Ім’я українського художника, письменника Василя Онисимовича Корнієнка увійшло в скарбницю національного мистецтва як одного з найкращих ілюстраторів творів класика української літератури І.П. Котляревського.
Ювілейне видання збірника творів письменника 1903-1904 рр. прикрашає серія малюнків до поеми “Енеїда”: “Еней”, “Юнона в дорозі до Еола”, “Еол”, “Нептун на ракові”, “Дідона і троянці”, “Дідона і Еней”, “Сівілла та Еней”, “Вулиця до пекла”, “Перевізник”, “Гарон”, “Низ”, “Евріал і латинці”, “Еней перед поєдинком”. Автор високохудожньо виконаних картин “Біля корчми”, “В’їзд Богдана Хмельницького до Києва”, “Характерник”, “Чари” в кінці ХІХ ст. намалював портрет Тараса Шевченка і мав на меті виконати малюнки до “Кобзаря”. На жаль, молодим, повним творчих задумів і нереалізованих надій він передчасно пішов із життя, залишивши після себе низку неопублікованих поетичних творів та оповідання-казку “Запорозький клад”.
Народився В. Корнієнко 22 квітня 1867 р. у селі Мануйлівці на Катеринославщині в селянській родині. У метриці, котра засвідчує факт народження, говориться: “по метрическим книгам Свято-Духовской церкви города Екатеринослава за 1867 год под № 27 записан акт следующего содержания: Тысяча восемьсот шестьдесят седьмого года рожден десятого, а крещен двенадцатого числа апреля Василий, родители его: временнообязанный крестьянин Онисим Колеников сын Корниенко и законная жена его Параскева Космина дочь”. Батько займався чоботарюванням, а мати – вирощувала квіти на продаж, так як сім’я була безземельною. У родині було шестеро дітей, Василь був п’ятою дитиною.
Навчався спочатку у сільській школі. Рано почав малювати. У 1882 р. вступив до Першого катеринославського реального училища, де вчителем малювання був талановитий художник Петро Тимофійович Окулов. Між учнем та учителем склалися дружні зв’язки. Їх об’єднувало захоплення творчістю художників-передвижників. У квітні 1887 р. в Катеринославі відкрилася п’ятнадцята виставка передвижників, де були представлені художні полотна Рєпіна, Крамського, Саврасова, Шишкіна, Полєнова, М’ясоєдова та інш. Коли Василеві виповнилося 18 років, в училищі відбулася виставка його малюнків. Вона стала знаменною в його житті. Молодим художником зацікавився катеринославський віце-губернатор барон Рокосовський. Влітку 1887 р. В. Корнієнко одержав виклик до приватної малярської школи Макухіної у Севастополі, де провчився лише один рік за браком коштів на навчання. На дорогу та на проживання губернатор видав Василеві 100 карбованців — прибуток від впорядкованої виставки. Згодом губерніальне земство виділило В. Корнієнкові стипендію на навчання в С.-Петербурзькій Академії мистецтв. У 1888 р. він вступив до Академії мистецтв “вільним слухачем”, а закінчив 1894 р. “некласним художником”. Через два роки йому було видане свідоцтво на право викладати малювання в середніх школах. Тяжкий недуг – кісткоїд великої гомілки – завдавав труднощів у навчанні. Простійні нестатки та слабке здоров’я завжди стояли на перешкоді в його житті, заважали повністю віддаватися улюбленій справі. Свідченням цьому є медичне заключення лікаря: “Цим свідчиться, що Василь Корнієнко вже давно хворіє на запалення правого тазостегнового суглоба при загальному виснаженні на грунті малокрів’я внаслідок чого Василеві Корнієнку необхідно розпочати серйозне лікування за можливо кращих гігієнічних і кліматичних умов, аби запобігти тому, щоб хвороба не набрала більш серйозного перебігу та наслідків, що й стверджую своїм підписом. Санкт-Петербург, березня 2 дня 1895 року. Лікар Імператорської Академії мистецтв, доктор медицини Фейт”.
