Будівництво у межах Національного заповідника «Хортиця» історико-культурного комплексу «Запорозька Січ», розпочате у 2004 році, ставить перед нами завдання створення, в першу чергу, історичної атмосфери, що зможе презентувати культуру запорозьких козаків, відобразити запорозьке козацтво як складне явище. [3, с. 5]. Це не створення музею в його звичному академічному значенні, оскільки Музей історії запорозького козацтва на о. Хортиця вже виконує цю роль, а створення певного емоційного, передусім, інтерактивного середовища. Тобто, створення можливості пізнання відвідувачем історичного явища через емоції, дію, участь в процесі. «Інтерактив» від англійського «interact», де «inter» – взаємний, «act» – діяти, тобто інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу [8, с. 13].
Розташування історико-культурного комплексу на території о. Хортиця, що традиційно асоціюється з колискою запорозького козацтва диктує виконання музейно-експозиційними об’єктами особливої місії. Сучасне суспільство потребує відродження і пропагування національної культури. Історія запорозького козацтва, історичний матеріал, пов’язаний із нею, як найкраще створюють та актуалізують її живий образ. [3, с. 5].
За концепцією історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» основними напрямками його діяльності мають стати інтерактивність та анімаційність [3, с. 6]. Відповідно складність створення його експозиції полягає у тому, що її побудова та функціонування мають від початку забезпечувати реалізацію інтерактивного спрямування. Але позитивним моментом є те, що створення експозиції «з нуля» дає можливість відразу врахувати не тільки культурні, психологічні та емоційні потреби відвідувача, а й оснастити її технічно відповідно до реалій сьогодення. Мається на увазі оснащення експозиційних приміщень сучасними освітлювальними приладами, які б не тільки відповідали вимогам освітлення експозиції, а й створювали певну історичну атмосферу, настрій, розставляли акценти. Для цього вони мають бути грамотно приховані, або за своїм зовнішнім виглядом відповідати певному історичному періоду. Інтерактивність передбачає й наявність аудіо пристроїв, за допомогою яких можна створювати анімаційні програми, інсценізації, інтерактивні програми, застосовувати аудіо-гіди.
У деяких закордонних музеях працюють інтерпретатори. Інтерпретатор – це людина, яка бере участь у створенні експозиції разом з дизайнерами та спеціалістами – науковими співробітниками. Мета цих людей – зробити виставку зрозумілою і зручною для огляду відвідувачів. На основі вивчення аудиторії вони допомагають у побудові чи перебудові експозиції, аби донести до відвідувача сенс та зміст виставки чи експозиції [1]. У вітчизняних же музеях частіше створюється частина експозиції спеціалістами для себе, а частина, як доповнення – для краси. Хоча полегшення розуміння відвідувачем експозиції на основі яскравих зорових образів може зробити музей дуже популярним та комфортним місцем. А якщо поєднати це ще й з привітністю персоналу бажання людини відвідати експозицію дуже зросте
Майбутня експозиція історико-культурного комплексу звертається передусім до емоцій та підсвідомості людини, створює цілісний образ. Предметна база деяких експозиційних розділів базується на етнографічних джерелах. Саме етнографічний матеріал здатний найбільш успішно впливати на свідомість людини, її психіку [3, с. 3]. Для найбільш ефективного впливу експозиції на відвідувача комплексу усвідомлюємо доцільність та необхідність використання інтерактивних технологій та методів музейної педагогіки.
