Тема нашої зустрічі сьогодні – візит. Власне кажучи, коли починається візит? Варіантів можливо декілька. Дехто з нас відповів би, мабуть, що з отримання запрошення на зустріч, хтось сказав би, що візит починається перед дверима будинку, до якого вас запросили, багато хто вважає, що візит починається з привітання хазяїв. Але як би там не було, гість, потрапляючи в дім, передусім опиняється в передпокої. Нажаль, як писали в книзі «Добрий тон» за 1889 р., гарний передпокій – рідкість, тому що шафи, скрині, які повинні бути в чулані, ставлять в передпокої і від цього він має самий неприємний вигляд. Передня кімната повинна бути світлою та просторою, щоб в ній разом з вішалками та особливими місцями для складання тростин, парасольок та іншого знаходились необхідні меблі, що складаються з декількох стільців, столу та дзеркала, які ви бачите і в нашому імпровізованому передпокої (показуючи).
Як правило, починаючи візит, гість і тростину, і парасольку залишав в передпокої. Треба сказати, що і тростини, і палки були дуже розповсюджені до революції. З ними ходили й старі, й молодь, і фабриканти, і робітники. Різниця між палкою та тростиною в тому, що палка мала ручку або набалдашник, на яку при ходьбі можна було спиратися, а тростина мала круглий набалдашник і носилася в руках під пахвою, виключно з франтівства. Зустрічались на палках набалдашники з утилітарним призначенням. Металевий набалдашник був однозарядовим пістолетом, або запальничкою, і навіть фляжкою для горілки. Існує цікава думка про виникнення тростини. У багатьох народів, в тому числі й у російських бояр, був звичай тримати в руках палицю. Але не так багато доводилось їм ходити пішки, щоб треба було спиратися на палицю. Бояри їх пускали в хід як звичайні дрючки. Тобто палиця в руках була засобом показати, що хазяїн її – важлива людина.
В кінці ХVІІІ століття тростина, що була в неподільній владі чоловіків, стала популярною і серед дам, і у Франції з’явились декоративні дамські тростинки, як модний дамський аксесуар.
(Можливо проведення конкурсу з тростиною на найбільшого франта)
Під час офіційного візиту в передпокої залишали пальто та капелюх, під час звичайного – тільки пальто, а до кімнати входили з капелюхом. Ознакою доброго тону вважалося, якщо в передпокої було дзеркало. Вік найдавніших дзеркал – біля 5 тисяч років. В країнах Давнього Сходу лицевий бік дзеркала гладко полірували, а зворотній вкривали рельєфом, як ось на цьому (показуючи) скіфському дзеркалі, якому дві тисячі років. Кінець «монополії» металевих дзеркал поклала Венеція в кінці ХІІІ століття. Перші дзеркала зі скла були невеликих розмірів і жінки носили їх як прикраси, вішаючи на шию або прив′язуючи до поясу. Коштували дзеркала дуже дорого. Наприклад, картина Рафаеля коштувала 3 тисячі ліврів, а венеціанське дзеркало такого ж розміру – 68 тисяч. В Росії перші скляні заводи заявилися під час правління Петра І. В нашій вітальні ви можете побачити і срібний піднос для візиток XIX ст. (показуючи).
Візитна карточка – це, як ви розумієте, документ, який повідомляє про відвідування. Та, в свій час, в XIX ст., він замінював візит. Для тих випадків, коли не дуже хотілося дотримуватися усіх тонкощів візиту, можна було залишати візитні картки. Так, відомий юрист Коні, перебуваючи на посаді обер-прокурора, вважав обтяжливим для себе наносити візити ввічливості, а тому постійно користувався цим правилом. Тобто замість візитів залишав візитні картки. Але й це здавалося йому тягарем. І якось йому на думку спала ось яка витівка. Він звелів кучеру замінити свій армяк на хазяйське пальто, одягти циліндр і податися за всіма адресами замість нього з тростиною в руках. З тих пір кучер почав робити це дуже часто.
– Василь Федорович, – занепокоєнно спитав якось Коні, – а чи не зрозуміють швейцари та прислуга, що це – Ви, а не я?
– Як можна, вони ніколи не здогадаються! – заперечив кучер. – Я ж запитую їх і розмовляю з ними дуже суворо.
Класична візитка була заповнена з одного боку, а зворотній бік залишався чистим – для записів. В залежності від конкретних обставин, на візитній картці було прийнято робити олівцем або чорнилами у лівому нижньому кутку певні скорочені написи – при привітанні, при висловлюванні подяки або співчуття, при прощальному візиті. Дозвольте показати вам візитки XIX століття.
