У Дніпропетровську ім’я українського письменника, фольклориста, етнографа, лексикографа, громадського діяча Г. А. Залюбовського (1836-1898) найчастіше згадують тоді, коли мова йде про міську громадську бібліотеку, одним з ініціаторів і найактивніших засновників якої він був; коли листають унікальне видання «Екате-ринославского юбилейного листка», видане до 100-літнього ювілею Катеринослава міською думою під редакцією Григорія Антоновича, сторінки якого рясніють статтями з підписом «Екатеринославец» (один з літературних псевдонімів Залюбовського); коли проходять центральним проспектом повз будинок №40, де знаходилася книгарня Єгорових, яку він часто відвідував і в якому містилася редакція тижневика «Степь», де він співпрацював з відомими діячами культури та літератури краю Я. Новицьким, І. Манжурою, М. Биковим, О. Єгоровим, сприяючи зародженню і розвиткові преси в Катеринославі; коли минають величаву споруду колишньої міської управи (тепер – проспект К. Маркса, 47), поріг якої неодноразово він переступав, а в 1889 р. у флігелі тут відкрилася громадська бібліотека – дітище Залюбовського; коли спускаються або ж підіймаються кру-тими схилами колишньої вулиці Крутогорої (тепер – Рогальова), де стояв будинок вченого.
Ім’я Г. Залюбовського, як одного з найперших фольклористів Придніпров’я, стоїть поряд з іменами видатних вчених Я. Новицьким, І. Манжурою, Д. Яворницьким, Б. Грінченком, які брали безпосередню і найактивнішу участь у формуванні та розвиткові фольклористики степової України, сприяли відродженню та розбудові національної культури, літератури, мови. Його активна участь в суспільно-політичному, культурно-освітньому, громадському русі на Катеринославщині в 60-90-і рр. ХІХ ст. заслуговувала того, що ще сучасники визнавали його передовою людиною свого часу. Катеринославець, як сам себе охарактеризував Г. Залюбовський, вартий епітету «Великий», поваги і шанування за невтомну, щиру, безкорисливу працю в ім’я рідного міста й України [1].
Нині гідне вшанування пам’яті видатного Катеринославця є назрілим і актуальним. Його постать викликала і викликає підвищену увагу вчених (Л. Іванникова, С. Світленко, Г. Швидко), краєзнавців (В. Мороз, В. Старостін, М. Чабан) [11]. Та залишається ще достатньо багато невідомого і не вивченого у його біографії (зокрема, дата і точне місце народження), не зібрана і не видана творча спад-щина вченого. У фондах ДІМ зберігається невеликий архів Г. Залюбовського, книжкові та періодичні видання з прижиттєвими публікаціями його фольклорно-етнографічних записів та статей. Життя і творчий доробок Г. Залюбовського популяризуються музейними працівниками. Свідченням цьому – відтворений інтер’єрний комплекс «Редакція газети «Степь» в Літературному музеї та видання шкільної хрестоматії «Літературне Придніпров’я», до якої увійшли записані ним зразки українських народних легенд, казок, прислів’їв [12].
Г. Залюбовський народився на Катеринославщині. У 1845 р. вступив до катеринославського повітового училища, в якому провчився лише рік. Після навчання дома вступив до 2-го класу класичної гімназії (1846-1852). Під впливом старшого брата студентаматематика Харківського університету вступив у той же університет на природничий факультет (1853). Через рік, за браком коштів, залишив навчання і поступив на службу в Катеринославську палату громадянського суду канцелярським службовцем. Потім вчителю-вав. Був наглядачем єврейської школи у Новомосковську.