У липні 1896 р. В. Корнієнко повернувся з С.-Петербурга на Катеринославщину. Проживав у Мануйлівці з батьками, в Одесі, Ялті, заробляючи на прожиття малюванням портретів. Створив цілий ряд жанрових картин та малюнків на теми українських народних дум: “Козак Голота і татарин”, “Втеча трьох братів з Азова”, “Перед поєдинком”, “Повернувся” та ін. Тільки за мотивами однієї думи “Втеча трьох братів з Азова” В. Корнієнко створив три варіанти (як згадував Федір, брат Василя, залишився один, два інші після смерті сина мати від жалю спалила в печі). Він виконав малюнок обкладинки і заставки до поетичної збірки українського письменника Миколи Кузьменка “Дозвілля” (Катеринослав, 1899). Його малюнками проілюстровані оповідання А. Кащенка “Бусурманська неволя” (1916), “Оповідання про Славне Військо Запорозьке Низове” (1917), катеринославський часопис “Дніпрові хвилі” (1911), в яких ім’я Корнієнка стоїть поруч з іменами знаменитих українських художників О. Сластіона, В. Пимоненка, С. Васильківського, М. Самокиша.
Проживаючи в Мануйлівці, В. Корнієнко підтримував зв’язки з катеринославською інтелігенцією: журналістом, публіцистом М.В. Биковим, поетом М.Л. Кузьменком, письменником А.Ф. Кащенком, художником І.Г. Горбоносовим. З організацією у місті наукового товариства, до якого увійшли вчені та діячі культури Д.І. Яворницький, Я.П. Новицький. І.Я. Акінфієв, В.В. Курилов, А.С. Синявський та інш., В. Корнієнко був запрошений до участі у художній комісії по організації виставок. Перша виставка картин художників-катеринославців відкрилася у лютому 1901 р. в залі Губернської земської управи на вулиці Крутогірій. Серед полотен Сергія Пескарьова, Автомона Кобиличного, Петра Порубаєва, Леоніда Машичева, Івана Євсієвського, Олексія Ведерникова, Василь Корнієнко виставив одинадцять власних картин: “Портрет невідомого”, “На траві”, “Етюд”, “Старий”, “Під час свята”, “За шитвом”, “Мандрівник”, “Під сонячним промінням”, “Біля монопольки”, “Канікули”. У квітні 1904 р. у палаці князя Потьомкіна відбулася друга виставка картин художників Катеринослава. Василь Корнієнко подарував землякам портрет Т. Г. Шевченка. Згодом, вже після смерті, у квітні-травні 1909 р. його живописні роботи “Набіг татар на Україну”, “Запорозька Січ”, “В’їзд Богдана Хмельницького до Києва”, “Селяни в полі” виставлялися на 1-ій художній виставці катеринославського художньо-артистичного товариства пам’яті академіка Ю.І. Федерса. Художник І. Горбоносов у своїх спогадах, надрукованих в “Киевской старине”, писав: “Каким-то особенным ароматом дышали его сельские этюды с натуры. Все они были идилличны, самобытны, удивительно национальны не только тем, что они иллюстрировали, а национальное выражалось у него в самих красках, в его технике.”
В Одесі В. Корнієнко близько зійшовся з місцевою українською громадою, зокрема з М.Ф. Комаровим, відомим бібліографом, етнографом, видавцем, літературним критиком. Упорядковуючи бібліографічний покажчик творів І.П. Котляревського “На вічну пам’ять Котляревському”, на початку 1904 р. він запропонував В. Корнієнку підготувати 20 ілюстрацій до “Енеїди” ціною 10 руб. за кожну, а згодом намалювати малюнки до “Кобзаря” Тараса Шевченка. Художник погодився і передав М.Ф. Комарову перші 10 малюнків до “Енеїди”, отримавши авансом гонорар 50 руб. Та хвороба не дала йому здійснити задумане: в кінці року В. Корнієнко помер і лишок гонорару було передано на його похорони. В листі до М.Ф. Комарова він писав: “Обіцяв я Вам двадцять ілюстрацій зготовити до “Енеїди”, та тепер бачу, що годі і думати: зла хвороба забрала всю мою міч і хто зна, чи зостанусь я ще в живих. Нудьга бере, що так сталося, та нічого не поробиш. Все ж я хотів ілюструвати всю “Енеїду”. Та мало що хотів. Ну годі, хай буде так. От що б я Вам порадив, чи не могли б Ви видати к Різдву поздравительні карточки хоч з деякими моїми малюнками? Щоб під малюнком був і текст із “Енеїди”. Думаю, що було б добре. Хай би в такім випадку ми не відставали від людей. За право друку я дешево візьму – рублів по 3 чи що за кожний малюнок. Думаю, що було б добре. От жалко, що вони не розцвічені, ну та нічого – колись хтось видасть кращі”.