(Виступ музиканта. Звучить уривок класичного твору)
Приймали візитки, авжеж, у вітальні, яким би візит цей не був – чи візитом вдячності, чи вітальним, чи візитом співчуття. Взагалі, всюди, як писав той самий «Добрий тон» за 1889 р., вітальня є така кімната в домі, в якій повинно виявляти особливу витонченість та розкіш. Підлога повинна бути паркетною, на вікнах важкі подвійні завіски, які сягають, коли можливо, самої підлоги, стіни обиті багатими штофними шпалерами та прикрашені картинами. Прикрасами вітальні часто були картини. Рекомендували велике значення звернути на раму та на інтер’єр, в якому буде розміщена картина. Навряд чи варто в ігриво оброблену прикрашену раму розміщувати трагічний сюжет або навпаки. Траурна ж рама може ослабити веселе враження ігривого сюжету. Освітлення повинно бути несліпучим, але достатнім, температура не повинна перевищувати 15° Реомюра (19° Цельсія). Прибувати до званого обіду рекомендували за 10-15 хвилин. В нашій вітальні гості вже зібралися і, мабуть, ми зараз перейдемо до трапези, але спочатку згадаємо, яке значення надавалося сумісній трапезі.
В Центральній Бразилії є племена індіанців, які не соромляться ходити зовсім оголеними. Але ті самі люди будуть безмежно збентежені, якщо ви застанете їх за їжею. Тому, коли комусь доводиться все-таки їсти в присутності іншого, він виконує це сором’язливо, схиливши голову та відвернувшись. У ацтеків, коли імператор садився за трапезу, перед ним ставили золочений екран. За всіми цими звичаями стояли уявлення про те, що їжа, яку приймала людина, ставала частиною її самої. Заподіяти яку-небудь шкоду їжі було рівноцінно тому, щоб заподіяти шкоду самій людині. Загальна трапеза стала означати встановлення довіри та взаємної дружби.
На Сході, якщо гість чомусь не зміг прийняти угощення, щоб не бути зрозумілим невірно, він опускав палець у сільницю та облизував його. Таким чином він ніби-то поділяв трапезу символічно.
З іншого боку, ніде в минулому не було вбито стільки людей, скільки за столом. Особливо славилася виготовленням тонких та підступних отрут Венеція. Двірська інтрига, полюбовна пригода, зведення давніх рахунків – завжди в хід пускали отруту, її непомітно підсипали в бокал під час дружньої бесіди, отруювали воду, фрукти, посуд. Від цього не було порятунку. Так часто розправлявся зі своїми наближеними цар Іван Васильович Грозний. Так часто збувалися небажаних гостей.
В нас всі гості бажані, то нам усім боятися нічого.
(Проголошується тост)
А зараз звернемося до центру вітальні, можна, навіть, сказати серця вітальні – столу. Сервіровка столу починається зі скатертини (характеристика скатерки, яка представлена у вітальні). Найважливіше значення скатертина мала у феодальному церемоніалі. Якщо сюзерен обідав зі своїми васалами, то скатерка стелилася йому одному. Якщо скатерка була суспільною, то йому потрібна ще одна окрема, яка стелилася зверху суспільної. Навіть якщо сюзерен, бажаючи приблизити до себе того чи іншого зі своїх васалів, запрошував його на свій край стола, то в руках він тримав ще одну – зовсім маленьку скатерку – щоб зберегти ієрархічну організацію простору обіднього сто-лу. Коли мова йде про сервірування столу, то в першу чергу ми маємо на увазі тарілки. Роль тарілок здавна виконували миски. Робили їх з глини, дерева, а пізніше і металу. Роль мисок пізніше перейшла до супниць. Дозвольте вам представити учасника нашої вітальні – сервіз, а точніше – фрагмент сервізу – Англія, XIX ст. (показуючи). Справжні тарілки з’явились майже 600 років тому у Франції і мали чотирикутну форму. До їх появи еквівалентом були великі скиби хлібу. Той, хто обідав, клав на них їжу, шматки м’яса, риби та інше. Потім ці хлібні тарілки звичайно з’їдались, а в багатих домах роздавали жебракам або викидували собакам. Справжні тарілки або як їх називали – таріли – з’явились на Русі не раніше ХVІ ст. Довгий час перевага у дворянських домах віддавалась посуду зі срібла та золота. Один з найбільших столових сервізів зі срібла, що важив більше 2 тонн, подарувала своєму фаворитові Григорію Орлову Катерина ІІ.
(Взявши у руки ложку) А найдавніші ложки, що заявилися ще в кам’яну добу, робили з дерева та глини. Були вони в формі напівкулі або довгого жолоба. Ту форму, що ми знаємо сьогодні, ложка отримала в античні часи. Матеріалом для виготовлення перших ложок служили ріг, бронза, срібло, золото. Перша згадка про срібні ложки на Русі відноситься до 998 р. Їх виготовили для дружини князя Володимира. Поступово виникала «нерівність» серед ложок, їх почали прикрашати гербами, вензелями, коштовним камінням. Ложки на кожний день і для людей простіших були, в основному, дерев’яні. (Показати і розповіти про ложку родини Полей).