У 1862 р. Г. Залюбовський знову поступив в університет, тепер уже на філологічний факультет. Захопився народництвом, виявляв велику прихильність до свого рідного народу, його минулого й сучасного життя. Був одним із найактивніших і найдіяльніших членів гуртка студентів-українців із Катеринослава, які організували в Харкові народний хор, виступали перед жителями міста, пропагуючи українську національну культуру та мистецтво. В руслі народни-цького руху займався видавництвом українських книжок, розповсюдженням їх по селах. У цей час починається його систематична дія-льність як фольклориста й етнографа. Через поліцейські переслідування, змушений був залишити університет (1864) і шукати посади. З 1867 р. працював судовим слідчим в окружному суді Катеринослава, Ростова-на-Дону та інших міст. У 1875 р. був призначений слідчим з особливо важливих справ; у 1881 – вибраний почесним мировим суддею; був членом катеринославського окружного суду (1882-1896), потім до кінця життя – директором місцевого товариства взаємного кредиту. Стояв біля витоків заснування місцевого відділу Імператорського Російського товариства садівників. Обирався гласним міста Катеринослава і земським гласним Новомосковського повіту. Був членом повітової й губернської шкільних рад. Як гласний міської думи входив до складу комісії по запрошенню і прийому гостей на святкування ювілею міста, укладав пам’ятний адрес, який вручався Його Імператорській Величності. До 100-літнього ювілею Катеринослава був ініціатором відкриття міської громадської бібліотеки, організував збір коштів на її будівництво, сприяв виданню «Екатеринославского юбилейного листка». Понад 10 років обирався Головою бібліотечної ради. Він був членом редакції перших міських газет «Екатеринославский листок» (1882-1884; з 1884-1885 «Днепр»), «Екатеринославский юбилейный листок» (1887), «Степь» (1885-1886), «Екатеринославские губернские ведомости» (1838-1918).
Як фольклорист і етнограф Г. Залюбовський розпочав свою діяльність ще в студентські роки (1861-1862) і не залишав улюбленої справи до кінця життя. Його по праву вважають першим фольклористом Катеринославщини. Записам вченого характерна наукова надійність, висока документальність, точна фіксація мовних особливостей. Свою збирацьку роботу він проводив переважно в межах Но-вомосковського та Павлоградського повітів. Жодне з фольклористичних видань того часу не обходилося без участі Г. Залюбовського, хоч зібраних воєдино своїх власних фольклорних записів так і не видав. Усі вони розпорошені по різних збірках різних авторів, де ім’я самого вченого не завжди й згадується. Його було обрано членом Південно-Західного відділу Імператорського Російського географічного товариства (Петербург: 1869-1870; Київ: 1873-1876). Українські народні казки, пісні, легенди, прислів’я, приказки, загад-ки, ігри, лексичний матеріал в записах Г. Залюбовського увійшли до збірника М. Номиса «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (1864), семитомного видання «Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край» П. Чубинсько-го (1872-1879), І-го тому «Исторических песен малорусского народа» (1874), упорядкованого М. Драгомановим та В. Антоновичем, «Южнорусского словаря» К. Шейковського (1861), «Читанки» Т. Хуторного (1883), чотирьохтомного «Словаря української мови» (1907-1909) Б. Грінченка. Не надрукованими залишилися праці «История Малороссии с 1320 по 1640 годы», «Исторические заметки по заселению Екатеринославского уезда».
Помер (1898) і похований в Катеринославі. Могила не збереглася. У 1898 р. рішенням 1-ої січневої сесії міської думи було прийнято постанову увічнити пам’ять померлого гласного думи, назвавши його ім’ям одну із стипендій в міській жіночій гімназії, а також помістити його портрет в міській громадській бібліотеці. Портрет Г. Залюбовського довгий час прикрашав бібліотечний зал [3].
У фондах ДІМ зберігаються архівні матеріали родини дворян Залюбовських, які мали власний маєток в містечку Маячка Полтав-ської губернії Кобеляцького повіту [4]. Ймовірно, цей архів потрапив до ДІМ в 1920-і рр. завдяки Д. Яворницькому, коли він очолював катеринославський губархів. На одній з папок є напис рукою вченого: «Екатерин. суд. Фонд Екатериносл. губерн.» і підпис «Д. Я.» [Дмитро Яворницький]. Заінвентаризовані документи були у лютому-березні 1948 та у травні 1981 рр. з поміткою «Із архіву Дніпропетровського історичного музею».