Термін «Музейна педагогіка» народився у Німеччині у 1930-і роки. Поступово він змінював своє значення. Першочергово він визначав тільки напрям діяльності німецьких музеїв, пов’язаний з їхньою участю у шкільному навчально-виховному процесі. У 1960-ті роки музейна педагогіка теж трактувалась у достатньо вузькому розумінні, в основному, як використання музею з метою навчання та виховання, а у подальшому її ідеологічний, виховний характер постійно підкреслювався у якості найбільш важливого. Сталося так, що питання музейної педагогіки у радянському, а потім пострадянському просторі, є маловивченим та малознайомим, що призвело до розуміння її, головним чином, як «виховання у музеї». Цей факт, нажаль, на практиці обмежує об’єкт музейної педагогіки тільки дитячою аудиторією. В той же час, на відміну від Німеччини, розвиток вітчизняної «музейної педагогіки» як наукової дисципліни випереджає практичну діяльність. Музеєзнавці досліджують не явище, що склалося та перевірене практикою, а відчуваючи потребу у ньому, намагаються підштовхнути, прискорити його подальший розвиток. Тобто виокремлення музейної педагогіки у відносно самостійну наукову дисципліну було продиктовано необхідністю теоретичного осмислення освітньої діяльності музеїв і підвищення її якісного рівня на основі досягнень споріднених наук [5, с. 18].
Так вітчизняними музеєзнавцями було сформульовано нове наукове визначення «музейної педагогіки». Музейна педагогіка розглядається як комплексна наукова дисципліна, що тільки формується, знаходиться на стику музеєзнавства, педагогіки, психології, та вивчає виховні аспекти музейної комунікації [7].
Предметом вивчення нової наукової дисципліни є дослідження закономірностей, принципів, методів роботи музеїв зі своєю аудиторією. Її головний об’єкт – культурно-освітні аспекти музейної комунікації, тобто особливий підхід до різноманітних діалогових процесів, що відбуваються у музеї, що ставить завдання участі у формуванні вільної, творчої, ініціативної особистості, здатної стати активним учасником діалогу [7]. Таким чином, музейна педагогіка за об’єктом співпадає з теорією музейної комунікації, а за методом – з педагогікою, ширше – з психологією. Музейна педагогіка не тільки узагальнює досвід, але й прогнозує нові методики, створює музейно-педагогічні програми. Як наукова дисципліна міждисциплінарного характеру, перш за все, оперує категоріями музеєзнавства і психолого-педагогічних дисциплін – наприклад, «музейний предмет», «музейна культура», «музейна комунікація», «виховання», «дидактика», «музейна освіта», «музейний педагог», «візуальне мислення».
Завданням музейного педагога на даному етапі є розвиток здатності сприймати музейну інформацію, розуміти мову музейної експозиції. На сьогоднішній день вітчизняний відвідувач не завжди поважає культурну спадщину та розуміє її значення і цінність. Задача музейного педагога – сформувати ціннісне ставлення до культурного надбання, прищеплення бажання до спілкування з музейними цінностями. Необхідними умовами для цього є створення у музеї умов для найбільш ефективної роботи з аудиторією. Нова експозиція комплексу має стати засобом виховання у сьогоднішнього відвідувача емоцій, уяви, фантазії та творчої активності. Незамінним в цьому випадку є використання новітніх інтерактивних технологій, популяризація музейного виховання, залучення різноманітних партнерів. Останнім часом все більше музеїв впроваджують програму «Торкатись руками». Пояснюється це тим, що у всіх людей, в незалежності від віку, виникає бажання торкнутись руками предметів, в тому числі і музейних. Таким чином людина отримує цілий букет відчуттів, може на дотик оцінити предмет, його фактуру, температуру, матеріал, форму, відчути неабияку емоційну віддачу [1]. Задача нової експозиції дати можливість відвідувачу отримати ці відчуття. Постає проблема. Створення музею у звичному його розумінні вимагає наявність в експозиції певної кількості оригінальних предметів, вимоги до експонування яких дуже жорсткі. Навряд чи сучасний вітчизняний фондовик чи науковий співробітник дозволить торкатись руками експоната, наприклад, XVII-XVIII ст. Вийти з цієї ситуації можна створивши інтерактивні частини експозиції. Це не обов’язково мають бути дорогі мультимедійні пристрої, оскільки існує небезпека, що вони будуть суперечити головній меті комплексу – створенню історичної атмосфери. Це частини, в яких будуть знаходитись муляжі, чи новороби, що зовні мало відрізняються від оригіналів. Або ж створити ситуації, які можна пережити, щось побудувати, покрутити, переодягнутись у одяг відповідного періоду. Як правило, за наявності таких моментів, у відвідувачів вже не виникає бажання торкатися оригіналів.