Виделка – наймолодша у «родині» столових приладдів. Відомі, навіть, дата та місце народження – початок XI ст., Візантія. Саме тоді в столиці держави – Константинополі – була виготовлена перша виделка із золота й срібла. Мала вона усього 2 зубці. Довгий час виделки залишались належністю знаті. Часто вона слугувала для розкладання їжі із загального блюда на окремі тарілки, з яких їжу брали руками. Починаючи з ХVІ ст. цей столовий прибор використовують в Італії, Німеччині, Франції. Виделки почали робити з трьома і навіть десятьма зубцями. Протягом століття форма і розміри виделок неодноразово змінювались, з’явилась спеціалізація: для м’яса, риби, фруктів. Ось, наприклад… (показати експонати, розповідаючи про них). Російська, аристократія познайомилась з виделкою в ХVIII ст. не без допомоги Петра І. Народ почав користуватися виделкою лише в XIX ст. Відомо, що в Європі довгий час їсти виделкою вважалося своєрідним піжонством.
Звичайний столовий ніж… Наші далекі предки не робили різниці між бойовим, мисливським, господарським або столовим ножем. Кожен носив свій ніж за поясом та використовував його для різних цілей. Спеціальні столові ножі увійшли у побут тільки в XVI ст. (показуючи). Але й вони мали гострий, як у мисливського ножа, кінець. В XIX ст. в Америці була розпочато кампанію за те, щоб їсти з ножа, а не з виделки. Це вважалось національною особливістю. Кампанія ця досягла такої гостроти, що президент Сполучених Штатів Клівленд одного разу публічно не подав руки одному видавцеві тільки тому, що той від-стоював «ідею ножа».
(Звучить музичний фрагмент)
Але візит – це не тільки страви, які подають на стіл, не тільки сервіровка столу, не тільки інтер’єр їдальні. Це і настрій гостей, і застольні бесіди, і суперечки, і розваги. Найвідомішим серед розваг завжди вважались картярні ігри. Геродот повідомляв, що в карти грали в Індії ще в VІІІ-III ст.ст. до н.е. В Європі гральні карти з’явились в ХIVст., коли їх привезли в Іспанію учасники хрестових походів. В Росію французські карти потрапили з Німеччини, зберігши німецьку назву мастей (показуючи). Старовинніший предок картярного розкладу – ворожіння. А вже з нього виникли пасьянси – хитромудрі картярні конфигурації, де твій супротивник – доля, відображена у несприят-ливому розкладі карт. Перемога в цій грі – пасьянс зходиться, та з хаоса виникає порядок. Перша книга з описом пасьянсів вийшла в Лондоні в 1784 р. В той час пасьянси були відомі в середовищі придворних дам та на іншому кінці суспільства – у тюремних в’язнів, які також мали багато вільного часу.
В Росії пасьянси з’явилися після наполеонівської навали. Під час царювання Катерини Великої грали при дворі. Хоч азартні ігри були заборонені законом, та уряд дивився на них крізь пальці. Але імператриця переслідувала нечистих картярів. Так, наприклад, наказувалось колежських асесорів Ієвлева та Малімонова і секунд-майора Роштейна за нечисту гру заслати в повітові міста Вологодської та Вятської губерній, під нагляд городничих та внести їх імена в публічні відомості, щоб всякий від обману їх стерігся.
Але ми все-таки насмілимося запропонувати вам карточне ворожіння. Хто знає, можливо, вам карти і скажуть правду…
(відбувається ворожіння)
Популярною розвагою в минулому столітті був також домашній театр. Звичайно, у домашньому театрі створювались і костюми, і декорації. Наші можливості обмежені, але давайте-таки спробуємо.
(Гостям роздаються ролі. Розігруються сценки з відомих класичних творів.)
ПЕРЕЛІК ЕКСПОНАТІВ
- Вішалка.
- Стільці.
- Піднос (таця) для візиток.
- Стіл.
- Дзеркало.
- Тростина.
- Дзеркало скіфське.
- Візитки.
- Скатертина.
- Тарілки глибокі.
- Тарілки мілкі.
- Блюда.
- Ваза.
- Соусник.
- Супниця.
- Ложка столова. Срібло.
- Ложка для соусу срібна.
- Ложка десертна срібна (родини Полів, з ініціалами “НП”).
- Виделка столова срібна.
- Виделка для риби срібна.
- Виделка десертна.
- Ніж столовий срібний.
- Ніж для сиру срібний.
- Ніж для риби срібний.
- Ніж для фруктів срібний.
- Карти гральні (1 колода).
Література.
- Хороший тон. – М.: Рипол, 1991.
- Нерсесов Я. Н. Я познаю мир: детская энциклопедия: История моды. – М, 1998.
- Жижина С., Стругова О. Гадательные карты.// Антиквариат. 2004, № 5.
Автор: Івлева С.В. – с.н.с. ДІМ
Джерело: Музей і відвідувач: методичні розробки, сценарії, концепції. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005. – 148 с.