Це біля 330 документів, що хронологічно охоплюють майже сторіччя (1816-1908) і засвідчують багаторічну судову тяганину у справі відстоювання несправедливо забраної батьківської спадщини трьох рідних братів Залюбовських – Семена, Степана та Антона (останній – батько Г. Залюбовського). Серед матеріалів – незначна кількість архівних документів, що стосуються самого Г. Залюбовсь-кого та його дружини Ю. Залюбовської: рукописи Г. Залюбовського, які складаються з двох учнівських зошитів з автографами конспектів «Об эпосе (Характер Гомерового эпоса. Мнение Вольфа. Содержание Илиады. Ахиллес и Гектор. Диомед. Содержание Одиссеи. Цык-лический эпос» (9 арк., тут же – запис фрагменту української народної пісні «Кажуть люде – я щаслива…» та вірш, можливо самого ав-тора, «Кабы Бог нам помог…») та «Лекции русской истории. VII класс (По Ригельману, Антоновичу, Боплану, Иловайскому и Мар-кевичу)», написаних ним під час навчання в катеринославській класичній гімназії (8 арк., 1847-1852); тексти лекцій (90 арк.) з хімії, мінералогії, зоології «Введение. Минералогия. Зоология. Лекции профессора Черная. Харьков. Студента Г. Залюбовского», датованих 1854-1855 рр. і написаних під час навчання на природничому факультеті Харківського університету; посвідчення Товариства катеринославських лікарів Г. Залюбовському на визнання його «членом-соревнователем» (1882 р.); «Прохання» судовому слідчому м. Катеринослава від повіреного Товариства взаємного кредиту катеринославського губернського земства Г. Залюбовського (1896 р.); лист Товариства взаємного кредиту катеринославського губернського земства від 13 листоп. 1896 р. члену правління, директору Г. Залюбовському; два «Окладних листи на 1898 р.» про кількість приватного поземельного збору з дворянських маєтків, приналежного з нерухомого майна, що перебуває в 1-й частині м. Катеринослава, який належить дворянину Г. А. Залюбовському (будинок в 4 000 крб., 89 десятин землі) та дворянам Катерині Антонівні та Анні Антонівні Залюбовським (будинок в 2 000 крб. та 44, 5 десятин землі, які належали сестрам Г. Залюбовського); «Договори передачі землі в оренду поміщиками Залюбовськими», датовані 1896-1908 рр., які налічують біля 400 сторінок більш як 150-ти оригіналів архівних документів – договори на передачу в оренду земельної ділянки, розписки, квитанції на одержання плати за оренду дворових місць при пустоші Половиця Мануйлівського волості Новомосковського повіту, складені між орендаторами і землевласниками – статським радником Г. Залюбовським (датовані 1896-1898 рр.; біля 60 автографів) та його дружиною Ю. Залюбовською (датовані 1899-1908 рр.).
Архівні документи дають уяву про ту тяжку атмосферу багаторічної судової тяганини (за наявними документами вона тривала протягом 1816-1831), яку мужньо вели батько Григорія Залюбовського, Антін і два рідних дядька – Семен і Степан, з року в рік, не одержуючи бажаного результату. Частина документів написана від імені трьох братів Залюбовських, але більшість – від імені Степана Залюбовського. З часом брати доручили Антону клопотати у цій справі в Катеринославський повітовий суд. Бажаючи повернути маєток і віддати його Семену, який проживав в Маячці, брати одержали відповідь суду, що крім прохача є ще інші нащадки. Зокрема, це: «Справа Кобеляцького повітового земського суду про позов за спадщину поміщиків Залюбовських. Розпочата 13.06.1816, закінчена 12. 06. 1826 рр.», яка налічує 66 судових документів (оригінали та копії скарг, апеляції, рапорти, свідчення, титульні списки, постанови, прохання, пояснювальні записки, судові повістки, листи, в тому числі і приватного змісту, адресовані, в основному, в Кобеляцький повітовий земський суд позивачами); дві «Справи Степана Олексійовича Залюбовського про позов за спадщину», розпочаті і закінченні в 1817-1855 (39 док.) та 1816-1896 (31 док.) рр.
Вивчення згаданого комплексу матеріалів дає нові, досі не відомі факти з біографії Г. Залюбовського і відомості про членів його родини. Перш за все підтверджується, що походив він з дворянського роду Залюбовських, які проживали в Кобеляцькому повіті на Полтавщині. Його батько був поміщиком Новомосковського повіту, а сам Г. Залюбовський мав у Катеринославі помістя, частину земель здавав в оренду, а після його смерті цим займалася його дружина.
