Танк Т-70 в період з 1946 по 1967 рр. служив пам’ятником Герою Радянського Союзу Ю.Г.Пушкіну.
Радянський легкий танк періоду Другої світової війни. Починаючи з літа 1942 року легкі танки Т-70 взяли активну участь в боях Великої Вітчизняної війни. Апогеєм їх бойової служби стала Курська битва, після чого вони стали зникати з частин Червоної Армії, хоча окремі екземпляри використовувалися аж до кінця війни. По кількості випущених машин Т-70 став другим за чисельністю типом танків в Червоній Армії 1941—1945 рр. На базі Т-70 в кінці 1942 року була побудована легка самохідно-артилерійська установка безпосередньої підтримки піхоти СУ-76, ряд прототипів легких танків з поліпшеним озброєнням або ергономікою і дослідні зразки зенітних танків. Незабаром після закінчення війни Т-70 був знятий з озброєння Радянської Армії. Достатньо велика кількість подібних танків збереглася до нашого часу у військових музеях і меморіалах Росії, держав СНГ і країн далекого зарубіжжя. Всього був випущено 8231 танк цього типу.
Історія.
Ця бойова машина була розроблена в жовтні — листопаді 1941 року на Горьковському автомобільному заводі (ГАЗ) під керівництвом Миколи Олександровича Астрова, провідного розробника всієї вітчизняної лінії легких танків того періоду.
За створенням цього танка спостерігало вище керівництво країни на чолі з І. В. Сталіним.
6 березня 1942 року Державного Комітету Оборони (ГКО) за підписом І. В. Сталина новий танк приймався на озброєння РККА під індексом Т-70. В тому ж документі містився наказ ГАЗу почати серійне виробництво «семидесятки» при усуненні виявлених недоліків конструкції, а через три дні в ухвалі ГКО, що послідувала, до серійного випуску Т-70 підключалися заводи № 37 і 38.
Оскільки лита башта продемонструвала погану стійкість навіть до вогню німецьких 20-мм гармат, а потовщення її броні було неможливе за цілим рядом конструктивних і виробничих причин, Т-70 оснастили зварною шестигранною баштою. Т-70 послужив базою для розробки великого числа зразкових легких танків з посиленим озброєнням, самохідних артилерійських і зенітних установок. На його основі була створена легка самохідно-артилерійська установка безпосередньої підтримки піхоти СУ-76, яка серійно випускалася аж до кінця Великої Вітчизняної війни. У свою чергу, на базі останньої була розроблена перша радянська серійна зенітна самохідна установка ЗСУ-37.
Характеристика.
Т-70 мав типову компонувальну схему для радянських легких танків того часу. Танк мав п’ять відділень, перерахованих нижче в порядку від лобової частини машини до корми:
- трансмісійне відділення;
- відділення управління;
- моторне відділення по правому борту середини корпусу;
- бойове відділення по лівому борту середини корпусу і в башті;
- кормове відділення, де розташовувалися паливні баки і радіатор двигуна.
Ця компонувальна схема визначала в цілому набір переваг і недоліків танка в рамках машин свого класу. Зокрема, переднє розташування трансмісійного відділення, тобто провідних коліс, приводило до підвищеної їх уразливості, оскільки саме передній край танка найбільшою мірою схильний ворожому обстрілу. З другого боку, на відміну від радянських середніх і важких танків, у Т-70 паливні баки знаходилися зовні бойового відділення в ізольованому броньовою перегородкою відсіку, що знижувало ризик виникнення пожежі при поразці танка (особливо високий для машини з бензиновим двигуном), і цим підвищувало живучість екіпажу. До інших переваг вибраної для Т-70 компоновки можна віднести невелику висоту і загальну масу танка (в порівнянні з іншими машинами інших компонувальних схем), досягнуті, до того ж, всупереч вимушеному застосуванню «довгов’язого» силового агрегату ГАЗ-203. Як наслідок, зростали динамічні характеристики танка, і для нього не був потрібен могутній спеціалізований двигун. Екіпаж танка складався з двох чоловік — механіка-водія і командира машини.
Основним озброєнням Т-70 була нарізна напівавтоматична 45-мм танкова гармата зр. 1938 р. Дальність стрільби прямим наведенням досягала 3,6 км, максимально можлива — 4,8 км. Із знаряддям був спарений 7,62-мм кулемет ДТ, який міг легко зніматися із спареної установки і використовуватися зовні танка. Теоретична скорострільність знаряддя складала 12 пострілів в хвилину, але через відсутність заряджаючого, необхідності ручної екстракції стріляної гільзи від осколкового снаряда темп вогню на практиці був в рази нижче, 3—5 пострілів в хвилину.
Бойове застосування.
Вперше в бій Т-70 пішли літом 1942 року, на Південно-західному напрямі. 4-й танковий корпус 21-й армії Південно-західного фронту за станом на 26 червень мав 30 Т-70 з 145 танків в своєму складі, але після початку німецького наступу 28 червня вони були всі швидко втрачені — до 7 липня їх вже не залишилося. Відразу ж танкістам Червоної Армії довелося переконатися в невисокій бойовій ефективності машини як проти ворожої бронетехніки, так і при підтримці своєї піхоти. «Семідесятка» не могла боротися з найпоширенішими німецькими танками PzKpfw III і PzKpfw IV, а також САУ StuG III в зустрічному бою, а як танк безпосередньої підтримки піхоти у нього був недостатнім броньовий захист. На полі бою все частіше зустрічалися 75-мм протитанкові гармати Раk 40, які могли успішно уразити Т-70 першим снарядом з будь-яких дистанцій і ракурсів бою. Деяким захистом служили тільки невеликі розміри і непогана рухливість Т-70.
Апогеєм бойового застосування «семидесятки» стала Курська битва. Т-70 складали значну частину радянського танкового парку — з 1487 (вечір 4 липня 1943 року) танків Центрального фронту 369 (близько 22 %) були саме «семидесятками». В ході битви Т-70, як і вся решта типів радянських і поставлених по ленд-лізу танків, понесли важкі втрати.
У зустрічному танковому бою Т-70 вражався без проблем, але цікавим є той факт, що відсоток безповоротних втрат біля бензинових «семидесяток» опинився нижче, ніж у дизельних і краще броньованих «тридцатьчетверок». Зокрема, в знаменитому бою у Прохоровки 12 липня серед інших частин брали участь 212 танків і САУ 29-го танкового корпусу 5-й гвардійської танкової армії. З них 122 були Т-34, 70 — Т-70 і 20 — САУ. Підрахунок втрат після бою показав, що супротивник вивів з ладу 95 Т-34, 35 Т-70 і 19 САУ. Безповоротні втрати склали 75 Т-34 (60 % від загального числа виведених з ладу машин даного типу), 28 (40 %) Т-70 і 14 (74 %) САУ. Число уцілілих і придатних для ремонту (42 одиниці з 70, 60 %) Т-70 істотно більше, ніж у Т-34 (47 з 122, 39 %).
Цікавим фактом стало те, що вже «після життя» Т-70 було констатована ОГК НКТП РККА їх ефективність при веденні бою в містах. При опрацьовуванні технічного завдання на легкий танк, відповідний вимогам 1944 року, наголошувалося, що досвід бойових дій в містах показав хорошу живучість «Семідесятки». Добра маневреність і невеликі розміри утруднювали ведення по них огню з фаустпатронів і метання гранат супротивником, легкий танк виглядав краще при проникненні у вузькі місця, його було легше евакуювати при пошкодженні.
