МЕТА:
- Ввести дітей у світ минулого.
- На основі експонатів, що зберігаються в музеї, дати загальне уявлення про основні елементи українського національного одягу як історичного свідотцтва народного побуту.
- Навчити дітей відрізняти національний одяг від сучасного, бачити їх історичний зв?язок . Дати поняття розвитку і удосконалювання одягу . Навчити охайності і дбайливому відношенню до свого одягу.
- Виховання почуття гордості за свій народ, поважного відношення до минулого, національних традицій.
- Формування творчої активності, виховання музейної культури.
МЕТОД: бесіда
ЕКСПОНАТИ
- Стара скриня.
- Сорочка жіноча вишита.
- Юбка.
- Плахта.
- Фартук.
- Пояс жіночій.
- Очіпок.
- Віночок.
- Прикраси (коралове намисто, дукачі).
- Сорочка чоловіча вишита.
- Штани.
- Пояс чоловічий.
- Капелюх (бриль).
- Ілюстрації з зображенням (або дві кукли) хлопця і дівчини в українських народному вбранні.
(Діти знаходяться в ігровій кімнаті, в спокійній, невимушеній обстановці. З ними веде бесіду співробітник музею .)
Співробітник музею: Дорогі друзі! Сьогодні ми з вами поринемо у світ минулого. Давайте уважно роздивимось, як ми одягнуті? (Діти роздивляються один одного, розповідають про власний одяг: сукні, сорочки, спідниці, блузки , брюки і т.ін.)
Діти, як ви вважаєте, чи завжди наш одяг був таким? Може хтось бачив фільми або мультфільми про життя в українському селі у далекому минулому? (Діти відповідають) А чи цікаво вам знати, як були одягнуті наші прабабусі і прадідусі? (Діти відповідають)
Отже, сьогодні ми познайомимось з українським народним одягом. А знаєте, де зберігали наші прабабусі свій одяг? (Діти відповідають) Раніше шаф не було. Увесь одяг зберігали в скринях. Причому в кожній сім?ї було стільки скринь, скільки дівчаток. В нашому музеї зберігається така скриня. Вона не проста, а чарівна і допоможе нам здійснити подорож у минуле. Але спочатку треба вимовити чарівні слова: ?? Бабусина скриня, з?явись!?? (Діти закривають очі і разом промовляють ??чарівні?? слова. Музейний співробітник попереджає, щоб ніхто не підглядав, бо тоді скриня не відкриється, і ставить скриню на стіл.)
Співробітник музею: А ось і скриня. Давайте заглянемо в неї. (Музейний співробітник відкриває скриню й дістає українську сорочку ХІХ ст. із домотканого полотна.) Діти, що це таке? Ця річ повинна бути вам відома. (Діти відповідають, в разі ускладення музейний співробітник допомагає). Це сорочка. А чим вона прикрашена? (Вишивкою) Сорочка – це обов?язковий елемент українського костюму. Давайте її роздивимось. Де ви бачите вишивку? (На рукавах, унизу, на комірці.)
Скажіть мені, зараз сорочка зберіглася чи ні? (Діти відповідають) Сорочки стали коротшими і перетворилися на сучасні блузи.
(Музейний співробітник знову пропонує заглянути у скриню і дістає спідницю.) Подивіться уважніше, що це? Впевнена, ви мені одразу скажете. (Діти відповідають) Правильно, це спідниця. Найчастіше у нашому краї носили спідниці чорного, синього кольору, або різнокольорові. Зараз у нас на спідницях є гудзики,??змійки??, а раніше спідниці кріпилися за допомогою двох мотузочок.
(Музейний співробітник дістає зі скрині плахту) Діти, ця річь вам зовсім незнайома. Вона називається плахта, від німецького слова ??плах??, що означає ??полотно??, шерстяний платок, яким оберталися жінки. Плахти носили тільки на свято, вечорниці.
(Музейний співробітник дістає зі скрині фартух) А про цю річь я, навіть, не буду говорити, ви мені самі скажете, що це таке? (Діти відповідають) Так, це фартух. В наш час ваші мами носять подібні на кухні. Давайте подивимось, що ми бачимо на фартушку? (Вишивку) Поверх фартушка пов?язували пояси (показує). Жіночі пояси були вузеньки. Дуже часто їх прикрашали на кінці різнокольоровими китицями.
А що ми зараз носимо на голові? (Діти відповідають). Так, раніше також носили капелюхи, платки, хусточки. Наші прабабусі їх дуже цікаво зав?язували: позаду або зверху так, що кінчики стирчали неначе вушка. Давайте і ми спробуємо так зав?язати хустину. Хто хоче показати?