Спираючись на виявлені факти, стало можливим зробити перші кроки в укладанні генеалогії роду Залюбовських. Дід – Залюбовський Олексій Прокопович – прапорщик, дворянин, проживав у міс-течку Маячка Полтавської губ. Катеринославського пов. Мав успадкований від предків житловий зі службами будинок, дворових людей, два сінокісні луги, один з них під Куминою горою, декілька пар волів, коней, овець, бджіл тощо. Від першого шлюбу з Варварою (бабуся) мав трьох синів – Семена, Степана, Антона і дочку Тетяну від другого шлюбу з Марією Федорівною Сідихою. Помер, не залишивши синам заповіту на спадщину, через що вони довгий час судилися з мачухою, яка таємно від них за сфальсифікованим заповітом переписала маєток на доньку Тетяну. Після смерті Олексія Про-коповича Марія Федорівна вийшла заміж за відставного корнета Михайла Дейнеку, від якого народила доньок Гликерію та Ольгу. Ольга згодом вийшла заміж за колезького реєстратора Василя Лаппа-Данилевського. Після смерті М. Сідихи, а потім передчасної смерті Тетяни ( померла від гарячки в 16 років ), маєток перейшов у спадок вітчиму Тетяни, М. Дейнеці, а потім його доньці Ользі. Судовий позов братів Залюбовських і М. Дейнеки на певному етапі закінчився на користь останнього. Чи вдалося братам повернути батьківську спадщину – за наявними документами встановити не вдалося. Батько – Залюбовський Антон Олексійович – поміщик, колезький секретар, проживав у Новомосковському пов. Катеринославської губ. Мати – Залюбовська Олександра Юхимівна – поміщиця Новомосковського пов. Катеринославської губ., в до-кументах за 1853 р. згадується як вдова колезького секретаря. Сестри – Залюбовські Катерина Антонівна та Анна Антонівна – дворянки, проживали у Катеринославі поблизу будинку брата Григорія, навпроти губернської земської управи (нині – вул. Рогальова, раніше – Крутогора, 10). Дядьки – Залюбовський Семен Олексійович – поміщик, колезький реєстратор, проживав у м. Маячці Кобеляцького пов. Полтавської губ. та Катеринославі; Залюбовський Степан Олексійович – поміщик, титулярний радник, службовець катеринославської Казенної палати; проживав у м. Маячці та Катеринославі.
Дружина – Юлія Дмитрівна Залюбовська. 1903 р. на власні кошти побудувала церкву Трьох святителів у Нижньодніпровську (збереглася; вул. Юридична в Амурнижньодніпровському районі). Проживала в будинку на вул. Крутогорній, 6 [5]. Всі діти Залюбовських померли від дифтерії. В Катеринославі проживали – Іванов Михайло Гаврилович (1877-1919), відомий в Катеринославі музичний діяч і композитор. Проживав у місті з 1914 по 1919 рр. У 1918 р. заснував музичну школу. Цікавився народною піснею та музикою, записував пісні. Написав оперету «Травнева ніч». У будинку №12 на Крутогорній вул. (колишній будинок Г. Залюбовського) відбувалися репетиції артистів, хорів та музики. Був розстріляний махновцями [6]. ? – Залюбовська Віра, проживала на вул. Гоголівській, 18 (тепер – вул. Гоголя); ? – Залюбовський Георгій, проживав на вул. Новій, 19 (тепер – Шаумяна) [7]; ? – Олена Костянтинівна Залюбовська, дру-жина майора [8].
Заслуговують на увагу виявленні меморіальні місця, пов’язанні з проживанням родини Залюбовських у Катеринославі. У 1870-1880-і рр. на розі вулиць Козачої та Казанської (тепер – Комсо-мольської та Карла Лібкнехта, 6) знаходилася садиба Залюбовських. Це був одноповерховий з цоколем цегляний будинок з парадним входом з вулиці Казанської та великим садом. Нині лишився один будинок, зовсім перебудований (ресторан «Імператриця»). Г. Залюбовський продав садибу в 1880-х рр. купцю Мірошниченкові і придбав значно більшу, але дешевшу ділянку по вул. Крутогорній (тепер – Рогальова, 16, 18, 20). Будинок вченого стояв навпроти будівлі катеринославської губернської земської управи, до цього часу не зберігся. Після його смерті спадкоємці поділили цю велику садибу на окремі ділянки. За адресою Крутогорна, 6 проживала Ю. Залюбовська, дружина Григорія Антоновича, а на цій же вулиці в будинку за №10 – К. Залюбовська, одна із його сестер. Нині на місці колишньої садиби стоять два двоповерхових цегляних житлових будинки та одноповерховий корпус ветеринарно-бактеріологічної станції (можливо, будівля станції є залишком однієї із споруд їх садиби).