Завдання сучасного музею – надання відвідувачу можливості займатися тим, що його цікавить, створення умов для самореалізації. При цьому важливо враховувати психологічні особливості різних типів та категорій музейних відвідувачів.
Музейна педагогіка починається з вивчення музейної аудиторії. Відвідувачів Національного заповідника «Хортиця» можна умовно поділити на декілька основних груп. Місцеві індивідуальні відвідувачі приходять декілька разів на рік, тому цікавляться змінами в експозиції, відвідують тимчасові виставки, що анонсуються на місцевому рівні, приводять гостей та рідню. Таких відвідувачів цікавить конкретна тема чи предмет. Індивідуали ж з інших міст нашої країни прагнуть побачити більше, ніж один музей, їх цікавить спеціальна екскурсія з визначними місцями, визначні об’єкти. Таким відвідувачам знадобляться буклети, путівники. Не зайвою буде аудіоекскурсія.
Частими гостями комплексу є туристи-іноземці. Відвідують його вони у складі програми круїзу, туристичної програми, тому, звичайно, бувають втомлені. Для таких груп важливими будуть місця для відпочинку, туалет, кафе. Звичайно обслуговування цієї категорії повинно проводитись рідною мовою відвідувача або працювати з перекладачем. Звичайно, випливає й необхідність наявності друкованої продукції декількома мовами.
З відвідувачами-професіоналами необхідно працювати окремо, оскільки навряд чи їх задовольнить звичайна екскурсія чи інтерактивні форми роботи. Скоріше за все, професіонал у даній галузі зажадає додаткової, може, навіть специфічної інформації. Для такого відвідувача буде цікавим побачити відкриті фонди, скористатись науковою бібліотекою, переглянути відеофільм чи поспілкуватись з науковим співробітником. Для такої аудиторії, зазвичай, влаштовують наукові семінари чи конференції.
Спеціальної екскурсії потребують студенти зі спеціалізованих навчальних закладів, оскільки вони вже мають певні знання, до того ж метою їхнього приходу, як правило, є виконання спеціального завдання, певні дослідження. Викладач, що їх супроводжує, вже володіє певною інформацією про експозицію, тому очікує певного результату від її відвідування. Для таких груп корисною буде спеціальна література, яку буде можливість придбати.
Для групи-родини візит до музею – це похід з метою спільного відпочинку, де рідні люди різного віку прагнуть провести час разом і поспілкуватись. Необхідним має стати путівник чи будь-яка інформація про маршрути відвідування. Для такої групи буде доцільно використовувати звукові ефекти в експозиції, додати цікаві чи смішні історії в екскурсії чи інтерактивній програмі, спровокувати дискусію між дітьми та батьками. В такому випадку будуть використовуватись різновікові форми роботи. Для родинного відпочинку велике значення мають також рекреаційні об’єкти, де можна поїсти, відпочити, придбати сувеніри. Важливими є парковка та туалет.
Більшою частиною відвідувачів історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» є школярі молодшого та середнього шкільного віку. Як правило, вони відвідують комплекс групами від двадцяти до тридцяти чоловік. Найбільшою проблемою є те, що зазвичай похід спланований вчителем для виконання плану, а діти особливої цікавості не виявляють. До того ж екскурсоводу доводиться працювати «в сліпу», оскільки невідомий рівень знань дітей з історії запорозького козацтва. Саме для вдосконалення роботи з такими групами необхідна ціла програма співпраці зі школами, важливо знати, що діти вивчають, що очікує від відвідування комплексу вчитель, особливості кожної вікової групи. Для школярів необхідна наявність спеціальної кімнати для проведення музейних уроків чи вступного слова перед відвідуванням експозиції, наявність гардеробу. Важливо зробити їхнє перебування на Січі цікавим та захопливим, розробити інтерактивні програми та екскурсії, орієнтовані на різні вікові категорії [5, с. 13].
