більшовицькі орди наводнили Україну. Знову звертаючись до слів Ісаака Мазепи: в багатьох місцях, куди приходили большовики, вони не тільки нищили українські просвіти, бібліотеки, школи, але заарештовували й тисячами розстрілювали людей, що говорили по українському, або просто мали при собі якінебудь посвідки, написані українською мовою.
В цьому контексті дуже характерно змальовує Володимир Винниченко образ цієї російської армії: Штаб червоногвардійського відділу розташований в українській установі. На стіні портрет Шевченка. Большевицький командир Подкопаєв, побачивши цей портрет, несамовито кричить: “А почєму ета контррєволюционная ікона вісіт здєсь до сіх пор? Убрать єйо к чорту оттуда! (Рушницею сильно б’є по рамі й збиває портрет на землю. Протикає багнетом лице, настромлює, крутить й одкидає в куток). Ета хохлацкая морда мнє надоєла, наконєц… Я заявляю, что с националізмом, с етімі Шевченкамі, автономіямі, федерациямі, самостійностямі и прочєй буржуазной дрянью буду бороться безпощадно”.
Отже, за ці сто років мало що змінилось з обличчям російської орди, яка приходить зі зброєю на територію України. Але на цей раз формування міцної армії, яка тільки й може принести мир, вже не нехтуєься українською владою й саме армія вижене окупантів геть!
Leave a Reply