Не меншу цінність має і літературна спадщина В. Корнієнка, яка була видана уже після його смерті. Відомі його вісім поезій із циклу “Відгуки життя”, які були опубліковані у літературному збірнику “Перша ластівка” (“Мрії”, “Коло Дніпра”, “Пісня мужика”, “Людська безглуздість: Пісня”, “Селянинові”, “Барабаш”, “Пісня маляра”, “Верба”. Херсон.1905) та оповідання-казка “Запорозький клад”. Якщо у поетичних творах “Коло Дніпра”, “Барабаш”, “Пісня мужика” та ін. письменник замислюється над долею козацтва та його нащадків, то у казці волелюбні мотиви запорожців звучать із уст січовика-характерника Петра Сокола як святий заповіт нескорених синів українського народу. Твір, датований автором 17 лютого 1901 р., набув поширення серед південноукраїнських просвітніх громад у рукописному вигляді. Перше видання його з’явилося у Катеринославі в 1919 р., друге – в серії бібліотеки “Молодим козакам”, Київ – Львів, 1923 р.
Микола Чернявський у передмові до збірника “Перша ластівка” писав: “Поезія “Верба” стала пророчою для її автора. Він почував близький кінець свого життя і прирівнював себе до трухлявої верби, яка хоч зверху ще зелена, але корінець її вже прогнив, і вона має незабаром вмерти”.
Є верба там, коло ставу,
І гілляста, і рясна.
Їй щороку присилає
Птаства півчого весна.
І зозуля, й соловейко,
Із її зелених віт
Шлють закоханим серденькам
Свій приятельський привіт.
Та недовго вже зосталось
Їй пташиний слухать спів:
В стовбурі дупло чорніє –
Осередок весь зітлів…
11 грудня 1904 р. у віці 37 років В. Корнієнко помер в Одесі після двох тяжких операцій (саркома). Його тіло було перевезено до Мануйлівки і поховано на сільському цвинтарі. Місце поховання не збереглося.
Т. Краснопільський у статті, присвяченій В. Корнієнку, писав: “Він бачив тяжке життя народу українського та сам змалечку нівроку закоштував його, бачив, що спить Україна, повита темрявою та злиднями, й коли огортав його тяжкий смуток, він списував свої думки віршами:
Візьми посох, прочанине,
І пройдись понад Дніпром,
Там спить всюду Україна
Непробудним тяжким сном…
Він знав, що доти Україна буде спати непробудним сном, доки не розкажуть її дітям про минуле, доки не покажуть сучасне. Він мав намір намалювати малюнки до всієї історії України, а щоб якнайкраще змалювати минуле, він студіював народні думи та пісні, кожна дума чи пісня мала бути намальована пензлем.”
У Катеринославі на початку ХХ ст. ім’я талановитого земляка не забувалося. В Мануйлівці проживала його родина, брат Федір був активним діячем місцевої “Просвіти”. Оригінали малюнків В. Корнієнка до поеми “Енеїда” І. Котляревського та картина “Запорожці викликають на герць ворогів» можна було побачити у відділі запорозької старовини краєзнавчого музею імені О.М. Поля. Мануйлівська “Просвіта” у січні 1913 р. влаштовувала вечір пам’яті художника – сімейну вечірку, на яку зібралося 230 осіб. Залу “Просвіти” прикрашав живописний портрет Шевченка роботи Корнієнка. Була прочитана лекція про життєвий шлях художника, декламувалися його поетичні твори та співалися українські народні пісні. В кінці вечора прочитали для присутніх казку “Запорозький скарб”. Окремими листівками “Просвіта” видала виконаний художником “Портрет Т.Г. Шевченка” та його малюнок до “Думи про трьох братів Азовських”. Катеринославський український часопис “Дніпрові хвилі” протягом 1910-13 рр. опублікував ряд статей, присвячених В. Корнієнку, проілюстрованих його роботами. Згодом зацікавленість його постаттю виникала досить періодично, хоч ім’я художника і увійшло до першого тому академічного видання “Шевченківського словника” як автора портрету Шевченка у вишиванці.