(Зав’язують хусточку. Музейний співробітник знову заглядає у скриню і дістає очіпок) Діти, хто знає, що це таке? (Діти відповідають, в разі необхідності ведучий допомагає) Цей головний убір називається очіпок. Його носили заміжні жінки. А молоді незаміжні дівчата ходили з непокритою головою. А під час свята прикрашали своє волосся. Чи ви знаєте чим? (Музейний співробітник дістає віночок із стрічками) Отже, назвіть мені , що це таке? (Діти відповідають) Хто в наш час одягає віночок? (Наречені на весіллі одягають білі віночки) А в ті часи віночки були різнокольорові, із справжніх і штучних квітів? А що до віночка кріпилося? (Стрічки) Вони були шовкові, яскраві. Неначе струмочки бігли по плечах і волоссю дівчат. Дуже красивими були стрічки, коли дівчата кружилися у таночку, на сонці вони виблискували усіма кольорами веселки.
А чи цікаво вам знати, яке взуття носили наші прабабусі? (Діти відповідають. Музейний співробітник показує ілюстрацію або ляльку в національному костюмі) Подивіться , яке взуття на нашій дівчинці? (Найчастіше на малюнку або ляльці бачимо чоботи) Чоботи були дуже дорогим взуттям. Їх носили лише на свята, берегли, передавали дітям. Влітку ходили босоніж або носили личаки, які зав?язували на нозі. Робили їх з лика – тоненьких смужочок, кори якого-небуть дерева, найчастіше липи.
(Музейний співробітник знов пропонує роздивитися ілюстрацію або ляльку) Чи все ми з вами назвали, чи щось забули? (Звертає увагу дітей на прикраси) Ми зовсім нічого не сказали про прикраси. Мабуть, для вас, дівчата, це буде дуже цікаво, бо, впевнена, ви всі любите приміряти мамині прикраси. Так чи ні? Дуже любили в Україні намисто з коралів. А ще носили дукачі – прикраси з монет. Носили прикраси лише на свята, вечорниці, гуляння. Крім намиста, ще любили браслети, сережки, ланцюжки.
Ми з вами познайомились з жіночим національним костюмом, але зовсім нічого не сказали про чоловічий. Але нехай хлопці не ображаються, ми не забули про них. (Музейний співробітник пропонує роздивитись малюнок із зображенням хлопця або ляльку у національному костюмі)
Співробітник музею: Як і жінки, чоловіки носили сорочки. (Дістає із скрині сорочку) Чоловіча сорочка не така багата вишивкою, як жіноча. Вона вишита на манжетах, комірці. Святкова сорочка вишивалася більше, ніж повсякденна. (Дістає зі скрині штани) Відрізнялись між собою також повсякденні і святкові штани. Я впевнена, що всі ви знаєте, як називаються широкі святкові штани? (Діти відповідають) Так, шаровари. Дмитро Іванович Яворницький розповів легенду, за якою у найширші шаровари вміщувалось 30-40 кавунів. Шаровари могли бути червоного, синього, чорного кольорів. (Показуючи) А такі штани носили кожен день. Це льняні домоткані штани. Вони могли бути природнього кольору або прикрашені малюнком, як ці смужечкою. Красили їх також самі, вдома. Одягнувши шаровари, підперезувались поясом.(Показує пояс) Пояси були довгі, тому обкручувалися ними кілька разів. Чоловічі пояси були широкими. А що чоловіки носили на голові? (Діти відповідають) Це солом?яний капелюх. Такі капелюхи називаються брилями. Як і жінкі, чоловіки носили чоботи і личаки. Взагалі, діти, одяг носили дуже дбайливо. Сорочки шили дітям довгі. Їх носили, поки не виростали з них. Тому й носити їх треба було дуже дбайливо.
Ось ми з вами й познайомились з українським народним одягом. А тепер треба його скласти в скриню. Мені для цього потрібна ваша допомога. Давайте складемо одяг в тій послідовності, в якій його носили. Підказуйте мені, а то я трохи забула. (Складають одяг)
А тепер домашнє завдання. Намалюйте вдома хлопчика й дівчинку в українському костюмі і розкажіть батькам про те, що ви сьогодні дізнались. А скриню ми знов відправимо до бабусі, нехай вона там зберігається. Щоб і інші діти могли дізнатися про український костюм.
Література.
- Воропай О. Звичаї нашого народу. – К., 1991. – Т.2.
- Выгожский Л.С. Игра и её роль в психическом воспитании ребёнка // Вопросы психологии. 1986 г., № 6.
- Ніколаєва Т. Історія українського костюма. К., 1996.
- Турицына, Зайцева Познавать, играя // Советский музей. 1987 г., № 2.
Автор: Капустіна Н.І. – зав. відділом ДІМ
Джерело: Музей і відвідувач: методичні розробки, сценарії, концепції. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005. – 148 с.