Г. Залюбовський був одним із великих землевласників слобо-ди Мануйлівки – запорозького поселення на лівому березі Дніпра, заснованого у 1740-х рр. підданцями Коша (тепер – Амурнижньодніпровський район Дніпропетровська). Його маєток «при пустоши Половица Мануйловской волости Новомосковского уезда» тягнувся від сьогоднішнього ДВРЗ (Дніпропетровський вагонно-ремонтний завод) вздовж залізниці до самої річки Самари. Де стояла його садиба, поки що не відомо. Поряд з помістям Г. Залюбовського розташовувалося кілька дворянських маєтків. На місці міської лікарні №9, що на проспекті Воронцова, знаходилася садиба морського офіцера В. Бикова. Після його смерті її поділили між собою його сини Петро та Микола, відомі публіцисти і громадські діячі. Саме у будинку М. Бикова у 1880-і рр. проживав відомий український поет, фолькло-рист, етнограф І. Манжура (1851-1893). Будинок не зберігся [2].
У фондах ДІМ зберігається унікальне видання літературних творів видатного російського історика М. І. Костомарова «Збірник творів Ієремії Галки» (1875) з написом «Г. А. Залюбовскому от издателя» [10]. Книга знаходилася в науковій бібліотеці музею, яку за життя збирав Д. Яворницький. Можливо, вона потрапила до книгоз-бірні вченого разом з матеріалами, які свого часу були передані в музей з поміткою «В дар від Г. А. Залюбовського», але, на жаль, не виявлені. Відомості про передані експонати залишилися у «Касових книгах» Історичного музею за 1900-1923 рр. Від Г. Залюбовського надійшли: гравюри із зображенням письменників Є. Гребінки та І. Котляревського; фотознімок з могили Т. Шевченка (ймовірно: Ф-2872) та фотопортрет Г. Залюбовського.
Окрім того, у фондах ДІМу в архіві катеринославського юри-ста, журналіста, письменника, редактора-видавця громадсько-політичного тижневика «Степь» (1885-1886) О. Єгорова зберігається адресований йому від Г. Залюбовського лист (19.06.1886 р.), в якому він надсилає свої статті і просить їх надрукувати в «Степи» [9]. В «Степи» Г. Залюбовський співробітничав з цілою плеядою видатних культурних діячів Катеринославщини. Зокрема, це один з визначних українських фольклористів, етнографів, знавець запорозької та катеринославської старовини Я. Новицький; журналіст, публіцист, письменник, громадський діяч, котрий стояв біля витоків катеринославської, в тому числі і першої україномовної преси, редактор-видавець «Днепровской молвы», «Доброї поради» М. Биков; перший дослідник флори Катеринославщини, географо-ботаніст, зачинатель фенологічних досліджень на Україні І. Акінфієв; невтомний збирач перлин усної народної творчості, український поет І. Манжура. Кожен із них своєю багатогранною діяльністю зробив вагомий внесок не тільки у місцеву, а й вітчизняну науку, культуру, літературу. Усіх їх єднало коло спільних інтересів, любов до рідного краю, подвижницький дух, бажання творчості. Своєрідний «Степовий Парнас» увійшов в історію культури Придніпров’я як унікальне культуроло-гічне явище останньої третини ХIХ ст.
ГЕНЕАЛОГІЧНИЙ РОЗПИС РОДИНИ ЗАЛЮБОВСЬКИХ
І ПОКОЛІННЯ
1. Олексій Прокопович Залюбовський
(?-11.02.1815) – дворянин, прапорщик, поміщик.
Дружина 1-а: Варвара.
Дружина 2-а: Марія Федорівна Сідиха
(?-26.03.1825; у 2-му шлюбі за Михайлом Дейнекою (?-1839), відс-тавним корнетом).