Нагадує про себе Василь Корнієнко живописним автопортретом, який прикрашає сьогодні один із залів Дніпропетровського художнього музею: юнак в українському національному одязі закохано дивиться в майбутнє, і є в ньому щось і від Енея, і від запорозького характерника, українського бандуриста-Орфея, що пливе Самар-річкою, і від козака Голоти, і від простих Мандриківських юнаків, серед яких він виріс і яким подарував усі творчі порухи своєї душі, сподіваючись, що колись за нього зроблять краще.
Вибрана бібліографія:
- Шевченківський словник. У 2-х томах: Том 1. – К., 1976. – С. 316-317.
- Митці України: Енциклопедичний словник. – К., 1992. – С.316-317.
- Заремба В.І. Василь Корнієнко. – К., 1979.
- Киевская старина. – 1905. Кн.І.
- Перша ластівка. Літературний збірник. – Херсон, 1905.
- Краснопільський Т. В. Корнієнко; До малюнка В. Корнієнка; В. О. Корнієнко // Дніпрові хвилі. – 1910. – №1. – С.3-5; 1911. – № 11. – С.154-156; 1913. – № 21-22. – С.319-321; № 23-24. – С.342-343.
- Чапля В. Василь Онисимович Корнієнко // Зоря. – Катеринослав, 1925. – №8.
- Богданова Л., Шило С. Ілюстрації нашого земляка // Зоря. – 1969. – №178
- Білецький Ф.М. Художнє втілення історичної тематики письменниками Придніпров’я. У кн.: З любові і муки… – Дніпропетровськ, 1994. – С.331.
- Поповський А.М. Лебедина пісня Василя Корнієнка // Борисфен. – Дніпропетровськ, 1991. – №6.
- Поповський А.М. Василь Корнієнко // Вільна думка. – Дніпропетровськ. – 1992. – Ч.8. – С.3.
- Зобенко О. Перший ілюстратор поеми – наш земляк (До ювілею “Енеїди” І. Котляревського) // Наше місто. – Дніпропетровськ, 1998. – 23 вересня.
- На вічну пам’ять Котляревському. – К., 1904.
- Твори Івана Котляревського. Під редакцією Сергія Єфремова, з ілюстраціями В. Корнієнка. – К., 1909.
- Корнієнко В. Запорожський клад. Дитяче оповідання. Ілюстроване. – Катеринослав, 1918.
- Корнієнко В. Запорожський клад. – Київ – Львів, 1923.
- Корнієнко В. Запорожський клад. Оповідання-казка // Борисфен. – Дніпропетровськ, 1991. – №6.
- Корнієнко В. Запорожський клад. У кн.: Веселки ріднокраю. Антологія дитячої літератури Придніпров’я за останні 110 років. – Дніпропетровськ, 1995. – С.27-35.
- Корнієнко В. Запорожський клад. Казка У кн.: Гусейнов Г.Д. На землі, на рідній…(Легенди та перекази Криворіжжя). У трьох книгах. Кн.3: Дорогою стріли. Літературні твори. – Кривий Ріг, 2000. – С.43-52.
- Корнієнко В. Поезії; Запорожський клад. (нарис, підготовка текстів Н. Є. Василенко). У кн.: Літературне Придніпров’я: навч. посібник з хрестоматійними матеріалами до шкільних програм. В. 2-х томах. Том І. – Дніпропетровськ, 2005. – С.544-556.
- Швидько Г. К. Катеринославські кореспонденти Михайла Комарова // Придніпров’я: істрико-краєзнавчі дослідження. Збірник наукових праць. Випуск 3. – Дніпропетровськ, 2006. – С.79-80.
Автор: Наталія Василенко – с.н.с відділу “Музей Літературне Придніпров’я”