Для набуття методичних навичок у музейно-педагогічній діяльності необхідно чітко уявляти цілі та задачі роботи, продумувати форми роботи та методи педагогічного впливу, що є оптимальними та найбільш ефективними для даної музейної аудиторії. Така робота має проводитись у декількох основних напрямках: інформування, навчання, розвиток творчості, спілкування і відпочинок [4]. Випливає необхідність створення цілої музейно-педагогічної програми, основою якої стане сукупність різноманітних форм роботи, поєднаних спільною темою і підпорядкованих єдиній педагогічній меті.
Звичайно, створення інтерактивного, анімаційного середовища у історико-культурному комплексі «Запорозька Січ» стикається з низкою проблем. Це, перш за все, дефіцит професійних кадрів, що мають достатній досвід створення інтерактивних інтер’єр них експозицій. Невеликий досвід вітчизняних музеєзнавців у питанні музейної педагогіки. відсутність професійно підготовлених музейних педагогів та багато інших.
Бібліографічні посилання
1. Британский музей – руками трогать! // Режим доступу: http://www. museum.ru/N32338
2. Гильмутдинова Г.М. Музейная педагогика: наука и практика в условиях Республики Татарстан // Режим доступу: http://www.tataroved. ru/institut/center/publ/8/
3. Наукова концепція музейно-експозиційних об’єктів історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» // Архів Національного заповідника «Хортиця» – № 607.
4. Кімнатний А.Д. Використання відвідувачами музейного продукту // Режим доступу: http://www.artmuseum.kr.ua/artm144-08_u.html
5. Коссова И.М. Культурно-образовательная деятельность музеев // Институт переподготовки работников искусства, культуры и туризма Российской федерации. Сборник трудов творческой лаборатории «Музейная педагогика» кафедры музейного дела. – М., 1997 г. – 121 с.
6. Коссова И.М. Музей. Образование. Культура. Процессы интеграции // Институт переподготовки работников искусства, культуры и туризма Российской федерации. Сборник трудов творческой лаборатории «Музейная педагогика» кафедры музейного дела. – Выпуск 2. – М., 1999 г. – 157 с.
7. Музейная педагогика: истоки, настоящее и перспективы // Режим доступу: http://edu.rin.ru/cgi-bin/article.pl?ids=1&id=1077
8. Свиридюк Олександра. Інтерактивні технології у навчально-виховному про-цесі // Директор школи. – К., 2006р. – № 46 (430). – С. 12-15.
9. Свиридюк Олександра. Інтерактивні технології у навчально-виховному про-цесі. Продовження // Директор школи. – К., 2006р. – № 47 (431). – С. 6-9.
10. Сергеева И.Ю. Музейная педагогика в практике современной школы //
Режим доступу: www.abitu.ru/researcher/practice/practice_org/ practice _ gum/a_5q5ko.html
11. Фесенко Г., Иванова С., Подкапаева Л. Времён связующая нить. Музейная педагогика // Дошкольное воспитание. – 2008г., – № 6. – С. 81-83.
12. Чумалова Т. Основные принципы музейной педагогики. Путешествие на машине времени // Дошкольное воспитание. – М., 2008 г. – № 3. – С. 58-63.
13. Чумалова Т. Историческое познание и музей // Дошкольное воспитание. – М., 2008г. – № 5. – С. 61-64.
14. Юхневич М.Ю. Музейная педагогика за рубежом: работа музеев с детской аудиторией // Режим доступу: http://www.museum.ru/future/ lmp/edu/child3.htm
Автор: Василенко А.Ю. – Науковий співробітник відділу «Запорозька Січ», Національного заповідника «Хортиця»
Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснуван¬ня Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.