ІІ ПОКОЛІННЯ
2.1. Семен Олексійович Залюбовський
(?-1833?) – дворянин, колезький реєстратор, поміщик.
3.1. Степан Олексійович Залюбовський
(?-1839?) – дворянин, титулярний радник, службовець катеринослав-ської казенної палати.
4.1. Антін Олексійович Залюбовський
(?-не пізніше 1853) – дворянин, колезький секретар, поміщик
Дружина: Олександра Юхимівна.
5.1. Тетяна Олексіївна Залюбовська
(27.07.1813-1829; від 2-го шлюбу Олексія Прокоповича з Марією Федорівною) – дворянка.
ІІІ ПОКОЛІННЯ
6.4. Григорій Антонович Залюбовський
(1836-10.01.1898, Катеринослав) – дворянин, український пись-менник, фольклорист, етнограф.
Дружина: Юлія Дмитрівна
7.4. Катерина Антонівна Залюбовська
(рік народження і смерті невідомі) – дворянка.
8.4. Анна Антонівна Залюбовська
(рік народження і смерті невідомі) – дворянка.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
- Быков Н.; Сочинский П. Памяти Григория Антоновича Залюбовского // Днепровская молва. – 1899. – № 2. – С.53-54; А. М. Один из малорусских этнографов (Страничка из жизни Гр. Ан. Залюбовского) // Днепровская мо-лва. – 1900. – № 47. – С. 1498-1499; Некролог // Приднепровье. -1898. – №1. – С. 18-19; В. Д. (Володимир Дорошенко). Григорій Залюбовський // Літера-турно-науковий вісник. – 1900. – Т. 9. – С. 220; Степовий В. Пам’яті Г. А. Залюбовського, українського етнографа Катеринославщини // Дніпрові хвилі. – 1913. – №2. – С.17-21; Биков Микола. Григорій Антонович Залюбовський. 1836 – 1898. До портрета // Дніпрові хвилі. – 1913. – № 9. – С.149-150; Данилов В. Памяти Г. А. Залюбовского // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. – Вып. 5. – 1909. – С. 108-111; Білий В. Минуле етнографії на колишній Катеринославщині та її сучасні завдання. У кн.: Збірник Дніпропетровського краєвого історико-археологічного музею. Т. І. – Дніпропетровськ, 1926. – С.235-260.
- Старостін В. С. Столиця степового краю. Дніпропетровськ. Нариси з історії міста. – Дніпропетровськ, 2004. – С.45, 135.
- Приднепровье. – 1898. – №2.
- Дніпропетровський історичний музей (далі – ДІМ). Фонд № 23, оп. № 1, спр. № 6. Арх. 512-518, 713, 34150-34151).
- Справочная книга Екатеринославской епархии. – 1909. – С. 700.
- Зоря. – Катеринослав. – 1925. – № 12.
- Список домовладельцев г. Екатеринослава // Весь Екатеринослав. – 1910.
- Русская правда // Екатеринослав. – 1914, 10 апреля.
- ДІМ. КП-143686 / Арх. 48371.
- ДІМ. КП-185006 / Арх. 7952.
- Швыдько Анна. Забвению не подлежит // Днепровская правда. – 1988. – 10 апреля; Іваннікова Л. Невтомний катеринославський етнограф // Бористен. – 1998. – №2. – С.9-10; Залюбовський Григорій Антонович / Українська журналістика в іменах. – Львів, 1996. – Вип. 3. – С.136-137; Дніпропетровськ: минуле і сучасне. – Дніпропетровськ, 2001. – С.72-75; Історія міста Дніпропетровська / За наук. ред. А. Болебруха. – Дніпропетровськ: Грані, 2006. – С. 170-171, 187, 191; Чабан М. Птахи з гнізда Придніпров’я. – Дніпропетровськ, 2005. – С.126-135.
- Василенко Н. Є. Літературно-мистецьке життя Катеринославщини в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Григорій Залюбовський. У кн.: Літературне Придніпров’я. В 2-х томах. Том І. – Дніпропетровськ, 2005. – С.309-762.
Автор: Василенко Н. Є. – с.н.с. відділу “Музей Літературне Придніпров’я”
